6.3 Механізм функціонування сучасного ринку праці

У сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна справитись з рядом економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, який складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці відносятся носії, виконавці та виразники господарсько-трудових інтересів,

Носії — соціальні групи, які відрізняються один від одного за рядом ознак: за майновим станом, за доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності. Звертаючись індивідуально в державний апарат, окремі представники цих груп сформують першу лінію зв'язку в механізмі державного регулювання ринку праці.

Цілком природно, що сила впливу носіїв господарсько-трудових інтересів на державні структури і один на одного залежить від масштабів їх діяльності, здатності консолідуватись і т.п. Адже державний апарат з більшою увагою віднесеться, наприклад, до клопотання або вимоги спілки роботодавців, ніж до окремого, тим більше дрібного, роботодавця. Тому носії господарсько-трудових інтересів об'єднуються в спілки, асоціації, серед яких найбільш відомі профспілки, спілки роботодавців, фермерів, різних торговців, банківських установ і т.п. Такі об'єднання є виразниками господарсько-трудових інтересів. Найсильнішими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців.

Третім суб'єктом механізму державного регулювання ринку праці є виконавці господарсько-трудових інтересів, які поклиікані запроваджувати у життя програму державної економічної політики (третя лінія зв'язку). Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема. Міністерство праці; обласні, міські та районні служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах рад (за кордоном — трудові та соціальні суди), обласні та районні державні адміністрації, обласні, районні, сільські та селищні ради та ін.

Носії та виразники господарсько-трудових інтересів використовують різні способи впливу на державну економічну політику: органи масової інформації, демонстрації, маніфестації, збір підписів, звернення в суди, кампанії громадянської непокори тощо.

В свою чергу, органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів; трудове та господарське законодавство, оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи тощо.

Здійснюючи свій вплив, органи державної влади потребують інформації про результати своєї діяльності. Ця інформація — свідчення успіхів або невдач державного регулювання ринку праці — може надходити різними каналами і в різних формах.

Об'єкти державного регулювання ринку праці — це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають або можуть виникати труднощі, проблеми, які не розв'язуються автоматично, в той час як розв'язання їх терміново потрібно для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності. До них відносяться:

• соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

• трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками, включаючи оплату та охорону праці, найм та звільнення працівників;

• зайнятість, включаючи регулювання пропозиції робочої сили та пропозиції робочих місць;

• допомога по безробіттю;

• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників;

• розподіл та перерозподіл робочої сили.

За умов розвитку ринкових відносин, які змінюють характер та зміст праці, ринок праці повинен розвиватись, пристосовуючись до мінливих економічних та соціальних обставин, але залишаючись вірним таким основним орієнтирам:

- інституційна, закріплена відповідними правовими та економічними нормами рівність сторін у виробничих відносинах "роботодавець — працівник"" кожна із сторін бере участь у визначенні умов цих відносин в межах тільки економічних обмежень, виключаючи будь-які форми особистої залежності;

- суспільне визнання унікальної цінності людської праці, зафіксоване у відповідних правових актах. Воно передбачає недопущення використання людини для виконання робіт, які не відповідають її кваліфікації та виробничому досвіду, а також обмеження її професійного росту;

- орієнтація діяльності держави на функцію посередника в сфері праці. Інтереси держави в даному випадку полягають в тому, щоб трудові відносини між роботодавцями та працівниками були максимально ефективними з виробничої точки зору, а праця використовувалась раціонально.