1.Роль води та електролітів в організмі.

У дорослої людини вміст води досягає 60- 70 % маси тіла. Вода є пластичним елементом, який заповнює клітинний, інтерстиційний та внутрішньосудинний простори, універсальним розчинником для колоїдів та кристалоїдів. Вона бере участь в хімічних реакціях, які відбуваються в організмі.

Йонний склад рідин внутрішньоклітинного та позаклітинного секторів істотно відрізняються. Ця відмінність зумовлена переважанням у внутрішньоклітинній рідині полівалентних йонів, для яких клітинні мембрани непроникні. Йонний склад позаклітинного сектора такий як склад плазми крові.

Для забезпечення фізіологічних процесів важлива не стільки загальна концентрація кожного електроліту у водних просторах, скільки їх активність або ефективна концентрація вільних іонів, оскільки частина іонів знаходиться у зв'язаному стані (Са2 + і Mg2 + з протеїнами, Na + в осередках клітинних органел). Роль електролітів в життєдіяльності організму різноманітна і неоднозначна.

Натрій підтримує осмотичний тиску позаклітинної рідини, причому його дефіцит не може бути заповнений іншими катіонами. Зміна рівня натрію в рідинах організму неминуче тягне за собою зсув осмотичного тиску і в результаті - обсягу рідин. Зменшення концентрації натрію в позаклітинній рідини сприяє переміщенню води в клітини, а збільшення вмісту натрію - Сприяє виходу води з клітин. Кількість натрію в клітинній мікросередовищі визначає величину мембранного потенціалу і, відповідно, - збудливість клітин.

Основна кількість калію (98%) знаходиться всередині клітин у вигляді нетривких сполук з білками, вуглеводами і фосфором. Частина калію міститься в клітинах в іонізованому вигляді і забезпечує їх мембранний потенціал. Під позаклітинному середовищі невелика кількість калію знаходиться переважно в іонізованому вигляді. Зазвичай вихід калію з клітин залежить від збільшення їх біологічної активності, розпаду білка і глікогену, нестачі кисню. Концентрація калію збільшується при ацидозі і знижується при алкалозі. Рівень калію в клітинах і позаклітинному середовищі відіграє найважливішу роль в діяльності серцево-судинної, м'язової і нервової систем, в секреторної і моторної функції травного тракту, екскреторної функції нирок.

2. Осмолярність, її корекція  Осмолярність – кількість молів розчиненої рідини в 1 літрі розчину (мосмоль/л) Омоляльність – кількість молів речовини в 1 кг розчинника , тобто води (мосмоль/кг)  Для визначення осмолярнисті плазми крові використовують спеціальні апарати – осмометри, в основу роботи яких покладено кріоскопічний метод. Для приблизного розрахунку можна застосувати таку формулу:  Осмлярність плазми крові ( мосмоль/л) =  2( NA +K) + глюкоза + азот сечовини – 8,  Де Na – рівень натрію плазми крові, К – рівень калію плазми крові, глюкоза – рівень глюкози плазми крові, азот сечовини – рівень в плазмі крові пацієнта.  Осмолярність плазми крові є сталою величиною і = 285 – 310 мосомоль /л. електроліти забезпечують 95-96% осмолярності плазми крові, натрій як осн. йон позаклітинної рідини – 50% осмотичного тиску. 

Гіпокаліємія : К+пл. < 3,8 ммоль/л.Для корекції гіпокаліємії застосовують 7,5 % р-н калію хлориду (1 мл такого розчину містить 1 ммоль калію). Його вводять обов’язково разом з глюкозою та інсуліном, внутрішньовенно, краплинно, не швидше 20-25 мл протягом години. Доцільно призначати також солі магнію.Потрібно пам’ятати, що швидке (струминно) введення 10-15 ммоль калію призведе до зупинки серця!

Гіперкаліємія: К+ пл. > 5,1 ммоль/л.Цей стан корегують введенням розчину кальцію глюконату чи кальцію хлориду (по 10 мл 10 % р-ну внутрішньовенно).

Гіпонатріємія: Na + плазми < 135 ммоль/л.Для корекції дефіциту натрію застосовують ізотонічний, 0,9 % розчин натрію хлориду (1000 мл р-ну містить 154 ммоль Na+).

Гіпернатріємія: Na+пл. > 144 ммоль/л.Цей стан найчастіше є проявом гіпертонічної гіпогідратації або гіпертонічної гіпергідратації. Проводять відповідну корекцію (див. вище).

Гіпохлоремія: СІ– пл. < 96 ммоль/л.Корекцію дефіциту хлору здійснюють, переливаючи хворому 0,9 % розчин натрію хлориду (в 1000 мл р-ну міститься 154 ммоль хлору) чи 5,8 % розчин натрію хлориду (в 1 мл р-ну міститься 1 ммоль хлору) – залежно від осмолярності плазми.

Гіперхлоремія: Cl– пл. > 104 ммоль/л.

Цей стан корегують лікуванням основного захворювання (декомпенсованої вади серця, гіперхлоремічної форми нецукрового діабету, гломерулонефриту); введенням безсольових розчинів (р-ни глюкози), альбуміну, проведенням гемодіалізної терапії.

Гіпомагніємія: Mg2+ пл.< 0,8 ммоль/л.Корекцію гіпомагніємії здійснюють 25% розчином магнію сульфату (1 мл р-ну містить 0,5 ммоль магнію).

Гіпермагніємія : Mg2+ пл. > 1,5 ммоль/л. Лікування аналогічне.

Гіпокальціємія: Са2+ пл. < 2 ммоль /лДля корекції застосовують 10 % розчин кальцію хлориду (1 мл р-ну містить 1,1 ммоль кальцію), ергокальциферол; при виникненні гіпокальціємічних судом – седативну терапію.

Гіперкальціємія: Са2+ пл. > 2,7 ммоль/л.Лікують основне захворювання, що спричинило патологію (первинний гіперпаратиреоїдизм, злоякісні захворювання кісток та ін.).

3. Клінічні ознаки дегідратації та гіпергідратації . Дисгідрію поділяють на дві великі групи: дегідратацію (зневоднення) і гіпергідратацію (затримку води). В залежності від переважання порушень водного балансу в клітинному чи позаклітинному просторі, виділяють позаклітинну і внутрішньоклітинну дисгідрію.  Загальною дисгідрією називається порушення балансу води в обох секторах.  Порушення внутрішньоклітинного сектора проявляється значно тяжче. За концентрацією електролітів в плазмі розрізняють дисгідрії гіпертонічні, ізотонічні, гіпотонічні. Діагностика різних форм дисгідрій будується на даних анамнезу, клінічних та лабораторних дослідів.  Для дисгідрії характерний розвиток таких симптомів: спрага, яка з'являється при збудженні центру спраги, що розміщений у гіпоталамусі; сухість язика, слизових оболонок, шкіряних покривів менш значні ознаки зневоднення, хоча в тяжких випадках шкіра без води, яка є пластичним матеріалом, стає в'ялою, язик — гладким із глибокими зморшками, очні яблука — м'якими через зниження внутрішньоочного тиску.  Спрага — одна з перших ознак нестачі вільної води, яка виникає при підвищенні осмотичного тиску плазми крові поряд зі зневодненням клітин (наприклад, при введенні гіпертонічних розчинів чи при втраті води без електролітів). У зв'язку з цим спрага може бути дуже сильною навіть при невеликому дефіциті води, який супроводжується гіпернатріємією. При втраті 3—4 л води спрага стає нестерпною.  Набряки найчастіше зумовлені затримкою інтерстиціальної рідини і натрію в організмі. Поява набряків може бути пов'язана зі зменшенням осмотичного тиску плазми. При гострих порушеннях водно-електролітного балансу найбільше значення має зниження колоїдно-осмотичного тиску плазми крові. Перенасичення організму водою може призвести до переміщення рідини в клітину, порушення гомеостазу, появи неврологічних симптомів.  Неврологічні симптоми відзначаються не лише при гіпергідратації, а й при дегідратації клітини. Клінічно ці розлади проявляються сильним збудженням клітин кори головного мозку (психічними розладами), порушенням роботи вегетативних центрів (поява періодичного дихання) та ін.  Циркуляторна недостатність виражається падінням чи підвищенням артеріального тиску, порушенням діяльності серця. Вона може з'являтися як при затримці води і солей в організмі і збільшенні об'єму циркулюючої плазми крові, так і при зневодненні й втраті електролітів.  Зміна діурезу. Олігурія — зменшення виділення сечі, часто розвивається при дегідратації. Прогресування процесу може призвести до припинення виділення сечі — анурії. Гіпергідратація нерідко супроводжується поліурією (виділення великої кількості сечі з низькою відносною щільністю).

4. Гіпертонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.  Основні причини:  1) надмірна втрата рідини через дихальні шляхи (задишка, штучна вентиляція легенів)  2) надлишкова втрата рідини через шкіру (лихоманка, потовиділення)  3) нецукровий діабет  4) пухлини кори надниркових залоз (підвищена реабсорбція натрію).  Клінічні і лабораторні ознаки:  Характерні:  Спрага, неспокій, порушення свідомості (аж до коми внаслідок осмотичного зневоднення клітин центральної нервової системи), сухість слизових оболонок та шкіри (складка шкіри довго не розправляється) , гіпертермія. При вираженій дегідратації знижується ОЦК , збільшується в’язкість крові , зменшується діурез (олігоанурія). Це ознака дефіциту рідини в позаклітинному і внутрішньо клітинному просторі (загальна дегідратація).  Лабораторно:  Гематокрит- підвищений , натрій підвищений, калій знижений, діурез спочатку підвищений, а потім знижений, центральний венозний тиск знижений.  Три ступені гіпертонічної дегідратації :  1- легкий , дефіцит води становить 1- 2 л, виражена спрага  2- середній, дефіцит води 3- 5 л, ознаки : виражена спрага, олігурія, сухий язик, неспокій, підвищена температури  3- тяжкий, дефіцит води 6 – 8 л, ознаки: порушення свідомості (кома), знижений артеріальний тиск, картина тяжкого де гідратаційного шоку.  Лікування:  Необхідно багато пити води, а при неможливості перорального вживання рідини потрібне внутрішньовенне введення гіпотонічного (0,45%) розчину NaCI або ізотонічного розчину глюкози.  V = ((Na+ - 142)/ 142 )*0,6*M,  V – об’єм інфузії у літрах;  Na – вміст натрію в плазмі хворого (ммоль/л)  142 – це нормальна концентрація натрію плазми крові (ммоль/л);  0,6 - розрахунковий коефіцієнт ( 60% - вміст води відносно тіла);  M- маса тіла хворого у кг  Під час інфузійної терапії потрібно враховувати і добові потреби організму у рідині , а також звертати на дефіцит електролітів (найчастіше калію) який потребує відповідної корекції.