3. Особливості філософського знання, його предмет і структура.(Основне питання філософії. Течії та напрямки в філософії.).

Предмет – світ, як ціле.

Структура (окремі науки):

• Онтологія;

• Гносеологія;

• Методологія;

• Культурологія;

• Соціологія.

Основне питання філософії має дві сторони:

1 сторона: первинність ідеї або матерії;

2 сторона: чи можна пізнати світ?

Відповідь на ці питання ділить філософів на матеріалістів та ідеалістів.

Ідеалісти вважають первинним дух, свідомість, ідею, тобто матеріальне є продуктом свідомого.

Об’єктивні ідеалісти:світ пізнати можна, але джерело абстрактної сили, яка створила світ, пізнати неможливо (Платон, Лейбніц, Гегель).

Суб’єктивні ідеалісти: проголошують агностицизм, тобто неможливість об’єктивного пізнання світу, основний принцип – релятивізм нашого знання (Берклі, Юм, Кант).

Матеріалісти вважають первинним буття, природу, матерію.

Матеріалісти виходять з того, що світ пізнається, наші знання пр. нього перевірені практикою, вони є достовірними і служать основою для ефективної, доцільної діяльності людей.

Матеріалістичний монізм – світосприйняття, де єдиним початком, основою всього сущого визнається матерія (Маркс, Ленін).

Дуалізм – за основу береться 2 субстанції: і духовна, і матеріальна. (Декарт, Вольтер, Ньютон).

Плюралізм – змішані підходи різноманітних філософських принципів.

4. Передумови виникнення філософського та наукового знання.

Передумовами виникнення філософії (філ. знання) була міфологія та первісна культура людини (з неї набували практичного досвіду). Передавали навички з покоління до покоління. Людина виробляла думку, починала думати, чому так, а як так?. І зародилася філософія. Філософ-любитель мудрості, намагається зрозуміти, за якими законами живуть, осягають мудрість. Міфологія була кладом для науки. Міф - спроба пояснення того суспільства.

Передумовами виникнення філософського та наукового знання була також магія. Це було накоплення інформації та її передача. Якщо людина не могла зрозуміти, що відбувається, вона придумала Бога і їй стало легше. Це придумане допомагало йому. Магія- це зворотна дія людини на природу.

Магія-система знань (зілля, яди, ліки, трави). За допомогою магії знали, як лікувати. За допомогою магії впливали на природу, на погоду, на врожаї, як відбивати ворогів, як заспокоюватися. З магії вийшла медицина та агрокультура, алхімія. Магія була початковою наукою. Відійшли від знань про людину до знань про світ.

Під час формування первісних цивілізацій, відбувалися початкові соціальні процеси. Далі був розподіл праці на розумову та фізичну Що зумовило появу людей які займалися в основному розумовою працею: філософів і натурфілософів, мислителів, геометрів та механіків.

Міфологія та релігія спостерігають досвід, отже закладають основи наукового знання.

Философия выступает первоначально не как особая наука, не как отдельная область знания, четко выделяющая предмет своего исследования, круг своих специальных проблем, а как полный синоним научного знания вообще, а в тенденции – научного мировоззрения. Философия с самого начала включает в себя все немногочисленные зародыши научного знания и помогает им развиваться в своем лоне, стараясь освободить их от тех магически-знахарских наслоений, с которыми они были переплетены в составе религиозно-мифологического мировоззрения. Поэтому развитие философии и совпадает в истории западноевропейской культуры полностью и без остатка с развитием научного понимания окружающего мира вообще. Начало процесса взаимоотношений Ф. и природоведения выделяются в древней науке, когда Ф. еще разделялась на отдельные области знаний с преимущественно мировоззренческим характером и исполняла гл. образом созерцательную функцию. Цельная прикладная наука тогда отсутствовала. Под решающим влиянием произв-ва и общественного прогресса возникает и совершенствуется система знаний о природе. Со 2 п. 15 ст. начинает свое развитие природоведение, кот. требовало не любой философии, а лишь той, которая прогрессивна по смыслу и способна раскрывать пути достижения истины. Соединяющим звеном Ф. и природоведения становится мировоззрение, что формируется на научной, прогрессивной основе.

Второй важный этап начинается с 16 ст., особо проявляется в 17 ст., хар-ся дифференциацией науки. Особую роль играют математика и механика; возникает прикладная наук. Методологич. функция философии растет, на ее базе укрепляется связь с иными науками. На стыке 19 и 20 ст. монополию Ф. на теоретич. познание подорвало возникновение теоретич. природоведения, усилился пр-с синтеза научного знания, получают статус относит. самостоятельности фундаментальные и прикладные науки. Структурные связи Ф. и природоведения сильно изменяются и углубляются. Появляются концепции и системы знаний, претендующие на статус общественных наук.

Историю формирования взаимосвязи Ф. и природоведения наиболее полно выражают натурфилософия, позитивистское направление и диалектическое течение в различных его формах.

Натурфилософия – часть Ф., связанная с объяснением общих черт и существенных свойств природы. При явном недостатке фактического материала отвечала на многие вопросы с помощью умозрительных конструкций, имела в себе немало осознанного и умного, напр., представление об атомах, о несотворимости и неуничтожаемости движения. (Декарт, Лейбниц, фр. материалисты 18 ст., мыслители 19 ст.). Ей противодействовал плоский эмпиризм (мешал постижению умом сложной структуры процесса познания); конец положила революция в природоведении.

Иная форма взаимосвязи Ф. и Пр. определяется позитивизмом. Признаются лишь "положительные знания", в объективном исследовании за основу берутся факты и опыт. Все, что вне этого, оглашалось "умозрительным", "метафизическим". Возникает при условиях господства идеалистической философии Гегеля, исх. положением кот. был принцип тождественности мышления и бытия, что представлял собой обоснование единства законов внешнего мира и мышления. Позитивизм и гегелевская философия, которые занимали идеалистические позиции, ущемляли возможность усовершенствования форм их взаимосвязи с природоведением, хотя каждая из них в решении этого вопроса сделала определенный вклад. В XX ст. неопозитивизм интересуют философские проблемы языка, структуры научного исследования и пр.