5.Основні види зупинки кровообігу та іх діагностика

Виділяють 3 основні механізми зупинки кровообігу: електричну активність без пульсу (ЕАБП), фібриляцію шлуночків або шлуночкову тахікардію без пульсу (ФШ/ШТ без пульсу) та асистолію.

ЕАБП включає електромеханічну дисоціацію і тяжку брадиаритмію (клінічно брадиаритмія виявляється при ЧСС <45/хв у хворої людини і при ЧСС <30/хв у здорової). Електромеханічна дисоціація (застаріла назва — «неефективне серце») характеризується відсутністю механічної діяльності серця при збереженні електричної активності. На ЕКГ реєструються нормальні або змінені QRS-комплекси з регулярними або нерегулярними інтервалами.

Шлуночкова тахікардія без пульсу характеризується деполяризацією кардіоміоцитів шлуночків з високою частотою. На ЕКГ відсутні зубці Р і широкі QRS-комплекси.

Фібриляція шлуночків характеризується хаотичними асинхронними скороченнями кардіоміоцитів з наявністю на ЕКГ нерегулярних, з частотою 400–600/хв, низько-, середньо- або великоамплітудних коливань.

Асистолія — відсутність як механічної, так і електричної діяльності серця, з ізолінією на ЕКГ.

ФШ/ШТ без пульсу є дефібриляційна зупинка кровообігу.

ЕАБП/асистолія — зупинка кровообігу, яка не потребує електричної дефібриляції.

Ознаки зупинки кровообігу

 1. відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою),

2. стійке розширення зіниць з відсутністю фотореакції,

3ю відсутність самостійного дихання

Допоміжні ознаки:

1. зміна забарвлення шкіри (сіра чи синюшна),

2. відсутність притомності,

3. відсутність рефлексів та втрата м’язового тонусу.

4.Екг ознаки фібриляції шлуночків та тріпотіння передсердь

6Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі слр та церебральної реанімації

1. Адреналін -1 мг через кожні 3-5 хвл в/в або 2-3 мг у 10 мл ітонічного розчину ендотрахеально

2. Атропін -3 мг в/в при асистолії,елеткричній активності без пульсу, асоційована брадикардія (ЧСС<60 хв)

3. кордарон - антиаритмічний препарат при ФШ і шлуночковій тахікардії ,початкова доза 300 мг у 20 мл розчину 5% глюкози, за необхіднісю повторно 150мг

4. Лідокаїн- 1-1.5мг/кг , альтернатива кордарону

5. еуфілін 2.4% - 5 мг /кг , в/в при асистолії та брадикардії

6.Магній сульфат- при гіпомагніємії 4мл 50% розчину 7.Кальцій хлорид- 1 мл -10% розчину при гіпокаліємії, гіпокальціємії,передозуванні блокаторів кальцієвих каналів

8 Натрій гідроген карбонат- 50 мл 8.4% розчину у разі зупинки кровообігу , що асоціюється з гіперкаліємією або передозуванні трициклічних антидепресантів, а також при тривалої неефетивної СЛР

7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунткування.

Шляхи введення лікарських речовин поділяють на ентеральний, інгаляційнийпарентеральний,. Ентеральний шлях (усередину) передбачає введення лікарської речовини через різні ділянки травного каналу. У разі приймання під язик (сублінгвально) і защічно (суббукально) абсорбція (транспорт, всмоктування) починається досить швидко, речовини діють, обминаючи печінковий бар'єр, не вступають у контакт з хлороводневою кислотою шлунка і ферментами травного каналу. Введення лікарських препаратів через рот (peros, перорально) передбачає проковтування лікарської речовини з подальшим пересуванням її травним каналом. Введення лікарських засобів через рот неможливе або утруднене під час блювання, судом, у стані непритомності.Інколи лікарські речовини вводять дуоденально (через зонд у дванадцятипалу кишку). У пряму кишкулікарські речовини вводять у вигляді супозиторіїв (свічок) або клізм.

Інгаляційний шлях є також фізіологічним природним шляхом введення лікарських речовин. У вигляді аерозолів речовини призначають переважно для отримання місцевого ефекту (при бронхіальній астмі, запальних процесах дихальних шляхів), хоча більшість речовин (адреналін, антибіотики), введених таким шляхом, абсорбуються і чинять також резорбтивну (загальну) дію.

Парентеральний шлях переслідує одну мету - швидше і без втрат доставити лікарську речовину до внутрішнього середовища організму.

Нашкірний шлях широко використовується в дерматології для безпосереднього впливу на патологічний процес. Введення лікарських речовин у кон'юнктивальний мішок, зовнішній слуховий прохід, у порожнину носа і на слизову оболонку ротової порожнини найчастіше передбачає місцевий вплив на патологічний процес у відповідних органах (кон'юнктивіт, отит, риніт, стоматит). Введення лікарських речовин у порожнини: у черевну, як правило, вводятьантибіотики під час хірургічних операцій. Введення в порожнини суглобів, плевривикористовуютьпри артритах, плевритах. Серед парентеральних шляхів введення лікарських речовин найпоширенішим є ін'єкційний: у шкіру, під шкіру, у м'яз, вену, в артерію, субарахноїдальний, субдуральний, субокципітальний, внутрішньокістковий. Введення у шкіру використовують переважно з діагностичною метою (наприклад, діагностика туберкульозу), а також при вакцинації. Часто лікарські речовини вводять під шкіру і внутрішньом'язово. Ці шляхи використовують за неможливості введення речовин через рот або у вену, а також для подовження фармакотерапевтичного ефекту.

Введення у вену прискорює транспортування лікарських речовин, дає можливість швидко створювати в організмі максимальну концентрацію їх і отримувати чіткий лікувальний ефект.

Введення в артерію дає змогу створювати в ділянці кровопостачання цієї судини високу концентрацію лікарської речовини.

Лікарські речовини, які погано проникають крізь гематоенцефалічний бар'єр, вводять під оболонки мозку - субараноїдально, субдурально, субокципітально. Внутрішньокісткові ін'єкції застосовують, якщо технічно неможливе введення у вену, а також іноді для введення великої кількостіплазмозамінних рідин.