52 Проблематика досліджень і школи сучасної німецької історіографії (друга половина хх – початок ххі ст).

Консервативна іст-я домінувала в ФРН до поч. 60-х р.

Г. Ріттерт «Європа і Німецьке питання», «Карл Герделер і нім-й рух опору», «Держ-не мистецтво і воєнне ремесло»(1954-1968рр 4 томи.)- в центрі дослідж-ня питання реабілітації пруссько-нім-го мілітаризму. Причини нової нім катастрофи: у відчуженні нім-ни і зах. Європи; мілітаризм найрозвин. форм. якого є фашизм; політ активність нар-х мас.

Виникнення нім-зах.європ. протиріч через різн. дух. склад закріплений реформацією. Витоки фаш-у у фр. рев-ї яка встанов. безпосеред. панув. н-ду.

«Істор-я як міць освіти»- всю вину за нуц-ну катастрофу на гітлера.

В консервативній історіографії набули поширення ідеї реваншизму, хар-ми є праці Г. Шпейделя «вторгнення 1944», та А. Хойзінгера «Опір наказу» в яких проводяться думки про обєднання зусиль противників комунізму у ФРН та зх.. країнах. Ствердж-є що гітлерівськ. Клада за союз з США і англ. Проти СРСР.В. Гйорліц «німецький генеральний штаб: історія і образ 1945-1957» і «Друга св. Війна 1939-45» виправдовує фашистку агресію.

З сер 60-х р поворот до нац.-х ідей. В. Хофер «вітчизна минуле і майбутнє», Ф. Мінсен «до питання про вітчизну» знову вихваляння прусії, бісмарка і великої нім-ни, неофашиські тенденції. Р. Дарендорф «с-во і демок-я в нім-ні» розглядає фашизм як прогрес. Е. Нольте «нац-й соціалізм» оцінка фашизму як реакції. Під час наук-політ дискусії «суперечка істориків» ФРН 1986-87 рр. Нольте запропонував розгляд фашизм і злочини вторино як відповідь на більшовизм.

Нині історики У.Бакес, Е.Йессе, Р. Цітельман виступають за користь історіозації нац.-соціалізму погляд без обтяження табу на іст-ю нім.

Розгляд-я і інші проблеми. Е.Шварц. Е.Штумс, Х. Гелблінг, К. Екхард написали праці з іст готів. Е.Борке, Д.Гайер з іст фовтнев рев. Г,Дамс, В,Вільямс вивч іст США. Л,Люкс «католицизм і політ влада в комуністичній польщі». В 1994 р створ інст.-т центр і сз європи.

Ліберальна історіографія основоположник Г.Ротфельс брав участь у підготовці 12-томного «документи про вигнання німців з центр і сх. європи.». особлива увага на досл-і соц.-х проблем. «Бісмарк і держава», «Бісмарк доповіді і статті» зобразив Бісмарка як носія ідей ХХ ст..в його політиці вбачав зразок майбутнього примирення європи, в економіці- не може бути гармонії в умовах вільної гри., реф. 70-80-х р мали профілактичний характер.

Іст-ки-неолібералісти раціональну модель взаємовпливу держави, сус-ва, економ-ки. Іст робіт-го класу займались Інститут соц. і ек-ї іст, гейдельбергське робіт-че тов.. В.Конц «початки німецького робітничого руху», «можливості і межі ліберального робіт руху в нім », «робіт рух в націон-му русі». За його ред. Робіт-че тов. видає «індустріальний світ» в цій серії опублік-но: Ф.Бальзер «соціал- демократія 1848/49-1863», В.Шідер «початки нім робіт руху», Г.Еккерт «ліберал або соціал-демократія». Створ-ли концепт-ю бор робіт класу, його інтеграцію в держ і сусп. систему. 1967 публік працю Конце «Криза держави і ек-ка нім 1929-33» - ек. криза 30х р через прихід фашизму. Й.-К.Фест «Гітлер» фашизм це реакція на переломний хар-р епохи. Гітлез зробив можливою модернізацію і без нього була б неможлива стабільність ФРН. К.-Д.Брахер «нім-ка диктатура», «Криза Європи 1917-75», «сучасні іст-ні контроверзи» ототожнює фашизм з соціалізмом. Г.-У.Велер «Бісмарк і імперіалізм», «нім-ка імпер-я 1871-1918» «Революція, держава, фашизм», «Нім-й окремий шлях» фашизм виник через пруський шлях розв кап-му, і значну роль магнатів.

І.Фляйшхауер «Пакт Гітлер, Сталін й ініціатива нім-ї дипломатії».

Ліберальні іст-ки відкинули версію про превентивний хар-р нападу Гітлера на СРСР.

Неоліберальна історіографія сприйняла концепцію Ріттера про «дуалізм» фаш-ї нім- держ інституції / нові структури (фаш.партія») Г.-А. Якобсен «нац.-л – соц.-ка зовн пол.-ка 1933-38» -доки до влади не прийшли представ. традиц-ї еліти не було тоталітаризму. «1939-45 Друга світова в хроніці і докум», «др. Св. Основні риси політ і стратегії в док» подав панораму подій і виділив 5 принципів її тлумачення:1)воєний 2)нац.-держ.3)регіональний 4) з точки зору світ-ї іст-ї.5)ідеологічний. Вв. Що до сер 60-х не вдалось знайти дійсне місце Др. Св. війни і оцін її як феномену епохи. «Бажання Гітлера і іст-і факти» відкидає тезу про рев і справедлив війни, нім готувала агресію.

Лібер-ні іст дослідж і міжнародні відносини. В.Лінк «амер-ка пол.-ка стабілізації в Нім-і», «нац.-сол нім і США 1933-41». К.Швабе «нім рев і вільсонський мир». Д.Бавендамм «шлях рузвельта до війни».

Ліворадикальні історіографія Ф.Фішер «ривок до світового панування: пит.-я про цілі війни в пол. Кайзерівськ нім.» викрив загарбницькі цілі війни. «війни ілюзій»-показав спадкоємність пол.-ки нім напередодні І св., і вплив партій у сфері зовн пол.-ки. «Перша св. війна і образ нім іст-ї»-консервативні сили робили ставку на фашизм заради досягнення своїх цілей.

І .Гейс «липнева криза і виникнення війни 1914», «нім зовн пол.-ка 1871-1914». Досл. зовн. пол. Нім. «Що буде з союзною респ? Німці між соц.-м і рев-ю» заклик до раціональн пол.-ки щоб запобігти насильницк рев.

І.Радкау із Г.Хальгартеном вид «Нім пром.-ть і пол.-ка бісмарка до сьогодні» при гітлері виріш-є слово за вел концернами.

53. Проблеми національної історії в сучасній історіографії ФРН. Проблеми національної історії. Внаслідок обставин сус­п-пол-го розвитку ФРН сучасна німецька історіографія обертається переважно навколо питань нового та новітнього часу. Серед них центр-ю пробл-ю була тема нацизму, що заторкувала комплекс явищ нового та новітнього часу. Інститут суч-ї іс-ї у Мюнхені відразу приступив до нагромадження документів з історії III Райху і націонал-соціалізму. Навколо нього згуртувалася група молодих істориків. Згодом інститут почав публікувати наукові збірники "Третій райх" та документи ("Анатомія держави СС"). Подібні дослідницькі роботи провадились у Во­єнно-історичному дослідницькому центрі Фрайбурга, Федеральному центрі політичної освіти в Бонні, Інституті європейської історії в Майнці, багатьох університетах та історичних товариствах.

Значний суспільний резонанс мала праця публіциста Йоахіма Феста "Гітлер. Одна біографія", що вийшла друком 1973 р. і, нез­важаючи на великий обсяг (1200 ст.) і високу ціну, швидко зник­ла з продажу. її автор підійшов до біографії нацистського вождя з психол-х позицій, намагаючись реконструювати особливий внутрішній світ свого героя, звертаючись до засобів психології і містичних асоціацій. Фесту вдалося представити Гітлера як осо­бистість, яка відображала інтереси, світосприйняття і страхи серед­нього німецького обивателя, котрий за своє життя пережив глибокі соціальні катаклізми, а також особистість, яка фанатично вірила в своє особливе призначення.

Герхард Шульц виступив з положенням про те, що нацизм і фашизм були проявами крайнього націоналізму, який був співзвучний з настроями більшості населення, котре зазнало тяжких психологічних травм у роки війни і післявоєнної відбудови. Його погляди на нацизм, як на споріднене з консерватизмом, марк­сизмом і націоналізмом явище, перегукувалися з поглядами Брахера. Постановка нацизму в більш широкий контекст по­рівняння тоталітарних режимів в Європі першої половини XX ст. змусила істориків давати відповідь на запитання, чому в одних країнах перемогли диктаторські режими, а в інших збереглися де­мократичні інститути.

Вінклер спробував дати відповідь на це запитання в праці "Революція. Держава. Фашизм". Він посилався на від­ставання певних країн в капіталістичній модернізації, в результаті чого багато верств населення не змогли пристосуватися до нових умов і стали сприйнятливими до радикальних гасел. До цього додалися почуття приниження від поразки у війні (Німеччина, Угорщина, Болгарія), що створили сприятливий Грунт для край­нього націоналізму. Таким чином історичне минуле лягло важким тягарем у свідомості мас, створивши настрої непевності, недовіри до демократичних інститутів. Цим скористалися "декласовані" еле­менти суспільства, які не виражали інтересів якихось певних соціаль­них верств, а лише прагнули перенести вину за негаразди на зовніш­ніх і внутрішніх ворогів в особі комуністів, лібералів, євреїв тощо.

У середині 80-х німецька історіографія пережила бурх­ливу дискусію про сутність і уроки нацизму. її розпочали статті Хілльґрубера і Нольте в авторитетних газетах "Вельт" і "Франкфуртер альгемайне" навесні 1986 р. Автори стверджували, що злочини нацистів не являли якогось виняткового явища в історії ^{лл ст}ч оскільки масові винищення людей за расовими, національ­ними чи соціальними ознаками також були в інших країнах. Ці поло­ження підтримали Фест і Гільдебрандт, стверджуючи поши­рення загальних тоталітарних тенденцій у XX ст.

Проти таких поглядів, що затушовували злочини нацизму, виступили філософи та історики ліберальної та лівої орієнтації, як німецькі, так і зарубіжні. Одним з перших подав голос Габермас, експонувавши політичні наміри "ревізіо­ністів", котрі прагнули зняти з гітлерівців відповідальність за роз­в'язання Другої св.-ї війни. Услід за ним у дискусії взяли участь інші вчені. Багато полемічних статей друкував Ганс Моммзен, наводячи аргументи щодо небезпеки відродження нім-го націоналізму. У диск-ї, що одержала назву "спір іс-в", більшість учених були на боці демокр-го табору. Кокка відзначав не тільки пол.-і, а й наукові наслідки полеміки: історики внесли в неї елементи нау­кової критики, що стали вагомим чинником ідеологічної іден­тифікації людей.

З новою силою дискусія навколо нацизму спалахнула на­прикінці 1990-х. Приводом для неї стала фотовиставка "Ви­нищувальна війна. Злочини вермахту 1941-1944", підготовлена Гамбурзьким інститутом соціальних досліджень в рамках науко­во-досл-го проекту "Перед обличчям нашого століття. Насиль­ство і деструктивність в цивілізаційному процесі". Виставка су­проводжувалася науковими доповідями, конференціями, чис­ленними публікаціями. Організатори показали, що вермахт не був таким "чистим", як тривалий час вважалося в с-ві, на від­міну від каральних структур нацистів. У 1995-1999 виставка демонструвалася у 33-х містах ФРН, її відвідало понад 800 тис. німців. Проте сприйняли її неоднозначно: вона спричинила гостру полеміку в ЗМІ, два тури дебатів у Бундестазі і численні дискусії у земельних парламентах. На адресу організаторів пролунали звину­вачення в огульному очорненні всієї армії, сумніви в автентичності деяких світлин. Працівники Інституту продовжили дослідження і 2001 р. підготували нову фотовиставку про злочини вермахту, яка доводила причетність армії до воєнних злочинів проти цивільного населення. Виставки, публікації і полеміка навколо них стиму­люють зусилля істориків у намаганні розібратися з феноменом нацизму і взяти з цього далекосяжні уроки.

В останні десятиріччя зріс інтерес до спадку НДР. Минуле Східної Німеччини розглядається під кутом зору "особливого нім-го шляху". Для вивчення історії НДР 1992 р. в Потсдамі був утворений Центр історичних досліджень, який певний час очолював Кокка. Центр публікує збірники "Дослідження історії НДР". Насамперед увагу істориків привернула організація системи і влади східнонімецької держави, яку вони визначають як однопар­тійну диктатуру. Така влада була спрямована на контроль і маніпу-Іляцію масами, будувалася за взірцем СРСР. Німецькі історики і досліджують функціонування структур, що здійснювали цей конт­роль: цензуру, поліцію, службу безпеки "Штазі" (Локатіс, Лінденберґер). Цікаві дані щодо формування інтелектуальних еліт НДР одержали історики Інституту досліджень ім. М. Планка в Берліні під керівництвом Майєра. Науковець цього закладу Ральф Єссен показав, що в НДР було фактично сформо­вано нову університетську еліту, яка на 39% складалася з вихідців з робітничого і селянського середовищ.

Водночас зріс інтерес до з'ясування глибини проникнення пол.-го контролю за життям східних німців. Клесманн показав, що в НДР, незважаючи на тотальний контроль з боку влади, існували зони альтернативної к-ри - протестантська церква, неформальні молодіжні організації. Аналіз повсякденного життя висвітлив присутність неформальних структур в усіх сферах життя НДР, включаючи виробництво. Іна Меркель встановила наяв­ність у східних німців "буденних структур спротиву", котрі функ­ціонували на різних рівнях — від родини до спільноти. Проте поки що залишаються без задовільної відповіді питання про причини і засади погодження людей з тоталітарною системою - під примусом чи за взаємною згодою. Історія НДР є яскравим прикладом злиття політичної і соціальної структур, де суспільство виступає як твір по­літики, хоча й намагається зберегти неформальну автономію від неї. Ще до 1989 р. німецькі історики намагалися порівнювати розвиток ФРН і НДР, передусім у ракурсі проведення модернізації економіки і суспільних стосунків. У цьому плані ФРН представ­лялася більш модернізованою країною; НДР відставала від неї на 20-30 років, що стало особливо помітним у 70-80-ті роки. Це від­ставання проявилося в продуктивності праці, рівні та якості спожи­вання тощо. Загалом розвиток НДР німецькі історики хар-ть трьома головними рисами: серед інших країн комуністичного табору НДР була найбільш промислово розв-ю країною; наки­нута радянська модель устрою затримала модернізаційні процеси у НДР; весь розвиток НДР був тісно пов'язаний багатьма взаєминами з розвитком ФРН, зокрема й завдяки своєрідному змаганню між двома країнами.

Об'єднання Німеччини створило сприятливі умови для роз­витку історичної думки і науки. Німецькі історики здобули висо­кий авторитет у світовій спільноті дослідників минулого, часто виступають ініціаторами та організаторами наукових дискусій, великих міжнародних дослідницьких проектів, популяризації іс­торичних знань.