12.Порушення обміну хлору

Порушення обміну хлору проявляється гіпо- або гіперхлоремією.

Гіпохлоремія — зниження рівня хлору плазми крові менше 95 ммоль/л.

Причини: 1) значні втрати хлоридів із шлунковим вмістом (тривале блю­вання, дренування шлунка зондом та надмірно енергійне його промивання);

втрати хлоридів із сечею (форсований діурез, особливо спричинений салурети- ками); 3) переміщення хлоридів до зони запального процесу (особливо при пери­тоніті, панкреатиті, кишковій непрохідності); 4) тривале голодування; 5) хроніч­ний респіраторний ацидоз — компенсація останнього.

Клінічна картина. Специфічні клінічні ознаки гіпохлоремії відсутні. Во­на діагностується лише шляхом лабораторних досліджень. Оскільки гіпохлоремія призводить до розвитку метаболічного алкалозу, то його наявність також є під­твердженням гіпохлоремії.

Лікування здійснюється за усіма принципами терапії пацієнтів з метаболіч­ним алкалозом .Приблизний розрахунок кількості хлору, яку слід ввести, можна здійснити за формулою:

D_C1= (101 - С1_хв) • 0,2 • М,

де D_C1 — дефіцит хлору в організмі хворого (ммоль); 101 — вміст СІ- у плазмі крові в нормі (ммоль/л); С1_хв — вміст хлору в плазмі крові пацієнта (ммоль/л); 0,2 — розрахунковий коефіцієнт (20 % позаклітинного простору); М— маса тіла хворо­го у кілограмах.

Для боротьби з гіпохлоремією використовують розчини натрію хлориду (0,9 і 10 %) у розрахованих дозах, магнію хлориду (10 %), аргініну хлориду (5 %), каль­цію хлориду (10 %) та ін. У тяжких випадках для корекції гіпохлоремії признача­ють 0,4 % розчин НС1, максимальна добова доза якого може становити не більше 1000 мл. Препарат слід вводити зі швидкістю не більше 2,5 мл/кг за 1 год. Інфузію виконують тільки у великі вени при постійному контролі показників кислотно- основної рівноваги. Для зменшення подразливої дії кислоти на інтиму судин 0,4 % розчин НС1 потрібно розводити 5 % розчином глюкози у співвідношенні 1:1.

Гіперхлоремія — стан організму, при якому вміст хлору в плазмі крові вище 110 ммоль/л. Гіперхлоремія може виникнути у разі надлишкового введення розчи­нів, що містять хлор, при корекції гіпохлоремії та при порушенні функції нирок.

Клінічна картина: збільшення вмісту Сl в плазмі крові, наявність мета­болічного ацидозу.

Лікування: форсований діурез салуретиками.

13. Буферні системи організму

Ці системи організму здатні згладжувати (буферувати) коливання рН в умовах кислої або лужної агресії. Буферні системи організму складаються з двох речовин: слабкої кислоти і солі цієї кислоти, утвореної з сильною основою. Як буфери можуть діяти також амфотерні речовини, які залежно від реакції розчину можуть поводитися або як основи, або як кислоти. До буферних систем належать гідро-генкарбонатна, фосфатна, білкова і гемоглобінова.

Гідрогенкарбонатна буферна система

Включає вугільну кислоту і йонгідрогенкарбонату натрію

В умовах реакції нейтралізації гідрогенкарбонатного буфера з кислотами утворюється слабка вугільна кислота: НС1 + Na НС = NaСl + Н2С03, а вуглекислий газ, що утворився, виділяється легенями.

Надлишок основ, взаємодіючи з гідрогенкарбонатною буферною системою, зв’язується з вугільною кислотою з утворенням гідрогенкарбонату, який згодом може виділятися нирками:NaOН+ С =Na∙HC + O.

Буферна потужність становить 65 %.

Фосфатна буферна система

Утворена одно- і двозаміщеною сіллю фосфорної кислоти:

де однозаміщена сіль ( ) виступає як слабка кислота, а двозаміщена ( ) — як слабка основа

Якщо гідрогенкарбонатна буферна система діє переважно в крові, то фосфатна більше бере участь у буферуваннірН усередині клітини, де фосфати представлені фосфоліпідами й органічними фосфатами. Хімічні реакції фосфатної буферної системи тісно пов’язані з фізіологічними процесами в нирках і гідрогенкарбонатною буферною системою.

Буферна потужність становить 1 %.

Білкова буферна система

Молекули білка мають амфотерні властивості. Характер їх дисоціації залежить від природи білка і реакції розчину. + білок -> НБ. Як і фосфатна, білкова буферна система відіграє важливу роль усередині клітини.

Буферна потужність становить 5 %.

Гемоглобінова буферна система

Молекула гемоглобіну містить амінокислоту гістидин (до 8,1 %), у якій наявні й кислі (СООН), і основні (N ) групи. Гемоглобін відіграє важливу роль у буферуванні крові завдяки зміні його кислотних властивостей при оксигенуванні та редуку ванні.

Гемоглобінову буферну систему можна представити як

Буферна потужність становить 29 %.

Ця буферна система відіграє важливу роль у зменшенні різниці рН артеріальної і венозної крові.