- •1.Роль води та електролітів в організмі.
- •5.Ізотонічна дегідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •6.Гіпотонічна дегідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •7.Гіпертонічна гіпергідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •8.Ізотонічна гіпергідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •9. Гіпотонічна гіпергідратація
- •10.Причини та ознаки гіпер-гіпонатріємії, методи лікування
- •11.Патофізіологія порушення гіпер-гіпокаліємії,клініка діагностика
- •12.Порушення обміну хлору
- •13. Буферні системи організму
- •14. Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •15. Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •16.Характеристика розчинів для інфузійної терапії
- •17.Показання до парентерального живлення.
- •19.Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •20)Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря
- •21. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності
- •22. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті
- •23. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі
- •24. Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності
- •25. Диференційна діагностика преренальної, ренальної та постренальноїолігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн
- •26. Стадії клінічного перебігу гнн
- •27. Основні принципи лікування гнн
- •28. Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії
- •29.Показання до гемодіалізу
- •30.Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн
- •31.Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •32.Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика
- •33. Основні принципи лікування ураження печінки.
- •34.Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії.
- •36. Основні принципи форсованого діурезу.
- •37. Екстакорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •38. Принципи антидотної терапії.
- •39. Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •40.Патогенез , клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •41.Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •42.Патогенез, клініка та іт при отруєнні фосфорорганічними сполуками.
- •43.Патогенез, клініка та іт при отруєнні кислотами та лугами.
- •44.Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •45.Патогенез,клініка та іт при отруєнні отруєними грибами
- •46.Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин
- •47.Види порушення свідомості, оцінка глибини порушення свідомості
- •49.Патогенез, клініка та іт гіпоклікемічної коми.
- •50. Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •51.Патогенез,клініка та іт гіперосмолярної коми
41.Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
Патогенез: Опіати мають виборчу токсичну дію: психотропн, нейротропну, обумовлену наркотичним ефектом, пригнічуючим впливом на таламічні ділянки, різко знижуючи збудливість дихального і кашльового центрів, збуджує центри блукаючих нервів; знижує основний обмін (гальмування окислювальних процесів), гіпотермічний ефект. Барбітурати пригнічують ЦНС. У високих дозах блокують дихальні ферменти мозку, сприяючи гіпоксії, яка викликає накопичення молочної та піровиноградної кислот, що призводять до загибелі клітин мозку. Метаболічні порушення викликають кому, протягом якої через кілька годин виникає набряк мозку. Порушують обмін речовин.
Клініка: Для барбітуратів: легке (оглушення, сопор), середньої тяжкості (поверхнева комаз підвищенням/зниженням сухожилкових і зниженням корнеального рефлексів) і важке (глибока кома з арефлексією та відсутністю больової реакції). Для опіатів та барбітуратів спостерігаються сонливість, загальмованість, ейфоричний стан, з’являється брадикардія, підвищений тонус гладкої мускулатури, виникає бронхорея, бронхо- та ларингоспазм, виражене пригнічення дихального центру, дихання Чейн-Стокса, апное, токсична міокардіодистрофія, вазоплегія, гіпотермія,.
Лікування: Отруєння опіатами: промивають шлунок (навіть при парентеральному отруєнні) 0.1% розчином марганцевокислого калію, дають сульфат натрію та активоване вугілля, катетеризація СМ. Антидот – Налоксон – 0.04% р-н – 0.4 – 2.0 мг. при відсутності ефекту повторити через 2-3 хв., Налорфін – 0.5% р-ну 3 мл. В/ВС. 1.0 мл 0.1% р-н атропіну в/вс. Кофеїн 10% р-н 2 мл. в/вс/Лобелін 1% 0.3-1.0 мл. в/вс Форсований діурез. Оксигенотерапія, при можливості ГБО. При потребі ШВЛ.
Отруєння барбітуратами: Оксигенотерапія, інкубація трахеї, при ларингоспазмі – трахеотомія, ШВЛ, санація дихальних шляхів. Повторні промивання шлунка,сольові проносні засоби, активоване вугілля, сифонні клізми. Форсований діурез. Бемегрид (антагоніст барбітуратів, аналептик) – 0.5% р-н 5-10 мл. в/вк (до 60 мл/д). 1.0 мл 0.1% р-н атропіну в/вс.
Спільні заходи: Підтримка дихальної функції, контроль за гемодинамікою, ГКС, профілактичне призначення антибіотиків, при загрозі набряку мозку або легенів – діуретики (Лазикс 1% 2-4 мл в/вс). Вазоактивні засоби (кардіотоніки) та протишокова терапія. Захист від гіпотермії. При дуже важких отруєннях – гемосорбція, плазмаферез, гемодіаліз. Ноотропи (пірацетам, ноотропіл, нейроном), вітаміни групи В, препарати для зменшення гіпоксії (цитохром С, цитомак, актовегін).
42.Патогенез, клініка та іт при отруєнні фосфорорганічними сполуками.
Патогенез: Фосфорорганічні сполуки (ФОС) є отрутами, що впливають на нервову систему. ФОС мають антихолінестеразну дію., що сприяє накопиченню ендогенного ацетилхоліну та безперервному збудженню М- та Н- холінореактивних систем організму. Існує також пряма блокувальна дія ФОС на холінорецептори.
Клініка: виявляється мускариноподібний ефект, що проявляється значним потовиділенням, гіперсалівацією, бронхореєю, міозом та спазмом кишок. Збудження Н-холінорецепторів та центральна дія ФОС супроводжується гіперкінезами, клонічними та тонічними судомами, паралічами, психічними порушеннями, втратою свідомості з розвитком коми.
Виділяють при пероральному надходженні ФОС 3 стадії:
1) збудження (легке отруєння) : протягом 15-20 хвилин з моменту отруєння з’являються запаморочення, головний біль, зниження гостроти зору, нудота, блювання, біль в животі, страх, визначається помірний міоз, пітливість, салівація, тахікардія та гіпертензія;
2) гіперкінезів та судом (отруєння середнього та тяжкого ступеня): психомоторне збудження змінюється приголомшеністю, сопором, комою. Міоз, відсутня р-ція на світло, піна з рота і носа, гіпергідроз, судомні напади, порушення дихання внаслідок ригідності дихальних м’язів, ціаноз, АТ – САТ. 200/250, ДАТ 150/160 мм.рт.ст.., бради-/тахікардія, часті та рідкі випорожнення, тенезми.
3) паралічу (надтяжка форма): глибокий коматозний стан, гіпо-/арефлексія, міоз, гіпергідроз, параліч м’язів, пригнічення дихання, ЧСС – 40-20 уд/хв. або 140-160 уд/хв.., виникнення аритмій та блокад, можливий колапс, гіпокоагуляція,фібриноліз, ураження нирок.
Лікування: При потраплянні на шкіру обмити лужним розчином, при інгаляційному – вивести з приміщення, при пероральному – промити шлунок 10-12 л. холодної води, ввести 300-400 мл. вазелінового масла/ 50 г. магнезії, ентеросорбенти, сифонні клізми.Форсований діурез за стандартними схемами. При важких випадках використовують гемодіаліз/гемосорбцію. Антидот – Атропіну сульфат 0.1% (І ст..- 2-3 мг., ІІ – 20-25 мг., ІІІ – 30-50 мг.) В/в або В/м. Реактиватори ХЕ (Дипіроксим ) – І ст.. – 150 мг 1-3 р/д, ІІ-ІІІ – кожні 1-3 год. До досягення добової дози 1-2 г В/м. Ізонітрозин 40% 3 мл. В/в або В/м, в тяжких випадках – 1.2 г. з інтервалом 30-40 хв. 3 р/д. Діетоксим – по 250 мг. 5-6 р/д.Бензобарбітал – 40 мг/кг 3 р/д. Симптоматична терапія дихальних та гемодинамічних порушень, проти судомна терапія, лікування психомоторного збудження та ускладнень
