42. Сучасна американська історіографія американських революцій.

Лідируючі позиції в її вивченні американських революцій займали історики радикально-демократичного напряму і кліометристи.

Найбільш авторитетним спеціалістом із історії другої американської революції серед істориків-радикалів вважається Юджин Дженовезе. Його перу належать наступні роботи: "Політична економія рабства. Дослідження економіки і суспільства рабовласницького Півдня" (1965), "Світ рабовласників" (1969), "Світ, створений рабами" (1974).

Дженовезе протиставив традиційному підходу вивчення рабства з економічної точки зору дослідження "політичної економії" феномену рабовласництва, яке включало відношення до власності, політичну надбудову, ідеологію і культуру, тобто увесь комплекс ментальних, політичних і соціально-економічних структур рабовласницького Півдня.

Рабство дало поштовх розвитку ієрархічного способу життя, заснованого на патерналізмі, який зв'язував усі класи Півдня США складною системою взаємної відповідальності. Світогляду рабовласників були чужі індивідуалізм і користолюбство. Таким чином, засноване на принципах капіталістичної експлуатації, американське рабовласництво стало поступово трансформуватися у своєрідний аристократичний стиль і спосіб життя. Це привело до того, що капіталістичний північний Схід і рабовласницький Південь перетворилися на дві різнорідні і антагоністичні системи, подальший розвиток яких в одній державі став дуже проблематичним.

У 1974 році историки-кліометристи Роберт Фогель і Стенлі Энгерман випустили двотомну працю "Час на хресті. Економіка американського негритянського рабства".

Фогель і Энгерман стверджували, що рабовласницьке господарство плантації було на 35% ефективніше, ніж фермерська система на північному Сході США. По-друге, рабство плантації забезпечувало неграм-рабам вищий рівень життя, ніж той, який гарантував промисловий капіталізм робітникам, або той, якого добилися чорні американці після звільнення. По-третє, напередодні Громадянської війни рабство плантації як економічна система досягло піку свого процвітання.

В цілому в оцінці рабства і Громадянської війни клиометристы розділилися на два напрями. Один напрям на основі побудови комп'ютерних моделей намагався довести економічну недоцільність Громадянської війни, інше - навпаки, її необхідність для подальшого розвитку США.

43. Школи та проблематика досліджень історіографії США після Другої світової війни. Напрями: консер­-й, ліб-й, радикально-демокр-й і маркс-й).

У 40-50-х конс-й і ліб-й напрями у вивченні іс-ї США виступали з поз-ї апологетичної школи «кон­сенсусу». Вони – прихильники теорії амер-ї винятковості. Ліберали були прибічниками пол.-ки реформізму, ствердж-чи, що в рез-ті цьо­го США стали «д-ю заг-о добробуту», а конс-ні історики доводили, що північноамер-ке с-во було досконалим з часу виникн-я перших поселень колоністів XVII ст., і особливо з часу створ-я США. Засновником школи «консенсусу» вважають Хофстедтера "Американська політична традиція і люди, які її зробили" (1948). Він висунув припущення про те, що США завжди прагнули підтримувати консенсус відносно базових цінностей амер-ї цивілізації. У праці «Прогресивні історики: Тернер, Бірд, Паррінгтон» опубл в Нью-Йорку у 1968 р. У цій праці вка­зує на важливу роль конфліктів і протиріч на різних етапах амер-ї історії і визнає революційний характер війни за незалежність 1775-1783 рр. та громадянської війни 1861-1865 рр. Наукові інтереси Хофстедтера були зосереджені навколо проблем амер-го реформізму, головним чином почала XX ст. Говорячи в цілому про розвиток амер-го реформізму, він в роботі "Ера реформ" (1955) виділив наступні його етапи: 1) аграрний рух, що знайшов своє найвище вираження в популізмі 90-х років XIX ст; 2) прогресистський рух, що розвивався з 1900 по 1914 рр; 3) "новий курс" 30-х років.

А. Шлезингер-мл. Авторитет принесла монографія "Ера Джексона" (1945), в якій він з прогресистських позицій розглянув джексонівскую дем-ю. Засадничим елементом історичної схеми Шлезингера стала концепція чергування ліб-х і конс-х циклів в амер-ій історії, які він зв'язував із зміною поколінь. Даніель Бурстин – трилогія "Американці".Головна ідея – аналіз амер-ї цив-ї в усьому прояві її різноманіття. Бурстин заперечував, що в колоніальний період склалася єдина американська нація і єдина американська культура, і що можна говорити про формування специфічної американської цивілізації. Харц у роботі "Ліберальна традиція в Америці" (1955) зв'язав специфіку амер-ї історії з ідеологічними особливостями англійської колонізації, а саме з яскраво вираженими ліберальними традиціями англійських пуритан-колоністів.

У 60-ті рр. в амер-й історіографії сформувався такий соц-критичний напрям, як «радикальна школа». Радикальні історики (Колко, Фонер, Гатман). Вивчали робіт-й клас, державно-монополістичний капіталізм, зовн-ю політику та проблеми всесв-ї іс-ї.

З 2-ї пол 70-х в історіографії США різко посилилась консервативна тенденція, яка випукло проявила себе у 80-ті. Предст-ки цього напряму вимагали «переписувати» іс-ю США, керуючись концепцією «консерви-ї консолідації» амер-ї нації.

З 90-х передові рубежі в амер-й історіогр-ї зайняли предст-ки консер-го і лібер-го напрямів. Аналіз наявного конкретного мате­ріалу засвідчує, що у вивченні раннього періоду амер-ї історії тривалий час домінували історики конс-го напряму. Лідери школи «консенсусу» 50-60-х років Браун («Демократія середнього класу і революція в Массачусетсі», 1955 р.), Харц («Ліберальна традиція в Америці», 1955 р.), Бурстін («Генії амер-ї політики», 1953 р.) та їх сучасні послідовники Палмер («Який вплив зробила амер-ка рев-я на інший світ», 1976), Поттер («Ідеологія в колоніальному Нью-Йорку і Массачусетсі», 1983) та інші стверджують, що США сформувались як зразкова «демократія середнього класу» з початку XVII ст. Війну за незалежність 1775-1783 ці історики хар-ли як «консервативну революцію», яка мала на меті захистити права і свободи амер-в від англ.-х зазіхань.

В 70-ті конс-ні інтерпретатори ранньої амер-ї іс-ї були потиснуті ліб-ми істориками (Р. Морріс «Семеро, що сформували нашу долю», 1973 р.; Коммаджер «Імперія розуму: Як Європа створила Просвітництво, а Америка втілила його в життя», 1977 р.), які звеличували дем-ні нововведення революції XVIII ст. На відміну від консерваторів, які стверджували, що «імперія розуму» запанувала у Пн. Америці одвічно, ліберальні іс-ки її формування відносять на рахунок війни за незалежність. В наші дні над проблемою амер-ї революції XVIII ст. і формування правової держави США успішно працюють ліберали Грін («Походження американського конституціоналізму», 1991 р.), Паркінс («Амери­канська конституція і зовнішня політика США», 1991 р.), Діпель («Амер-й конституціоналізм і народний суверенітет, нерозглянуті проблеми», 1991).

В 70-х на поч 90-х ліберальна інтерпретація вн-ї політики США була піддана критиці з боку конс-х істориків Глейзера, Уілсона, Мойнихена, Новака, Беллатаін. Сучасні історики-консерватори політику реформізму характеризують як політику «загального благоденства», виділяючи у ній два історичні етапи: «новий курс» Ф. Рузвельта 30-х рр.. і «велике суспільство» Кеннеді-Джон­сона 60-х років.

Посилення ролі і місця США у сучасному світі зумовили підви­щений інтерес амер-ї історіографії до проблем зовнішньої політики і міжн-х відносин. Іс-в, які розробляють дані проблеми можна розділити на «ідеалістів» (Перкінс, Бімс, Спенье та ін.) і «реалістів» (Моргентау, Кеннак ). Якщо «ідеа­лісти» акцентували увагу на правові і моральні цінності, дем-ні і гуманні ідеали у зовнішній політиці США, то «реалісти» дотриму­вались передусім теорії «балансу сил» і «нац.-х інтересів». Обидва захищали зовнішньопол-й курс. Зокрема, домінуюче становище в історіографії між нар-х відносин посіли конс-ні історики, які є апологетами зовн-ї політики США. Досить типовою у цьому відношенні є монографія Г. Кіссінджера «Дипломатія» (1994 р.), хронологічні рамки якої охоплюють пе­ріод з XVII ст. і до початку 90-х років XX ст.

З позиції офіційних кіл досліджується переважно історія «холодної війни» (Лукач, Доннеллі). Лукач – «головним творцем залізної завіси і холодної війни» був СРСР, а уряд США зупинив «поши­рення російської комуніст-ї тиранії» в рез-ті проголошення «доктрини Трумена» і здійснення «плана Маршалла». В числі актив­них захисників офіційної версії «хол-ї війни» опинились і такі історики, як Макнейл, Фейс, Шлезінгер-мл. Так, ліберал Шлезінгер-мл у статті «Деякі уроки «холодної війни» пише: «В СРСР — авторитарній державі, де панували догми про класову війну і неминучих конфліктах, які не урівно­важувались свободою слова і преси, — «холодна війна», стала узако­неною політикою приблизно з 1919 р». З кінця 80-х в амер-ій історіографії все більш прихильників починає завойовувати ідея про рівну відповідальність США і СРСР за конфронтацію «хол-ї війни» (Геддіс).

Через призму «холодної війни» вивчались Російська імперія, СРСР та інші країни соц.-го табору. Пайпс «Росія при старому режимі»; Улам «Небезпечні стосунки: Радянський Союз. 1972-1982»; «Комуністична опозиція в СРСР, 1923-1927. З архіву Льва Троцького; Бжезинський «Великий провал. Народження і смерть комунізму в двадцятому столітті»; Регсдейла «Російська трагедія. Тягар історії»; «Донесення посла США в Москві Дж. Метлока. Погляд на перебудову М. С. Горбачова», 1996 р.; «Радянський Союз у 80-ті роки»; «Радянський Союз сьогодні». У 1963 р. за редакцією А. Шлезінгсра-молодшого вийшла праця «Шляхи американської дум­ки», у якій стверджується, що у світі мир настане тоді, коли «абсолю­тисти (комуністи з соціалістичних країн) відмовляться від свого наміру переробити світ на єдиний зразок, коли вони визнають, що доля людства плюралістична». Американські історики правого ґатунку взяли участь у розробці політики «мирного проникнення» в соціалістичні країни, яка мала на меті «заохочувати розбіжності» між ними (країнами), «перетягувати» окремі з них на бік США, намагаючись «відірвати їх» від СРСР. Цими істориками була висунута концепція «ерозії».

Ростоу – сутність концепції «ерозії» полягала в тому, щоб, «мирними методами покласти кінець комунізму».

Паралельно розвивалися славістичні студії, в яких історична проблематика займала помітне місце. Американська асоціація слов’янських досліджень 1990 р. об’єднувала понад 3 тисячі членів (Пайпс, Кенні, Марк, Улам) і видавала авторитетний часопис “Слов’янський огляд”.

44.Організаційні і методологічні підстави розвитку історичної науки у Великій Британії в новітній період. Основними організаційними центрами англійської історичної науки є університети: Оксфордський, Кембрідзький, Лондонський, Манчестерський та ін. На сьогодні їх нараховується в Англії близько 50. При них (крім історичних і гуманітарних факультетів), створено також ряд спеціальних науково-дослідних установ (інститути, школи, центри). Так, при Лондонському університеті діє Інститут історичних досліджень, який координує в країні напрями наукової роботи істориків-професіоналів і реєструє тематику завершених дисертацій та інших значних досліджень у галузі історії. Важлива роль у розвитку науки належить і таким самостійним науково-дослідним закладам, як Королівський інститут міжнародних відносин (з 1920)

Інститут по вивченню країн Східної Європи і слов'ян (з 1915 p.), Національний інститут економічних і соціальних досліджень (з 1938 р.) та ін.

Розвитку історичних досліджень сприяє розгалужена мережа бібліотек, музеїв, архівів. Зокрема, чисельність архівних матеріалів у середньому щорічно збільшується на тисячу нових фондів. Під тиском громадськості англійський уряд в 1967 р. скоротив термін давності для доступу до офіційних документів з 50 до З0 років, а в 1971 р. достроково відкрив для дослідників архівні матеріали за період Другої світової війни. Наукові проблеми істориків задовольняють численні фахові видання: "Історія", "Історія сьогодні", "Англійський історичний огляд" "Кембріджзький історичний журнал", "Огляд з економічної історії", "Журнал сучасної історії", "Слов'янський і східно-європейський огляд", "Бюлетень латиноамериканістики", "Журнал африканської історії"

Британські історики мають можливість об'єднуватися у різні добровільні товариства і асоціації (Британська асоціація архівів, Товариство по вивченню воєнної історії, Шотландське історичне товариство, Товариство досліджень у сфері економічної історії та ін.). Але найкрупнішими серед них є Королівське історичне товариство та Історична асоціація. Всі вони ставлять перед собою мету сприяти і удосконалювати викладання й вивчення історії.

Характерною рисою англійської історіографії новітнього часу є зростаюча увага до неї з боку уряду, монопольних об'єднань і приватних фондів. Держава, зокрема, фінансує університетські наукові дослідження і підготовку спеціалістів-істориків через Комітет університетських субсидій (у 1987 р. був перетворений у Раду університетських фондів) при Міністерстві освіти і науки та Дослідну раду соціальних наук при Кабінеті Міністрів. Дослідна рада соціальних наук спільно з Центром соціальних досліджень при Міністерстві внутрішніх справ направляють і координують дослідження в галузі соціальних і гуманітарних наук (в Англії історія входить до групи гуманітарних наук — М.К.).

У сфері методології традиційний британський емпіризм, позитивістський підхід до історичного факту та історичного процесу поступово здавали свої позиції. Посилювались релятивізм, сумніви в об'єктивному характері історичного знання, заперечення ідеї історичної закономірності, прогресу. Так А.Дж.Коллінгвуд у праці "Ідея історії" (1946 р.) доводив, що головними рушійними силами історичного процесу є вольові імпульси окремих особистостей. Він вважав, що історик повинен вивчати не події минулого, а їх спонукальні мотиви.

Особливо значний внесок у розробку теоретико-методологічних проблем історії зробив соціолог та історик ліберального напряму А.Дж.Тойнбі (1889-1976). Протягом 1934-1961 років він опублікував 12-томну працю "Дослідження історії".

У роки "холодної війни" англійські історики консервативного напряму Д.Ренір ("Історія, її цілі і методи", 1954 p.), Г.Баттерфїльд "Християнство і історія" (1950 р), І.Берлін "Історична неминучість"(1959 p.), Дж.Ельтон ("Практика історії", 1967 p.), Л.Немір висунули тезу про існування "атлантичної цивілізації". Її творять країни Західної Європи і США, які об'єднані різними блоками у боротьбі проти загрози комунізму. Історики-консерватори відкидали ідею закономірності в історії. Стверджували, що об'єктивне шзнання минулого неможливе, бо кожне історичне дослідження наскрізь суб'єктивне, основне завдання історії бачили тільки в описі подій і фактів.

На думку ліберального історика Дж.М.Тревельяна, історія — це вид мистецтва. Все залежить від творчої уяви дослідника. Стверджував що всі історичні явища індивідуальні й неповторні, а тому спрощи порівняти, узагальнити їх і на цьому ґрунті виявити закономірності приречені на невдачу.

Зокрема, в 1962 р. було опубліковано книгу відомого англійського історика-ліберала Е.Карра "Що таке історія?", у якій відкидається релятивізм і говориться про можливість пізнання минулого. На таких же методологічних засадах перебували історики Дж.Плам, С.Паллард та ін.

3 60-х років і до нині в британській історіографії відбувається посилення позиції кліометрії, "нової соціальної історії" як узагальнюючої дисципліни, та "локальної історії", яка прагне до комплексного аналізу провінціального суспільства. Ці новації є характерною рисою розвитку сучасної історіографії Великобританії. Має своїх прихильників серед англійських істориків і марксистська методологія.

Таким чином, методологічна платформа істориків Великобританії є мозаїчною. З організаційного боку англійська історична наука протягом 1918-1990 pp. досягла значного ступеню розвитку.

45.Основні напрями і проблематика досліджень англійської історіографії в 1918-1945 рр. Найбільш значними напрямами в англійській історіографії даного періоду були: консервативний, ліберальний і марксистський.

Консервативний напрям Л.Немір (1888-1960). Йому належить велика кількість праць з політичної історії Європи від XVIII ст. і до Другої світової війни, але найбільш відомими є такі: "Політична структура на час вступу на престол Георга ІІГ (2 тт., 1927 р.) та "Англія в епоху Американської революції" (1930 p.). Він ідеалізував британський політичний лад, захищав парламентську -систему Англії XVIII ст.

Над проблемами економічної і соціальної історії працював професор Кембрідзького університету Дж.Клепем (1873-1939). В 1926-1939 pp. він опублікував тритомну працю "Економічна історія Великобританії'. Характерною рисою дослідження Клепема є те, що він прагнув заперечити факти промислової революції в історії Англії й погіршення становища народних мас при тодішньому капіталізмі.

Активно розроблялися істориками-консерваторами проблеми міжнародних відносин, зовнішньої політики Великобританії і, особливо, Першої світової війни. Дж.Гуч у монографії "Історія сучасної Європи" (1923 р.) головним винуватцем війни називав кайзера Вільгельма II.

В 1926-1938 pp. за редакцією Дж.Гуча, Г.Темперлея і Дж.Хідлем-Морлі було опубліковано в одинадцяти томах "Британські документи про походження війни. 1898-1914". Основна спрямованість видання відвести від Англії звинувачення в розпалюванні Першої світової війни і показати Англію борцем за мир.

З 30-х років в історіографії Першої світової війни з'являється "ревізіоністський" напрям, представники якого намагались "переглянути" питання про винуватців війни. Серед "ревізіоністських" досліджень з проблем Першої світової війни вирізняються праці істориків-консерваторів Г.Нікольсона ("Сер Артур Нікольсон", 1930 р.) і Дж.Гуча ("Напередодні війни", в 2-х т., 1939 p.). Г. Нікольсон ставить під сумнів попередні твердження про наявність на початку XX ст. глибоких і гострих англо-німецьких протиріч, про неминучість військового зіткнення між двома державами.

Історики-консерватори Великобританії працювали також над розробкою проблем стародавньої та середньовічної історії. Серед них можна виділити античника Р.Сайма, медієвістів Е.Пауера, М.Постана та ін.

Ліберальний напрям. Дж.Тревельян (1876-1962) є автором багатьох робіт з середньовічної і нової історії Англії, але найбільш відома з них — "Історія Англії" (1926 p.).Він всіляко вихваляє британську парламентську систему, діяльність ліберальної партії. Англійську революцію середини XVII ст. називає "Пуританською революцією" або "Великою громадянською війною".У праці "Соціальна історія Англії" (1942 р.) Тревельян знову наголошує, що Англійська революція XVII ст. продемонструвала боротьбу англійців за ідеали свободи і релігії.

Проблемам колоніальної політики присвятив свою працю Дж-Е.Уільямсон "Коротка історія британської експансії" (1941 p.)

Головною постаттю в лейбористській історіографії був Дж.Коул (1889-1959) "Коротка історія англійського робітничого руху" (3 т., 1925-1927 pp.). Коул справедливо пов'язує виникнення сучасного робітничого руху з промисловою революцією.

Марксистський напрям – комуніст А.Мортон. "Народна історія Англії", у якій з марксистських позицій розкрив історію Великобританії з найдавніших часів до Першої світової війни. Мортон перш за все прагне показати основні рушійні сили і закономірності історичного процесу. Через концепцію класової боротьби розглядає Англійську революцію XVII ст., робітничий рух, з класошх позицій аналізує внутрішню і зовнішню політику британських пщвлячих кіл.

Загалом же, в 1918-1945 pp. історики-марксисти в англійській історіографії посідали досить скромне місце. Основна роль у ній належала історикам консервативного та ліберального напрямів.

46.Сучасна британська історіографія (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) перевага надається питанням вн-ї і зовн-ї пол.-ки. У працях з пол.-ї історії головна увага зосер-ся на розкритті механізму функт-я англ.-ї пол.-ї системи (уряду, партії, політиків). Характерна риса історіо­графії політичної історії — посилення у ній конс-х тенденцій. З послабленням пол.-го впливу в державі ліб-ї партії.

Конс-ри намаг-ся змити з конс-ї п-ї тавро реакціонерів, противників змін. Макдоуелл в «Брит-й конс-м 1832-1914» прагне показати їх прих-ми реформ. У 1984 книга Крісті «Напруж-ть і стабільність Брит-ї напри 18 ст: роздуми про те,як Брит-я уникнула рев-ї.

Розв дипломатичної іс-ї та іс-ї між нар-х відносин. Немір вв, що пол.-ка Чкмберлена в роки Др-ї св.-ї в-ни зазналп невдачі через його дилетантство. Уілер-Бенетт ("Мюнхен. Пролог до трагедії", 1948 р.) робить спробу виправдати мюнхенську змову. Пише, що вона була неминучою, а Чемберлен щиро намагався забезпечити мир в Європі. Шукман ств працю «Генерали Сталіна», в якій об'єктивно подано 26 біографій відомих сталінських воєнач-в.

Колоніальна пол.-ка. Після краху кол-ї імперії злободенною стає оцінка історичної ролі імперії і причин її розпаду. Так, історики-конс-ри райдужно зображають іпоху англ.-го панування в колоніях, показують Англію безкорисливим другом уярмлених народів. Боул «Імп-я досягнення», Кеннеді «Коротка іст-я комунізму в Азії». Дженнінгс покладав вину за провал імп-ї на лібералів. Нині цим займ-ся Інститут Співдружності при Оксфордському, Шко­ла економіки і політичних наук при Лондонському, Проблемна група вивчення міжнародних відносин при Сассекському і Центр досліджен­ня Співдружності при Стірлінгському університетах.

Революція XVII ст. Тоуні «Піднесення джентрі», Тревор-Ропер «Джентрі в 1540-1640». Частина іс-в розгул-є ці події як рев-ю, а частина як заколот.

Іс-ки радик-дем-го напряму висунули на противагу конц-ї "локальної автономії" гіпотезу, яка базується на розумінні діалектичного хар-ру взаємодії локально сформованих соц-групових інтересів і конфліктів та їх інтерпретації в струк­туру нац.-ї пол.-ки.

В 60-ті соціальна іс-я організаційно і концептуально офор­милась в Англії в самостійну дисц-ну. Це стимулювало науково розробку багатьох аспектів промисл-го перевороту як на мікро-, так і на макрорівиях. Економічними і соціальними істориками на новій основі була відроджена інтерпретація промислового перевороту як' повного розриву з минулим.

Великобр-я зображувалася як унікальний зразок демократизації с-ва, що було насл-м "промисл-ї рев-ї". Основний висновок ліб-ї історіографії 60-х — поч 70-х років зводився до того, що в процесі промислового перевороту у Великобританії склалось і стало успішно функціонувати «динамічно стабільне с-во». Трантер, Матіас, Хабакук вв, що промисл-й переворот був плавним процесом. Стали домінувати соціокульт-й і і соціо-психол-й підходи (Джонсон, Куннінгам).

З 60-х бере поч.-к «нова робітнича іс-я». У 1967 радик-дем-й іс-к Семюел ств об’єдн-я «Історична майстерня». Розгл-ся «іс-я знизу» (Дейвін, Тейлор, Мейсон). Роб-чу іс-ю too розгл-є Центр соціальної іс-ї при ун-ті Уоріка (Томпсон, Харрісон).

В 1964 р. в Кембридзькому ун-ті була створена дослідна група по вивченню народонаселення і соц-ї структури. До неї увійшли іс-ки, соціологи, демографи, географи (Паслетт, Шофілд, Ріглі) Було засновано журнал "Досл-я з історій місц-го населення". В основу досл-ї програми цієї групи була покладена розробка проблематики історії сім'ї, родинних і особистих зв'язків у малих соц-х і профес-х групах.

Всесвітня іс-я. Розробл-ся в 40 ун-х, спеціалізація з іс-ї стародавнього світу. Гульський центр вивч країн Пд-Сх Азії, Школа східних і африк-х досл-нь Лонд-го ун-ту. Вивч-я країн Європи: Ісдейл «Наполеонівські в-ни», Альперт – вивч-я гром-ї в-ни в Ісп-ї.

Досл-я минувшини і сьогодення слов'ян­ських народів, в т.ч. рос-ї і рад-ї іс-ї. Найактивнішими розробниками проблем слов'янознавства і радянознавства є Центр російських і східно-європейських досліджень у Бірмінгемі (з 1963 р), Інститут радянських і східно-європейських досліджень у Глазго (з 1963 р.) та Школа слов'янських і східно-європейських досліджень при Лондонському університеті (з 1918 р.).

Визнаним радянознавцем вважається, наприклад, історик Метьюз. Він є автором таких праць: "Клас і с-во в Радянській Росії"', "Привілеї в Радянському Союзі: дослідження способу життя еліти при комунізмі", "Бідність в Радянському Союзі. Спосіб життя неімущих в сучасний період", "Моделі нестатків ві Радянському Союзі". У журналі "Новая и новейшая история" Метьюз опублікував статтю "Чи є майбутнє у радянології?

47. Ідея історії Р. Д. Коллінгвуда. В свій час був більш відомий як археолог і іс-к. Від середини 1920-х почав звертатися до теор-х проблем іс-ї, намаг-сь зблизити філ.-ю і іст-ю, цим самим здійснити філос.-ке осмислення іст-го пізнання.

«Дзеркало духу» (1924) – знаменувала поворот до філос.-ї іс-ї. У ній провів розмеж-я послід-х форм свідомості — м-ва, рел-ї, науки, іс-ї та філос.-ї. Іс-я еволюціонує від м-ва до науки, досягаючи апогею у XIX ст. Але безмежність фактів, з якими має справу наука іс-ї, призводить до скептицизму, який можна подолати тільки з доп-ю філ.-ї.

Коллінґвуд продовжив аналіз "історії зсередини", тобто з точки зору пізнання минулого.

"Філософія історії". Вона стала підготовчим нарисом задуму вел-ї роботи "Засади історії", до написання якої він приступив 1939 p., передбачаючи утвердити ідею іс-ї як сам ост-ї науки, а навіть більше — філос.-ї іс-ї людс-ї свободи. Реалізувати свій задум вчений не встиг. Підготовлені мат-ли і роздуми побачили світ 1946 p. у праці "Ідея історії", (опубл посмертно). Більшу частину книги присвятив аналізові основних етапів розвитку "ідеї історії".

У нього процес реальності є таким, яким він є у свідомості людей, а іс-я є носієм л-го досвіду.

Запровадив поділ минулих подій на зовн-ю і вн-ю сторони. Зовн-я – це рухи фізичних об’єктів (людей і предметів). Внутр-я – пов’язана зі свідомістю, думкою, психологією.

Історична свідомість не є пост-м і завершеним комплексом, усі її складові постійно змін-ся зі зміною досвіду та епох, кожне нове покоління повинно знову "переписувати" історію, і цьому не видно кінця-краю, а кожен новий історик мусить ревізувати ті питання, які задавалися минулому його попередниками. Усе це дає вченому підстави констатувати наявність апріорної і самодостатньої історичної свідомості (духу), яка саморозвиваєгься як ідея історії — одночасно зміст і підстава людського пізнання. Праця історика здатна лише наблизитися до осмислення ідеї історії, але, внаслідок її розвитку і всеохоплення, історик неспроможний осягнути її у всій повноті.

Вв., що праця іс-ка здатна лише наблизитися до осмислення ідеї іс-ї, але, внаслідок її розвитку і все охоплення, іс-к неспроможний осягнути її у всій повноті.

Загалом, основною заслугою Коллінгвуда була докладна розробка проблем змінності історичної свідомості та її впливу на іст-не пізнання.

48. Історія цивілізацій А. Д. Тойнбі. «Дослідження історії» (12 томів). Оголосив, що іс-к не може обмеж-ся описом подій, а повинен шукати відповідь на пит.-я про сенс іс-ї, її мету і завд-я. Стояв на рел-х поз-х – іст-я є справою Творця і здійсн-ся через людей і л-во в цілому. Але люди у своїй діяльності можуть наближатися до задуму Творця і тоді іхні діла дають позитивні рез-ти. У іншому випадку вони приречені на невдачу, оск не відп-ть волі провидіння.

Пояснити іс-ю намаг-ся за доп-ю єдності людс-х діянь – мат-х, пол.-х, культ-х, які разом становлять к-ру.

Поділяє усі сучасні і минулі с-ва на цивілізації (23). Цив-я поч.-ся там, де с-во рух-ся вперед і не огляд-ся назад.

Проп-є розгул-ти іст-й розв-к через ідею "Виклик-і- Відгук" або подолання л-ю "викликів", які перед нею ставить Творець. Якщо с-во і його творчі сили здатні дати "задовільну" відповідь на "виклик", то цив-я розв-ся, якщо ні, то гине.

"Виклики": 1) зовнішні удари (війни, агресії), 2) зовн-й тиск (ек-на, пол.-на і культурна експансія сусідніх цив-ій), 3)вн-є гноблення (становість, соціальне панування, нац.-не гноблення тощо). Долаючи "виклики", л-во пізнає світ і волю Творця.

Рушійною силою іс-ї вв "життєвий порив". Носієм його є творча еліта, що протистоїть пасивній меншості. Власне еліта змушена давати відповіді на постійні "виклики", щоб не допустити застою і розкладу. Занепад цив-ї теж пов'язаний з елітою, з її самозаспокоєнням і втратою нею сили.

З 23 цив-ій до наших днів дожили 8. Кожна цив-я розв-ся за принципом коловороту, проходячи послідовно 5 стадій: виникнення, ріст, криза, дезінтеграція, загибель. З 8 суч-х цив-ій 7 (російсько-ортодоксальна, візантійсько-ортодоксальна, арабська, індійська, далекосхідна, китайська, японсько-корейська) перебувають в стані кризи або дезінтегр-ї. Доля їх практично вирішена. Восьма – західна цив-я. Вона розв-ся, хоча в ній і проявл-ся ознаки вн-го розладу (виникн Реформації і занепад католицизму). Але цей розлад є лише викликом, який ще не є смертним вироком.

Її розлад призвів до появи різних постхрист-х ідеологій (націоналізму, індивідуалізму, комунізму), які віддалили Захід від рел-го начала. Тим не менше, саме із західною цивілізацією Тойнбі пов'язував надії на порятунок та інтеграцію усіх діючих нині семи цивілізацій. Він передбачав утворення "світової федеративної держави", яка не повинна нівелювати культурні відмінності, а покликана об'єднати на засадах релігійної духовності.

49. Соціологічна історія Макса Вебера. "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905), "Господарська етика світових релігій" (1919). Запропонував вивчати не світ переживань історика, а логіку утворення тих понять, якими він оперує. Виступав за створення істориком у процесі пізнання "ідеальних типів" — ідеальних понятійно-логічних конструкцій, які грунтуються на узагальненні емпіричного матеріалу історичних документів. "Ідеальні типи" (наприклад "феодалізм", "капіталізм", "ремесло" і т.д.) є абстракціями, які мають небагато спільного з конкретною історичною реальністю, але допомагають її зрозуміти. Вони є тим інструментом, який дозволяє оволодіти емпіричними даними і пояснити реальні історичні відносини минулих епох. Підкреслював, що розумові конструкції властиві усім наукам.

Головна праця - трактат із заг-ї соціології – «Господарство та с-во». В ній викладені проблеми екон-ї іс-ї, соціології права, пол.-ки, рел-ї. Він ставив перед собою завдання виявити самобутність зах-ї цив-ї шляхом порівн.-я з ін.-ми цив-ми. Головною ідеєю соціології є обгрунт-я раціональної поведінки, яка проявл-ся в усіх сферах людських взаємовідносин.

В ідеальних типах вбачав насамперед пізнавальний інструмент, за доп-ю якого утв-ся специфічний образ дійсності.

Для розуміння і поясн-я іст-х явищ потрібно встановити культурно-цільову мотивацію поведінки людей.

С-во розв-ся як взаємодія людей, що переслідують свої цілі, а дж-ла мотивації людей слід шукати в культурному типі даного с-ва.

Вебер конструює ідеально-типові моделі дії індивіда, виділяючи при цьому 4 види діляності, орієнтуючись на можливу реальну поведінку людей в житті:

• Ціле раціональна (побудована на свідомому виборі і розрахунку);

• Ціннісно-раціональна (пов’язана із плановою орієнтацією на переконання, обов’язок, віру);

• Афективна (як реакція на несподівані, незвичайні вчинки);

• Традиційна (як система автоматичних реакцій на звичайні подразники, що становлять більшість повсякденної поведінки).

Провідним чинником у розвитку європ-ї цив-ї, який забезпечив раціоналізацію, був протестантизм. Саме він створив світоглядні підстави здійснення раціонального способу вир-ва й господарювання, поставивши в центр життя людей індивід-й комерційний успіх. Протестантизм забезпечив формування капіталізму.

50. Організаційні і методологічні підстави розвитку історичної науки в Німеччині в новітній період. Основними центрами іс-ї науки в Німеччині були ун-ти. Крім того, досл-м різних проблем нац-ї і всесв-ї іс-ї займались різні науково-дослідні установи. Так, у Ваймарській республіці ними були історична комісія при Баварській академії наук, Імперська історична комісія та інші; у гітлерівській Німеччині — Імперський інститут з історії нової Німеччини; у ФРН — Інститут сучасної історії в Мюнхені, Комісія з іс-ї парламентаризму і пол-х партій, Товариство з вивчення зовн-ї політики та інші; в НДР — Інститут історії у складі Ака­демії наук, Музей нім-ї історії та ін. В об'єднаній Німеччині збереглись ті науково-дослідні установи, які функціонували у ФРН. Розвивалась мережа книгозбірень, архівів, історична періодика. Важливішою громадською організацією істориків є Союз істориків проводяться загальнонімецькі з’їзди іс-в.

Методологічна платформа нім-ї історіографії загалом була плюрал-ю. Чимало прих-в серед іс-в правого спрямування мала т-я конс-ра Шпенглер. Вона найбільш відбита в праці "Занепад Європи". В основі цієї теорії була ідея циклічного роз­в-ку іс-ї по замкнутих і недотичних колах. Відкидає періодизацію всесв-ї іс-ї на стародавню, середньовічну й нову і виділяє у ній 8 к-р: античність, західний світ, арабська, індійська, вавілонська, мексиканська, китайська, єгипетська. Кожна з них про­ходить: юність, піднесення, розквіт, занепад. Цикл к-ри триває 1000 років. Життєвий шлях кожної культури, ствер­джував науковець, запрограмований долею, а її конкретний зміст визна­чається специфічною душею, зовнішнім виразом якої і є ця культура.

В 1919 у праці «Г-во і с-во» ліберал Вебер – іс-я і соціологія доповнюють одна одну і стикаються між собою. Він заклав основи тісного зв’язку між іс-єю і ін.-ми науками.

Мейнеке – «Ідеї д-х основ», «Дзеркало творчості» висловл-ся за існ-я в іс-ї дуалізму – розумного, доброго початку і початку темного. Відхиляв б-яку теорію іс-ї. Осн-й рушій іс-го процесу – ідеї.

В кінці 40-х -поч 50-х у західнонім-й історіогр-ї розпочався активний процес форм-я модернізованої концепції і методол-ї іс-ї. Біля його дж-л стояв неоліберал Ротфельс "Німецька опозиція проти Гітлера", "Роздуми про сучасну історію", "Бісмарк". Він став на шлях критичного перегляду деяких принципів "нім-го історизму" і онов­лення концептуального апарату. Виступав з критикою абсолютизації ідейного розвитку, відриву його від реальних, соц-ек-х факторів с-го життя; скептично оцінював європоцентристські концепції нім-ї історіографії і принцип примату зовн-ї пол.-ки в іс-ї; особливу увагу звертав на досл-я і соц-х проблем. Ротфельс зробив спробу обґрунтувати ідею політизації історії, вимагав встановлення тісних взаємозв'язків між історіографією і політикою. Вимагав "переписування" історії стосовно вимог часу. Він відкрито заявляв, що головне у "переписуванні" історії – це інтерпретація.

З обґрунтуванням необхідності модернізації історичної теоріїя І методології виступали Конце, Шідер, Брунер, Момзен. Конце у 1957 опублікував "Структурна історія техніко-індустр-го світу як завданій для досл-я і навчання", у якій вказував на "об'єктивні зміни іс-го процесу". Ігнорування цих змін створює небезпеку відриву історичної науки від реальних вимог життя і втрати нею політико-виховних функцій.

Він поділив іс-ю людства на 3 епохи: доаграрне, аграрне і індустріальне с-ва. Останнє оголошувалось основною соц-пол-ю структурою ХІХ-ХХ ст. і підрозділялось на три фази: с-во класової боро­тьби (кінець ХУІП-ХІХ); перехідний період пол.-ї "атомізації" ("плюралістичне суспільство союзів" — перша пол XX) і сучасне "зріле", "індустріальне" с-во. Рушійні пружини і хар-р розвитку "індустр-го с-ва" зводились Концем до фетишизації техн-го прогресу, розгортання якого ство­рює умови для еволюції різних сусп-х систем. Теорія "індустр-го с-ва" стала основою "нового погляду" на сусп-й розв-к — соціальної історії і претендувала на оптимістичне тлумачення іс-го процесу.

З сер 60-х у західнонімецькій історіографії домінуюче становище зайняла соціально-структурна історія, яка є "синтезом історичної науки і соціології", "індивідуалізуючого і типологізуючого" методів. Серед науковців соц-крит-ї іс-ї (Вінклер, Велер, Кок, Зак) спост-ся прагнення перетворити соціальну історію у "суспільну історію", яка визначалась ними як "історія соціальних, пол-х, еко-х, соціокультурних і ду­х-х явищ, скріплених у певні суспільні формації. •

Активним пропагандистом соціально-критичної історії щокварта-й ж-л "Історія і с-во", випуск якого започатк з 1975 р. Показово, що кожен його том присвячується одній загальній проблемі.

Соціалісти доповнювали неолібер-в теорією "раціональної еволюції капіталізму" в суспільство "соціальної справедливості.

Чимало положень соціально-критичної історії сприймали й історики-комуністи ФРН (Абдер, Кюнль), але вони загалом проводили свої досл-я на засадах маркс-ї методології. У НДР марксистсько-ленінська ідеологія була загальнодерж-ю і тому іс-ки цієї частини Н-ни працювали тільки на її платформі. Яскравим прикладом цього є їхні колективні праці з питань теорії і методології історичної науки "Невизначене минуле", "Проблеми методології історії". Нині в об'єднаній Німеччині її історики є вільними у своїй творчій діяльності, в т.ч. і в питаннях методології.

51.Етапи і напрями розвитку німецької історіографії в 1918-1945 рр. Основні напрями: конс-й, ліб-й, соціал-демократичний і марксистський. Консервативний напрям. В теоретико-методологічному відношенні були на по­зиціях історизму, соціального дарвінізму і расизму. Їхні позиції були досить міцними в університетській та академічній науці. Мін-во іноземних справ (із залу­ченням в конс-х іс-в) опубл в 40 томах колекцію тенденційно підібраних архівних дипл-х док-в під назвою "Велика політика євро-х кабінетів". Основна спрямованість колекції, м-ли в якій згруповано за предметним принципом — спростувати твердження Версал-го мирного догово­ру про те, що головним винуватцем в розв'язуванні Першої св-ї війни є Німеччина.

Досл-ли пол.-ну і зовн-ю пол.-ку. Еріх Бранденбург праця "Заснування ім­перії", у якій показано розгортання пол.-х подій у нім-х зем­лях в 1848-1871, з'ясовано розстановку пол.-х сил, а також стратегію і тактику фракцій панівних кіл, розкрито процес створення пол.-го союзу юнкерства і буржуазії. Автор схвалює компроміс націонал-лібералів з Бісмарком і прусською монархією при заснуванні імперії зверху та з антипатією ставиться до радик-дем-х сил. "Від Бісмарка до сві­тової війни". Відкидає положення Верс-го мирного договору про Н-ну як єдиного винуватця війни і жалкує з того, що німе-й ім­періалізм наважився здійснювати свій варіант переділу світу, не добив­шись попередньо прихильності Англії. Ріттер "Ставлення Бісмарка до Англії і політика нового курсу». Вааль "Німецька історія від заснування імперії до початку світової війни" всіляко ідеалізує Бісмарка і розглядає імперію в роки його канцлерства як "кульмінаційний пункт історії людства".

Галлер. нарис "Ера Бюлова", у якому критикував Німеччину за відмову від боротьби за гегемонію на сході Європи. Пангерманці фон Белов, Шефер обстоювали тезу про "удар кинджалом в спину". Згідно неї, "непереможна на полі бою" німецька армія все- таки змушена була скласти зброю тільки із-за револ-х подій в країні. Белов абсолютистську д-ву проголосив зраз­ковим типом д-ви, основну небезпеку для сучасності бачив у рості демократії. Представники фашистської історіографії Розенберг, Франк, фон Мюллер, Аубін писали свої "твори" в дусі нацистської расової теорії, захищали встановлений гітлерівцями "новий порядок" в Європі, вихваляли дії "вольових осіб", історично "обґрунтовували" претензії Німеччини на світове панування.

Ліберальний напрям. Валентін "Історія німецької революції 1848-1849». Викор-ши велику к-ть дж-л і л-ри, відтворив багатогранну картину перебігу револ-х подій в окр.-х нім-х д-х. Побачив виразний зв'язок між нім-м, італ-м і поль­ським питаннями в рев-х 1848-1949, який ґрунтувався на тотожності корінних процесів становлення нац.-х д-в. Відзначив і прагнення народних низів до створення більш дем-х д-х форм, стверджуючи, що "демократична думка була рушійною силою епохи ".

Цікурш у "Політична історія нової німецької кайзерівської держа­ви" критикував Бісмарка за його зовн-ю політику. Кер "Будівництво бойового флоту і партійна політика в 1894-1901", яка, за його словами, стала "першою спробою огляду внутрішньопол-х, соц-х і ідеологічних передумов нім-го імперіалізму". Позитив: відхід від положення про примат зовн-ї пол-ки над вн-ю. Проблему роб-го і соціаліст-го руху досл-в Майєр: біографія Енгельса. Мейнеке "Зовнішня політика Пруссії 1858-1871", які охоп­люють період до 1869. "Після революції". У ній доводив, що революції можна було б уникнути, якби не були допущені політичні кризи і військові помилки.

Соціал-демократичний напрям. Карл Каутський "Матеріалістичний іст-й світогляд" розгля­дав суть д-ви і класів. Стверджував, що держава виникла під впливом зовн-х факторів. На перший план висував протиріччя між мирними осілими хліборобами і войовничими скотарями-кочівниками. Кунов "Марксистська теорія історії, суспільства держави" виклав розв-к домарксової філо­с-ї іс-ї і д-ви в стародавньому світі, середніх віках і в новий час. Спростував марксистську думку про необхідність диктатури про­летаріату і підтверджував тезу про те, що "держава стане важелем соціалізму". Ліпінський "Соціал-демократія з моменту її зародження і до теперішнього часу." Події викладаються у ній до 1913. Концепція автора є центристською. Він розкриває різні течії в соціал-демократичному русі. Кампфмейер. "Напередодні закону про соціалістів. Роки кризи уряду і держави", біо­графічні нариси про Франца Еберта і Фердінанда Лассаля. "Георг фон Фольмар"- автор зобразив свого героя значним і гідним поваги зачинателем "дер­жавного соціалізму", поборником буржуазно-дем-го держав­ного влаштування, яке відкриває шлях поступового переходу до со­ціалізму.

Марксистський напрям. Ряд статей на історичні теми вміщу­вала на своїх сторінках газета "Роте фане" ("Червоний прапор") — центр-й орган КПН. У центрі уваги авторів цих статей Гірша, Брауна, Дункера були пит.-я іс-ї нім-го роб-го руху XIX, діяльність Союзу Спартака в 1918 p., Велика Жовтнева со­ціалістична революція в Росії, Паризька Комуна, між нар-й робіт­ничий рух. Першим значним твором німецьких істориків-комуністів стала "Ілюстрована історія німецької революції", яка була опублі­кована у 1928 р. Ця колективна праця вперше подала детальну картину передумов, початку, ходу і наслідків Листопад-ї революції 1918 р. В дослідженні показано роль мас, революційні можл-сті і помилки нім-го роб-го руху. Автори затаврували зраду опор­тунізму і охар-ли значення Союзу Спартака і молодої КПН в революції. "Ілюстрована історія німецької революції" розглядала Листопадову революцію як соціалістичну, що не відповідало дійсності. На початку 1939 р. Вільгельм Пік опублікував книгу "Двадцять років боротьби КПН за єдність німецького робітничого класу, за хліб, мир, демократію і соціалізм", яка стала першим стислим оглядом історії КПН. В 1943 р. Пік на основі цієї праці написав великий твір "До історії КПН". В роки фашистського режиму кілька праць написав Вальтер Ульбріхт ( "Крах Німеччини в Першій світовій війні і Листо­падова революція", "Тези про суть гітлерівського режиму", "Легенда про німецький соціалізм").