- •1.Клінічна смерть, визначення, діагностика.
- •2. Негайний етап слцр.
- •3.Ознаки ефективності реанімації,показання до припинення реанімації.
- •4.Спеціалізований етап слцр.
- •5.Основні види зупинки кровообігу та іх діагностика
- •6Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі слр та церебральної реанімації
- •7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунткування.
- •8. Техніка електричної дефібриляції
- •9.Показання до прямого масажу серця.
- •10.Ускладнення реанімації.
- •11. Післяреанімаційний період
- •12. Поняття про декортикацію, децеребрацію, смерть мозку
- •13. Основні напрямки лікування у післяопераційному періоді
- •14. Інтенсивна терапія набряку мозку
- •15.Класифікація видів анестезії
- •16.Основні вузли наркозного апарату
- •18. Дихальні контури, переваги,недоліки.
- •19. Інгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •20. Компоненти загальної анестезії.
- •21. Етапи анестезіологічного забезпечення:
- •22. Премедикація та її види:
- •23.Підготовка хворих до операції та наркозу
- •24. Клініка наркозу ефіром
- •25. Масковий метод загальної анестезії.
- •26.Ендотрахеальний наркоз.Показання,методика проведення.
- •28. Ускладнення при загальній анестезії
- •29.Неінгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •30. Види та методи регіонарної анестезії
- •31.Особливості загальної анестезії в амбулаторних та ургентних умовах
- •32.Особливості підготовки хворих до операції та наркозу
- •33.Фізіологічні та патофізіологічні особливості проведення загальної анестезії у дітей та хворих похилого віку.
8. Техніка електричної дефібриляції
Енергія першого розряду має становити для моно полярних дефібриляторів 360 Дж, що сприяє більшій вірогідності деполяризації критичної маси міокарда. Початковий рівень енергії для біполярних дефібриляторів має дорівнювати 150—200 Дж з подальшою ескалацією енергії до 360 Дж при повторних розрядах. Після кожного розряду обов’язкова оцінка серцевого ритму.
Розряд → серцево-легенева реанімація протягом 2 хв → розряд → серцево-легенева реанімація протягом 2 хв.
Якщо до проведення електричної дефібриляції при фібриляції шлуночків/ шлуночковій тахікардії без пульсу пройшло більше 4—5 хв, то розвивається порушення скоротливої функції міокарда. Тому ефективність дефібриляції в цьому випадку може різко знижуватися, оскільки додаткове нанесення розряду може спричинити додаткове електричне ушкодження структур міокарда. У зв’язку з цим у разі тривання фібриляції шлуночків/шлуночкової тахікардії без пульсу протягом 4—5 хв чи більше рекомендується спочатку виконати компресію грудної клітки протягом 2 хв, а далі проводити електричну дефібриляцію.
Ефективність і безпека електричної дефібриляції залежать від низки чинників, серед яких необхідно виділити такі.
1.Провідне місце належить формі електричного імпульсу. Доведено, що біполярна дефібриляція, яка використовує меншу енергію (150-200 Дж), ефективніша і значно рідше спричиняє ушкодження і постреанімаційнудисфункцію міокарда, ніж еквівалентна енергія монополярного імпульсу.
2. Правильне розташування електродів на грудній клітці. Оскільки лише 4% трансторакального струму проходить через серце, а 96 % — через решту структур грудної клітки, адекватне розміщення електродів дуже важливе. При передньопередньому розташуванні один електрод встановлюється біля правого краю груднини під ключицею, другий — збоку від лівого соска по середній пахвовій лінії. У разі передньозаднього розташування один електрод встановлюють медіально щодо лівого соска, другий — під лівою лопаткою. Якщо у пацієнта імплантований кардіостимулятор, електроди дефібрилятора слід розміщувати на відстані 6— 10 см від нього.
3. Опір грудної клітки (трансторакальний опір). Цей показник залежить від маси тіла і в середньому становить 70-80 Ом у дорослої людини. Для зменшення трансторакального опору дефібриляцію необхідно проводити у фазу видиху, оскільки трансторакальний опір в цих умовах знижується на 16 %. Оптимальним вважається зусилля, що прикладається на електроди, 8 кг для дорослих і 5 кг для дітей віком1—8 років. Проте 84 % зниження трансторакального опору припадає на забезпечення хорошого контакту між шкірою та електродами за рахунок застосування електропровідних розчинів. Варто підкреслити, що використання «сухих» електродів істотно знижує ефективність дефібриляції і спричиняє опіки. Для зменшення електричного опору грудної клітки застосовують спеціальні самоклейні прокладки для електродів, електропровідний гель або марлю, змочену гіпертонічним сольовим розчином. У крайньому разі поверхню електрода можна просто змочити будь-яким електропровідним розчином (водою)