« Воєнні роки в селі Підлісному-Ялтушкові »

Війна! Стиснулося від болю

материнське серце.

Війна зловіщим смерчем пролетіла

над рідною землею.

Війна жорстока і страшна.

У діючу армію було мобілізовано 1000 підлісян.

Підла війна забрала 276 життів молодих, тих, кому жити й любити. Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів: солдатські герої на вишитих крилах пливуть. І допоки є пам'ять в людей і живуть матері, допоти й сини, що спіткнулись об кулі житимуть.

На каторжні роботи забирали гарних молодих дівчат і юнаків. Забрано на каторгу 436 чоловік. Додому вернулись одиниці.

Крисько Софія Іванівна,

Лук’янов Василь Тудявич,

Залевський Михайло Лаврентійович,

Костишена Ганна Федорівна,

Пладій Ганна.

Минуть століття! Настане трьохтисячний рік. Не буде в живих і вашого покоління, але ми віримо, що хтось із вдячності йтиме сюди. Бо минатимуть роки, але вічний вогонь пам’яті. Не було сім’ї, яку не торкнулось б горе, що несла війна. Згадайте села, що горіли, стерлися з лиця землі; міста розорені, але непідкорені. Згадаймо про кожну вулицю, про розбиті мрії і нездійсненні надії.

Ми, солдати Великої Вітчизняної, на смерть стояли за кожен метр землі, горіли в танках, вмирали в концтаборах, але не вторгалися до чужих територій, але не вторгалися до чужих територій, бо несли визволення країнам Європи.

Крізь дощі і сніги, крізь роки й лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне сьогодення.

Вклоніться їм низько. Не забувайте ніколи про них. Хай завершене батьками й дідами, усім нашим поколінням, яке пройшло війну, наснажує вас на добрі справи в ім’я зміцнення української держави, створення всім, хто живе в Україні, щасливого і заможного життя. Здоров’я вам усім, добра і злагоди!

Від ветеранів Великої Вітчизняної війни полковник запасу

Боднар Олександр Васильович.

Після страшної війни залишився пам’ятник братам Штукановських.

Коротка розповідь.

Голгофа братів Штукановських

Буремні роки революції … Мальовниче подільське сел. Підлісний Ялтушків. Звичайна багатодітна працьовита сім'я Федора та Марії Штукановських. Двадцять п’ять років від 1898 до 1923 народжувались у них діти – Пелагія, Яким, Дмитро, Олександр, Григорій, Іван та Михайло.

Аби прогодувати усіх трудилися дружно від світання і до того часу, як в небі розквітали далекі таємничі зорі. Спливав час, непомітно один за одним міцно ставали на ноги сини, мужніли і виходили на самостійну стежину життя.

У тридцятих відбулася колективізація, утворилися колгоспи. Деякі з дітей здобули освіту і поринули у вирі життя, дехто залишився працювати у селі. Коли ж у сорок першому мирний спокій людей був нарушений невблаганними дзвонами Великої Вітчизняної війни, всі шестеро братів пішли боронити рідну землю від ворогів.

Живим судилося зостатись лише Михайлові. Це він, учитель історії місцевої десятирічки, дослідив трагічну долю своєї сім'ї і через сорок років по війні, разом із земляком, полковником у відставці, учасником Параду Перемоги на Красній площі Іваном Івановичем Пархомовим встановили пам’ятну стелу біля свого родинного гнізда. Громада підтримала пропозицію назвати вулицю їхнім прізвищем.

Відлетіли у вічність зовсім молодими п’ятеро із шести братів Штукановських.

На довоєнних світлинах вони у військовій формі, крім старшого – Якима Федоровича.

Народився він у 1900 році мобілізований до війська у 1941 р., рядовий. Загинув у 1942р.

Штукановський Дмитро Федорович

Народився у 1903 р., інженер, мобілізований у 1941р., лейтенант. Дмитру не судилося дожити до світлої дати Перемоги всього чотири дні. Він загинув 5 травня 1945 року у Польщі.

Штукановський Олександр Федорович, 1909р. народження, мобілізований в 1941р. В перші дні війни він і загинув. Дружина не отримала похоронки, тільки після визволення їй сказали у сільраді, що чоловік пропав безвісти…

Штукановський Григорій Федорович, 1913 р народження, службовець, мобілізований 1941р. лейтенант. Загинув 26 липня 1944р. похований в с. Велика Кам’янка, Коломийського р – ну, Івано-франківської області.

Штукановський Іван Федорович, 1916 року народження. Похований в с. Великі Мости, Сокальського р – ну, Львівської області.

Федір і Марія повмирали, не дочекавшись звісток від чотирьох синів.

Дружина Олександра Штукановського Пелагія залишилась вдовою у 26 років. Вона прожила ще 66 років, присвятивши життя пам’яті про свого чоловіка та дочці Нелі Олександрівні, про яку наказував їй чоловік йдучи на війну і просив берегти дочку в єдиному листі з військової частини.

Неля Олександрівна, нині, будучи на пенсії, проживає в рідному селі і свято оберігає пам'ять про батька та п’ятеро його братів. Єдиний із братів Штукановських – Михайло, ветеран Великої Вітчизняної помер у 2000 році.

І тепер, часто і уважно вдивляючись в світлини з образами наших земляків – героїв подумки пишаємося ними, бо чесно і добросовісно пройшли свою життєву дорогу і на свою Голгофу пішли з піднятою головою, з чистими душами.

Пам’ятатимуть своїх героїв вдячні земляки. В краєзнавчому музеї місцевої школи знаходиться макет пам’ятної стели братам, а також рушник пам’яті, вишитий дбайливими руками педагогічного колективу школи, присвячений героям – землякам і в тім числі братам Штукановським.