1.4.2 Олімпійська хартія – основний правовий документ олімпійського спорту

Олімпійська хартія Міжнародного олімпійського комітету є збіркою правил і офіційних роз'яснень, в якій визначені засадничі принципи олімпійського руху, представлена вся система управління олімпійським спортом.

Основи Олімпійської Хартії були розроблені Кубертеном і затверджені на I Олімпійському конгресі 1894 Хартія постійно доповнюється, уточнюється. Останній варіант Хартії прийнятий на 96-й сесії МОК в Токіо в 1990 р Вона включає в себе «Основоположні принципи» і п'ять глав: «Олімпійський рух», «Міжнародний олімпійський комітет», «Міжнародні федерації», «Національні олімпійські комітети», Олімпійські ігри.

Олімпійська хартія проголошує, що дотримання її положень є обов'язковим для будь-якої особи або організації, що відносяться до олімпійського руху.

1.5 Спортивні результати як атрибут спорту

Поняття "спортивний результат" спортивний результат не відокремлений від суб'єкта діяльності, тобто органічно об'єднаний з його якісними і кількісними характеристиками. Таким чином можна сказати, що спортивний результат є показником реалізації спортивно-досяжних можливостей спортсмена або спортивної команди, оцінюваний за встановленими в спорті критеріями.

Під спортивно-досяжними можливостями мають на увазі: сукупність здібностей, навичок, умінь, знань, які в комплексі дозволяють здійснювати прийняті в обраному виді спорту дії змагань і домагатися реально доступного для конкретного спортсмена (команди) результату змагання.

Необхідно розрізняти поняття:

1. Спортивний результат,

2. Спортивне досягнення.

Перше поняття ширше за друге, оскільки спортивне досягнення - це не кожен з результатів, що демонструються спортсменом (спортивною командою) в процесі неодноразових виступів в змаганнях, а тільки ті, які перевершують попередні - через певні причини і обставини, спортсменам далеко не в кожному змаганні вдається повною мірою реалізувати свої готівкові спортивно-досяжні можливості, хоча кожного разу демонструється деякий спортивний результат. Також потрібно враховувати, що серед вищезгаданих причин і обставин найголовнішу роль грає мінливість стану так званої "спортивної форми".

У зв'язку з цим індивідуальна і командна динаміка спортивних результатів характеризується не просто лінійним приростом досягнень, а складнішими тенденціями.

Спортивні результати вимірюються і оцінюються спортивними арбітрами, за деякими зовнішніми ознаками, які враховуються стосовно особливостей видів спорту, зокрема:

- за величиною часу, витраченого на подолання дистанцій змагань;

- за розмірами подоланого простору у бігу, стрибках, метаннях;

- за величиною зовнішньо обтяжування;

- за кількістю і зорово помітним ефектом безпосередніх фізичних дій на суперника в контактних спортивних одноборствах;

- за кількістю попадань уражаючим предметом в умовну ціль-мішень і так далі.

Зафіксовані в таких вимірах результати стають надбанням гласності. Ці оцінні і інформаційні відображення спортивних результатів істотні для функціонування і популяризації спорту в суспільстві, хоча вони і не розкривають саму сутність досягнення.

Будучи показниками досяжних можливостей, що реалізовуються в спорті, спортивні результати в динаміці свідчать, окрім іншого, про рівень розвитку діяльністних сил індивіда, його здібностей в обраній сфері діяльності.

Вищі спортивні досягнення є свого роду еталонами людських можливостей, реалізованих в спорті в той або інший момент його історії. Орієнтуючись на них можна співвіднести свої особисті спортивні успіхи, наочно зіставити їх, намітити доступну міру збільшення. У цьому полягає еталонна і стимулююча роль спортивних досягнень, що підкреслюється, зокрема олімпійським девізом: "Швидше, вище, сильніше"!.

Істотно, що порівняльний аналіз індивідуальних варіацій динаміки результатів порівнянних спортсменів дає певні підстави судити про продуктивність витрат їх часу і сил на спортивну діяльність, а звідси і про міру ефективності використовуваних ними засобів і методів досягнення результатів. Уся довготривала динаміка вищих спортивних досягнень в суспільстві свідчить про якість школи спорту, що склалася в нім, рівень розвитку спортивної культури, а в якійсь мірі і про міру прогресу суміжних з нею розділів культури суспільства.

Усім цим визначається неабияка особова і соціальна значущість спортивних результатів.

Спортивні досягнення прийнято розглядати як безпосередню мету спортивної діяльності. Це справедливо, якщо, мати на увазі лише зовні конкретизовану, наочно дохідливу мету. Але через досягнення спортивних результатів реалізується і незрівнянно істотніша, глибинніша мета, яка в гуманному суспільстві повинна полягати в тому, щоб на шляху до них стимулювати духовний і фізичний розвиток спортсмена, сприяти самоствердженню і різнобічному вдосконаленню особи, виховувати через спорт активних діячів громадського прогресу. Тільки при зв'язаній реалізації цих цілей - зовні вираженій в досягненні спортивних результатів і глибинній - спортивна діяльність набуває свого справжнього соціального і виховного сенсу.