36. Простір і час як універсальні форми буття матерії. Невіддільність простору і

часу від руху. Матерія існує в формах простору і часу.

Простір це об'єктивна форма існування матерії, яка характеризує взаємне розташування матеріальних об'єктів; здатність їх займати певний об і мати певну форму, структуру.

Час це об'єктивна форма існування матерії виражає тривалість існування і послідовність змінюють один одного станів об'єктів, систем і процесів. Рух не існує поза матерією і окремо від неї, а матерія – окремо від руху. Тому час не існує окремо від матерії, а є мірою її руху. Простір і час - це не самостійні сутності, а форми існування матерії, що рухається.

37. Рух і саморух. Зв’язок понять «рух – саморух – розвиток».

Механістичний погляд на природу руху не давав змоги розуміти його як саморух. Стосовно світу в цілому, пояснюючи джерело (початок руху), доводилося припускати або ідею першопоштовху (Бог у Аристотеля), або ж стверджувати, що рух вічний. Така інтерпретація призводила до того, що рух вважали менш загальною властивістю світу, ніж, наприклад, стан спокою. Таким чином, сам рух не міг розглядатися як загальна властивість, тим паче, як спосіб буття світу чи матерії.

З еволюцією природничонаукового і філософського знання й розуміння світу утверджується ідея загальності руху й розвитку, нерозривного зв'язку руху і матерії, руху як загального способу її буття. {Дж. Бруно, Б. Спінози, Р. Декарта (вчення про субстанцію), у якій стверджувалася ідея загального взаємозв'язку всіх явищ світу, а також матеріалістичну концепцію Дж. Толанда, яка констатувала, що рух і матерія нерозривно пов'язані.}

Г. Гегель, долаючи механічне трактування руху, створює діалектичну картину розвитку світу і формулює діалектичні закони.

Марксистська концепція пояснює рух як спосіб існування матерії, її загальну властивість. Рух визнається як зміна, взаємодія взагалі.

Інтерпретація руху як взаємодії дала змогу вирішити низку традиційних проблем. Так, було з'ясовано питання про джерело руху стосовно світу, матерії в цілому. Це дало змогу відкинути ідею першопоштовху, першорушія як джерела руху в світі. По-друге, спираючись на ідею субстанції як загального взаємозв'язку усіх явищ світу і руху як взаємодії, стало можливим розглядати рух як загальну властивість світу (матерії). Таким чином, цей підхід дав змогу розглядати матерію як таку, що саморозвивається, а рух — як саморух. По-третє, на підставі наукового дослідження і виокремлення відносно самостійних, незвідних один до одного типів взаємодій були визначені форми руху. Кожна з них характеризується відповідним рівнем (наприклад, макросвіт і мікросвіт) і певним типом взаємодії. Кожен структурний рівень незвідний один до одного, як і незвідні різні типи взаємодії (наприклад, внутріатомна взаємодія і міжклітинна). Крім того, що кожна форма руху має свою специфіку і співвідноситься з певним рівнем організації матерії, вона генетично взаємопов'язана з іншими формами руху.

Ф. Енгельс розрізняв п'ять форм руху матерії: механічний, фізичний, хімічний, біологічний і соціальний рух. У сучасній філософській картині світу виділяють три найзагальніші форми руху, що охоплюють усе багатоманіття буття матерії.

1. Рух в неорганічній природі: переміщення у просторі, процеси перетворення елементарних частинок, гравітаційні, електромагнітні, сильні й слабкі взаємодії, перетворення атомів і молекул, найрізноманітніші зміни в структурі макроскопічних тіл, геологічні процеси тіл і систем, що змінюються, і т. д.

2. Рух у живій природі: від клітинного рівня (обмін речовин, відтворення, саморегуляція і т. д.) до взаємодії на рівні біоценозів, усієї біосфери Землі.

3. Соціальна форма руху охоплює всю сукупність життєдіяльності людей, засновану на матеріальному виробництві.

Трактування руху як взаємодії не лише дає змогу розглядати його як загальну властивість світу, спосіб існування матерії, але й по-новому розв'язує питання співвідношення руху й розвитку. У такій інтерпретації рух постає як більш загальна властивість, ніж спокій. На відміну від механістичного трактування, згідно з яким спокій був абсолютний, а рух відносною властивістю світу, у діалектичній концепції співвідношення руху і спокою стає оберненим. Точніше, спокій - не лише відносний стан у бутті світу, він взагалі неможливий. Як протилежність руху спокій у такому разі слід було б розуміти як відсутність взаємодії. Але це суперечить початковій ідеї у тлумаченні світу і матерії - ідеї загального зв'язку всіх явищ і процесів у світі.