7. Криза легітимності та шляхи її подолання.

Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режимові у цілому, яку впливає на якісні зміни їхніх ролей й функцій. 

Криза легітимності (legitimacy crasis) – ситуація, в якій правомірність існуючого соціального порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади. Вона свідчить про ті, що політична влада не здатна переконати сус-пільство в необхідності й оптимальному функціонуванні існуючих державних інститутів й улад.

Звичайно розрізняють наступні характерні риси кризи легітимності: відсутність згоди в суспільстві стосовно політичної влади, невизнання громадянами процесу прийняття політичних рішень, невідповідність цих рішень домінуючим у суспільстві уявленням про право та справедливість, надмірна конкуренція у боротьбі за уладові, політична пасивність мас, котрі не звертають уваги на заклики влади, неспроможність владної еліти посилити своє політичне панування.

Зараз немає однозначної відповіді на запитання – чи існують абсолютні покажчики кризи легітимності чи це суто ситуативна характеристика політичних процесів? Так, вчені, котрі пов`язують кризові легітимности режиму із дестабілізацією політичної влади й правління, називають в критеріїв наступні фактори:

· руйнація конституціонного порядку (З. Хантінгтон)

· присутність військових конфліктів та громадянських війн (Д.Яворскі);

· неможливість органів влади здійснювати свої функціх чи присутність у політичному просторі нелегітимного насильства (Ф.Білі);

· неможливість уряду адаптуватися до динамічної зміни умів суспільного розвитку (Є. Циммерман);

· відсутність суттєвих структурних змін чи зниження ефективності виконання урядом своїх головних завдань – укладення бюджету та розподіл політичних функцій серед еліти. 

Шляхи подолання кризи легітимності.

 

Щоб детальніше розглянути запитання про шляхи подолання кризи легітимності влади, треба з`язувати: що саме формує авторитетність та легітимність влади, із чого вона виходить?

Є декілька факторів, котрі визначають авторитетність та легітимність державної влади:

· Авторитетність державної влади виходить із того, що вон є не лише функцією гноблення і примушування, а й у першу чергу – вираження потреб самого життя.

· Однією із головних засідок легітимності може бути інституція основного закону держави – конституції.

· Авторитетність та легітимність визначаються станом громадянського суспільства, структурованістю спільноти, вирізненням окремих суспільних груп на підставі відмінності властивих їм корпоративних інтересів, що робить необхідним формування механізмів й гарантій їхні співіснування.

· Легітимність ґрунтується на нерозривній єдності апарату врядування й громадянського суспільства, а їхні взаємодія складає конкретний тип політичного режиму.

· Авторитет державної влади передбачає, щоб в її структурах були одночасно представлені конкретно і безпосередні інтереси різних груп населення й, із іншого боці, - інтереси цілого суспільства.

· Легітимність значною мірою залежить від успішного виконання наданої їй суспільної ролі, характеру і змісту діяльності державних установ й закладів, способу взаємодії держави та громадянського суспільства. Вона також визначається ще і компетентністю й кваліфікацією державних управлінців, формуванням освіченої, кваліфікованої керівної верстви, корпусу урядовців, котрі здатні опікуватися понад загальнодержавною, ніж суто політичною стороною справ.

· Певні можливості для легітимації містяться у царині міжнародної, міждержавної політики. Будь-який уряд, якщо він не отримав визнання у світі, виглядає усього лише керівництвом «повсталої провінції», чи руху, який бореться за незалежність. У умовах усвідомлення спільності долі людства, глобальної взаємозв`язаності існування різних частин світу визнання держави, правочинності її влади іншими державами виявляється важливим джерелом легітимності даної влади.

Тобто із цих основних засідок легітимності ми можемо вивести й назвати необхідні заходь із «профілактики» криз легітимності: щоб, запобігти кризи влада винна виражати інтереси різних груп населення й всього суспільства в цілому; також вон винна успішно виконувати надану їй суспільну роль; влада винна складатися із компетентних, кваліфікованих спеціалістів, здатних не лише виконувати свої прямі обов`язки, а і завоювати авторитет у суспільстві; також державна влада має спиратися на головний закон країни конституцію, котра винна супроводжуватися здійсненням конституційного нагляду, тощо.

Алі, якщо кризу легітимності влади уже існує, котрі шляхи для її подолання пропонуються нам вченими-політологами? Від Ніколло Маккіавелі до Макса Вебера та до відома наших днів у сучасних політологічних та юридичних дослідженнях пропонуються різні шляхи подолання кризи легітимності. Розв`язання цієї кризи в кожному конктерному випадку, безумовно, індивідуальне. Алі заподіяння завжди є одним й ім самим. Це відновлення підвалин легітимності. Народ найчастіше бунтує не проти того, що зле живе, а чи не вірить, що влада полягає в тій ідеї, якої він вважає легітимною. Перебіг кризи легітимності ускладнюється найчастіше ще і тім, що різні групи володарів й підвладних мають різні критерії легітимності. Критерій легітимності – це засіб перевірки легітимності володаря та його дій. При визнанні суспільством однієї і тієї ж підвалини легітимності критерії можуть бути різними.

Тобто в цілому врегулювання криз легітимності винне будуватися із розрахунком конкретних причин зниження підтримки політичного режимові у цілому чи його конкретного інституту, а також типу й джерела підтримки. У якості основнихшляхів й засобів виходу із кризисних ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі:

· Підтримка постійних контактів із населенням.

· Проведення роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей.

· Врівноваженність гілок влади.

· Посилення ролі правових методів для досягнення цілей й постійного поновлення законодавства.

· Дотримання правил політичної гри без попирання інтересів сил, котрі беруть у ній доля.

· Організація контролю із боці організованої громадськості за різнімі рівнями державної влади.

· Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві.

· Подолання правового нігілізму населення тощо, насадження правової культури.

· Розвиток у населення почуття справедливості, почуття законного, тобто того, що обґрунтовано називають «почуттям права».

· Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму.

· Задоволення соціально-економічних потреб населення.

Алі усе ж таки таки зупинити чи позбавитися кризи легітимності досить важко й не завжди вдається. Тому ця проблема відноситься до розряду тихий, які простіше запобігти, ніж припинити, коли смердоті уже почалися.