Тема 14. Деталь як елемент виразості.

Вузлові питання:

суб'єктивність творчої діяльності режисера, правдивість відтворення типових характерів, образне мислення автора.

Базові терміни:

деталь, характер, обставини зміст.

Пушкін писав: «... над вигадкою сльозами обіллюся». Флобер ридав, коли описував, як вмирала Емма Боварі. Мільйони глядачів проливали сльози над долею Анни Кареніної, Овода, шолоховської Аксінії. Зрозуміло, вони прекрасно знали, що мають справу з вигадкою. І в той же час вірили в нього. В перетворенні вимислу у вищу життєвість, в перевтіленні живого артиста в образ, створений уявою геніального письменника або режисера, – в цьому і полягає чудо мистецтва. Сприйняття екранного твору в якійсь мірі аналогічно процесу його створення. Об'єктивна, незалежна від людини реальність і суб'єктивна творча діяльність режисера синтезуються в єдності. Якби мистецтво було простим відображенням дійсності, його можна було б звинуватити в тому, що з цілковитою точністю, з абсолютною повнотою воно ніколи не в змозі відтворити реальне явище. Однак мистецтво – не дзеркальне відображення, а осягнення і відкриття. Безпосереднє споглядання не може з ним змагатися. «На портреті, зробленому великим живописцем, людина більш схожа на себе, ніж на своє відображення в дагеротипі, бо великий живописець різкими рисами вивів назовні все, що таїться всередині цієї людини і що, може становити таємницю для самої цієї людини», – справедливо говорить Бєлінський. Портрет, написаний Брюлловим, – «вже не тільки портрет, а й художній твір, в якому схоплено не тільки зовнішню схожість, але вся душа оригіналу». Справжнє мистецтво поглиблюється в дійсність, за зовнішньою видимістю розкривається потаємне.

Режисер повинен вміти вдивлятися в життя, користуючись і «телескопом», широко охоплюючи незмірні простори дійсності, і «мікроскопом», вловлюючи найменші її характерні штрихи. Одним словом, він потребує витонченої спостережливості і надточності образного зору. У 1933 році було вперше опубліковано російською мовою лист Енгельса до англійської письменниці Маргарет Гаркнесс. Воно містило знамените визначення реалізму: «На мій погляд, – писав Енгельс, – реалізм передбачає, крім правдивості деталей, правдивість відтворення типових характерів у типових обставинах». Формула «типові характери в типових обставинах» надовго потрапила в центр уваги критиків, теоретиків та істориків культури. Однак при всьому загостреному інтересі до класичної формули залишилося зовсім в тіні зауваження про «правдивості деталей». Якось само собою склалося переконання, що «магістраллю» формули є типізація. Іншими словами, поєднання широти узагальнення з глибиною індивідуалізації як метод відтворення мистецтвом дійсності. Поряд з цією універсальною ідеєю, деталь представлялася, так сказати, периферійним моментом образного мислення. Їй приписувалася функція наочного, чуттєво відчутного підтвердження достовірності, правдивості, життєвої повноти художнього образу, всієї образної системи. В одному з листів Достоєвський, наприклад, писав: «... я вивів нездоланний висновок, що письменник... повинен знати до найдрібнішої точності (історичної та поточної) змальовувану дійсність ... Ось чому, готуючись написати один дуже великий роман («Брати Карамазови»), я і задумав зануритися спеціально у вивчення – не дійсності власне, я з нею і без того знаком, а подробиць». В даному випадку подробиці розглядаються як вкрай потрібне, але все ж лише додаток до загального глибокому знанню дійсності. Але доповнення абсолютно необхідне. Його цінність – в створенні цільної картини дійсності, невідпорно переконуючої своєю життєвістю.

Іноді деталі, що представляються в далекій перспективі загального плану уривками й окремо, потім наче самі собою групуються біля головної події і зливаються в загальному показі життя. Отже, вони необхідні для розуміння загального. Деталі, виявляється, споріднені узагальненню.

Деталь, будучи свого роду точкою, має тенденцію розширитися в коло. Має іноді мало помітне, часом зовсім непомітне, а часом дуже сильне прагнення зімкнуться з основним задумом: характерами, конфліктами, долями, – і цим надати екранному твору бажану рельєфність, закінченість, граничну виразність.

«Нескінченно малі моменти» (Л. Толстой) не зводяться до того, що режисер пильно помічає і фіксує найдрібніші порухи душі, риси характеру. Сенс і сила деталі в тому, що в нескінченно малому вміщено образне ціле. Така природа мистецтва. Приклади багатьох фільмів, що вважаються класикою, доводить про підвищене ідейно-художнє навантаження на деталь: нові художні ресурси асоціацій, зближення речей і явищ. Деталь прагне бути виділеною на перший план. Зупинити глядача, прикувати на мить цілком його увагу. Навіть вразити його. Лаконічній деталі властива потенційна тяга до змістового і образного розширення.

В.Пудовкін звертав увагу режисерів ще й на те, що їм необхідно проаналізувати явище, проникнути в його глибину, схопити деталі і водночас зрозуміти взаємну зв'язок, що поєднує окремі компоненти в органічне ціле ... Тільки в цьому випадку вдається створити ясне і яскраве зображення цього явища на екрані. А от що саме побачить художник, які зв'язки будуть їм встановлені і розкриті – залежить від особистості творця, його світогляду та світовідчуття.