включення в сферу дії автоматизованої системи керування проведенням максимально можливої кількості об'єктів.
Удосконалення організації проведення:
поліпшення матеріальної, технічної й кадрової підготовки проведення;
поліпшення організації виробничих підрозділів і розміщення встаткування в основному проведенні;
поліпшення організації допоміжних служб і господарств - транспортного, складського, енергетичного, інструментального, господарського й інших видів виробничого обслуговування.
3. Удосконалення організації праці:
поліпшення поділу й кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери сполучення професій і функцій;
впровадження передових методів і приймань праці;
удосконалення підготовки й підвищення кваліфікації;
поліпшення умов праці, раціоналізація режимів праці й відпочинку;
удосконалення систем оплати праці, підвищення їх стимулюючої ролі.
Без використання факторів цієї групи неможливо одержати повний ефект від факторів науково-технологічних.
Структурні фактори - це зміни виробничої програми за обсягом продукції і її складу (номенклатурі і якості), що приводять до зміни співвідношень між різними видами продукції, тобто до структурних зрушень у проведенні. Ці зміни пов'язані із припиненням або зменшенням попиту на одні види продукції й появою або збільшенням попиту на інші. При цьому зміни можуть носити локальний характер, коли стосуються окремого проведення або підрозділу, або загальний характер, коли мова йде, наприклад, про конверсію перебудови, що вимагає, роботи всього підприємства. У цьому випадку структурні зміни в період їх здійснення можуть впливати на рівень продуктивності й ефективності праці.
Соціально-психологічні фактори відображають три важливі характеристики: якісний рівень персоналу, відношення працівників до праці, соціальні умови праці; визначаються якостями трудового колективу, його соціально-демографічним складом, рівнем підготовки, дисциплінованості, трудовій активності й творчої ініціативи працівників, системою ціннісних орієнтації, стилем керівництва в підрозділах і на підприємстві в цілому й ін.
Підвищення кваліфікації працівників прямо впливає на продуктивність і ефективність праці. Відомим орієнтиром при визначенні ступеня цього підвищення може служити підвищення розрядного коефіцієнта працівника або середньої його величини для колективу, оскільки якість праці, обумовлене кваліфікацією працівника, відображається на інтенсивності його праці й здатності продуктивно використовувати ресурси. Тим самим досягається або підвищення якості продукції, що відображається на ефективності праці, або скорочується необхідна чисельність працівників, тобто підвищується продуктивність праці при незмінній якості продукції.
Відношення працівників до праці, незалежно від мотивів, якими вони керуються при визначенні своєї трудової поведінки, так чи інакше відображається на трудовій дисципліні, використанні робочого часу, інтенсивності праці, включення в справи колективу підрозділу підприємства й підприємства в цілому. Вплив цих факторів на продуктивність і ефективність праці може бути встановлене, виходячи зі скорочення втрат робочого часу із причин, що залежать від працівників, з розширення обсягу робіт, покладених на працівника, а також зі ступеня його участі у творчій, інноваційній роботі на підприємстві.
Соціальні умови праці характеризуються ступенем його безпеки, режимами праці й відпочинку, соціально-психологічним кліматом у колективі й потребою в пільгах і компенсаціях для нейтралізації або ослаблення впливу несприятливих умов праці й забезпеченням працівників соціальними послугами. Вплив соціальних умов праці на його продуктивність і ефективність відображається у втратах робочого часу через тимчасову непрацездатність і соціально-трудових конфліктів, в оплаті понаднормових робіт, видатках на охорону праці, техніку безпеки, поліпшення умов праці й компенсаційні виплати працівникам. Усе це враховується у витратах трудових ресурсів, що доводяться на одиниці об'єму продукції (робіт).
Серед основних соціально-психологічних факторів росту продуктивності праці виділимо:
формування в працюючих позитивного відношення до праці й високого рівня задоволеності працею;
використання методів мотиваційного керування;
створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі;
профілактика й запобігання негативних наслідків трудових конфліктів;
оптимізація стилю керівництва трудовим колективом.
Слід підкреслити, що якщо фактори росту продуктивності праці - це причини, під впливом яких змінюються витрати праці на проведення одиниці продукції, то резерви підвищення продуктивності праці - це недовикористані фактори.
Для збільшення проведення рибної продукції з гектара ставка застосовуються різні системи ведення господарства
Під системою виробництва розуміють сукупність організаційних, технічних, технологічних заходів, спрямованих на збільшення проведення продукції, вирощуваної на одиницю площі і підвищення продуктивності при найменших витратах праці й коштів.
5.2 Форми організації праці, організація робочих місць, нормування праці.
Організація праці – повне об’єднання робітників в часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності процесів праці в умовах технологій, які використовуються, і організації виробництва. В основі організації праці лежать розподіл і кооперування праці.
Процес праці – сукупність дій, методів, засобів доцільного у відповідності з технологічним процесом впливу на предмет праці за допомогою знаряддя праці. Процес праці – доцільна діяльність людини до зміни предмета праці.
Трудові процеси різняться по таких основних ознаках: характеру предмета й продукту праці, функціям працівників, ступені участі людину у впливі на предмет праці (рівню механізації), ваги праці.
По характеру предмета праці й продукту праці виділяють три види трудових процесів:
матеріально-енергетичні, характерні для робітників і в яких предметом і продуктом праці є речовина (сировина, матеріали, деталі, машини) або енергія (електрична, теплова, гідравлічна й т.п.);
інформаційні, властиві службовцям, і предметом, і продуктом праці яких є інформація (економічна, конструкторська, технологічна й т.п.);
віртуальні, пов'язані з інформаційним обслуговуванням робітників та службовців за допомогою комп'ютерних систем і мереж.
По виконуваних функціях трудові процеси розділяються на:
основні, які здійснюються робітниками основних виробничих підрозділів під час випуску продукції;
допоміжні, спрямовані на випуск продукції (надання послуг) для забезпечення нормальної роботи основних виробничих підрозділів;
обслуговуючі, властиві робітником, що створюють умови нормального функціонування встаткування й робочих місць в основних і допоміжних виробничих підрозділах.
По ступеню участі людину у впливі на предмет праці трудові процеси розділяються на:
ручні, під час яких робітники впливають на предмет праці без використання додаткових джерел енергії або за допомогою ручного інструмента, який приводиться в рух додатковим джерелам енергії (електричної, пневматичної, т.п.);
- машинно-ручні, при яких технологічний вплив на предмет праці здійснюється за допомогою механізмів, машин (верстатів), але переміщення інструмента відносно предмета праці здійснюється робітником. Наприклад, обробка деталей на металорізальних верстатах з ручною подачею;
машинні, коли зміна форми, розмірів і інших характеристик предмета праці здійснюється машиною без фізичних зусиль робітника, функції якого полягають у встановленні й знятті предмета праці й керуванні роботою машини. Прикладом такого процесу є обробка деталі на верстаті з автоматичною подачею інструмента;
автоматизовані процеси характеризуються тим, що технологічний вплив на предмет праці, його установка й зняття виконується без участі робітника. Залежно від ступеня автоматизації функції робітника укладаються в контролі над роботою машини, усуненні відмов, налагодженню, зміні інструмента, забезпеченні необхідних запасів предметів праці й інструмента, складанні програми роботи машини.
Основним елементом трудового процесу є виробнича операція, здійснювана одним або групою робітників на одному робочому місці, що й включає всі їх дії по виконанню одиниці заданої роботи над одним предметом праці.
Виробничі операції бувають технологічними, контрольними, транспортними т.д.
Операція - об'єкт нормування праці й із цією метою розділяється на трудові елементи: трудовий рух, трудова дія й трудова приймання.
Трудовий рух - це однократне переміщення робочого органа виконавця (руки, ноги, тулуба, око і т.д.) у процесі праці.
Трудова дія - логічно завершена сукупність декількох цільових трудових рухів, які виконуються без перерви одним або декількома робочими органами виконавця при незмінних предметах і коштах праці. Наприклад, трудова дія «взяти інструмент» складається з таких елементарних рухів: а) «простягнути руку до інструмента», б) «взяти (охопити пальцями) інструмент».
Трудовий прийом - це сукупність трудових дій, які виконуються при незмінних предметах і засобах праці, і які становлять технологічно завершену частину операції. Наприклад, «установити заготовку в устрій». Трудові приймання можуть бути основними й допоміжними.
Комплекс трудових прийомів являє собою їх сукупність (основних і допоміжних), об'єднаних або технологічною послідовністю, або спільністю факторів, які впливають на час виконання. Наприклад, «установити різець на розмір», «установити деталь в устрій і зняття її після обробки». В останньому прикладі об'єднання двох прийомів до комплексу здійснене по спільності факторів (вага деталі), які впливають на час виконання цих приймань. Комплекси трудових приймань утворюють виробничу операцію.
Розподіл операції на складові елементи залежить від необхідної точності аналізу й розрахунків:
в одиничному й дрібносерійному проведенні - на комплекси прийомів;
у серійному проведенні - на прийоми
- у масовому й багатосерійному виробництві - на трудові дії й рухи.
Ефективність і якість праці робітників багато в чому залежать від методів праці, які вони застосовують при виконанні операцій.
Метод праці - сукупність певних трудових прийомів і послідовність їх виконання, застосовуваних у процесі роботи.
Ефективний метод праці - спосіб здійснення трудових процесів, що включає в себе оптимальну сукупність і послідовність виконання прийомів, операцій, що забезпечує максимальну продуктивність у конкретних виробничих умовах.
Виявлення методів підвищення продуктивності відіграє життєво важливу роль для підприємств. Цей процес вимагає цілеспрямованої діяльності персоналу по оптимальній комбінації факторів проведення.
Процес праці як доцільна діяльність реалізується в певній послідовності логічно пов'язаних раціональних прийомів, дій і рухів, які поєднуються в такі загальні етапи:
аналіз ситуації (проблеми, плану робіт, програми, технології, задуму й т.п.);
уявлення про технологію виконання роботи, можливих впливах факторів зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу;
підготовка робочого місця й забезпечення його всім необхідним (матеріально-речовинними ресурсами, робочою силою, інформацією, технологією і т.д.);
виконання роботи - безпосередній трудовий процес;
оформлення результатів роботи;
здача й впровадження (реалізація) роботи;
стимулювання результатів відповідно до виконаної роботи.
При виборі раціонального трудового процесу з декількох можливих варіантів критерієм доцільності ухвалюється або мінімум часу на його виконання, або економія собівартості річної програми.
Важлива роль в організації виробничого процесу приділяється втримуванню й умовам праці.
Зміст й умови праці. Відмінності в знаряддях праці й властивостях предметів праці, які використовуються в матеріальному виробництві, визначають технічно обґрунтовану мету, своєрідність змісту й послідовність дій робітників тієї або іншої професійної групи.
Зміст трудового процесу визначається технологічним процесом і включає не тільки безпосередній вплив виконавця на предмет праці ( без або за допомогою обладнання й інструмента), але й спостереження за роботою обладнання, керування й контроль над ходом технологічного процесу.
Під змістом праці розуміють найменування конкретних завдань і опис процесів виконання конкретних операцій. На утримання праці суттєво впливають: продукція або послуги; засоби праці; технологія; організація виробництва; кваліфікація працівників.
Умови праці охоплюють відносно незалежні від трудового процесу параметри діяльності працівників. Нерідко вони впливають на працівників навіть у випадку, коли ніяка діяльність взагалі не здійснюється (наприклад, у період простою).
Умови праці - це сукупність взаємозалежних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища й впливають на здоров'я й працездатність людини.
Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу й залежить від факторів як суб'єктивного (настрій, відношення до праці), так і об'єктивного (стать, вік, стан здоров'я, рівень кваліфікації, умови, при яких здійснюється праця, і т.п.) характеру.
До основних факторам виробничого середовища, які впливають на працездатність людини в процесі виробництва, належать:
фізичне зусилля (переміщення, утримання вантажів, натискання на предмет праці або важіль керування протягом певного часу), яке може бути: незначним, середнім, сильним і дуже сильним;
нервова напруга (складність розрахунків, керування механізмом, апаратом, пристосуваннями; тверді вимоги до якості, точності виконання; небезпека для життя й здоров'я) буває незначне, середнє, підвищене;
робоче положення (тіла людини і його органів щодо засобів виробництва) - обмежене, незручне, незручно-стиснуте й дуже незручне;
монотонність роботи - незначна, середня, підвищена;
температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (рівні впливу незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі);
забруднення повітря (ступінь незначний, середня, підвищена, сильна, дуже сильна);
виробничий шум (частота, сила - помірна, підвищена й сильна);
вібрація, обертання, поштовхи (підвищені, сильні, дуже сильні);
освітленість у робочій зоні (у люксах - нормальна, недостатня або сліпуча).
Контроль над умовами й змістом праці є безпосереднім завданням державних органів. Це пояснюється тим, що багато роботодавців у силу ряду причин можуть суттєво занижувати пріоритетність розв'язку завдань створення нормальних умов трудової діяльності.
Досить часто багато найбільш гострі питання в області змісту й умов праці не можуть бути вирішені внаслідок технічних причин або економічної недоцільності. Це не означає, однак, повної відмови від вирішення відповідних проблем. Вони (принаймні, частково) можуть бути вирішені за допомогою формування системи соціально-економічної компенсації несприятливих умов праці, а також деяких негативних особливостей його утримання.
Здійснювані при цьому заходи завжди дуже конкретні. Вони, зокрема, можуть містити в собі зменшення часу роботи й збільшення тривалості відпустки, забезпечення лікувальним харчуванням і засобами індивідуального захисту, надання на безкоштовній або на пільговій основі деяких видів медичних і спортивно-оздоровчих послуг, формування системи додаткового страхування зайнятих у несприятливих умовах і т.д. Частина цих дій може мати обов'язковий характер, інша - здійснюватися в рамках колективного договору.
Важливо відзначити, що збільшення заробітної плати й інших форм винагороди практично ніколи не є адекватною заміною перерахованим вище заходам хоча б тому, що може приводити лише до росту ніяк не поліпшуючих умови життєдіяльності витрат і взагалі використовуватися іншими членами родини. Тому розробка програм вирішення соціальних питань у сфері праці представляється винятково важливої.
Таким чином, організація праці - сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують більш ефективне використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці й здійснення сприятливих впливів на організм людини.
Об'єктами організації праці є робочі системи ( робочі місця) або системи праці різної величини, ієрархічного рівня й складності.
Робоче місце - це первинний осередок підприємства, у якому здійснюється процес перетворення «входу» (ресурсів, вкладень) в «вихід» (продукт, послуга). Воно може функціонувати відносно самостійно у відповідності зі своєю спеціалізацією.
Виділяють дві категорії робочих місць: фізичні й економічні.
Під фізичним робочим місцем (ФРМ) розуміється просторова зона, призначена для виконання робіт (надання послуг) одним працівником в одну зміну й оснащена в цих цілях відповідним набором засобів праці. Наявність такого робочого місця є необхідним, але не достатньою умовою існування попиту на працю й забезпечення продуктивної (суспільно корисної, повної й постійно оплачуваної) зайнятості.
Для довідки: зайнятість - наявність роботи. Зайнятість припускає одержання доходу, заснованого на особистій праці.
Для рентабельної роботи підприємства потрібно, щоб ФРМ існувало б і як економічне, тобто щоб був платоспроможний попит на продукцію або послуги підприємства, а також наявність ряду умов функціонування й, у першу чергу, обігових коштів, що забезпечують ФРМ предметами праці, енергією, інформацією, заробітною платою й т.п.
Таким чином, під економічним робочим місцем (ЕРМ) розуміється сукупність матеріально-речовинних, соціально-економічних, екологічних і інших умов, що забезпечують продуктивну зайнятість одного працівника. Залежно від поставлених цілей і завдань, об'єктом організації й атестації можуть виступати як фізичні, так і економічні робочі місця.
Робоче місце повинне бути пристосоване для конкретного виду праці з обліком пропонованих до нього ергономічних вимог, антропометричних і психофізіологічних особливостей людини, санітарно-гігієнічних умов роботи відповідно до характеру трудового процесу.
Під організацією робочого місця маються на увазі його оснащення, раціональне планування й встановлення чіткої системи обслуговування, а також створення гарних умов праці й забезпечення безпеки працюючого.
Різноманіття видів конкретної праці обумовлює існування різних видів робочих місць.
Робочі місця класифікуються по наступних основних ознаках.
По категоріях персоналу розрізняють робочі місця робітників, керівників, фахівців, інших службовців (технічних виконавців).
По найменуванню професій (посад) працівників - у відповідностей із класифікатором професій робітників, посад службовців і тарифних розрядів (ЄТКД)
По забезпеченню продуктивної (повної, постійно оплачуваної, суспільно корисної) зайнятості - робочі місця, що забезпечують продуктивну зайнятість; робочі місця, що не забезпечують повну й постійно оплачувану зайнятість; робочі місця, намічені до ліквідації.
По кількості одночасно зайнятих працівників - індивідуальні, колективні, «робоча зона бригади».
Робоче місце вважається індивідуальним, коли працівникові виділяється певна зона виконання робіт (надання послуг) надаються в особисте користування необхідні кошти праці, установлюється строго індивідуальне коло обов'язків і план роботи (виробниче завдання).
Під колективним розуміється робоче місце, на якому зайнято трохи працівників без закріплення за кожним з них індивідуальної робочої зони й використовуваних коштів праці.
Робоча зона бригади - це закріплена за бригадою зона додатка її праці, що включає індивідуальні й/або колективні робочі місця, а також знаряддя праці загального користування.
По характеру використання в процесі проведення - функціонуючі й нефункціонуючі ( у тому числі вакантні, зайві, резервні).
Основною умовою для віднесення робочого місця до категорії функціонуючого є закріплення за ним плану виробництва продукції (робіт, послуг).
Якщо на робочому місці немає постійно закріплених на момент проведення обліку працівників, але дане робоче місце необхідне для виконання запланованого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг), то воно враховується як вакантне.
Якщо робоче місце не використовується протягом ряду років і його використання не передбачається надалі для виконання запланованого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг), то таке робоче місце вважається зайвим (і підлягає модернізації, перепрофілюванню або ліквідації).
Робоче місце може не мати постійного закріплення за ним виконавців, але зберігатися для забезпечення гарантії виконання виробничої програми на випадок аварії й/або позапланових робіт. Таке робоче місце враховується як резервне.
По характеру використання в часі (середньорічної тривалості використання) - постійні й тимчасові.
Постійні робочі місця створюються для використання протягом тривалого періоду (не менш чому для виконання річних планових завдань), з постійно закріпленими функціями, обумовленими їхнім цільовим призначенням у вирішенні виробничих завдань.
Тимчасові робочі місця вводяться на короткий проміжок часу (тривалістю менш року), з метою освоєння різко зростаючих обсягів робіт, вирішення обмежених за обсягом і строкам виробничих завдань, виконання сезонних робіт (сезонні, разові робочі місця).
По характеру використання в просторі - стаціонарні й рухливі.
Стаціонарні - це такі робочі місця, які характеризуються незмінним у межах робочої зони просторовим розміщенням коштів праці.
Рухливі - робочі місця, що характеризуються переміщенням працівника в просторовій зоні (з використанням відповідного транспортного засобу або без нього) у зв'язку з обслуговуванням матеріально-речовинних елементів проведення, розміщених у закріпленій зоні додатка його праці.
По виду проведення - робочі місця працівників, зайнятих в основному проведенні, робочі місця працівників допоміжного проведення.
По числу змін роботи - однозмінні, двозмінні, трьохзмінні, чотирьохзмінні, із цілодобовою роботою.
По наявності обладнання - робочі місця зі стаціонарно встановленим технологічним обладнанням, робочі місця без технологічного обладнання, робочі місця водіїв транспорту з додатково встановленим технологічним обладнанням і ін.
По кількості обладнання, що обслуговується, - одноверстатні, багатоверстатні.
По ступеню механізації праці - робочі місця для: виконання робіт на автоматах, автоматизованих агрегатах, установках і апаратах; виконання робіт механізованим способом - за допомогою машин, верстатів, механізмів і ін.; виконання робіт вручну при машинах і механізмах; виконання робіт вручну не при машинах і механізмах; виконання робіт вручну по налагодженню й ремонту машин і механізмів.
За умовами праці - робочі місця з нормальними умовами праці, з важкою фізичною працею, зі шкідливими й небезпечними умовами праці, з монотонною працею.
Залежно від специфіки проведення можуть застосовуватися додаткові класифікаційні ознаки.
По типу проведення - одиничне, серійне, масове.
По ступеню спеціалізації - універсальні, спеціалізовані, спеціальні.
За місцем перебування - у приміщенні, на відкритому повітрі, на висоті, під землею й ін.
Класифікація робочих місць як необхідна умова проведення робіт з їхнього обліку й атестації дозволяє забезпечити повноту й вірогідність обліку, дає можливість відбити їх найбільш характерні ознаки й властиву їм специфіку.
Облік і атестація робочих місць є невід'ємною частиною загальної системи керування технічним, економічним і соціальним розвитком організації.
Введення обліку й атестації робочих місць спрямоване безпосередньо на виявлення й приведення в дію наявних резервів по ефективному використанню виробничого потенціалу шляхом проведення більш глибокого аналізу процесів виробництва, детального розгляду їх стану в розрізі кожного робочого місця, визначення невикористаних можливостей техніко-технологічного, організаційного, економічного й соціального характеру.
Основними завданнями обліку й атестації робочих місць є:
визначення фактичних кількісних і якісних характеристик робочих місць і комплексна оцінка ступеня їх відповідності прогресивним техніко-технологічним і організаційним рішенням, нормативним вимогам, стандартам підприємства;
виявлення робочих місць, повністю відповідних до встановлених вимог, робочих місць, що не відповідають сучасним рішенням і, які потребують раціоналізації; виявлення нерентабельних, фізично зношених і морально застарілих робочих місць, а також зайвих робочих місць, що підлягають ліквідації;
перерозподіл виробничих завдань, матеріальних і трудових ресурсів на недозавантажені виробничі потужності, у тому числі із застарілих і нерентабельних робочих місць;
встановлення кількісних і якісних параметрів відтворення робочих місць;
розробка заходів щодо реструктуризації майнового комплексу й підвищенню якості системи робочих місць підприємства;
визначення потреби в ресурсах робочих місць, що направляються на створення нових, технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробництв і найбільш ефективних напрямків їх використання;
формування політики з питань розвитку кадрового потенціалу ( з урахуванням результатів удосконалювання системи робочих місць і завдань реформування організації).
Під обліком робочих місць розуміють визначення фактичної кількості робочих місць, їх класифікацію й угруповання по класифікаційних ознаках на певну дату.
Паспортизація робочих місць має місце, коли на кожне робоче місце заповнюється відповідний документ. Паспортизація робочих місць дозволяє узагальнити з різних джерел усю інформацію про те або іншому робочому місці, використовувати її комплексно й на базі техніко- економічних розрахунків удосконалювати виробничі процеси, краще використовувати технологічне обладнання, оптимізувати зайнятість працівників. Представляється можливим більш якісно проводити інструктаж і знайомити найманих працівників з особливостями зайнятості на робочому місці.
Інвентаризація робочих місць має місце, коли здійснюється перевірка вірогідності даних уже проведеного обліку або проводиться обстеження для контролю над ходом робіт зі створення, модернізації, перепрофілювання й/або ліквідації робочих місць.
Атестація робочих місць - це сукупність заходів, що включають визначення фактичного стану робочих місць, установлення ступеня їх відповідності типовим проектам і нормативним вимогам, проведення техніко-економічного аналізу й розробку рішень про подальше використання робочих місць, визначення основних напрямків їх удосконалювання (раціоналізації). У ході розробки плану організаційно-технічних заходів щодо реалізації ухвалених рішень визначається можливий соціально-економічний ефект від доведення робочого місця до нормативного рівня, виявляються технічні, матеріальні й фінансові можливості впровадження заходів. Для робочих місць, що пройшли раціоналізацію, проводиться повторна атестація.
У ході атестації кожне робоче місце оцінюється комплексно по наступних трьом рівням:
1) техніко-технологічному;
2) організаційно-економічному;
3) умовам праці й техніки безпеки.
Тільки комплексна оцінка дозволить прийняти правильне рішення про подальше використання робочого місця, виявити можливість його довантаження, визначити зайві робочі місця, а також робочі місця, що не відповідають пропонованим до них вимогам.
Особливості організації й обслуговування робочого місця на підприємствах у галузі рибництва. При всякій формі організації праці успіх у трудовій діяльності працюючого багато в чому залежить від організації його робочого місця.
При розміщенні предметів і знарядь праці, які використовуються робітниками, необхідно враховувати послідовність і частоту користування їх робітником і відповідно зручно їх розташувати. Більш важкі й часто використовувані предмети й інструменти повинні бути ближче до робітника, а рідше використовувані - подалі, але в межах зони досяжності. Кожний використовуваний робочий інструмент, предмет праці повинен мати своє постійне місце. Для полегшення місця знаходження інструментів їх рукоятки слід офарбити в різні кольори.
Високопродуктивна робота багато в чому залежить від безперебійного обслуговування робочого місця.
Обслуговування робочого місця - це система дій, що забезпечують готовність робочих місць до виконання виробничого завдання, своєчасне й повне постачання необхідними матеріалами, напівфабрикатами, підтримка обладнання в справному стані, організація приймання готової продукції. Організація обслуговування робочих місць у рибництві - найважливіша складова частина організації праці. Несвоєчасне підвезення кормів, добрив, матеріалів приводить до втрати робочого часу.
Особливість трудових процесів у ставковому рибництві полягає в тому, що вага трудових рухів визначається не тільки вагою переміщуваного вантажу, але й особливими умовами, у яких вони виконуються. При роздачі корму, внесення добрив, вилові риби робітник діє в умовах хиткої рівноваги. При вилові риби із ставків восени робота відбувається в умовах підвищеної вологості. Тому величезне значення для забезпечення здоровіших і безпечних умов роботи має зручний спецодяг, що володіє необхідними захисними й гігієнічними властивостями. Для створення нормальних умов праці у весняний і осінній сезон необхідно мати сушарки, у яких робітник може швидко просушити спецодяг і обігрітися, а влітку - навіси, під якими можуть укритися від спеки й відпочити, і т.д.
Гарна організація побутового обслуговування різко зменшує непродуктивні втрати часу, підвищує настрій робітника.
Важливе значення в поліпшенні організації праці має технічно обґрунтоване нормування, оскільки кінцевою метою нормування є встановлення оптимального для даних умов обсягу якого-небудь виду роботи за певний відрізок часу. У ставковому рибництві норми виробітку встановлюються на кожний вид роботи: годівля - у тоннах корму; викошування твердої рослинності - у гектарах; розчищення канав - у метрах, посадка риб - у тис. штук і т.д. Технічно обґрунтовані норми на підприємствах у галузі рибництва у цей час застосовуються тільки на деяких роботах.
Нормування праці й трудові нормативи. З розвитком машинного проведення виникла необхідність узгодження в часі дій робітників між собою, а також з роботою обладнання.
Відомо, що організація праці на підприємстві - процес, спрямований на оптимальну комбінацію робочої сили із засобами виробництва й створення необхідних умов для їхнього ефективного функціонування.
Принципово важливим питанням організації праці є забезпечення відповідності трудового доходу кількості і якості праці, яка вкладена в загальний результат колективних дій. Така відповідність характеризується як співвідношення між мірою праці й мірою заробітної плати.
Оскільки процес праці відбувається в часі, те універсальною мірою кількості живої праці є робочий час. Однак мірою (нормою) праці можна вважати тільки таку кількість робочого часу, яку об'єктивно потрібно на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями при сприятливих організаційно-технічних умовах.
Потреба у визначенні необхідних витрат часу на одиницю роботи або встановленні кількості одиниць продукції, яке повинне бути виготовлене робітником за певний відрізок часу, обумовила виділення функції нормування праці як важливої складової організації трудових і виробничих процесів.
Нормування праці - це вид діяльності по організації й керуванню виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних витрат і результатів праці, контролю над мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між: чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць обладнання.
Ціль нормування праці укладається в скороченні видатків на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності і якості, сприянні розширенню проведення й зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень і вдосконалення організації виробничих і трудових процесів.
Нормування праці вважається складової технологічної, організаційної підготовки й оперативного керування виробництвом.
Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, але й економічної й фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне - у виборі самого доцільного варіанта виконання роботи, а фізіологічне - у виборі раціональних форм поділу й кооперації праці, визначенні правильної черговості робочого навантаження й відпочинку.
У процесі нормування праці встановлюються необхідні витрати, результати й співвідношення.
При визначенні необхідних витрат часу потрібно чітко розрізняти об'єкт і предмет нормування праці.
Об'єктом нормування може бути трудовий процес у його конкретному й специфічному прояві.
Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.
Виходячи з того, що у випадку розробки норм праці враховується безліч факторів організаційно-технічного й соціально-економічного характеру, то в цілому до об'єктів нормування ставляться умови й охорона праці, витрати й результати праці, що відбито на малюнку 3.1.
Залежно від соціально-економічних передумов, особливостей технологій, організації виробництва до конкретних об'єктів нормування відносяться: робочий час, виробнича операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.
Робочий час як об'єкт нормування є одним з важливих питань соціально-економічної політики держави. За законом України про працю при нормальних умовах праці норма робочого часу становить 40 годин на тиждень. При наявності шкідливих факторів передбачене відповідне зменшення загальної норми робочого часу. Також скорочено робочий час для окремих категорій громадян: підлітків, інвалідів, матерів, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок.
Виробнича (технологічна) операція є результатом поглибленого поділу праці, для виконання якої в певних організаційно-технічних умовах потрібно визначити час. Операція разом з роллю об'єкта нормування є одиницею планування й обліку виробництва.
Малюнок 5.1 - Об'єкти нормування й структура трудових норм
Технологічна структура операцій значно впливає на точність визначення норм і трудомісткість нормування.
Трудовий мікроелемент (трудовий рух) - це елементарна частка трудової структури виробничої операції (мал. 3.2).
Малюнок 5.2 - Схема трудової структури виробничої операції
Розкладання операції на трудові мікроелементи дає можливість ретельного аналізу, нормування й проектування трудового процесу.
Кожний мікроелемент вивчається окремо, виявляються всі можливі варіанти його виконання при різних умовах виробництва. Для цих варіантів встановлюється норма часу, їм привласнюється відповідна назва й шифр. Уся ця інформація фіксується на окремих картах, у таблицях, уводиться в комп'ютер, що дає можливість легко й швидко спроектувати будь-який ручний або машинно-ручний процес, визначаючи час на його виконання.
Обсяг роботи за певний відрізок часу - годину, зміну, місяць - як об'єкт нормування використовується на таких роботах, де недоцільно нормувати кожну операцію або більш дрібні її частини (наприклад, на добувних і апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових підприємствах).
Зона обслуговування як об'єкт нормування характерна для роботи багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні.
Чисельність персоналу стосується різних сфер трудової діяльності. Наприклад, у матеріальному виробництві важлива необхідна кількість персоналу для обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем і т.п. Для встановлення оптимальної кількості керівників, фахівців і службовців також використовуються розрахунки чисельності персоналу по певних функціях.
З підвищенням технічного й організаційного рівня виробництва, ростом його обсягів розширюється склад норм праці, підсилюється взаємозв'язок функцій нормування, планування, організації, мотивації й контролю.
На підприємствах використовується система норм праці, яка відображає різні сторони трудової діяльності. Найпоширеніші з них такі: норми часу, вироблення, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.
Норми часу (трудомісткості операцій) визначають необхідні витрати робочого часу одного робітника або бригади (ланки) на виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт.
Норми виробітку визначають кількість продукції (обсяг роботи) певного виду, яке повинне бути виготовлене (виконана) одним робітником або бригадою (ланкою) за даний відрізок робочого часу (годину, зміну). Норми виробітку виміряються в натуральних одиницях (штуках, метрах і т.п.) і виражають необхідний результат діяльності працівників.
Норма обслуговування визначає необхідну кількість обладнання, робочих місць, одиниць виробничої площі й інших об'єктів, які закріплені для обслуговування за одним робітником або бригадою (ланкою).
Норма чисельності визначає кількість робітників, яка необхідно для виконання певного обсягу робіт або для обслуговування одного або декількох агрегатів.
Норма керованості (кількість підлеглих) визначає кількість працівників, які повинні бути безпосередньо підлеглі одному керівникові.
Нормоване завдання визначає необхідний асортимент й обсяг робіт, які повинні бути виконано одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць).
Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників. Однак нормоване завдання можна встановлювати не тільки в натуральних одиницях, але й у нормо-годиннику, нормо-гривнях.
Норма праці, як у фокусі, відображає рівень застосовуваної техніки й технології, а також рівень організації праці й виробництва, кваліфікації робітників, їхня професійна майстерність. Обґрунтовані норми дають можливість розрахувати необхідні видатки праці на виготовлення продукції (виконання обсягу робіт). На їхній основі раціонально розподіляється праця на підприємстві, установлюються пропорції між професіями, робітниками місцями, ділянками, цехами.
Контрольні питання.
Охарактеризувати категорію «персонал підприємства».
Під впливом яких факторів формується персонал підприємства?
Охарактеризуйте склад промислово-виробничого персоналу підприємства.
Які особливості організаційної, соціально-демографічної і професійно-кваліфікаційної структури кадрів підприємства?
Які фактори визначають чисельність робітників підприємств у галузі рибництва відповідних категорій?
Охарактеризуйте продуктивність праці як економічну категорію.
Обґрунтувати об’єктивну необхідність зросту продуктивності суспільної та індивідуальної праці.
Які фактори сприяють зросту продуктивності праці в сучасних умовах підприємств?
Що розумієте під резервами зросту продуктивності праці?
Що розумієте під організацією праці?
Охарактеризуйте основні види та форми поділу праці.
Чим визначаються кордони поділу праці?
Чим обумовлена необхідність кооперації праці?
Що являє собою трудовий процес?
Охарактеризуйте трудові процеси, які кваліфікуються за характером предмету і продукту праці, функціям робітників, рівню механізації та важкості праці.
Що являє собою виробнича операція?
На які елементи ділиться виробнича операція?
Що розуміється під ефективним методом праці?
Охарактеризуйте основні етапи процесу праці.
Що розумієте під змістом і умовами праці?
Які фактори виробничого середовища впливають на працездатність людини?
Які особливості організації праці на підприємствах?
Що являє собою робоче місце?
Чим відрізняються фізичні та економічні робочі місця?
Кваліфікувати робочі місця по відповідним ознакам.
Назвіть основні задачі обліку та атестації робочих місць.
Що розумієте під обліком, паспортизацією, інвентаризацією ті атестацією робочих місць?
Які особливості організації і обслуговування робочих місць на підприємствах?
Яка мета та зміст нормування праці?
Охарактеризуйте основні об’єкти нормування праці.
Що собою представляють норми часу, вироблення, обслуговування, чисельності, керованості та нормування завдання?
Що розумієте під мотивацією та стимулюванням трудової діяльності персоналу підприємств?
Охарактеризуйте основні методи стимулювання праці.
Що розумієте під оплатою праці, основної та додаткової заробітної плати робітників підприємств?
Охарактеризуйте основні функції заробітної плати.
Яке призначення та зміст тарифної системи оплати праці?
Охарактеризуйте основні елементи тарифної системи оплати праці.
Що собою представляє безтарифна система оплати праці і які особливості її використання?
Дайте порівняльну характеристику відрядної й погодинної форм оплати праці, які особливості їх використання?
Що розумієте під системами відрядною й погодинною форм оплати праці?
Які особливості використання різних систем відрядної форми оплати праці: прямої індивідуальної, колективної, непрямої, акордної, відрядно-прогресивної, відрядно-преміальної?
Які особливості використання систем погодинної форми оплати праці: простої й преміальної?
Що розумієте під доплатами й надбавками до заробітної плати й преміями?
На які групи діляться доплати до заробітної плати?
Прокоментуйте основні принципи розробки преміальної системи на підприємствах.
Які відмінності в розробці преміальних систем для робітників і службовців?
За якими показниками можуть бути премійовані робітники підприємств?
За якими показниками можуть бути премійовані керівники, спеціалісти та інші службовці підприємств?
Рекомендована література
Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2005. - 524 с.
2. Дорохов с.М. и др. Прудовое рыбоводство: Учебник для сел. проф.-техн. училищ и подгот. рабочих на пр-ве. 3-ое изд., перероб. и доп. /С.М. Дорохов, С.П. Пахомов, Г.Д. Поляков. - М.: Высшая школа, 1981. - 240 с.
3. Закон Украины « О фермерском хозяйстве»
4. Исаев А.И., Карпова Е.И. Рыбное хозяйство водохранилищ. Справочник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ВО «Агропромиздат», 1989. - 255 с.: ил.
5. Исаева А.И., Карпова Е.И. Рыбоводство. - М.: Агропромиздат, 1991 - 96 с.
6. Морозов М.В., Степанов В.П., Воротникова А.М. Организация производства, планирования и управления на предприятиях рыбной промышленности. - М.: Издательство «Пищевая промышленность», 1977. - 504 с.
7. Организация, планирование и управление предприятием рыбной промышленности и хозяйства / Под редакторшу В.П. Степанова. - М.: Агропромиздат, 1989.
8. Сабодаш В.М. Рыбоводство. - Д.: «Издательство Сталкер», 2004. - 304 с.
9. Хозяйственный кодекс Украины
10. Экономика труда / Под ред. Винокурова М.А., Горелова Н.А. - СПб.: Питер, 2004. - 656 с.
11. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред.. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. - К.:, 2005. - 608 с.
12. Яркина Н.Н. Инвестирование: Учебное пособие. - Керчь: Изд-во «Керченский государственный морской технологический университет», 2008. - 157 с.