2.4 Трав’янистий покрив.

Трав’яні рослини-індикатори – надійна ознака для визначення типів лісу, але їх індикаторна цінність різна. Характерні види-індикатори властиві тільки певним типам лісу і не зустрічаються в інших. Види з широким ареалом можуть зустрічатися в різних едатопах. Тому при користуванні трав’яними рослинами, як індикаторами, враховують постійність, сталість, тривалість, рясність, їх життєві форми.

На першій ділянці, яка знаходиться в свіжих суборах, крім оліготрофів, які часто формують основний фон надґрунтового покриття, зустрічаються також мезотрофи, зокрема: орляк звичайний (Pteridium aquilinum), брусниці (Vaecinium vitis-idaea), костриця (Rubus saxatilis), грушанка кругло листа (Purola rotundifolia), осока пальчаста (Carex digitata).

Суцільні рубки часто покриваються вівсяницею (Rubus saxatilis), мятликом (Poa annua) та іншими злаками, що утворюють дернину.

Трав’янистий покрив на другій ділянці представлений оліготрофною рослинністю: чебрець (Thymus serpyllum L.), цмин (Helichrysum arenarium (L.), нечуйвітер волохатий (Hieracium pilosella). Трав'янисті і чагарникові види рослин тут виступають як найлютіші конкуренти сосни в боротьбі за вологу, особливо небезпечні кореневищні багаторічні. Навпаки, лишайники і мохи бажані для мульчування ґрунту, зменшення випаровування вологи.

2.5 Тип ґрунту.

Ґрунти першої ділянки мають складну будову. Вони представлені не однорідною структуру, що являють собою піски з прошарками суглинків та глин; легкі супіски, які швидко переходять в грубозернисті піски; глинисті ґрунти з вкрай обмеженою ризосферою; глинисто-піщані чорноземи. Мають добре розвинений перегнійний горизонт.

На першій ділянці грунти супісчані на водно-льодовикових пісках. Даний грунт складається з наступних генетичних горизонтів:

НЕ (0-22 см.) – гусусово-елювіальний, сірий, свіжий, зв’язано-пісчаний, безструктурний, рихлий, пронизаний коренями трав’яної рослинності; перехід різкий.

Е (23-36 см.) – елювіальний, білесувато-палевий, свіжий, рихлий, безструктурний, зложений з різної степені відмитим від глинистих часток піском, корені рослин присутні, у нижній частині горизонту зустрічаються ржаві та білясті плями – наслідок періодичного перезволоження, перехід ясний.

ІЕ (37-170 см.) – червоно бурі ілювійовані прослойки товщиною 0,5-7 см., які чередуються з білясевим сильно відмитим піском і на глибині 130-170 см. утворюють суцільний ортзондований шар; перехід різкий.

Р (171 см. та глибше) – середньозернистий пісок, світлопалевий, рихлий.

У лісокультурних цілях слід враховувати вплив трофности свіжих суборів на результати взаємодії сосни і дуба, сосни і берези, особливо, збільшення ґрунтової родючості, зобов’язане довготривалому існуванні насаджень із листяних порід. Дуб та береза збагачують грунт своїм відпадом за рахунок більш глибоких горизонтів грунту і у випадку довготривалого існування (100 і більше років) переводять субори в розряд складних суборів або перехідні їх типи.

Дуб в суборах є бажаною домішкою до сосни, так як його присутність підвищує родючість грунту, стійкість насаджень проти шкідників і хвороб, загальну продуктивність. Найбільш сприятливі для дуба взаємини з сосною складаються у свіжих суборах.

Найбільш характерні піщані або глинисті піски зі слаборозвиненим підзолистим горизонтом.

Грунт на ділянці № 2 представлений глибоким, піщаним, дрібнозернистим, так званим «лісовим піском». Шар підстилки незначний. Гумусовий горизонт малої потужності, світло-сіре забарвлення, глибше переходить в жовтий пісок. Наявність великих пор обумовлює максимальну водопроникність пісків і їх незначну вологоутримуючу здатність. У наступні роки молоді соснові насадження починають проявляти свою позитивну дію на екологічну обстановку¸ затримуючи рух піску¸ створюючи підстилку і поступово підвищуючи родючість зайнятого ними грунту.

Ґрунти в сухих борах змінюються послідовно від теплих «борових пісків» до піщаних. Ранньою весною ґрунти сухих борів досить зволожені, але мають малі запаси ґрунтової вологи (через низьку вологоємність піску), яка швидко витрачається. Горизонти