МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

з навчальної дисципліни «Етика викладача вищої школи»

Зміст

Вступ

Тема 1. Предмет, функції й завдання етики викладача вищої школи

Тема 2. Моральна свідомість особистості викладача

Тема 3. Категорії етики викладача вищої школи

Тема 4. Етичні норми діяльності викладача вищої школи

Тема 5. Етикет у професійній діяльності викладача вищої школи

Додатки

Вступ

В сучасних умовах проблеми розвитку стосунків в системі «спеціаліст-об’єкт-суспільство» та складні соціально-моральні проблеми професійної діяльності вже не можуть вирішуватися на емпіричному рівні – за допомогою клятв, кодексів чи обіцянок. Професійна етика перетворюється в самостійну теоретичну дисципліну. Виникає необхідність у подальшому розробленні її проблем, що зумовлено не тільки потребами етичної саморефлексії, а перш за все актуальними потребами розвитку сучасної науки і практики, прагненням покращити рівень морально-психологічної та ідейно-політичної підготовки представників певної професії, викладачів вищої школи.

Мета вивчення навчальної дисципліни «Етика викладача вищої школи»:

• збагачення студентів знаннями з професійної етики в структурі сучасного суспільствознавства;

• розуміння змісту і сутності понять «етика», «мораль», «моральність», «етикет», «етика викладача вищої школи»;

• дослідження змісту поняття моральної свідомості, її структури і специфіки формування;

• розкриття основних принципів і норм етики поведінки викладачів та студентів на основі світового та вітчизняного досвіду;

• поліпшення професійної підготовки студентів, набуття умінь самостійно працювати з літературою, спостерігати, аналізувати факти, робити правильні педагогічні висновки та використовувати досвід сучасного викладання «Етики викладача вищої школи» як навчального предмета.

В результаті вивчення студент повинен:

знати:

 1. Предмет, мету та завдання дисципліни; місце навчального предмета в системі загальної етики, його функції в засвоєнні моральних основ педагогічної діяльності.

 2. Професійну етику викладача в структурі сучасного суспільствознавства – теоретичний і практичний аспект (вітчизняний і світовий досвід).

 3. Історію розвитку вітчизняних етичних вчень.

 4. Методологічні засади аналізу моралі як соціального феномена в структурі суспільної свідомості.

 5. Етичні принципи та цінності педагогічної діяльності.

 6. Етичні ролі та функції педагогічних працівників.

 7. Структуру моральної свідомості особистості викладача.

 8. Етику партнерських взаємовідносин між викладачами, між викладачами і студентами тощо.

 9. Професійне спілкування як основу етичних принципів та цінностей педагогічної діяльності.

10. Етику взаємовідносин із студентами.

11. Основні шляхи та напрями оптимізації і гуманізації морально-етичного виховання майбутніх фахівців у вищій школі.

Тема 1. Предмет, функції й завдання етики викладача вищої школи

План

 1.1. Етика – як наука про мораль.

 1.2. Предмет, функції та завдання педагогічної етики.

 1.3. Історичні аспекти розвитку педагогічної етики.

1.1. Етика – як наука про мораль.

Е́тика (лат. ethica, від грец. ήυος – звичай) – філософська наука, об’єктом якої є мораль: її сутність, природа, специфіка, роль і місце в розвитку людини. Термін «етика» походить від давньогрецького «еthos», яке ще в Гомера означало місце перебування, спільне житло. Пізніше «етос» означало звичай, темперамент, характер, стиль мислення. У IV столітті до н.е. Аристотель, узявши за основу значення етосу як характеру, утворив прикметник «еthikos» – етичний, для позначення особливої групи людських чеснот – мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо. Науку про етичні чесноти (особистісні якості) Аристотель назвав «ethiсе» – етика. Так у IV столітті етична наука отримала назву, яку носить і до сьогодні.

За аналогією у латинській мові від терміна «mos, moris» – крій одягу й мода, звичай і порядок, вдача і характер людини – давньоримський філософ Цицерон утворив прикметник «moralis» – моральний, тобто такий, що стосується характеру, норову, звичаю. Від нього пізніше увійшов в ужиток термін «moralitas» – мораль, як наука про людські характери. Отже, поняття етика та мораль були запропоновані античними філософами для позначення певної сфери дослідження.

Історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика – це наука про мораль. Терміни «етика» і «мораль» не є синонімами, хоч і мають багато спільного. Під мораллю розуміють реальні явища: людські відносини, поведінку людей, тоді як термін етика означає головним чином науку. Традиційно завдання етики полягало не лише в тому, щоб розкрити сутність певних моральних понять, але найперше в тому, щоб навчити людей моралі – запропонувати ідеальну модель міжлюдських стосунків, забезпечити оптимальні моральні умови для духовного комфорту кожної особистості.

Предметом етики є людина у її власних, людських стосунках з іншими людьми. Предмет етики розвивається в межах людського ставлення до іншого як людини. За походженням етика як наука належить до філософії. При цьому етика позначається як практична філософія, як мудрість життя. Етика належить до наук про людину в її стосунках зі світом. Вона своїм предметом і способами його пізнання відрізняється від природничих, технічних наук тим, що людина включена в предмет, є його основою. Етика як самостійна дисципліна виділилася у кінці VIII ст. У реальному житті мораль не існує автономно, ізольовано, вона пронизує усі види діяльності й стосунків людини. Мораль як елемент суспільного буття і свідомості, а також моральне виховання як соціальна потреба є об’єктом дослідження не лише етики, а й інших наук. Етика тісно пов’язана з такими науками: філософія, соціологія, психологія, педагогіка, історія, етнознавство, правознавство, богослов’я та ін.

Моральні норми поведінки, всієї життєдіяльності кожної особистості, що обумовлюються етикою, носять загальнолюдський характер. Вони мають виступати своєрідним моральним кодексом, що регулює поведінку усіх громадян незалежно від національної чи расової приналежності, віросповідання, професійної діяльності. Та все ж, виходячи з величезної різноманітності видів діяльності людей у сучасному суспільстві, доводиться говорити про необхідність виокремлення поняття «професійна етика». Професійна етика не може бути протиставлена загальнолюдській етиці. Вона функціонує в органічній єдності із загальнолюдською, розвивається на її основі. Мораль є важливим чинником людської діяльності. І та чи інша діяльність в усій її різноманітності та специфічності зумовлює прояв певної етичної регуляції. Є окремі види професійної діяльності, в основі яких закладено поняття «людина-людина», і які вимагають від осіб, що займаються такою діяльністю, високих морально-духовних якостей. Якраз від них залежать успішність та ефективність праці. З цих позицій варто виділяти професійну етику педагога, лікаря, юриста, державного службовця, дипломата, військовослужбовця та ін. Передусім у цих сферах діяльності здійснюється вплив однієї особистості на іншу: педагога – на вихованця, лікаря – на пацієнта, судді, слідчого, адвоката, прокурора – на підсудного. У цьому процесі вихованець, підсудний та інші мають виступати не в ролі об’єкта, а в ролі суб’єкта. В такій системі взаємин доля тієї чи іншої особистості багато в дечому залежить від рівня сформованості в педагога, лікаря, правника не лише суто професійних знань, умінь, але в значній мірі від особливостей володіння загальнолюдськими і професійними моральними цінностями. Особливе місце у розмаїтті професій займає педагогічна професія. Як відзначав В.О.Сухомлинський, «вихователь – це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до народного багатства – душі, розуму, думок, почуттів дітей, підлітків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого – багатство народу, його майбутнє, його надія – молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства – людину». Як бачимо, В.О.Сухомлинський, означаючи провідні завдання формування особистості, виокремлює головний чинник – творити моральне багатство кожної особистості. Це зумовлено ще й тим, що в людини є різні сфери діяльності – розумова й духовна. У розумовій сфері не кожна людина може досягти певних висот, зате в духовній сфері кожна особистість може сягнути бажаних висот.