4. Розповідь вчителя.

З початку XIX ст. сюди переселилися з інших країн 60 млн чоловік. У наш час, незважаючи на різні обмеження, щорічний притік населення становить 600-800 тис. чоловік. За рахунок мігрантів США поповнюють свої людські ресурси дешевою робочою силою, а також спеціалістами високої кваліфікації. Імміграція розглядається як позитивне явище, що урізноманітнює можливості країни.

Етнічний склад населення США строкатий. Початковими його елементами були аборигени-індіанці, європейські іммігранти (англійці, ірландці, німці, скандинави) і негри-раби з Африки. З-поміж європейців найбільше було вихідців з Британських островів, що забезпечило зверхність англійської мови і культури. З кінця XIX ст. серед іммігрантів стали переважати вихідці з Південної і Східної Європи (італійці, греки, чехи, поляки, українці), а нині – вихідці з Латинської Америки та Азії. Нові переселенці помітно відрізнялися своєю мовою і культурою від попередніх. Вони селилися компактними групами і тільки в містах, у яких до певної міри зберігали свою етнічну відокремленість.

Населення США становить 318 млн. 787 тис. чол. Сучасна американська нація – це передусім результат етнічного змішання і злиття переселенців з різних частин світу, і особливо з Європи та Африки. Населення США представляє всі три головні раси людства – монголоідну, европеоідну і негроідну. На відміну від багатьох країн в США при перепису виділяються всього шість етнічних категорій, які називаються «расами»: білі, чорні або афроамериканці, американські індіанці і народності Аляски, азіати, народності Гаваїв та інших островів Тихого Океану та інші «раси».

Білі – це нащадки європейців, переселенців з різних країн Європи: Великобританії, Франції, Ірландії, Італії, Польщі, України, Білорусі, Росії тощо. Афроамериканці – нащадки рабів, завезених з Африки в XVIII столітті.

Расовий склад населення (за даними Бюро перепису населення США на липень 2007 рік): білі (79,96%), афроамериканці (2,85%), азіати-монголоїди (4,43%), індійці і мешканці Аляски (0,97%), народності Гаваїв та інших островів Тихого Океану (0,18%), інші раси та їх суміші (1,61%).

Окремим рядком не виділені іспаномовні громадяни США. Це пов'язано з тим, що Американське Бюро перепису населення розглядає вихідців з Латинської Америки (включаючи уродженців Куби, Мексики, Пуерто-Ріко), що нині проживають в США, як представників різних етнічних груп (білі, чорні, азіати тощо). Іспаномовні складають близько 15,1% населення США.

Уродженці інших країн завжди складали значну частину постійного населення США. За даними Бюро перепису населення США, в 2005 році в країні проживало 35,7 млн уродженців інших країн. Майже 11 млн чоловік з них становили мексиканці, 4,9 млн чоловік народжені в Європі, приблизно по 1,4 млн чоловік народжені в Китаї або Індії.

Відповідно до проведеної в 2007 році перепису населення, з 2000 року в Америку переселилися більш ніж 10 млн чоловік, і зараз кожен восьмий житель штатів є іноземцем.

Англійською дома розмовляли 216 з 268 млн осіб віком від 5 років і старше (81%), іспанською (креольскою) – 32,2 млн осіб (12%), китайською – 0,9%. За даними на 2005 рік, серед населення США у віці 5 років і старше китайською в побутових умовах розмовляли 2,3 млн осіб.

США – одна з найбільш урбанізованих країн світу. З середини XX століття темпи урбанізації в США знову знижуються. Іноді цей період називають навіть періодом контрурбанизації. Але під контрурбанізацією не слід розуміти зменшення ролі міст у житті суспільства. Мова насамперед йде про нові форми міського розселення, що склалися під впливом НТР, зниження містоутворюючої ролі промисловості і збільшення містоутворюючої ролі науки, управління, різного роду послуг, територіальної децентралізації виробництва і розселення, переходу від «точкового» міста до міських агломерацій. Одночасно з цим відбувається більш швидке зростання міст і міського населення в деяких периферійних районах країни, особливо в межах «Сонячного пояса». У цілому ж можна, мабуть, вважати, що США вже досягли граничного рівня урбанізації (у 2005 р. – 81%), і в перспективі слід очікувати не стільки подальшого зростання частки городян, скільки нового ускладнення її форм і проявів.

Вирішальний вплив на умови міського життя в США протягом останніх десятиліть справила субурбанізація. Як відомо, під субурбанізацією розуміється переважний ріст населення і числа робочих місць у приміських зонах міст при уповільненні або навіть абсолютне скорочення чисельності жителів і працюючих в їх центральних частинах. Перші прояви субурбанізації і перетворення США в «одноповерхову Америку» відносяться ще до 20-30-их рр.. XX століття.

Таке «розповзання» супроводжувалося відтоком в приміські зони не тільки багатих людей, а й представників середнього класу, що призвело до кризи центральних частин американських міст, які стали місцем концентрації переважно бідних верств суспільства. В результаті, центри більшості міст випробували гострий «житловий голод», деградацію комунального господарства та інфраструктури, зростання злочинності, погіршення екологічної ситуації. Ось чому ще наприкінці 1970-х рр. реставрація міських центрів і повернення в них частини населення з передмість були проголошені «проблемою номер один» для США. У 1989 р. президент Джордж Буш-старший заявив про намір адміністрації зробити все для того, щоб 1990-ті роки стали десятиліттям відродження міст, і, в першу чергу, регіональних столиць. У центрах міст було розпочато великомасштабне будівництво ділових будівель. Ці ядра агломерацій все більш спеціалізуються на різного роду невиробничої діяльності, тут концентруються правління монополій, банки і страхові компанії, органи управління, засоби масової інформації, підприємства торгівлі та обслуговування. Про початок відродження міських центрів свідчать і дані переписів 1990 і 2000 років. Вони показують посилення ділової активності в ядрах агломерацій.

При знайомстві з процесом урбанізації в США потрібно звернути особливу увагу на її територіальні форми. Офіційно містом в США вважається населений пункт з чисельністю жителів не менше 2,5 тис. осіб. Всього міст в країні приблизно 7000 (за іншими оцінками – 9000), але серед них різко переважають невеликі. Великих міст (з населенням понад 100 тис. осіб), за переписом 1980 р. було 167, за переписом 1990 р. – 199, а за переписом 2000 р. – 217. Але ці цифри порівняно рідко використовуються при характеристиці міського населення США, оскільки вони абсолютно не відображають справжнього стану справ. Оскільки субурбанізація привела до величезного зростання міських агломерацій, дані про них і складають зазвичай основу всіх розрахунків і оцінок. У статистиці населення США такі агломерації зазвичай іменуються метрополітенськими ареалами, або метрополітенськими статистичними ареалами (МСА). Так називається територіально-статистична одиниця, що використовується для позначення міських агломерацій, які включають центральне місто з населенням більше 50 тис. осіб і його передмістя.