Ізгадай мні мій миленький

Два рази на днину

А я тебе ізгадую

Сім раз на годину.

Ой, кувала ми зозулька

Та й коло потічка

А хто ісклав співаночку

Іванкова Марічка

1 Вед. Не судилося щастя молодим людям: трагічно перервалося їхнє світле почуття.

ІІ вед. Серце Марічки ніби відчувало біду – вона гине в бурхливих хвилях Черемошу, а Іван, оженившись на багатій, але нелюбій йому Палагні, здоровій дівці, скоротав вік з думкою про Марічку, яка весь час його кликала до себе, поставала перед ним якоюсь примарою – то радісною, то сумною, то маленьким дівчам, то вродливою юнкою.

На сцені Іван та Марічка.

Іван лежить на лаві, спить. Марічка будить його:

• Вставай і ходім. Чогось так змарнів? Чи ти недужий?

• За тобою, душко Марічко, за тобою.

• Чи пам’ятаєш, серце Іванку, як ми сходились тут, ти мені грав, а я закладала свої руки тобі за шию й цілувала кучерики?

• Ой, пам’ятаю Марічко, повік не забуду.

• Я тебе покохала одразу. Чому так довго не вертав з полонини? Що там робив? Я тебе все виглядала та все чекала. Не їла, не спала, співанки розгубила, світ мені зів’яв.

• Не кажи так,Марічко, не кажи так, любко.Тепер ми вже разом й довіку укупі будемо.

• Довіку? Ха-ха!

• Смієшся, Марічко?

• Що ти, Іванку? Я не сміялась. То тобі вчулося. Ходімо, ходімо.

( Марічка зникає. Іван злякано її шукає)

-Марічко! Марічко!

1 Вед. Так ішло життя. Для праці – будні, для ворожіння – свято.

Чисто прибрана оселя. Палагна ставить страви на стіл. Іван стелить сіно на стіл та під столом.

Палагна – Ось і святий вечір. Усі 12 страв на столі. Іване, іди до худоби!

Іван – Добре, щоб водилася в нас худоба, треба віднести їй тайну вечерю.

Палагна -Ось, поклади голубців, бобів, логази.

( Іван виходить. Палагна прикрашає себе. Через деякий час входить Іван, стає біля столу, бере одну із страв.)

Іван – Заклинаю до себе на вечерю чорнокнижників, мольфарів, вовків лісових, ведмедів, бурю. Будьте ласкаві, приходьте на ситі страви! ( Повторює тричі)

Палагна – Не зявились, не зявляйтесь ніколи! (Повторює тричі)

Палагна та Іван продмухнувши місце на лаві, сідають за вечерю.

І вед. Та все ж таки головний образ повісті і не Іван, і не Марічка. Головне в ній – гуцульський народ з його звичаями і традиціями, фольклором, буденщиною життя і мріями.

ІІ вед. Це правильно, бо пам’ятаєш задум письменника – показати життя гуцульського народу з його радощами і печалями, віруваннями, традиціями, звичаями.

Виходить учень в гуцульському одязі( розповідає):

- Була гаряча днина. І ось раптом од Чорногори махнув крилом вітер і захитав дерева. Над головою вже шуміло.

« Пропадуть сіножаті і буде плакать голодна худібка»,- думали гуцули. І ось якийсь чоловік, хапаючись за камінь, виліз на вершину. Став проти хмари, склав руки на грудях. І раптом сильним рухом він кинув кресаню на землю:

• Стій, я тебе не пускаю!

Хмара подумала трохи і пустила в одповідь вогняну стрілу.

-Ага! Ти так! То я мушу тебе заклинати! Я заклинаю вас громи й громовенята, тучі й тученята! Я розганяю вас!

Він бігав за хмарою, грозив ціпком, вився, як в’юн, хмара гарчала, плюскала гормом. Дощ заливав йому очі. Вже останнім зусиллям підняв до неба короткий ціпок:

-Стій!

І хмара раптом спинилась, скорилась, повернула наліво…

Юра упав на землю і важко дихав.

(Тихо звучить гуцульська мелодія.)

I вед. Повість « Тіні забутих предків » на перший погляд справляє враження екзотичної гуцульської казки і нагадує драму – феєрію Л. Українки « Лісова пісня ».

II вед. Обидва твори написано одночасно і на одній основі – усній народній творчості.

I вед. Але не це насамперед їх ріднить. Солідарність авторів « Тіней забутих предків »; « Лісової пісні » виявилась у постановці питань філософського складу: істина краса, сенс людського буття, потенціальні можливості народу – творця, скованого соціальним гнітом ».

II вед. Порушено і проблему морального життя, як природного стану людини.

I вед. Трагічно обриває поетичне, духовно багате, вражаюче своєю гармонійністю кохання Івана й Марічки.

II вед. А коли б Черемош не забрав Марічку? Чи були б вони щасливі?

I вед. А ти забув про кровну ворожнечу родів Палійчуків і Гутенюків, останньою жертвою якої став батько Івана?

II вед. Ні, не забув. Вони приречені суспільним життям. У кінцевому підсумку справляє перемогу не світле, поетичне начало, а грубий практицизм, бездуховність, втіленням якої є Палагна.

I вед. Переможений сильнішим суперником, зневажений Палагною, Іван іде від людей, шукає зустрічі з Марічкою – мавкою, хоче смерті і знаходить її.