31. Німецька історіографія другої половини хіх ст. “Малонімецька школа”.

У 2- пол ХІХ ст відб. Обєдн-я нім-х земель навколо прусії і створ. Нім імпер. Яке супроводжувалось зростанням шовіністичних тенденцій у свідомості - до створення могутньої німечини – неретвор нім. У центер університетської освіти- зростання к-сті іст періодики- скурпульозне вивч дж.

Провідні позиції в нім історіографії посіла група Пруських дослідників «малонімецька школа».

Йоган Густав Дройзен (1818-1884) «Іс-я пруської пол-ки» у 14 томах. Міркув-я стосовно предмету іс-ї виклав у праці «Нарис підстав історії» (1867).

Виступив з критикою позитивісько- методології іс-ї. Вв. Що жодні зносини іс-ї не можна вивести зі статистики, психології мас чи природ. середовища. Для пояснення мин-х подій потрібне розуміння якого можна досягти лише спираючись на власну свідомість. Історія – не наука а політика минулого а сама політика історія сьогодення. У центрі його бачення минулого стоїть історична людина. Бачив обмеженість історика в тому, що його свідомість «обтяжена» приналежністю до певної нації, к-ри, пол-ки, рел-ї.

Фрідріф Майнеке (1862-1954) спробував подати німецьку історію нового часу як єдиний процес розвитку певної системи ідей (праця «Космополітизм і нац-на д-ва»1908) = пруські реф. поч ХІХ; рев-я 1848; обєдн-я Нім- пруська ідея.

Вв. Що обєд-я Н-ни могло відбу-ся лише за доп-ю прус-ї зброї. Сфвалив Бісмарка який насмілився підняти вн-нім бор. виступав за збереж-я Прусії як монархії.

Генріх фон Зебіль (1817-1895) в праці «Пол-ні партії Рейх-ї провінції» (1847) вист-в за те, щоб надати сер-м верствам насел-я можл-ь кер-ти держ.

Гінріх фон Грейчке (1834-1896) виступав за нац-не єднання на основі конституційної монархії. «Іст рев-го часу з 1789 до 1800 р» головну позитивну сторону рев він знаходив в тому, що вона встановила панування кап-х відносин, а негат в тому,що вона загрожує порядку і власності.

Історико-економічний напрям. Бере свій початок з 70-х рр ХІХ ст. прихильники виступали за провед-я реф. які б недопустили посилення напруги в с-ві. В методолог-му плані запереч-ли б-які заг-ні закони і замінювали економічну теорію збором і описом фактів госп діяльності різних епох.

Густав Шмоллер (1838-1917) пропагував ідею згідно якої головною причиною переходу від феод-го застою XVI ст до прискореного розвитку капіт-му на поч ХІХ ст була соц-ек і торгова політ Гогенцолернів, яку називав соц-ю

Карл Бюхер (1847-1930) «Виникнення нар-го г-ва» (1893) це була теоретична книга, в якій розробив ек-ну періодизацію іс-ї, виділив 3 періоди за типом госп-ва: домашнього, міського, народного.

Домашнє- натуральне госп.(первісне, рабовласницьке, середньовіччя на стадії вотчиного госп).Міське – із розв-м міст обмін набуває регулярного хар-ру.

Народне – із зміцненням пол-ї централізації окремішні міські госп. перетвор. В єдине народне госп-во яке охоплює всю країну

Періодизація промистлового вир-ва: 1) домашнє вир-во; 2) ремісниче вир-во за індивід замовл. 3) ремесло розрах на ринок. 4) домашня пром-ть 5) фабричне вир-во.

Карл Лампрехт ( 1856-1915) «Госп-ке життя Нім в сер віки» (1885-86) «Іст Нім» (5 томів 1891-1900)Відокремив іст-й процес від іст-го пізнання: доводив, що у с-му житті прогресивні зміни зумовл-ся матер-ми і дух-ми чинниками, дж-ла яких слід шукати в сусп-й свідом-ті.

Вся іст. Нім. н-ду розгляд-ся ним як послідовна зміна культурно-іст-х епох: 1) анімізм-роди, сильний предок 2) епоха символізму-виникнення племен, розподіл праці 3). Типізм- виникнення д-ви, поява приват-ї власності 4). Конвенціонізм -12 ст пер-д пошир вел феод власн-і. 5) індивідуалізм – з 16 ст нім нац свідом звільнилася від впливу церкви, розв особиста ініціатива. 6) субєктивізм – л-на отримала повну свободу у ведені екон діяльності.

Ганс Дельбрюк (1848-1929) займався іст військ мистецтва. «Життя графа Гнейзенау»(1882). Гол праця «іст в-го м-ва в рамка- політ іст»(1900-1920) взаємозвязував стан армії з вн-м станом д-ви і с-ва. Показав війни не самі по собі, а як певну функцію і вираж-я пол-ки д-ви в умовах відповідної іст епохи як визнач спосіб і хар-р ведення війни. Зміст іст-го процесу в бор людини і природи, особи і маси, індивіда і с-ва. Бор цих протилежностей пронизує іс-ю і найбільш яскраве вираження у війнах

33.Методологічні підстави соціалістичної історіографії другої половини ХІХ ст. К. Маркс, Ф. Енгельс. В середині XIX ст. в європейській історичній науці оформився новий напрям, що зробив помітний вплив на історіографію другої половини XIX - ХХ ст., відомий як марксизм. Його засновниками стали Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895). Найголовнішою історико-філософською ідеєю марксизму стала ідея матеріалістичного розуміння історії. Матеріалістичне розуміння історії полягає в тому, щоб, виходячи з матеріального виробництва безпосередніх коштів для життя, спочатку пояснити систему виробничих стосунків між людьми, а потім на цій основі пояснити і політичний устрій суспільства, право, мораль, релігійні і інші духовні явища. Матеріалістичне розуміння історії було розроблене Марксом і Енгельсом в роботі "Німецька ідеологія" (1845-1846).

У цей же період Маркс і Енгельс приступили до вивчення історії робочого класу і робочого руху. Ф. Енгельс в роботі "Положення робочого класу в Англії" (1845) на матеріалах історії Англії з середини XVIII ст. прослідкував процес формування англійського пролетаріату в клас і його боротьбу.

"Маніфест Комуністичної партії"(1848) підвів підсумки розробки Марксом і Енгельсом основних ідей матеріалістичного розуміння історії за попередній період.

У роботі "Критика політичної економії" (1859) Маркс вводить цілий ряд філософсько-соціологічних понять ("продуктивні сили", "виробничі стосунки", "базис", "надбудова та ін.). Вважали, що матеріальна основа суспільства складає основу його організації" і є основою зміни соціальних стосунків і свідомості людей.

У роботі "Критика політичної економії" (1859) Маркс вводить цілий ряд філософсько-соціологічних понять ("продуктивні сили", "виробничі стосунки", "базис", "надбудова та ін.). Вважали, що матеріальна основа суспільства складає основу його організації" і є основою зміни соціальних стосунків і свідомості людей.

У історичному розвитку використовували формаційний підхід. Вчення про суспільно-економічні формації дало можливість розглянути всесвітню історію як природньоісторичний процес сходження людства по східцях розвитку від нижчих форм до вищих.

Етапи розвитку людства: первіснообщинний устрій, група формацій (рабовласницька, феодальна і капіталістична) заснованих на експлуатації чужої праці, і вища форма людського суспільства - комуністична суспільно-економічна формація - безкласове суспільство, з якого власне і почнеться справжня історія людства.

Істор розвиток визначали як стрибкоподібний по спіралі, з можливістю тимчасових і навіть значних регресів, але з кінцевою неминучою перемогою поступального ходу історії. Рушійною силою історії вважали класову боротьбу та революції.

34.Теоретико-методологічні та організаційні засади розвитку позитивістської історіографії. Успіхи прикладних наук у І половині ХІХ ст., прогрес природничо – наукових знань створювали підстави для внесення коректив до існуючої наукової картини світу. Серед наукових здобутків були ідея еволюції Ч. Лайема в геології і Ч. Дарвіна в органічному світі. В історії починає утверджуватися філософія позитивізму. Основоположником був французький історик Огюст Конт (1798 – 1857). Праці «Курс позитивної філософії», «Заповіт Огюста Конта» (4 т.). Погляди:

•за його класифікацією, суспільству повинна відповідати «соціальна фізика», яку назвав «соціологією». Вона має будуватися за взірцем природничих дисциплін, на фундаменті фактів і встановлених законів. Запропонував розглядати суспільство як «соціальну систему», що складається з елементів, кожен з яких виконує свою функцію;

•запровадив соціологічний метод вивчення суспільства, який передбачав погляд на соціум як цілісний організм, систему, що розвивається завдяки дії певних чинників;

•історичний процес бачився прямолінійним рухом, еволюцією, зумовленою дією незмінних законів;

•істинне знання про дійсність може бути отримане лише дослідним, позитивним шляхом;

•історичний процес переносився на «загальне», «індивідуальному» відводилася другорядна роль. Окремі індивіди – продукти середовища.

Внаслідок чого скрупульозна робота з джерелами стає стандартом істориків.

Професори Сорбони Шарль Ланглуа (1863 – 1929) і Шарль Сеньобос (1854 – 1942) опублікували підручник історичного методу «Вступ до вивчення історії», що став класичним зразком позитивістської методології.

Англійський соціолог Герберт Спенсер (1820 – 1903). Написав «Підстави соціології». Погляди:

•стрижнева ідея – закон еволюції, який охоплює й суспільство: неорганічна, органічна (жива природа), надорганічна (суспільство);

•усі зовнішні речі (поза свідомістю) є результатом інтеграції однорідної речовини й утворення різнорідних елементів, які взаємозв’язані в системі. Остання існує лише за рівноваги, порушення якої проводить до руйнування системи й нового витка еволюції;

•суспільство – це «організм, що має особливості» – його частини наділені мисленням й почуттями, тому воно є дискретним цілим, елементи якого менш – більш вільні і розсіяні. Але воно теж підлягає закону еволюції – інтеграції і диференціації, в ході якої зростає роль регулюючого елемента – держави;

•започаткував формування структурно – функціонального методу.

Генрі Томас Бокль (1821 – 1862). Праця «Історія цивілізації в Англії». Був переконаним, що наукове пізнання можливе тільки методами природничих наук. Виокремлював такі методи: експериментальний, типологічний, порівняльний, статистичний.

На основі позитивістських ідей сформувалися такі напрями і школи: •«економічної історії»; •«соціальної історії»; •«історії культури»; •«історії держави і права».

35. Позитивізм в історичній думці Франції. Намагався внести нові методи у всі галузі знання, а іс-ю перетворити в експериментальну науку. У вивч мин-го поєднав методи біології і психол-ї. Іс-.ю називав психологічною анатомією. Психологія мас форм-ся під впливом 3-х чинників, які взаємопов’язані між собою: раса (природні етнічні особл-ті), середовище (геогр.-і і соц.-пол. обставини), момент (взаємодія двох попер-х між собою і з історичною традицією).

Ернест Лавісс. Наголош-в на завданні іст-в залиш-ся на грунті докладних позитивних фактів та їхньої наукової інтерпрет-ї, усуваючи на бік б-які політичні і філос.-кі теорії. Іст-к мав насамперед зверт-ся до док-в (архівних), критично їх опрацьовувати і встановлювати чіткі іст-ні факти. Його риси в позитивізмі: еволюціонізм, емпіризм, фактографічність.

Шарль Лангуа і Шарль Сеньобос. У 1898 опубл-ли підручник іст-го методу «Вступ до вивч-я іст-ї». Майже вся увага зосер-ся на методах збору і оправ-ня док-в. Вони застерігали від шир-х узагальнень, виведення «іст-х законів».

В роботі писалося: «іст-я пишеться по док-х. Док-ти – це сліди, які залишені думками і діями людей. Через те, що думки і дії з часом стир-ся, величезні п-ди мин-го л-ва є недосл-ми». Висновок – ніщо не може замінити док-в.

При досл-ні дж-ла треба врах-ти: 1)що автор дійсно думав, так як він міг бути не щирим (критика достовірності), 2) що він дійсно знав, так як він міг помилятися (критика точності), 3) якщо автор невідомий – тоді вивчити загальний хар-р док-та.

Альфонс Олар. «Політична історія Фр-ї рев-ї» (1901). Містить значний мат-л з політ-х аспектів Фр-ї рев-ї. Ввів у вивчення револ-ї прийоми наукової «ерудиції», грунт-го критичного вивч-я архівних док-в.

Альбер Сорель. «Європа і Фр-ка рев-я». 8 томів. Опис міжнар-х відносин в Європі від кінця «старого порядку» до 1815 р. Намагався з’ясувати взаємозв’язок зовн-ї і вн-ї пол.-ки. Він доводить, що усі предст-ки владної верхівки поч.-чи від монархів до Наполеона І гол-м завд-м вважали розшир-я кордонів Фр-ї.

Антонен Дебідур. «Дипломатична історія Європи від Віденського до Берлінського конгресу». В ній: розвиток європ-ї міжнар-ї системи від падіння Наполеона І до 1870-х. Її головною рисою він вважав поступово здійснений перехід від диктатури однієї держави – наполеонівської Фр-ї до панування в 70-х 6 вел-х д-в («гекзархія»), які взаємно врівноважували одна одну (А-я, Росія, Фр, Австрія, Н-на, Італія).

Значну увагу приділив нац.-м рухам, які сприяли утвердженню в Європі «принципу національності» і «принципу нар-го суверенітету», які проголосила Франція. Для економіки не приділяв значної уваги.

36. Позитивістська історіографія в Англії: школи і проблематика досліджень. Спираючись на еволюційне вчення Дарвіна, створив систему «синтетичної філос.-ї», яка об’єднала всі теор-ні науки того часу. Праці: «Основні початки», «Основи біології», «Основи психол-ї», «Основи соціології».

В основі розвитку світу і с-ва лежить з-н еволюції. Він виділив 3 види еволюц-х процесів: неорганічний, органічний (жива природа), неорганічний (с-во). Таким чином, с-во включене в загальноеволюційний процес природи. За аналогією з біол-м орг-м розгл-є еволюцію «біологічної маси» (насел і мат-ні ресурси), яка поділ-ся на соціальні групи та інституції. Далі окрема структурна одиниця набуває своїх сусп-х ф-й, кожна з яких заб-є розв системи. Поруш-я функцій (посил-я ролі д-ви і набуття нею громадських функцій) призв до поруш рівноваги системи в цілому. Змістом евол-ї є прогрес.

Генрі Томас Бокль. «Історія цивіліз-ї в Англії». Була частиною задуманої 15-томної «Іс-ї св-ї цив-ї», яку не встиг написати. Він хотів показати повну і взаємопов’язану іс-ю св.-ї цив-ї через іс-ю окр.-х нар-в, показати розв л-ва як єдиний процес. Був переконаний, що наукове пізнання можливе лише методами прир-х наук (експеримент-й, типологічний, порівняльний, статистичний). Сусп-й прогрес ототожн-в з нагромадж-м наук-х знань, які дозв-ть л-ву постійно вдоск-ти с-ну орг.-ю. Прогрес залежить від прир-геогр-х і матеріальних обставин. Щоб довести свої ідеї, взяв за еталон цивілізаційного розвитку Англію. Усі відхил від еталону поясн-ся відмінністю геогр.-клімат-х умов. Як позитивіст, вв, що с-во в розв-ку підкор-ся певним законам і сподівався, що відкривши їх, зробить іс-ю точною наукою.

Джон Річард Грін. «Коротка іст-я англ.-го н-ду». Основне місце займає духовне і к-не життя н-ду + пол.-і, екон-і, соціальні процеси. Мало уваги приділив війнам, особистостям і діяльн монархів і полководців. Красномовство принесло книзі успіх. Ідеалізував англ.-ку колоніальну пол.-ку, недостатньо знайомий із дж-ми 18 ст.

Семюел Гардінер. Вивчав Англ. рев-ю 17 ст. перший том досл-я вийшов у 1883, а ост-й – 16-й після його смерті. Твір скл-ся з трьох серій: «Іс. Англії від сходж-я Якова І до поч. гром-ї в-ни (1603-1642), «Іс гром в-ни» (1642-49), «Іс респ-ки і протекторату» (до 1656).

Створив конц-ю англ.-ї рев-ї як «пуританс-ї рев-ї» (бор рел-х принципів). Питання ек-ки обійшов, позит до Кромвеля, прискіпливо ставився до дж-л (уважна перевірка кожного факту).

Джордж Тревельян. «Іс Америк-ї рев-ї», в якій намагався поясн «вел-й розкол» англосакс-ї нації. Не брав до уваги складні стос Англії з колоніями і все зводив до непорозуміння, вину за яке він покладав на короля і уряд. Книга носила ідеолог-й хар-р, так як насув-ся загроза війни Англії з Нім-ю, а тому Англія вбачала в США потенц-го союзника (про братство народів).

Торолд Роджерс. «Іс с/г і цін в Англії в 1259-1793». Короткий виклад мат-в і висн-в із перших 4-х томів видано автором під назвою «600 років праці і заробітної платні». Спів ставляючи коливання цін на продукти харчування і рух зароб-ї плати, він намаг з’яс, як змін-ся мат-й рівень життя насел. Головна рухома сила розв-ку с-ва він вв прогрес сусп.-ї думки і тиск сусп.-х настроїв. Засудж-в соціалізм, а засобом недопущ рев-ї вв покращення стан-ща працівників.

Уільям Кенінгем. «Іс англ.-ї промисл-ті і торгівлі в новий час», «Іс англ.-ї промисл-ті в середні віки» (вступ до попер-ї). фактичний м-л із офіц.-х дж-л. причину екон-х процесів вбачав в пол.-х і психол-х явищах.

Арнольд Тойнбі. «Промислова рев-я в Англії у 18 ст» (складена на основі його лекцій і видана вже після смерті). Розглядав пром.-ву рев-ю як глибокий соціальний переворот, як стрибок в розвитку с-ва. Наслідки рев-ї: суттєве погірш стан-ща насел, різке посил його експл-ї.

«Досл-я з історії»: преді-м історичної науки є життя окр.-х одиниць або різновидів л-го роду, які він наз-є суспільствами. Одиниці: 1) с-во – Зх. христ-во, 2)візант-ке христ-во, 3)ісламське с-во, 4)індуїстське с-во, 5)далекосхідне с-во.

Джон Гобсон. «Еволюція суч-го капіталізму»: тенденція до укрупнення капіталу; збільш-я вивозу капіталів за кордон; засудж-в англ.-й уряд за війну з бурами.

Книга «Імперіалізм» (наводив обширний мат-л з екон-ки суч-ї йому Англії). Засудж-в біржових ділків. Встановив залежність ек-ки від колоніальної пол.-ки.

37.Позитивістська історіографія в Італії. Утвор-я об’єдн-ї Італії сприяло розвитку історичної науки: викладання іс-ї, створ-я загальнонац-ї системи д-х архівів, товариств з вивч-я іс-ї. Прогресу позитивізму сприяв розв прирор-х наук. В Іт-ї він набув антиклерикального хар-ру («римське питання»).

Філологічна школа.

Позначення детального, який спирається на методи різних спец-х дисциплін, аналізу текстів з метою їх точного трактування. Основні праці іс-в присвячені італ-му сер-чю, в той же час розвіюючи патріотичні легенди, а оперуючи лише задокумент-ми фактами. Близьку до себе іс-ю не вивчали через пол.-і погляди.

Паскуале Вілларі. Нариси про Макіавеллі, флорентійські комуни, «Про походж і прогрес у філос.-ї іс-ї», «Позитивна філос.-я і іст-й метод». Разом з Де Блазіісом і Де Лева в 1860-і активно пропаг-в тези про давнє іст-не коріння італ-ї єдності.

Із молодшого покоління «філологів» лише Тіваропі про Рісордж виступив з 9-томною «Критичною історією Рісорджименто, яка охоплювала п-д, поч.-чи з реформ «просвітницького абсолютизму». Не розглядали Рісорджименто.

Рісорджименто – історіографічний термін, що озн-є п-д боротьби за пол.-не об’єдн-я Італії. Конц. Рісорджименто утвердж-ся зусиллями офіц.-ї історіогр-ї – «об’єднання зверху», як «королівське завойування» (Рікотті, Сіото Пінтор, Бьянкі). Вони розглядали минуле Іт-ї як своєрідну переріст-ю боротьби за нац.-не об’єднання.

Епоху Рісордж істгр зазв розпочинає з 1815 р. Утвердженню конц-ї сприяла велика к-ть робіт з іс-ї П’ємонту і Савойс-ї дин-ї у 18-19 ст.

Їхні праці були доволі тенденційними – Бьянкі (дир.-р д-го архіву в Турині) спотвор-в зміст док-в, змальов-в пол.-ку Савойс-ї дин-ї з позит-го боку, а свідчення про її противн-в замовчував.

Історіогр-я південного питання.

Після об’єдн-я Південь залишався відсталим, що загрожувало соціальним вибухом. Пошуки виходу із сит-ї (Франкетті, Сонніно, Фортунато). Вони намагались з’ясувати, які є плюси і мінуси існуючої пол.-ї системи. Відсталість Півдня пояснювали «законами природи». Вихід бачили в проведенні реформ, які мали полегшити життя селян (призупинка розподілу общинних земель, зміна податк-ї системи і умов с/г-х контрактів, розв с/г-го і поземельного кредиту).

Експансіоністські ідеї.

Поширення у зв’язку з експансією в Африці.

Альфредо Оріані «Політична боротьба в Італії» в 3-х томах. Завдання – дослідити витоки суч-ї боротьби. Праця охопл п-д від падіння Римської імп-ї (476) до 1887 р.

Витоки Рісорджименто відносив до давніх часів, а його іс-ю розглядав як боротьбу початків єдності і федералізму.

Звернення до мин-х часів для того, щоб обґрунтувати колоніальну експансію Італії як рушійну силу іст-го прогресу. Звинувачує італ-ку владу в тому, що вона діяла занадто боязко і непослідовно – в тому, що новостворена Італія не змогла створити велику італійську колонію.