2.Особливості розгляду трудових спорів.

2.1 Порядок розгляду та наслідки розгляду трудових спорів Європейським Судом

В відповідності до ст.34, 35 Конвенції, Суд може приймати заяви від будь-якої фізичної особи, будь-якої неурядової організації чи будь-якої групи приватних осіб, які стверджують, що являються жертвами порушень одної з Високих Домовляючихся Сторонніх прав, признаних дійсною Конвенцією, чи Протоколами до неї. Індивідуальні позивачі(заявники) мають право подавати свої скарги самостійно, але рекомендується звертатись до юридичних рпедставництв. Постанови Суду винисяться на його офіційних мовах (англійській та французькій), але скарга може представлятись на одній з офіційних мов країн-учасниць.

Суд не розглядає заяв, які являються:

-анонімними;

-необгрунтованими;

-зловживанням правом подання скарги;

-вже були розглянуті Судом раніше або являються предметом розгляду іншої міжнародної судової інстанції і не містять нової інформації по суті справи.

Суд розглядає заяви після того як заявником були вичерпані всі методи захисту своїх прав, передбачених національною правовою системою. Ці вимоги ст.35 Конвенції означають, що заявник перед зверненням в Суд повинен використати всі існуючі в державі можливості, процедури і механізми захисту своїх прав, включаючи адміністративний і судовий захист.

Важливим моментом судового розгляду явдяється процедура дружнього врегулювання, яка передбачає досудове вирішення справи шляхом узгодження позицій сторін з питань, викладених в заяві в Суд.

 Європейський Суд розглядає не всі порушення наших прав, а тільки ті, які передбачені Європейською Конвенцією з прав людини.

Тобто скаржитись на Україну в Європейський Суд можна тільки в тому випадку, якщо вона порушила якесь ваше право, передбачене Європейською конвенцією, з цього слідує, що Європейський Суд не може розглядати порушення українського законодавства, які не являються одночасно порушеннями Конвенції.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД 3 ПРАВ ЛЮДИНИ

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

УХВАЛА

заяви № 47602/99

Валентини Іванівни БОНДАРЧУК проти України

16 березня 2000 року Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою у складі суддів:

п. М. ПЕЛЛОНПЯ, голови

п. Г. РЕССА

п. І. КАБРАЛЯ БАРРЕТО

п. В. БУТКЕВИЧА

пані Н. ВАЖИЧА

п. Д. ХЕДІГАНА

пані С. БОТУЧАРОВОЇ,

а також п. В. БЕРЖЕ, секретаря секції,

беручи до уваги заяву, подану до Європейської комісії з прав людини 22 жовтня 1998 року і зареєстровану 20 квітня 1999 року,

беручи до уваги пункт 2 статті 5 Протоколу № 11 до Конвенції, за яким Суду надається право розглядати заяви,

беручи до уваги ухвалу Суду від 22 червня 1999 року повідомити про заяву,

беручи до уваги зауваження, подані Урядом - відповідачем, та зауваження, подані заявником у відповідь, після наради виносить таке рішення:

ФАКТИ

Заявниця є громадянкою України, 1950 року народження, проживає в с.Великі Дедеркали (Україна).

Факти справи, викладені сторонами, можна навести таким чином.

У лютому 1998 року заявниця подала до суду першої інстанції м. Шумськ позов проти обласної клініки № 2 Великих Дедеркал (державна установа) з вимогою виплатити їй повністю заробітну плату за період, що перевищував шість місяців.

Рішенням від 27 лютого 1998 року суд постановив, що клініка має сплатити заявниці суму в 2939 гривень, що дорівнювала розміру її зарплати за період, що перевищував шість місяців.