Тема 10. Основні питання методики науково-дослідної роботи

1 Вибір теми наукового дослідження студентом вузу

2 Планування науково-дослідної роботи

3 Робота з науковою літературою

 

1. Професор П. Т. Приходько не без підстав підкреслює, що уміння правильно поставити перед собою наукову задачу, визначити актуальну тему — справа непроста, яка потребує високої компетенції дослідника. Уміло поставити задачу — це вже наполовину мати її рішення. Для цього мало однієї допитливості, а потрібно знати історію розвитку теми, витратити певний час на її осмислення, роздуми щодо суті поставленої задачі. У цьому питанні особливу роль відіграє керівник наукових досліджень, який може реально допомогти молодому досліднику, у тому числі студенту, правильно зорієнтуватися у виборі теми дослідження.

Досвід показує, що більш ефективно проводяться наукові дослідження, коли вони виконуються групою дослідників. У даному випадку кожен із членів групи має якісь надбання, яких у інших немає, а в сумі це прискорює наукову роботу. Для студентів вузу такий варіант організації досліджень може мати місце, наприклад, у студентських наукових гуртках при кафедрах. Але при проведенні наукових досліджень за тематикою магістерських робіт, кандидатських дисертацій найчастіше дослідження виконується індивідуально.

Вибору теми наукового дослідження для дослідників — початківців допомагають наступні прийоми та способи: а) консультації з ученими та досвідченими виробничниками; б) використання принципу до­сліджень у суміжних областях наук, наприклад, фунтознавстві, фізіології рослин і ін.; в) застосування наукового пошуку; г) використання прин­ципу перегляду наукових фактів на новому, більш якісному, рівні, у новому аспекті; д) вибір принципу більш ефективного методичного розв'язання наукової задачі; є) застосування інших прийомів на основі вивчення каталогів дисертацій, які захищені, і т.п.

Таким чином, вибір теми наукового дослідження — справа серйозна. Тема повинна відрізнятися актуальністю та новизною, мати чітко окреслені межі досліджень. При цьому потрібно враховувати вже досягнуте у тому чи іншому напрямку, виявляти "вузькі" місця у лісогосподарському виробництві. Окрім консультацій з науковим керівником, провідними спеціалістами в даній галузі науки, виробнич­никами, потрібно самому здійснити пошук наукових публікацій з напрямку досліджень, який цікавить дослідника. Просити тему для майбутніх досліджень у досвідченого керівника не можна вважати нетактовним. Навпаки, виклавши коло своїх зацікавленостей, наукових інтересів і прохання підсказати тему досліджень, можна полегшити рекомендацію з боку досвідченого науковця.

Теми наукових досліджень, які будуть виконуватися при підготовці магістерських випускних робіт (дисертацій), повинні врахувати обме­жений термін часу для їх виконання. Тому вони мають передбачити лише якусь частину більш масштабних досліджень, наприклад, дослід­жень у масштабі підготовки кандидатських дисертацій. Тобто, майбутні магістри не можуть ставити для розв'язання великомасштабні задачі, але тематика досліджень повинна формулюватися так, щоб у процесі роботи студент мав змогу виконувати певний обсяг робіт по усіх розділах наукових досліджень, які передбачаються типовою схемою їх виконання. Початківець у наукових дослідженнях повинен знати, що вони перед­бачають підготовчі роботи, накопичення наукової інформації, оволо­діння методикою досліджень, проведення спостережень, дослідів, розрахунків, набуття досвіду роботи з науковою літературою, раціональними способами використання літератури, написанням наукової праці.

2. Робота над магістерською або кандидатською дисертацією повинна бути спланована за наведеною вище схемою. Перш за все автор повинен чітко уявляти задачу і мету наукових досліджень, щоб сформулювати суть і актуальність наукової теми, практичну цінність можливих результатів наукових досліджень. У такому разі спланувати роботу раціонально буде легше. Автор повинен уяснити логічну послідовність у виконанні запланованих робіт, навчитися бачити головне, вирішальне, на чому потрібно зосередити увагу та зусилля на даному етапі роботи. Спланувавши роботу, потрібно дотримуватися плану, відвести дні та години для виконання певної роботи, не відволікатися на інші справи. Іноді в ході досліджень потрібно попередні плани уточнювати. Але їх також бажано дотримуватися. Все це призводить до упорядкування роботи і економії часу.

Підготовчі роботи. У науці відомі приклади, коли недостатнє знання публікацій з теми досліджень призводило до повторення вже проведених досліджень. Саме тому дослідник — початківець повинен особливо ретельно вивчити ті надбання науки, які стосуються його теми.

Необхідну літературу знаходять за допомогою каталогів у бібліотеках, які бувають алфавітні, де література розміщена в алфавітному порядку, та систематичні, в яких література розміщена відповідно до універсального десятинного класифікатора — УДК. Саме в останньому і ведуть пошук літератури за темою досліджень.

Алфавітним каталогом користуються в тому випадку, коли відомо прізвище автора публікації (якщо авторів не більше трьох) або точну назву книги. Пошук збірників статей, довідників і т.п. проводиться за першим словом у їх назві.

Якщо відома тема пошуку, а не конкретні публікації, то пошук проводять у систематичному каталозі за допомогою системи УДК. Ця система передбачає поділ усіх галузей знань на 10 класів, кожен клас — на 10 груп, а кожну групу — на 10 підгруп і т. п. Для зручності читання індекса після кожних трьох цифр ставиться крапка. Основні класи системи УДК наступні. О. Загальний розділ; 1. Філософія; 2. Релігія; 3. Суспільні науки. Право. Управління. 4. Вільний клас; 5. Математика. Природничі науки; 6. Прикладні знання. Медицина. Техніка. 7. Мистецтво. Прикладне мистецтво. Транспорт; 8. Філософія. Мовознавство. Художня література; 9. Краєзнавство. Географія. Біографія. Історія.

Групи також мають свою структуру. Для зручності користування систематичним каталогом застосовують спеціальні визначники, наприклад, (0,31) — енциклопедія; (0,75) — підручники тощо. Крім визначників характеру матеріалу, використовують також визначники аспекту вивчення питання. їх вказують після основного індексу через крапку і два нулі перед цифровим позначенням. Наприклад: 001 — теоретична точка зору, науково дослідна робота; 002 — технологія.

Дві крапки поєднують поняття, які пов'язані за суттю. Наприклад, 621.9 — різання шляхом зняття стружки +536.2 — теплопередача. Разом буде наступний індекс 621.9:536.2 — теплопередача при різанні зняттям стружки. 001 — науково-дослідна робота +167 методологія. Разом — 001:167 — методологія наукових досліджень.

Якщо розділ системи УДК, до якого належить тема дослідження, невідомий, то пошук у систематичному каталозі здійснюють за допомогою алфавітно-предметного каталогу, в якому відшукують ключове поняття, що визначає розділ УДК систематичного каталогу. Попередньо визначають, чи є у таблиці з переліком розділів УДК назва теми, яка досліджується.

При користуванні каталогом необхідно дотримуватися правила: ключове слово виражати максимальною кількістю синонімів. Якщо ключове слово у предметному покажчику відсутнє, то його потрібно замінити більш загальним поняттям. При користуванні сіткою Інтернету його особливо потрібно дотримуватися.

Багато років УДК застосовувалась як найбільш досконала класифікація. Але розвиток наукових знань, виникнення нових понять у науковій і практичній діяльності людей обумовили появу нової — бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має більш розширену систему класифікації та індексування знань. Основні структурні одиниці ББК представлені 21 розділом, кожному з яких присвоєні індекс з прописних літер російського алфавіту. Класифікація включає в себе відділи, спеціальні таблиці. Типовим окремостям присвоєні індекси у вигляді строчних літер російського алфавіту, а більш дрібним — арабські цифри у десятинній системі.

Пошук патентних матеріалів по темі досліджень. Патентна документація являє собою найбільш повне зібрання про науково-технічні рішення за останні два століття. Вона підготовлена за відповідним стандартом і певним чином класифікована. У сучасний період у більшості розвинених країн застосовується система МКВ — Міжнародна класифікація винаходів. Вона має 8 розділів, 20 підрозділів, 115 класів, 607 підкласів, 600 груп і більше 45000 підгруп. Розділи МКВ наступні:

А — задоволення потреб людини;

В — різні технологічні процеси;

С — хімія і металургія;

D — текстиль і папір;

Е — будівництво;

Р — прикладна механіка, освітлення та опалення; двигуни і насоси; зброя і набої;

Є — технічна фізика;

Н — електрика.

Для кожного винаходу вказується: номер авторського свідоцтва або патентний номер заявки, дата пріоритету, індекс за системою УДК, прізвище та ініціали винахідника, найменування заявника, формула винаходу, яка відображає його новизну та корисність, а також необхідні для розуміння суті винаходу рисунки та схеми.

Патентна інформація обов'язково повинна передувати науковому дослідженню, забезпечуючи:

— прогнозування тенденції розвитку наукових напрямків, об'єктів техніки і технологічних процесів;

— оцінку технологічного рівня розробок шляхом співставлення їх з останніми запатентованими об'єктами;

— перевірку патентної чистоти розробок.

Патентний пошук потрібно робити за останні 5-8 років, підрахову­ючи кількість патентів і авторських свідоцтв за кожен рік. Це потрібно робити для наступних висновків.

Якщо кількість патентних публікацій з кожним роком зростає, то тема, яка досліджується, без сумніву актуальна.

Якщо кількість патентних публікацій із року в рік приблизно одна­кова, то для досліджень доцільно розробити паралельний (резервний) шлях, а тему досліджень розширити.

Якщо кількість патентних публікацій із року в рік зменшується, то дана тема не має достатньої новизни і потрібно вести пошук нових досліджень, які і дали більш надійні результати.

3. У підготовчий період наукових досліджень дуже важливо навчатися раціональним способам опрацювання наукової літератури, бо ця робота для дослідника є повсякденною. Читання наукової літератури відріз­няється від читання художньої і, як правило, складається із наступних прийомів.

1.   Загальне знайомство з твором у цілому переглядом його змісту та швидким переглядом книги, статті, рукопису, архівних матеріалів тощо.

2.   Читання у порядку послідовного викладання матеріалу з акцентом уваги на найбільш важливі місця тексту.

3.   Вибіркове читання матеріалу.

4.   Складання конспекту або тез та систематизація зроблених виписок.

5.   Оформлення нової інформації на спеціальних картках.

6.   Повторне читання матеріалу та співставлення його з іншими джерелами інформації.

7.   Обдумування прочитаного матеріалу: його критична оцінка, записи своїх міркувань стосовно прочитаного.

Потрібно пам'ятати, що читання наукової літератури — робота трудомістка, вона потребує виняткової уваги, сконцентрованості. Студенти, молоді вчені — початківці намагаються читати наукову літературу швидко, щоб за мінімальний час отримати максимум інформації. Але цього досягти не вдається, бо спочатку потрібно навчитися читати з розбором, повільно, обмірковуючи суть нових знань та запам'ятовуючи нове. Яких-небудь стандартів з цього приводу немає, бо кожен науковець має свої, індивідуальні риси пам'яті, певний рівень орієнтації в науковому матеріалі.

Важливе значення при роботі з науковою літературою має звичка читати її зосереджено, активно, не відволікаючись. Тільки при такому порядку роботи з книгою можна відносно швидко, продуктивно ознайомитися з новою науковою інформацією, оцінити та засвоїти її.

Накопичення наукової інформації. Найбільш розповсюдженими серед наукових співробітників способами накопичення наукової інформації є записи. Форми цих записів бувають різні, але всі вони мають за мету зберегти на майбутнє якісь дані, відомості тощо. При цьому записи повинні бути зручними для їх використання. Найчастіше застосовуються наступні форми запису наукової інформації:

— записи у вигляді дослівного витягу із зазначенням джерела, автора цитати;

— записи у вільному викладенні з точним збереженням змісту та вказівкою на джерело і авторство;

— конспектування матеріалу з прочитаної книги, статті і т. п.;

— підкреслювання та помітки на полях власної книги, іноді різними кольорами;

— дослівні записи з власним коментарем;

— фотографування або ксерокопіювання тексту.

Записи можуть бути у звичайних зошитах, на листках паперу різного формату, але найчастіше — на бібліографічних картках або картках інших розмірів. Саме записи на картках найбільш зручні для користу­вання та для складання бібліографічного списку.

Картки бібліографічні мають розміри 125x75 мм, виготовляються з тонкого, білого картону. На них записуються загальні дані: прізвище автора, назва публікації за правилами ведення бібліографії, короткі відомості, які цікавлять дослідника.

Картки для записів із паперу для комп'ютерів мають розмір 215х150 мм, на них записуються вихідні дані джерела інформації і більш детальний опис матеріалу, який цікавить науковця. Взагалі, картки можуть бути довільних розмірів, але з ними працювати зручніше, ніж з записами в зошитах.

Поняття "інформація" є загальнонауковим, багатоплановим і означає зміст повідомлень про які-небудь факти, явища і т.п. Розрізняють багато видів інформації: документальну, письмову, усну, графічну, наукову, політичну, технічну, патентну, історичну, бібліогра­фічну та ін.

Накопичення та обробка наукової інформації — це не технічна, а копітка творча праця дослідника за раніше наміченим планом та добре продуманою методикою. Першочергова мета дослідника при цьому полягає у виясненні того, що зроблено в темі досліджень до нього іншими авторами. Тобто, наукова інформація дозволяє оцінити ступінь вивченості даної теми. При цьому потрібно звертати особливу увагу на першоджерела, в яких висвітлено початкову стадію досліджень, іноді в наступних публікаціях трапляються неточності, неузгодженості з матеріалами першоджерел, які потім з посиланнями на ці публікації повторюються в інших.

Певну картину щодо вивчення наукової теми можна скласти і за наведеними у публікаціях бібліографічними списками. Списки потрібно використовувати, опрацьовуючи наведені в них публікації, які з точки зору дослідника мають бути корисними для досліджень з наукової теми.

При наявності комп'ютерної техніки пошук і збереження наукової інформації здійснюється з використанням персональних комп'ютерів.