ЩОБ ШВИДКО ЗНАЙТИ ДИВІТЬСЯ НАЗВУ ПИТАННЯ І ШУКАЙТЕ ПО НОМЕРАХ

1.Суб’єктивний ідеалізм Й.Г.Фіхте. 2. Предмет філософії та коло її проблем. 3. Французька Просвіта ХVIII ст. Етапи розвитку її філософії. 4. Поняття світогляду та його структура. 5. Характерні риси філософії стародавньої Греції та основні етапи її розвитку. 6. Поняття свідомості, структура свідомості, види свідомості. 7. Кант – засновник класичної німецької філософії. Філософська позиція І. Канта. 8. Міфологія як історичний тип світогляду. 9. Ранній, досократівський період філософії стародавньої Греції, основні школи та вчення. 10. Буття як вихідна філософська категорія. Різновиди буття. 11. Ф. Бекон – засновник філософії Нового часу та експериментального природознавства. Філософія Ф. Бекона. 12. Релігія як історичний тип світогляду. 13. Філософія Платона. 14. Рух, простір і час як форми існування матерії, їх єдність та взаємодія. 15. Елейська школа філософії. Проблеми буття та руху. 16. Поняття зв’язку та закону. Класифікації зв’язків і законів. 17. Філософія Арістотеля. 18. Різновиди світогляду та їх характеристика. 19. Натурфілософія та система трансцендентального ідеалізму Ф.В.Й.Шеллінга. 20. Основні принципи діалектики та їх характеристика. 21. Характерні риси філософії середньовіччя. Нові філософські проблеми. 22. Проблеми методу у філософії. Функції філософії. 23. Пізній період філософії стародавньої Греції, період занепаду, еллінізму. Основні філософські течії. 24. Поняття безсвідомого. Свідомість і безсвідоме. 25. Особливості схоластичної філософії. Суперечка про універсалії. Реалізм і номіналізм. 26. Поняття пізнання, структура пізнання. Суб’єкт і об’єкт пізнання.  27. Філософія Демокріта, його вчення про атоми і причинність. 28. Специфіка наукового пізнання. Рівні наукового пізнання. 29. Філософія Піфагора. 30. Основні форми наукового пізнання та їх взаємозв’язок . 31. Філософія Сократа. 32. Основні питання філософії, його дві сторони та їх рішення. 33. Філософія епохи Відродження. 34. Гносеологія як розділ філософії. 35. Дуалістична позиція Р.Декарта у філософії, його вчення про вроджені ідеї. 36. Основні методи наукового пізнання. 37. Характерні риси філософії Нового часу. 38. Поняття практики. Види практики, місце практики у пізнанні. 39. Філософія Г.С. Сковороди: онтологія та кордоцентризм. Вчення про «сродну працю». 40. Релігія як історичний тип світогляду. 41. Характерні риси сучасної некласичної філософії. 42. Філософське вчення про істину. 43. Об’єктивно-ідеалістична філософія Г.В.Ф. Гегеля, його система та метод. 44. Категорії одиничного, особливого та загального. 45. Релігійно-філософські течії некласичної філософії. 46. Методи емпіричних досліджень та їх характеристика. 47. Філософія Епікура. 48. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення. 49. Неопозитивізм та еволюція його розвитку. 50. Природа і суспільство, історія їх взаємодії. 51. Філософія стоїцизму. 52. Проблема причинності у філософії та медицині. 53. Філософія Б. Спінози. 54. Аксіологія як розділ філософії. 55. Персоналізм як релігійно-філософська течія. 56. Антропологічний матеріалізм Л.Фейербаха. 57. Поняття істини. Діалектика абсолютної та відносної істини. 58. Формування філософсько-наукового поняття матерії. 59. Неотомізм і тейярдизм як релігійно-філософські течії. 60. Проблема походження свідомості.

1. Суб'єктивний ідеалізм и. Фіхте

И.Г. Фіхте розглядав своє вчення як пряме продовження філософії Канта. Фіхте називає свою філософію вченням про науку (науковчення).

У своїй теорії пізнання він відходить від головного положення кантівської філософії про "річ у собі" і протиставляє йому мисляче "Я". Це "Я" він трактує двояко: по-перше, як "Я", яке кожна людина відкриває у акті самосвідомості, тобто "індивідуальне або емпіричне Я"; по-друге, "Я" як деяка первинна всеохоплююча визначальна реальність, недосяжна цілком нашій свідомості, з якої шляхом її саморозвитку народжується весь універсум, це "абсолютне Я". Абсолютне "Я" усвідомлюється, на думку Фіхте, за результатами його діяльності.

Теорія науковчення Фіхте базується на таких положеннях: 1) "Я покладає Я". Це стверджує самототожність "Я"; 2) "Я протипокладає не-Я" (Я-суб'єкт, не-Я - об'єктивна реальність, природа). Це основоположення вводить категорію заперечення; 3) "Я покладає і Я, і не-Я".

Отже, діяльність "Я", що розвивається, Фіхте розуміє як рух від початкового покладання "Я" до протилежності "не-Я", а від нього до покладання, яке є єдністю, синтезом перших двох і "Я", і "не-Я". Й.Фіхте був не тільки мислителем, філософом, а й відомим громадським діячем, який ставив перед собою завдання об'єднати німецький народ і повести його на боротьбу із поневолювачами батьківщини (французами). Тому його філософія орієнтована не стільки на аналіз проблем пізнання, скільки на проблему свободи, вихованнямолоді у патріотичному дусі, у дусі високих моральних цінностей. За Фіхте, емпіричне "Я" прагне поєднатися із абсолютним "Я". "Я" пересічного німця має поєднатися із "Я" німецької нації. А для цього потрібні великі зусилля з боку емпіричного "Я".

Філософія Фіхте в цілому справила значний вплив на подальший розвиток філософської думки.

2. Предмет філософії

В різні періоди історії питання, що таке філософія, отримувало різні відповіді. Особливо зміни обличчя філософії, її статуса, зв'язку з наукою, політикою, соціальною практикою, духовною культурою проходять на зламі історичних епох. Але по при всі зміни все ж зберігався деякий зв'язок старих і нових форм, виникала та єдність духовної діяльності, яка відрізняла філософську думку від усього іншого. Гегель справедливо відзначив: якими б різними не були між собою філософські системи, всі вони - філософські системи.

Їхню увагу протягом століть привертала природа, про що свідчать назви багатьох філософських творів (Лукрецій "Про природу речей", Гольбах "Система природи", Гегель "Філософія природи", Енгельс "Діалектика природи"). При цьому їх цікавили не окремі, а космогонічні і космологічні питання: виникнення і створення світу, Землі, Сонця, зірок. Суттю філософії, яка на ранніх стадіях її розвитку, так і пізніше, стало учення про першооснову усього існуючого, із якої все виникає і в яку все перетворюється. Погляди філософів були неоднаковими. Але при цьому зберігалася основне завдання: поєднати фрагменти людських знань в одне ціле. Пошук єдності в різноманітності світу, синтез людського досвіду і знань стає одним з головних завдань філософської думки.

Згодом до сфери філософії входять питання суспільного життя людей, його політичного, правового устрою та інше.

Це знаходить відображення в назвах творів. Наприклад: Платон "Держава", "Закони"; Аристотель "Політика"; Т. Гоббс "Про громадянина"; Гегель "Філософія права"; Ф. Енгельс "Походження сім'ї, приватної власності і держави"; В. Ленін "Держава і революція".

Філософи розробляли загальне розуміння, теоретичні принципи знання про суспільство. Поряд з вивченням, аналізом суспільних явищ філософи замислювалися про найкращій устрій суспільства, залишали наступним століттям, покоління знайдені ними гуманістичні ідеали розуму, справедливості, волі.

Що ще хвилювало філософів? Предметом їх роздумів стає сама людина, її природа, розум, почуття, мова, мораль, релігія, мистецтво тощо. Головними філософськими питаннями стають питання життя і смерті, сенс людського існування, призначення людини, природи знань, істини, справедливості, мужності та інших моральних цнот.

Про це свідчить і тематика творів філософів. Наприклад: Аристотель "Етика"; Р. Декарт "Пристрасті душі"; Т. Гоббс "Про людину"; О.М. Радищев "Про людину, його смертність і безсмертя"; Гегель "Філософія релігії".

Розкриття предмету будь-якої науки, і філософії теж, передбачає окреслення відповідного кола проблем, котрі та чи інша наука досліджує і які є для неї специфічними, особливими. Для філософії такими особливими проблемами, як було вже сказано вище, є загальні проблеми існування світу як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб'єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно охоплює, як основне, - відношення "людина - світ", його різні модифікації.

Але ж природа, суспільство, людина є основними темами будь-якого світогляду. В чому ж своєрідність філософії? Перш за усе, в теоретичному характері мислення: філософи звертались до знань і розуму людей. Формування філософії як науки продовжуватиметься століттями.

Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення розумом всезагального. Найбільш загальні засади сущого (буття-набуття, простір-час, причинність, сенс людського буття, істина, добро, свобода тощо), з яких "конструюється” світ, і є предметом філософії.

Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. На основі всезагального вона намагається пізнати і пояснити світ.

Отже, в чому полягає специфіка філософського знання.

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим – теоретичним, тобто заснованим на розумі.

Світогляд – система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу, її життєві позиції, програми поведінки, дії людей.

Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтуються на пізнанні. Релігія не займається пізнанням світу, щоб потім давати йому свої пояснення – Філософія націлена на пізнання.

Першу спробу виділити філософію як особливу сферу теоретичних знань зробив давньогрецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.).

Світогляд соціальних груп, постатей також змінюються. Кожна епоха має свої загальні риси інтелектуального, емоційного, духовного настрою. Але в реальній дійсності світогляд формується в свідомості конкретних людей.

Таким чином, кожна людина чи соціальна група, яку виділено за тією чи іншою ознакою (наприклад, за соціальним походженням, рівнем освіти, професії та ін.), має свої, а іноді уявлення про світ та життєві програми, які не завжди співпадають з іншими.

До складу світогляду відносяться загальні знання – життєво-практичні, професійні, наукові. Але знання ніколи не заповнюють собою усе поле світогляду. Крім знань про світ (включаючи і світ людини) у світогляді осмислюється весь устрій людського життя, відображаються ті чи інші системи цінностей (уявлення про добро і зло), відбудовуються образи минулого та проекти майбутнього.

Тому програма життя має під собою дві "підпори": знання і цінності.

Таким чином, світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, принципів, які визначили загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини і разом з тим життєві позиції, програми поведінки, дій людей.

У світогляді в узагальненому вигляді надані пізнавальна ціннісна і підсистема поведінки.

У різних формах світогляду по-різному показано інтелектуальний і емоційний досвід людей. Емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почутті в складають світовідчуття. Досвід формування пізнавальних образів світу з використанням наочних уявлень відносять до світосприйняття. Пізнавально-інтелектуальний бік світосприйняття складає світорозуміння.

З тих пір багато хто замислювався над питанням: "Що таке філософія?" (це, мабуть, одне із самих складних питань філософії).

Філософія – теоретично сформульований світогляд, це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різних форм відносин людини до світу.