26. Екзистенціалізм: людина в загальній структурі буття. Сенс існування.

Екзистенціалізм або філософія існування – ірраціоналістичний напрямок сучасної західної філософії. Попередником сучасного екзистенціалізму вважається датський філософ С. К'єркегор (1813–1855). Як напрямок екзистенціалізм виникає на початку 20-х років 20-го ст. у Німеччині та Франції. Його найбільш відомими представниками є М. Хайдеггер (1889–1976), К. Ясперс (1883–1969), Ж.-П. Сартр (1905–1980), Г. Марсель (1889–1973), А. Камю (1913–1960)

Основний зміст екзистенціалізму характеризується значною кількістю відтінків, напрямків, відсутністю одностайної думки. Майже в кожній країні екзистенціалізм набуває специфічного забарвлення. Цей філософський напрямок є відображенням глибоких потрясінь, які спіткали людство у XX ст. Екзистенціалізм звернувся до проблем критичних, кризових ситуацій, прагнучи зрозуміти поведінку людини в жорстоких, граничних ситуаціях. Історія Європи XX ст. показала нестійкість, слабкість, невідворотну кінечність будь-якого людського існування. Одкровенням виявилося усвідомлення власної смертності і недосконалості кожної людини. Цей стан Хайдеггер називає істинним буттям, як "буття-до-смерті".

Екзистенціалісти головну увагу приділяють духовній активності та духовній витримці людини, яка виявилася закинутою в ірраціональний (нерозумний) потік подій і глибоко розчарувалася в історії. Єдиною справжньою дійсністю слід визнавати лише буття людської особистості. Це буття – головний предмет пізнання, насамперед філософського. Причому, існування передує сутності. Тобто людина спочатку існує – думає, відчуває, живе, а потім визначає себе в світі. Людина така, якою вона сама себе хоче бачити. Вона сама себе визначає, прагне до своєї індивідуальної мети, творить себе, вибирає своє життя.

Людині здається, що оточуючий її світ є раціональним, що є якісь загальні закони світу, історії, культури. Але в дійсності світ абсурдний, чужий, безглуздий, як і все людське життя. Буття людини – це драма. Людина одинока у своїх почуттях, вона знаходиться в пустоті. У спілкуванні ж з іншою вона або підкоряє її волю собі або сама підкоряється її волі.

Центральною проблемою для екзистенціалізму є конфлікт особистості і суспільства. Відчуження між ними виникає з визнання незмінної природи людини. Тому протиріччя між свободою і особистістю, з одного боку, і безособовою повсякденністю життя – з іншого, розглядається як таке, що не може бути вирішеним.

Екзистенціалізм претендує на положення єдиної в світі антропологічної концепції, виходить з того, що в сучасному суспільстві спостерігається деперсоналізація індивіда, яка проявляться в тому, що науково-технічний прогрес, монотонність праці, ускладнення соціальних структур, об'єднання великих мас людей на виробництві, бюрократизація та стандартизація життя поглинають особистість, нівелюють людей, призводять до дегуманізації суспільства.

Філософія екзистенціалізму причину всіх суперечностей і складнощів життя сучасного суспільства вбачає в антагонізмі між людиною і машиною. Підкреслюючи наявність відчуження людини від суспільства, прибічники екзистенціалізму обмежуються описом власне духовних форм людського буття. Тому і шлях до подолання відчуження вони вбачають не в перебудові суспільних відносин, а у втечі в світ екзистенції, в світ так званого істинного існування особистості. Звідси – глибокий песимізм екзистенціальних поглядів. Так, найбільш вживаними екзистенціалістами поняттями є "самотність", "страх", "смерть", "покинутість", "буття-до-смерті", "буття-для-себе" тощо.

Рух людини до смерті, за М. Хайдеггером, – основний смисл людського життя.

Ж.-П. Сартр сенс людського буття вбачає не в смерті, а в свободі. Хоча, протиставляючи природу (в-собі-буття) людству (для-себе-буття), він вбачає в матеріальному світі загрозу людству. Прагнучи врятувати людину від розпорошення в світі речей, він стверджує цим самим її свободу. В цьому, з погляду філософа, і полягає гуманістичність його позиції.

За Ж.-П. Сартром, людина в своїх природно-біологічних, соціальних, класових, політичних тощо характеристиках повторна, подібна іншим людям. Але разом із тим їй властива неповторність, яка проявляється в її цілях, задумах, що спрямовують людину в майбутнє. Майбутнє представлене розмаїттям можливостей і тому завжди багатозначне. Це постійно ставить людину в ситуацію вибору, а значить – свободи, яка, за Ж.-П. Сартром, є універсальною характеристикою людського існування.

Найбільш яскравими представниками екзистенціалізму були німецькі філософи Карл Ясперс та Мартін Хайдеггер.

К. Ясперс свою працю мислителя називав не філософією, а філософствуванням, роблячи наголос на незавершеності, відкритості розумового процесу, в якому питання переважають над відповідями. Головна мета філософії – допомогти людині зрозуміти, усвідомити своє місце в світі, зрозуміти важливість любові, навчитися бути самим собою, досягти свободи. Філософія має поставити перед людиною життєві орієнтири. Причому, істинне буття не пізнається наукою, а усвідомлюється душею за допомогою філософії. Центральне місце у філософії, стверджує Ясперс, займає фантазія і віра. Слід відрізняти релігійну віру від філософської. Остання ґрунтується на роздумах, а релігійна – на одкровенні.

Життя людини суперечливе. З одного боку, людина відчуває свою силу, здатність змінити світ, з іншого – безпорадність, уразливість, самотність у світі, Для подолання цього відчуття необхідно чітко з'ясувати, яким є світ сьогодні і яке місце людина займає у цьому світі. Виявляється, що нині людство відчуває страх перед плином часу, переживає кризу раціональності. Людина покинула світ природи заради техніки і прагне жити в натовпі, жити "як всі". Тобто людина стала одним з елементів маси, а маса – це страшна ірраціональна сила. Для маси характерні такі риси, як погоня за насолодою, нетерпимість, заздрість, прагнення до наживи, ілюзія рівності. У такій масі людина не може знайти опору.

Яким же чином можна пізнати себе, знайти себе?

Є два шляхи. Поза філософією людина може пізнати себе в кризових ситуаціях. Це – небезпечні для життя моменти ризику і війна, хвороби і смерть. Але можна пізнати і за допомогою філософії. Дійсна філософія виявляє буття людини, будить її, підштовхує до свободи і до життя.

Стати вільним – це означає подолати кризи, прийти до пізнання себе, побачити дійсні зв'язки буття і свою долю.

Філософська віра робить нас солідарними з іншими людьми в їх боротьбі за свою волю, права, за свій духовний розвиток. А це означає, що ми повинні прагнути до "комунікації", тобто розуміти, чути інших людей і бути почутими ними. Причому, слід йти не за натовпом, а за геніями людства.

М. Хайдеггер вважав, що сучасна йому філософія втратила головне своє питання – питання про сутність буття взагалі. Щоб розв'язати його, слід з'ясувати сутність людського буття. В чому ж полягає сутність людини? Вона полягає в особливому способі існування, а саме – існування в страхові. Відчуваючи страх, людина стає одинокою, її перестає цікавити світ, вона звертається до себе і починає розуміти себе. Страх – основне переживання і спосіб буття, що дає змогу точно і всебічно зрозуміти людину. М. Хайдеггер підкреслює, що основну увагу в пізнанні необхідно приділяти не природі і суспільству, а вивченню існування ізольованої самотньої людини, її сутності. Обґрунтовуючи цю думку, М. Хайдеггер стверджує, що весь світ пронизаний "світовим страхом", або "первісним страхом". Людина розуміє кінечність свого буття, розуміє, що її існування – це, по суті, "буття-для-смерті". Смерть є останньою, вирішальною і справжньою можливістю буття. Людина прагне позбутися страху, тобто втекти від самої себе і намагається забутися в суспільному житті, в суєті, вона "розчиняється" в суспільстві, хоча повного "розчинення" не відбувається. Людина завжди охоплена тривогою, відчуттям одинокості, коли починає розуміти, що суспільні зв'язки і відносини позбавлені смислу. М. Хайдеггер робить висновок, що сутність, смисл людського буття знаходиться у сфері волі, у сфері вільного ризику і власної відповідальності за свої дії.