«Нова дегенерація»

Літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка.

Утворене 1991 року в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк під ту пору були студентами, а С. Процюк — викладачем Педагогічного інституту ім. В. Стефаника.

Перші публікації гурту — 1991—1992 року в місцевому тижневику «Західний кур’єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією».

Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова деґенерація». Передмову до неї написав Ю. Андрухович.

Навесні 1993 відбувся вечір літгурту у Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова деґенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків часописом «Слово і час».

І. Андрусяк із 1993 року жив у с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області, а з 1995 року мешкає в Києві; видав низку поетичних збірок і книгу прози, активно виступає в періодиці як критик і перекладач.

С. Процюк мешкає в Івано-Франківську; видав дві поетичних збірки, а з 2000 року перейшов на прозу; він автор трьох романів і двох книг повістей; активно виступає в періодиці як есеїст; роман «Інфекція» номінувався на Шевченківську премію. І. Ципердюк мешкає в Івано-Франківську; видав збірку поезій у прозі, а відтак зайнявся журналістикою.

«Пропала грамота»

(Київ, к. 80-х — п. 90-х рр. XX ст)

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. (Авангардизм — термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві. Авангардизм виникає в кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрям або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше).

1991 Р. Вийшла книга з однойменною назвою. Книга «пропалограмотіїв» мала шалений успіх і колосальний резонанс.

«ЛуГоСад»

(1984, Львів)

Літературна група, до складу якої входять Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові 19 січня 1984 р.

Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986). Поетичний доробок лугосадівців найпоказовіше представлений у канонічному корпусі їхніх поетичних текстів — книжковому виданні «ЛУГОСАД: поетичний ар’єрґард» (1996), що складається з трьох частин: «Ритм полюсів» Лучука, «Закон всесвітнього мерехтіння» Гончара, «Зимівля» Садловського.

У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

Найвідоміші письменники ххі століття

Шкляр Василь Миколайович—

український письменник, політичний діяч. Один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників (деякі оглядачі називають його «батьком українського бестселера»).

Народився в селі Ганжалівка Лисянського району на Київщині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету.

Працював у пресі, 1986 року перейшов на творчу роботу.

Писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця».

Член Спілки письменників України з 1978, Асоціації українських письменників з 1999.

2000–2004 — головний редактор видавництва «Дніпро»[4]

Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т.Шевченка визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року.

Твори

Кров кажана

Перший сніг (1977)

Живиця (1982)

Праліс (1986)

Ностальгія (1989)

Тінь сови (1990)

Ключ (1999)

Елементал (2001)

Кров кажана (2003)

Декамерон (українська версія твору Дж. Боккаччо, 2006)

Репетиція сатани (2006)

Черешня в житі

Залишенець. Чорний ворон (2009)

Маруся (2014)

Чорне сонце. Дума про братів азовських (2015)

Переклади

Нагороди

2002 — «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман» — за роман «Елементал»

2003 — «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику» (КиївКон-2003, роман «Ключ»)

2011 — Національна премія України імені Тараса Шевченка, за роман «Залишенець. Чорний ворон» (Комітет з Національної премії України ім. Т.Шевченка визначив її лауреатом В.Шкляра в середині лютого).

4 березня 2011 року В.Шкляр звернувся до Президента України Віктора Януковича із заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».[11]

У невдовзі потому оприлюдненому указі Президента України В. Ф. Януковича № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка», Василь Шкляр не згаданий.[12][13][14] Подальша доля премії залишається невідомою.

17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.[15]

Лис Володимир Савович  — український журналіст, драматург, письменник.

Народився 26 жовтня 1950 року на хуторі поблизу села Згорани на Волині. 1977 року закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Служив у війську, працював журналістом у районних газетах Волині, Хмельниччини, Херсонщини, Рівненщини, у волинській молодіжці, завідував літературною частиною Рівненського музично-драматичного театру. Нині редактор відділу державного будівництва незалежної громадсько-політичної газети «Волинь».

Автор романів

• «Айстри на зрубі»,

• «І прибуде суддя»,

• «Камінь посеред саду»,

• «Маска»,

• «Острів Сильвестра»,

• «Продавець долі»,

• «Романа»,

• «Графиня»,

• «Століття Якова».

• Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001, 2003 роки)

• Володар Гран-прі Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Острів Сильвестра» (2008)

• Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2009)

• Володар Гранд-коронації Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова» за роман «Століття Якова» (2010)

• Визнано «Митцем року» на «Людина року Волинського краю — 2010».

• У 2012 році увійшов у ТОП-100 впливових людей Волині під номером 46.