- •1.Роль води та електролітів в організмі.
- •5.Ізотонічна дегідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •6.Гіпотонічна дегідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •7.Гіпертонічна гіпергідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •8.Ізотонічна гіпергідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •9. Гіпотонічна гіпергідратація
- •10.Причини та ознаки гіпер-гіпонатріємії, методи лікування
- •11.Патофізіологія порушення гіпер-гіпокаліємії,клініка діагностика
- •12.Порушення обміну хлору
- •13. Буферні системи організму
- •14. Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •15. Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •16.Характеристика розчинів для інфузійної терапії
- •17.Показання до парентерального живлення.
- •19.Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •20)Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря
- •21. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності
- •22. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті
- •23. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі
- •24. Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності
- •25. Диференційна діагностика преренальної, ренальної та постренальноїолігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн
- •26. Стадії клінічного перебігу гнн
- •27. Основні принципи лікування гнн
- •28. Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії
- •29.Показання до гемодіалізу
- •30.Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн
- •31.Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •32.Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика
- •33. Основні принципи лікування ураження печінки.
- •34.Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії.
- •36. Основні принципи форсованого діурезу.
- •37. Екстакорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •38. Принципи антидотної терапії.
- •39. Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •40.Патогенез , клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •41.Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •42.Патогенез, клініка та іт при отруєнні фосфорорганічними сполуками.
- •43.Патогенез, клініка та іт при отруєнні кислотами та лугами.
- •44.Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •45.Патогенез,клініка та іт при отруєнні отруєними грибами
- •46.Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин
- •47.Види порушення свідомості, оцінка глибини порушення свідомості
- •49.Патогенез, клініка та іт гіпоклікемічної коми.
- •50. Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •51.Патогенез,клініка та іт гіперосмолярної коми
51.Патогенез,клініка та іт гіперосмолярної коми
Гіперосмолярна некетоацидотична кома(Виникає у хворих
на цукровий діабет, переважно старшого віку, на фоні значної втрати води
(при проносах, блюванні, опіках, надмірному потовиділенні й діурезі).
Перебігає без кетоацидозу з високою гіперглікемією, різкою гіпернатріємією,
азотемією, зневодненням.)
Клініка.
підручник |
Протокол моз за 2009 |
1.Кома виникає поступово, частіше протягом 5-10 днів. 2.Глибока кома спостерігається рідко, частіше – сопор. 3.Виражена дегідратація. 4.Вогнищева неврологічна симптоматика. 5.Нерідко підвищується температура тіла. 6.Не спостерігається дихання Куссмауля. 7.Відсутні запах ацетону, ацетонурія, гіперкетонемія. Виражена сухість шкіри і слизових оболонок; |
Виражена сухість шкіри і слизових оболонок; Виражена поліурія (згодом можлива олігурія та анурія); Прогресуюча слабкість; Адинамія; Знижений тургор шкіри; Зниження тонусу очних яблук; Сонливість; Запах ацетону з ротової порожнини відсутній; Дихання Кусмауля відсутнє; Поліморфна неврологічна симптоматика (порушення мови, ністагм, парези, паралічі, судоми та ін.), нерідко домінуюча в клінічній картині, але зникає після усунення гіперосмолярності. Важливе проведення диференційного діагнозу з набряком мозку з метою уникнення помилкового призначення сечогінних замість регідратації. |
ЛІКУВАННЯ |
|
Регідратація Na+ > 165 ммоль/л введення розчинів, що місять Na, протипоказане, регідратацію розпочинають з 5 % розчину глюкози. Na+ = 145 - 165 ммоль/л регідратацію проводять 0,45 % (гіпотонічним) розчином хлориду натрію Na+ < 145 ммоль/л регідратацію проводять ізотонічним розчином хлориду натрію (0,9 %). Швидкість регідратації: Перша година: 1000 - 1500 мл фіз. Розчину Друга і третя години: по 500 - 1000 мл фіз. Розчину Подальші години - по 250 - 500 мл фіз. Розчину N.B. Швидкість регідратації коректується залежно від показника центрального венозного тиску або за правилом: об'єм введеної за годину рідини може перевищувати добовий діурез не більше, ніж на 500 - 1000 мл.. |
|
Інсулінотерапія На початку інфузійної терапії інсулін зовсім не вводять або вводять в малих дозах (2 ОД інсуліну короткої дії за годину в/в в "гумку" інфузійної системи) Якщо через 4 - 5 год. з початку інфузійної терапії, після часткової регідратації зберігається виражена гіперглікемія, переходять на режим дозування інсуліну, рекомендований для лікування діабетичної кетоацидотичної коми; При одночасному початку регідратації 0,45 % (гіпотонічним) розчином хлориду натрію і помилковому введенні більш високих доз інсуліну (6 - 8 і більше ОД за годину) можливе вкрай небезпечне швидке зниження осмолярності з розвитком незворотного набряку легень і набряку мозку. N.B. Оптимальна швидкість зниження осмолярності - не більше 3 мОсм/год. |
|
Корекція калію |
|
К+ плазми, ммоль/л |
Швидкість введення хлориду калію (ммоль на год.) |
< 3,5 |
40,0 |
3,5 - 5,5 |
20,0 |
> 5,5 |
Препарати калію не вводяться |
|
|
52. Патогенез клініка та інтенсивна терапія при гіпертонічному синдромі у дітей. Під гіпертермічним синдромом розуміють патологічний варіант лихоманки, при якому відзначається швидке і неадекватне підвищення температури тіла, що супроводжується порушенням мікроциркуляції, метаболічними розладами і прогресивно наростаючою дисфункцією життєво важливих органів і систем, зокрема ураженням центральної нервової системи. Вирішальну роль у патогенезі гіпертермічного синдрому грає подразнення гіпоталамічної області як центру терморегуляції. Відбувається декомпенсація терморегуляції з різким наростанням теплопродукції, неадекватно зниженою тепловіддачею і відсутністю ефекту від жарознижуючих препаратів. Легкість виникнення гіпертермії у дітей пояснюється кількома причинами: відносно більшим, ніж у дорослих, рівнем теплопродукції на 1 кг маси тіла, так як поверхня тіла у дітей більше обсягу тканин, що забезпечують теплопродукція, більшою залежністю температури тіла від температури навколишнього середовища, нерозвиненістю потовиділення у недоношених дітей, що обмежує втрати тепла з випаровуванням. Розвиток лихоманки на тлі гострих мікроциркуляторних і обмінних порушень, що лежать в основі токсикозу (спазм з подальшою дилатацією капілярів, артеріовенозне шунтування, сладжування тромбоцитів і еритроцитів, наростаючі метаболічний ацидоз, гіпоксія та гіперкапнія, трансмінералізація та ін.), Призводить до поглиблення патологічного процесу.
При розвитку гіпертермічного синдрому у дитини спостерігаються наростаючі млявість, адинамія, блідість шкірних покривів з акроціанозом, озноб, відмова від їжі і пиття. При ненаданні адекватної допомоги з'являється рухове і мовне збудження, можливі галюцинації, клоніко-тонічні судоми. Дитина втрачає свідомість, дихання стає частим, поверхневим, можливі його патологічні варіанти. У момент судом може наступити асфіксія, ведуча до смертельного результату. Часто у дітей з гіпертермічним синдромом розвиваються порушення кровообігу: падіння артеріального тиску, тахікардія, спазм периферичних судин. Для клінічної оцінки гіпертермічного синдрому необхідно враховувати не тільки величину температури, але і тривалість гіпертермії і ефективність антипіретичну терапії. Несприятливим прогностичною ознакою є лихоманка вище 40 ° С і її тривалість.
Для невідкладної допомоги при гіпертермічному синдромі є парацетамол, разова доза 10-15 мг/кг маси (добова - 60 мг/кг/добу) або ібупрофен - 5-10 мг/кг. В даний час створена форма парацетамолу для внутрішньовенного використання - Інфулган, що стало безпечною альтернативою розчину анальгіну, використовуваного при наданні невідкладної допомоги як дітям, так і дорослим. Інфулган випускається в скляних ємностях по 20, 50 і 100 мл, що містять 10 мг парацетамолу в 1 мл розчину. Дітям з масою тіла від 10 до 50 кг Інфулган вводиться внутрішньовенно в дозі 15 мг/кг парацетамолу на введення, тобто 1,5 мл/кг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 60 мг/кг маси тіла..
