Розробка уроку

Підготував: учитель української мови та літератури Вітковська Наталія Олексіївна

Предмет: українська література

Клас: 10 кл.

Тема уроку: За сторінками повісті Михайла Коцюбинського

« Тіні забутих предків»

Мета уроку:допомогти учням усвідомити значення творчості Михайла Коцюбинського для української літератури, розкрити фольклорні джерела повісті,загальнолюдські проблеми, розширити уявлення про самобутність Гуцульщини, розвивати творче мислення учнів, формувати їхні естетичні смаки, виховувати повагу до звичаїв та вірувань інших народів.

Тип уроку: урок – вистава.

Обладнання: пейзажі Прикарпаття, музичні заставки, пісні С. Ротару “Мій рідний край”, “Знов зозулі голос чути в лісі”, “Вівці мої вівці”, коломийки, ілюстрації, одяг гуцулів, книга “Тіні забутих предків”.

Вступне слово вчителя.

Михайло Коцюбинський – один із талановитих українських письменників, письменників – патріотів, вдумливий і тонкий дослідник життя, неперевершений майстер художнього слова.

Давайте вдумаємося в його слова: « Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше. На чиїх слідах виростають найкращі квітки, хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіти…» Його самоцвітами були твори.

Письменник пристрасно любив природу, щирих людей. Відвідавши Карпати, Михайло Коцюбинський був зачарований не тільки їх величною красою, а й гуцулами, їх звичаями, віруваннями, побутом. І в нього з’являється велике бажання написати твір про цей прекрасний край. Він починає вивчати життя гуцулів, знайомиться з фольклором, записує говірки, назви рослин.

« Гуцули – оригінальний народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою», - писав письменник. Давши назву повісті « Тіні забутих предків», він майстерно передав нам самобутність Гуцульщини.

Щоб краще зрозуміти, які проблеми порушив автор у творі, давайте перегорнемо сторінки повісті, уявимо той казковий край, таємничу природу, яка заселена добрими та злими духами.

Ведучі: дівчина та хлопець.

( Звучить музика про Прикарпаття.)

І вед. Слава йсу!

ІІ вед. Навіки слава.

І вед. Так вітають у нас на Гуцульщині, в чарівному Прикарпатті, де з Черемоша п’ють холодну воду.

ІІ вед. Не тільки вівці чи вівчарі, а й відважні плотарі, лісоруби, умільці – різб’яри.

І вед. Й музики, поети, письменники й артисти – в далекому минулому і в сьогоденні.

ІІ вед. Це гуцульський край, мій рідний край, моя земля, земля моїх батьків, із глибин віків - так влучно співає про Гуцульщину і все Прикарпаття народна артистка України Софія Ротару.

І вед. І народний артист України Яремчук.

ІІ вед. Гуцули – це люди, які таять у собі віковічні пласти українського народу, звичаї і традиції, незчисленні тіні забутих предків.

І вед. У далекому 1911 році на Гуцульщині відпочивав, набирався творчих сил видатний український письменник Михайло Коцюбинський.

ІІ вед. Він був вражений не тільки мальовничим пейзажем Прикарпаття, а й глибинами народних звичаїв, традицій, фольклором гуцульського народу.

І вед. Але про це краще розповість сам письменник.

(Входить М. Коцюбинський у солом’яному брилі, у вишитій сорочці, у руках – ціпок. Сідає за стіл, бере в руки конверт, розриває, читає.)

• Яка приємна звістка від Олексія Максимовича Горького, мого найкращого сердечного друга. Неодмінно треба написати листа.

(Сідає пише).

Дорогой Алексей Максимович!

Мои надежды на летнюю поездку на Капри так неожиданно рухнули. Пришлось везти младшего сына в Крым, так как врачи угрожали ему всякими бедами. В июле решили ехать в Карпаты, к гуцулам. Предприятие дешевое и не без пользы. Все время провожу в экскурсиях по горах, верхом на гуцульском коне. Побывал в диких местах, доступных немногим, на полонинах. Если б вы знали, как величественна здесь природа. Гуцулы – оригинальный народ с богатой фантазией, со своеобразной психикой. Глубокие язычники, всю свою жизнь проводят в борьбе со злыми духами, населяющими леса, горы и воды. Собираю материал для работы.

( До себе)

• Не можу мовчати. Моя творча душа просить творчого простору. Я чую на полонині, в селах звуки трембіти й флояри про шум Черемоша. Я вже бачу нещасливе кохання Івана і Марічки, я чую блекіт овець і кіз на плаях, це буде нехитра повість, де будуть записані мною звичаї, традиції гуцульського народу, у ній будуть жити тіні забутих предків. Але буде багато незрозумілих слів. Я дам їм пояснення. І ось хоча б такі слова: “Уклін тобі, Гуцульщино, народе український, що окриляє мою творчу душу... Я йду творити!

ІІ вед. М. Коцюбинський виносив свій задум, подарувавши потомкам ось цю книга “Тіні забутих предків”.

І вед. Як і задумав Михайло Коцюбинський, ця повість – сумна розповідь про нещасливе кохання двох ворожих родів – Палійчуків – Гутенюків. Між родами йде кривава помста, ворожнеча, а діти їх Іван і Марічка – зросли, полюбили один одного. Вони знають безвихідь їхньої любові, але не можуть нічого вдіяти зі своїм почуттям.

Дівчина в гуцульському одязі:

Знов зозулі голос чути в лісі,

Ластівки звели гніздечко в стрісі.

А вівчар жене отару плаєм,

Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Всюди буйно квітне черемшина,

Мов до шлюбу вбралася калина,

Вівчара в садочку, в тихому куточку,

Жде дівчина, жде.

З’являються Іван і Марічка.

• Любчику, Іванку! Це будемо в парі усе?

• Ек бог даст, моє солодашко!

• Ой, ні! Велику пізьму має у серці стариня наша. Не набутися нам.

• Я не требую їхнею згодою. Най що хоте роб’є, а ти будеш моєю.

• Ой, мой-мой! Що ти говориш...

• Що чуєш душко.

• А чом ти сум єден маєш.

• Мушу йти в полонину, Марічко.

• Що ж, йди Івану. Така нам доля судилася.

( Марічка тихо співає)