- •1.Роль води та електролітів в організмі.
- •5.Ізотонічна дегідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •6.Гіпотонічна дегідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •7.Гіпертонічна гіпергідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •8.Ізотонічна гіпергідратація.Причини виникнення,клінічні ознаки,методи корекції.
- •9. Гіпотонічна гіпергідратація
- •10.Причини та ознаки гіпер-гіпонатріємії, методи лікування
- •11.Патофізіологія порушення гіпер-гіпокаліємії,клініка діагностика
- •12.Порушення обміну хлору
- •13. Буферні системи організму
- •14. Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •15. Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •16.Характеристика розчинів для інфузійної терапії
- •17.Показання до парентерального живлення.
- •19.Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •20)Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря
- •21. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності
- •22. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті
- •23. Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі
- •24. Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності
- •25. Диференційна діагностика преренальної, ренальної та постренальноїолігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн
- •26. Стадії клінічного перебігу гнн
- •27. Основні принципи лікування гнн
- •28. Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії
- •29.Показання до гемодіалізу
- •30.Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн
- •31.Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •32.Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика
- •33. Основні принципи лікування ураження печінки.
- •34.Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії.
- •36. Основні принципи форсованого діурезу.
- •37. Екстакорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •38. Принципи антидотної терапії.
- •39. Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •40.Патогенез , клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •41.Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •42.Патогенез, клініка та іт при отруєнні фосфорорганічними сполуками.
- •43.Патогенез, клініка та іт при отруєнні кислотами та лугами.
- •44.Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •45.Патогенез,клініка та іт при отруєнні отруєними грибами
- •46.Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин
- •47.Види порушення свідомості, оцінка глибини порушення свідомості
- •49.Патогенез, клініка та іт гіпоклікемічної коми.
- •50. Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •51.Патогенез,клініка та іт гіперосмолярної коми
32.Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика
Печінкова недостатність проявляється гостро, характеризується
-диспетичні розлади ( нудота, блювота)
-підвищення температури
-порушення функій ЦНС(запаморочення, уповільнення мови і мислення, розлади сну, слухові і зорові галюцинації, сплутаність свідомості, тремор пальців, рухове збудження)
-«печінковий заах»
-наростання вираженості геморагійного синдрому( петехії, носові, маткові кровотечі)
- істеричність і свербіж шкіри, склер, «печінкові долоні»
-збільшена печінка , але при цирозі – зменшена
-розлади діяльності серцево-судинної системи ( артеріальна гіпотензія, тахікардія, екстрасистолія),
Діагностика гострої печінкової недостатності
Розпізнавання гострої печінкової недостатності проводиться з урахуванням симптоматики, результатів дослідження біохімічних показників (в т.ч. печінкових проб), КЩС, інструментальних досліджень (електроенцефалографії).
Лабораторне обстеження:
загальний аналіз крові (вміст тромбоцитів, тривалість кровотечі); анемія, тромбоцитопенія
загальний аналіз сечі (вміст жовчних пігментів, діастази);
копрограма;
коагулограма;
біохімічний аналіз крові (АЛТ, АСТ, загальний білірубін та його фракції, загальний вміст білку та його фракцій, креатинін, сечовина, a-амілаза);
гіпербілірубінемія (рівень білірубіну може підвищуватися в 5 і більше разів), збільшення активності сироваткових трансаміназ. В термінальній стадії гострої печінкової недостатності виражені гіпохолестеринемія, гіпоальбумінемія, зниження ПТІ та ін факторів згортання, гіпоглікемія, гіпокаліємія.
аналіз крові на HbSAg, HbCAg, ПЦР на TORCH-інфекції;
ЕКГ;
УЗД органів черевної порожнини;
при можливості – біопсія печінки;
вимірювання показників КОС та лактату;
33. Основні принципи лікування ураження печінки.
В основу інтенсивної терапії покладено етіологічний принцип (лікування патології, що призвела до ПН), та попередж. і терапію основних синдромів пПН протягом(10 - 14 днів), необхідного для спонтанної регенерації гепатоцитів.1).Призначають хворому строгий ліжковий режим у боксованій палаті, із дотриманням медперсоналом повної асептики та антисептики.2). З метою попередження енцефалопатії вилучають із раціону тваринні білки та жири.3).Ліквідація гепатотоксичних факторів (гіпоксії, гіповолемії, геморагії, інтоксикації):(§)для ліквідації гіпоксії застосовують оксигенотерапію (подача 3 - 4 л/хв кисню через інтраназальний катетер, сеанси ГБО, тривале безперервне введення кисню через катетер у тонкий кишечник - 0,2 – 0,3 мл/кг маси тіла за хвилину, оксигенованої крові у реканалізовану пупкову вену),(§)для збільшення печінкового кровоплину відновлюють ОЦК, покращують реологічні властивості крові, ліквідовують парез кишок. З цією метою застосовують інфузії кристалоїдів, безсолевих та гемодинамічних середників, р-н еуфіліну (2,4% по 20 - 30 мл/добу ), симпатолітичні середники. Введення 10% р-ну альбуміну (200 - 300 мл), р-ну манітолу (1 г/кг), реополіглюкіну підвищує онкотичний тиск плазми, що зменшує інтерстиціальний набряк тканини печінки,(§) для профілактики виникнення стресових виразок та шлунково-кишкових кровотеч застосовують Н2 блокатори (по 150 мг ціметідіну), при кровотечі із варикозно - розширених вен стравоходу вставляють зонд Блекмора,(§)при наявності крові у кишечнику для зменшення інтоксикації обов’язково слід його очистити,(§)при необхідності гемотрансфузій слід використовувати лише свіжостабілізовану кров, консервантом якої повинен бути розчин гепарину.Для попередження та лікування інтоксикації організму застосовують такі методи:(§)очищення кишечника (часті клізми, солеве проносне, застосування антибіотиків, що не мають гепатотоксичної дії - канаміцину до 6 г/добу, ампіціліну - 1г через 4 год.),(§)очищення крові – (з використанням сеансів плазмаферезу, гемосорбції чи гемодіалізу, підключенням ксеноселезінки чи ксенопечінки тощо).(§)вводять речовини, здатні зв’язувати аміак у крові (глютамінову кислоту - по 40 - 50 мл 1% р-ну, з глюкозою, тричі на добу, р-н альфа - аргініну по 2 грами краплиннодовенно кожних 8 годин).4). Для покращення енергетичних процесів, що відбуваються в гепатоцитах, вводять концентровані (10–20 %) р-ни глюкози (до 5 г/кг протягом доби).Така терапія зменшує розпад власних білків організму.5).З метою стабілізації клітинних мембран гепатоцитів призначають глюкокортикоїди (до 10-15 мг/кг гідрокортизону протягом доби).6.) Для стимуляції ліпотранспортних механізмів та стабілізації енергетичного обміну застосовують холінхлорид (по 10 мл 10 % р-ну, разом із 200 мл р-ну глюкози, після попередньої атропінізації, двічі на добу).7)Важливого значення приділяють вітамінотерапії (віт. С, В1, В2, В6, К, Е, В12, фолієва та нікотінова кислоти у дозах, в 2-3 рази вищих від добової потреби), призначають серцеві глікозиди, АТФ, панангін, антигіпоксанти (цитохром С, гутімін, натрію оксибутират).8.) Своєчасна корекція порушень водно-солевого обміну та кислотно-основного балансу, симптоматична терапія
