Всеукраїнська експедиція
«Історія міст і сіл»
Пошукова робота
ліцеїстки І – І курсу
Житомирського обласного педагогічного ліцею
учасниці історико-краєзнавчого ЖОЦТКСЕУМЖОР гуртка
Кирилюк Тетяни
Консультанти Томляк М. І. Преснякова Н. П. вчителі географії та історії Житомирського обласного педагогічного ліцею
Житомир
2010
Анкета
1. Село Велика Горбаша Новоград – Волинського району Житомирської області.
2. Навчальний заклад: Житомирський обласний педагогічний ліцей.
3. Клас 9 – І .
4. Назва гуртка: ЖОЦТКСЕУМЖОР.
5. Кирилюк Тетяна Анатоліївна. Керівник групи Преснякова Наталія Петрівна.
тел. 80939890432 тел. 80973824805
Нарис – опис
1. Село Велика Горбаша Новоград – Волинського району Житомирської області.
2. Розташоване на лівому березі річки Церем (притока Случі), за 23 кілометри від районного центру та за 6 кілометрів від залізничної станції Колодянка.
3. Центр сільської ради.
4. Існуючий.
Вступ
Ось і моя Горбаша,
Рідне моє село
Скільки людей хороших
За правду тут полягло…
Сучасна назва села Велика Горбаша, вона нібито походить від пагорбів на яких воно розташоване. Назва села не змінювалася.
Село відомо з 1610 року.
Перша згадка, про село Велика Горбаша, в історичних документах Житомирського обласного архіву відносилася до 1611 року.
с. ВЕЛИКАЯ ГОРБАША (село Великая Горбаша, подь именемь села Горбаши, упоминается вь акте 1611 года 14 января, в жалобˇь пана Стефана Немирича на Григория Пашкевича о томь, что онь, ─ Пашкевичь ─ грабиль и производиль разбои вь имˇьніяхь Немирича, вь составь коихь входило и село Горбаша [Архивь ч. 6 т. 1, с. 222]. Еще ─ оно упоминается вь акте оть 1610 года 7 мая, ─ вь акте разграниченія имˇьнія князя Януса Острожскаго ─ волости Вильской, оть имˇьній Стефана Немирича ─ волости Черняховской, вь составь которой входило и село Горбаша ( а также Ставовь или Славовь, Силенщина, Мокренщина и Троковичи ). [Архивь 4. 7 т. 1. с. 269 ].Впослˇьдствіи ─ село это перешло во владˇьніе Пулавсеихь, затˇьмь Дубецкихь, потомь Прушинскихь, а нынь ими владьють Хичевскіе. речьки Церемь, волости Жолобенской , оть г. Житомира 100 в., оть г. Новоградь-Волынска 18 в., оть ближ. почт. ст. Корець 20 в., оть жел.-дор. ст. Славута 45 в., оть шосе 15 в., оть ближ. приход. Курманя 4 в., Мокрое 5 в., Жолобное 7 в. и Ярунь 9 вер. Приходь 5 кл. Церков ео имя Покрова Пр. Богородицы. Построена вь 1860 г. на средства прихожань. Деревянная, на камен. фунд., съ такою же колокольнею. Проводы въ Оминъ понедˇъльникъ. Земли усад. 4 д. 1,423 с., пах. 36 дес. 33 с и сˇънок. 17 дес. 351 с., всего 57 д. 1,807 саж.; отъ церкви въ 3 в. и ближе. На эту землю имˇъется копія съ эрекціи, данной въ 1762 г. авг. 13 помˇъщик. ротмистромъ польскихъ войскъ Пулавскимъ. Планъ на эту землю составлен въ 1852 г. 29 июля.
Причтъ: 1 свящ. съ жал. 300 р., псал. 50 р., понм. 38 р. и просф. 16 р. Для свящ. и псал. церк. дома и хоз. постройки новы и хороши; для поном. домъ ветхъ, а для просф. дома нˇътъ. Копіи метрич. книгъ хранятся съ 1704 года, а исповˇъд. вˇъдом. съ 1822 г. Школа грамотности дух. вˇъдом. сущ. съ 1861 года въ доме общественномъ, съ жал. учителю по 3 руб. въ мˇъсяцъ со столоиъ отъ крестьянъ, при 16 учен. Кромъ того въ прип. деревняхъ-Малой Горбашъ школа грамотности сущ. съ 1863 г. и помˇещастся въ домъ общественномъ, съ жалов. учителю по 3 руб. въ месяцъ со столомъ отъ крестьянъ, при 12 учен., и-въ Хижавке такая же школа сущ. съ 1863 г. и помещается въ домъ общественномъ съ жал. учителю по 4 р. въ месяцъ со столомъ, при 20 учен. Круп. землевлад. Романъ Хичевскій. Деревич прих. Малая Горбаша 2 вер. (помъщ. Густавъ и Евгеній Врочинскіе) и Хижавка 1 вер. (помˇъщ. Антонъ Вороничъ). Дворовъ 181, прих. 1,399 д. об. п.; рим-кат 18 д. об. п.; епреевъ 30 д. об. п. Свящ. Іоаннъ Васил. Цихоцкій (съ 1856 г., а на службе съ 1845 г.) псал. Иванъ Кирилл. Масловскій (съ 1876 г.) и повом. Василій Илларион. Калишевичъ (съ 1848 г.).
Поблизу сіл Великої та Малої Горбаші виявлено поховання: доби бронзи, доби скіфського періоду та давньоруські поховання ІX-X століття.
Наприкінці XVІІІ - на початку XІX ст. село належало генерал-лейтенанту польських військ Пулаському. Пізніше воно було розділено на дві частини. Перша належала спочатку полковнику Андрію Дескуру, а потім камер-юнкеру графу Леону Грабовському (з 1840) і поміщику Івану Дескуру. Другою частиною володіли поміщики Григорій-Еразм Юрковський, а з 1861 – Роман Хічевський.
В той час, коли село належало Роману Хічевському, у Великій Горбаші, нараховувалося 20 дворів селян-кріпаків. З них 18 тяглих, тобто, з кіньми і середніх ремісників, які мали землю лише під городи і панщину не відбували. При звільненні з кріпацтва селяни одержали за викуп 16 десятин землі (так звану волоку).
1860 року в селі збудована дерев’яна церква Покровська.
В кінці ХІХ ст. в селі діяли кредитне та споживче товариство, крамтит (1863). На 1899 рік в селі нараховувалось 940 жителів, та 220 дворів.
До 1917 року, внаслідок дроблення селянських господарств на одну сім’ю припадало в середньому, по 5-7 десятин.
1917 рік приніс із собою багато змін. Ось як про це згадує Л. Р. Юрчук.
Початок революції сімнадцятого року (с. Велика Горбаша)
Звістка про Лютневу революцію прийшла до села не по офіційним каналам, а якось нелегально, майже через півмісяця. Почувши таку звістку, деякі революційно настроєні селяни очікували, що через декілька днів буде видано розпорядження про розподіл поміщицької землі. Та заїжджі агітатори виступали проти негайного поділу землі, пояснюючи це тим, що потрібно дочекатися закінчення війни, коли всі солдати повернуться додому. Більшість селян, які завжди звикли виконувати волю властей, спершу погодилися з цим. Поряд з ними були й ті, що вимагали не чекати закінчення війни, а забирати негайно поміщицьку землю, поміщицький реманент та тяглову силу й розділити. Це були селяни та бідняки, у яких була земля. Сільські пролетарі, або, як їх називали «двораки», не мали нічого – вони служили у поміщика цілий рік, за що одержали для обробітку город. Ці селяни, боячись, щоб їх пан завтра не вигнав і не забрав город, мовчали.
У кінці квітня до села Велика Горбаша було надіслано загін солдатів з фронту у кількості п'ятнадцять чоловік під командуванням підпоручика. Вони розмістилися у маєтку поміщика Хічевського, який служив жандармським офіцером на залізничній станції Шепетівка. Солдати з двісті четвертого Богорадського полку заготовляли фураж з метою подальшого відправлення його для потреб діючої армії. Офіцер весь час пиячив на квартирі місцевого багатія Лавріна Присяжнюка, а також наглядав за тим, щоб солдати не спілкувалися з місцевим населенням. У цьому йому також допомагав Присяжнюк Лаврін.
Селяни часто збиралися на збори стосовно майбутнього поділу поміщицької землі, але офіцер на збори ніколи не з’являвся. 26 квітня Л. Юрчук перебував у рідному селі на лікуванні після поранення. Разом із революційно настроєними селянами А. Гуменюком, М. Шимчуком ми скликали загальні збори, на яких поставали питання про розподіл землі та захоплення маєтку. На зборах був також офіцер. Біднота питання підтримала і проголосувала на його користь: офіцер почав говорити, що зараз не час ділити землю, потрібно раніше покінчити з війною і лише тоді ставити таке питання. Коротше кажучи, співав стару пісню. Але біднота заглушила його слова і настояла на своєму. На зборах були й жінки. Було вирішено негайно викликати поміщицю, жінку Хічевського, і довести до її відома про ухвалу зборів щодо розподілу поміщицької землі. На зборах була відсутня сільська пролетарія, зате сиділи заможні селяни, котрі у всьому підтримували офіцера і збивали з пантелику бідняків. Невдовзі офіцер десь дівся, а натомість прийшла поміщиця. Вона заявила, що без чоловіка нікому маєтку передавати не буде. Після того вона повернулася і пішла геть. В цей час з маєтку на збори прибув полонений австрієць Федька, який заявив, що у маєтку схована зброя. На зборах було негайно ухвалено забрати маєток, обшукати його з метою вилучення зброї і почати ділити землю. Чималий гурт селян направився до маєтку, але по дорозі дехто втік додому. Коли люди прийшли до ґанку, назустріч їм вийшли з покою поміщиця та офіцер. Поміщиця заявила, що той, хто першим увійде до покоїв, буде вбитий, а офіцер при цьому вийняв револьвер, вистрілив вгору і наказав всім розійтися. В противному разі він викличе солдатів, - які були вишикувані в садку біля маєтку, готові стріляти за командою свого начальника. В нас зброї ні в кого не було. Більшість селян по тому пустилися навтікача додому, хто куди: городами, садком, через подвір’я, лишилися лише рішуче настроєні селяни та дехто з багатіїв. Наприклад, один із них мав 16 десятин землі, та ще звернувся до поміщиці, аби та позичила йому воза, на що дістав відмову. Тоді багатії почали глузувати із селян, показувати пальцями на тих, хто втікав. Вони говорили, що Тимчасовий уряд – це все одно, що цар, а тому розорювати панську землю нікому не дозволено. Їх слова підтверджував також офіцер, який стояв поруч і вів з нами суперечку. Ми повернулися на місце зборів і Марко Шевчук заявив, що без боротьби кращого життя не буде, але треба добре готувати виступ сільської бідноти за допомогою тих селян, що прибували з фронту і були справжніми революціонерами.
Наступного дня мене знову призвали в діючу армію у 171 Ларгокагульський полк. Тут мене було обрано до полкового та дивізійного комітетів, а потім на з’їзд армійців Південного-західного фронту. З’їзд відбувся у Вінниці. Він тривав чотири дні. На з’їзді було обрано армійський комітет та делегатів Всеукраїнського з’їзду. Делегатами було обрано двох соціал-демократів, лікаря, який головував на з’їзді, а також мене безпартійного Георгіївського кавалера. На з’їзд наступного дня прибуло штатне начальство, серед яких генерали Некрасов, Лечинський та інші, полковники і багато офіцерів. Оскільки ніхто їх на з’їзд не запрошував, то делегати з’їзду вказали їм на двері. На з’їзді було прийнято резолюцію про організацію рад із правом контролю всього керівництва по господарчій та адміністративній лініях. Я вирушив після з’їзду до Петрограда 2 червня на Перший Всеросійський з’їзд Рад. По дорозі зробив зупинку у Глухові, де працював деякий час у повітовій Раді. Звідти продовжив свій шлях на з’їзд, але вже у супроводі більшовиків Травникова і Євдокимова, котрі прибули з Петроградської Ради. Вони мені розповіли програму більшовиків, з якою я повністю погодився, хіба що був проти того аби покинути фронт. У цьому й було наше розходження.
Як встановили в селі радянську владу, то в село прийшла колективізація. А з нею нові страждання і муки. У 1929 році в селі організувався колгосп. Першим головою колгоспу був Матвійчик ( а може й Марчук) Марко. Першим головою Комітету Незаможників був Юрчук Лукаш тесть Іванюка Олексія Яковича. В колгосп добровільно вступали бідняки, а заможні селяни не хотіли йти до колгоспу.
Початок 30-х років приніс із собою страшний голодомор. Люди пухли від голоду, хотіли їсти, рили землю шукали в ній гнилу картоплю, їли все навіть липове листя, і ще багато всього для того, щоб вижити. Багато людей померло, багатьох було репресовано, вислали за межі України.