- •1.Клінічна смерть, визначення, діагностика.
- •2. Негайний етап слцр.
- •3.Ознаки ефективності реанімації,показання до припинення реанімації.
- •4.Спеціалізований етап слцр.
- •5.Основні види зупинки кровообігу та іх діагностика
- •6Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі слр та церебральної реанімації
- •7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунткування.
- •8. Техніка електричної дефібриляції
- •9.Показання до прямого масажу серця.
- •10.Ускладнення реанімації.
- •11. Післяреанімаційний період
- •12. Поняття про декортикацію, децеребрацію, смерть мозку
- •13. Основні напрямки лікування у післяопераційному періоді
- •14. Інтенсивна терапія набряку мозку
- •15.Класифікація видів анестезії
- •16.Основні вузли наркозного апарату
- •18. Дихальні контури, переваги,недоліки.
- •19. Інгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •20. Компоненти загальної анестезії.
- •21. Етапи анестезіологічного забезпечення:
- •22. Премедикація та її види:
- •23.Підготовка хворих до операції та наркозу
- •24. Клініка наркозу ефіром
- •25. Масковий метод загальної анестезії.
- •26.Ендотрахеальний наркоз.Показання,методика проведення.
- •28. Ускладнення при загальній анестезії
- •29.Неінгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •30. Види та методи регіонарної анестезії
- •31.Особливості загальної анестезії в амбулаторних та ургентних умовах
- •32.Особливості підготовки хворих до операції та наркозу
- •33.Фізіологічні та патофізіологічні особливості проведення загальної анестезії у дітей та хворих похилого віку.
9.Показання до прямого масажу серця.
Прямий масаж серця. Проводять стиснення шлуночків серця безпосередньо між долонями реаніматора або між великим пальцем і іншими пальцями кисті. При ранньому його застосуванні в разі зупинки кровообігу він більш ефективний, ніж непрямий масаж серця.
Показання до застосування прямого масажу серця:
зупинка кровообігу, що розвинулася під час торакальних або внутрішньочеревних операцій (в цьому випадку прямий масаж серця роблять через діафрагму);
деформація грудної клітки, яка робить неефективним непрямий масаж серця;
зупинка кровообігу при гіпотермії, емболії легеневої артерії, перикардіальна тампонада;
зупинка кровообігу при проникаючих пораненнях грудей і живота, внутрішньоплевральна або внутрішньочеревнна кровотеча.
Для проведення прямого масажу серця виконують екстрену торакотомію в четвертому міжребер'ї зліва.
10.Ускладнення реанімації.
Ускладнення СЛР пов'язані з похибками в методиці її проведення. Так, до зупинки серця і розвитку незворотних змін можуть призвести багаторазові тривалі (понад 15 сек) спроби інтубації хворих з ОДН. При форсованому нагнітанні великої кількості повітря в легені реанімованого (наприклад, новонароджених) може відбутися розрив альвеол, вісцеральної плеври з розвитком напруженого пневмотораксу. Небезпечним ускладненням є непомічена регургітація з подальшою аспірацією блювотних мас у трахеобронхиальне дерево. Майже у 1/3 пацієнтів, особливо літніх, зустрічаються переломи ребер. При компресії на грудину занадто високо можливий її перелом, при натисканні занадто низько - пошкодження мечоподібного відростка. Якщо пальці реаніматолога накладаються на праву реберної дугу може бути пошкодження печінки. Ці ускладнення повинні бути виключені при кваліфікованому проведенні реанімації та розцінюватися як грубий дефект методики.
11. Післяреанімаційний період
Ведення післяреанімаційного періоду проводять хворим у спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії після відновлення у них гемодинаміки.
Перший етап - оцінка стану хворого. Забезпечують моніторизацію роботи серця та дихання, вимірюють артеріальний та центральний венозний тиски, оцінюють стан центральної нервової системи, наявність рефлексів; забирають біологічні рідини для лабораторних досліджень. Всебічні обстеження дають змогу оцінити розлади гомеостазу хворого та скласти план його подальшої терапії.
Другий етап - відновлення свідомості. Зусилля реаніматорів повинні бути направлені на захист головного мозку від гіпоксії та попередження незворотних змін в ЦНС.
Ведення пацієнтів у післяреанімаційний період:
а) екстрацеребральний гомеостаз. Після відновлення спонтанного кровообігу терапія у післяреанімаційний період має ґрунтуватися на таких принципах:
Підтримання незначної гіпертензії. Безпосередньо після відновлення спонтанного кровообігу розвивається церебральна гіперемія, але через 15-30 хвреперфузії загальний мозковий кровотік знижується і розвивається гіпоперфузія. Оскільки відбувається розлад авторегуляції мозкового кровотоку, його рівень стає залежним від рівня середнього артеріального тиску, тому дуже важливо утримувати останній у нормі.
Забезпечення дещо підвищеного рівня Ра02 (>100 мм рт. ст.) і помірної гіпервентиляції (РаС02 — 30—33 мм рт. ст.).
Підтримання зниженої або нормальної температури тіла. Ризик поганого неврологічного результату зростає з кожним градусом вище від 37°С.
Збереження нормального рівня цукру крові (5,5—8,0 ммоль/л) . Пороговий рівень глікемії — 8,0 ммоль/л, після його досягнення необхідно починати корекцію інсуліном; не можна допускати гіпоглікемії.
б) інтрацеребральний гомеостаз:
Фармакологічні методи. Проведені дослідження дали змогу підтвердити доцільність застосування перфторану в постреанімаційний період. Перфторан забезпечує зменшення набряку головного мозку, та підвищення активності кори головного мозку і підкіркових структур. Перфторан вводять у перші 6 годпостреанімаційного періоду в дозі 5—7 мл/кг.
Фізичні методи. Пацієнтам без свідомості, що перенесли в позалікарняних умовах зупинку кровообігу за механізмом фібриляції шлуночків, необхідно забезпечити гіпотермію тіла до 34 °С протягом 12— 24 год.