63

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

МК – Митний Кодекс;

УКТЗЕД – Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності;

МД – митна декларація;

ВТО – всесвітня торговельна організація;

НБУ – національний банк України;

АСАУР – автоматизована система аналізу та управління ризиками;

АСМО – автоматизована система митного оформлення;

ДМВ – декларація митної вартості;

ЕД – електронні документи або електронні копії паперових документів;

ЕМД – електронна митна декларація;

ЕЦП – електронний цифровий підпис;

СНД – співдружність незалежних держав;

ЄАД – єдиний адміністративний документ;

ЄАІС митних органів України – єдина автоматизована інформаційна система митних органів України.

ДСТУ – Національний стандарт України;

ПДВ – податок на додану вартість;

УФ – ультрафіолетові;

МВ – митна вартість;

ЄС – Європейский союз;

ПМК– пункт митного контролю.

ВСТУП

Актуальність виробничої (комплексної з фаху) та переддипломної практики обумовлена необхідністю узагальнення, закріплення і поглиблення, систематизації теоретичних знань, отриманих протягом навчання та застосування їх в практичній діяльності на підприємстві «Центр зовнішньоекономічної дільності Інтеркрос».

Метою виробничої (комплексної з фаху) та переддипломної практики є закріплення теоретичних знань, одержаних в процесі навчання; підготовка до виконання випускної кваліфікаційної роботи; набуття практичних навиків самостійної контролюючої, організаційної, управлінської, дослідницької наукової діяльності в сфері сучасної торгівлі, промисловості комерційних установах та структурах митних підрозділів, у науково-дослідних інститутах, навчальних закладах.

Для реалізації поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1. Ознайомитись з загальними засадами діяльності підприємства.

2. Дослідити асортимент дитячих кремів.

3. Набути практични вміння та навики щодо нарахування мита та митних платежів.

Практичне значення одержаних результатів проходження виробничої (комплексної з фаху) переддипломної практики визначається тим, що за час проходження практики зібрана інформація, що характеризує організаційні параметри діяльності підприємства. Отримано досвід використання придбаних знань в процесі навчання. Отримано досвід самостійної професійної діяльності, формування і розвиток навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

РОЗДІЛ 1

ОРГАНІЗАЦІЙНА, УПРАВЛІНСЬКА ЧАСТИНА ПРАКТИКИ

1.1. Загальні відомості про підприємство ПФ «Центр зовнішньоекономічної діяльності Інтеркрос»

Центр засновано 1997р. директор Сідак Костянтин Федотович, дане підприємство діє на підставі власного статуту. Форма власності – приватна. ПФ «Центр зовнішньоекономічної діяльності Інтеркросс» оформлює свідоцтва міжнародних перевезень вантажів, проводить підготовку та підвищення кваліфікації митних брокерів, декларантів, персоналу митних ліцензійних складів, терміналів, магазинів безмитної торгівлі, суб’єктів ЗЄД на курсах центру разом з Харківською митницею за програмами узгодженими з ДФСУ.

Режим роботи з 8:00-20:00 годин з перервою з 12:00-13:00 вихідні дня субота та неділя. На даному підприємстві працює 8 чоловік: директор, бухгалтер, 3 брокера та 3 робітника митниці.

«Центр зовнішньоекономічної діяльності Інтеркросс» знаходиться за адресою: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська 32.

1.2. Законодавство України з питань державної митної справи

Законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, Митного Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також з інших нормативно-правових актів.

Відносини, пов’язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені МК та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності  органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Державна митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів [1].

Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митна територія та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються МК та іншими законами України.

Безпосереднє керівництво здійсненням державної митної справи покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику [4].

3. Законодавча та нормативна база з питань здійснення митного контролю та митного оформлення

Митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Порядок митного оформлення визначається Митним кодексом України. Усі товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України підлягають обов’язковому митному оформленню [1].

Метою здійснення митного оформлення є:

• забезпечення митного контролю, який здійснюється з метою дотримання державними органами, підприємствами та їх службовими особами, а також громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів та, інших предметів. Митний контроль здійснюється службовими особами митниці шляхом перевірки документів, необхідних для такого контролю, митного огляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, особистого огляду, переогляду, обліку предметів, які переміщуються через митний, а також в інших формах;

• застосування засобів державного регулювання переміщенням через митний кордон України товарів та інших предметів, основною метою яких є стягнення у Державний бюджет податків при переміщенні товарів через митний кордон України, а також захист національного ринку від неякісних імпортних товарів і забезпечення підтримки національного виробника шляхом надання йому можливості конкурувати з іноземними суб’єктами підприємницької діяльності [1].

Порядок виконання операцій з митного оформлення визначається Державною фіскальною службою України у відповідності з Митним кодексом України. Митне оформлення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється службовими особами митниці у місцях розташування митниць - зонах митного контролю, спільно із зацікавленими державними органами впродовж часу, визначеного митницею.

Митне оформлення має проводитися митницею, у зоні діяльності якої розташовані власники товарів та інших предметів, за винятком випадків, урегульованих чинним законодавством України. Так, наприклад, оформлення товару в іншій митниці узгоджується його власником із обома митницями (тією, де розташований власник, і тією, де він має намір проводити оформлення) листом відповідної форми [2].

Проведення митного контролю повинно забезпечувати:

• створення умов, що сприяють прискоренню зовнішньоторговельного обороту;

• дозвільний порядок переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів;

• ведення боротьби з контрабандою, порушеннями митних правил і податкового законодавства;

• вчасне і повне стягування мита, податків та митних платежів;

• ведення статистики зовнішньої торгівлі;

• здійснення у межах компетенції митних органів валютного контролю;

• ведення УКТ ЗЕД тощо.

Митне оформлення переміщуваних через кордон товарів та інших предметів, що належать суб’єктам підприємницької діяльності, здійснюється із застосуванням уніфікованого адміністративного документа форми МД - 2 (за необхідності - додаткових аркушів форми МД - 3 і МД - 8) - митної декларації. Порядок використання і заповнення МД регламентується положенням «Про митні декларації» від 21 травня 2012 року № 450, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України [21]. Процес митного оформлення товарів та інших предметів складається з двох частин, черговість здійснення яких залежить від напрямку переміщення через кордон - експорт чи імпорт:

• представлення МД до внутрішньої митниці та її оформлення. МД подається до митниці підприємствами, які здійснюють декларування товарів на підставі договору і діють за дорученням суб’єкта підприємницької діяльності або безпосередньо представником суб’єкта підприємницької діяльності;

• пропуск прикордонною митницею товарів через митний кордон України з використанням МД (при імпорті - попередньої МД). Остаточне митне оформлення вантажу здійснюється у внутрішній митниці. При цьому перевірка проходить декілька етапів контролю, які проводяться працівниками відповідних підрозділів митниць. При необхідності додаткових досліджень товарів або більш поглибленого вивчення наданих декларантом документів співробітниками митниці, які перевіряють МД, може бути направлений запит, наприклад, до митної лабораторії для уточнення хімічного складу товару, відділу тарифів і вартості для перевірки заявленої вартості та експертизи сертифікатів, які засвідчують країну походження товарів, тощо[9].

Завершення митного оформлення кожним із співробітників фіксується поставленням відтисків, штампів контрольних відміток на зворотному боці МД.

1.4. Заходи тарифного та нетарифного регулювання при здійсненні ЗЕД

Одним з основних інструментів митних органів у процесі здійснення митного контролю є використання засобів митно-тарифного і нетарифного регулювання з метою захисту національного ринку, національного виробника, а також сприяння виконанню міжнародних зобов’язань держави.

Відомо, що всі держави світу різноманітними способами регулюють свою зовнішньоекономічну діяльність. Існує велика кількість таких засобів. Це пояснюється розширенням кола країн-учасниць світового ринку та необхідністю для кожної країни мати інструменти оптимізації її участі у міжнародній торгівлі.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:

• тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів;

• нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін.

Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД [23].

Нетарифне регулювання - це комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Мета тарифного регулювання полягає:

• в покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні;

• в захисті національної промисловості, здоров’я населення, охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.

Нетарифні обмеження являються заходами прихованого протекціонізму. На думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовуються більше 50 таких заходів і можуть здійснюватися як через адміністративні, так і фінансові інструменти регулювання.

До нетарифних заходів регулювання відносяться:

1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер.

Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

2. Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони являються традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. До них відносяться квотування і ліцензування.

Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з допомогою квот (контингентів). Квота - це встановлення у вартісному чи фізичному вираженні певного об’єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал, і т. ін.). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей [15].

В Україні використовують такі види квот:

• глобальні - встановлюються для товарів без визначення конкретних країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

• групові - для товарів з визначенням групи країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

• індивідуальні - для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися [7].

Ліцензування - це обмеження у вигляді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об’єму товарів.

Види ліцензій:

• генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару;

• разова (індивідуальна) - одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

• відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального об’єму.

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб’єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою в даний час Міністерством економіки України.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

3. «Добровільні» обмеження експорту. Їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера. Ще в кінці 50-х рр. США почали нав’язувати азіатським країнам угоду про добровільне обмеження в односторонньому порядку в США текстилю, а пізніше - стального прокату і ряду інших товарів.

З 1969 р. система «добровільних» квот почала діяти на світовому ринку чорних металів, охопивши майже 2/3 світового ринку цих товарів. І таких прикладів можна навести багато. В даний час в світі країнами досягнуто більше 100 угод про «добровільне» обмеження експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін.

Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними станками та ін.

4. Антидемпінгові заходи - специфічні заходи нетарифного регулювання являють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред’являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче «нормальних» цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країно-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

5. Технічні бар’єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають в зв’язку з їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

6. Заходи, пов’язані з виконанням митних формальностей. До них відносяться:

• прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону;

• платежі, пов’язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості;

• інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні і т. д.).

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає. Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.

Митний тариф являє собою систематизований перелік (зведення) митних ставок, які визначають розмір оплати по експортних та імпортних товарах, тобто мита [18].

ВТО не забороняє захист національної економіки. Згідно з принципами ВТО вона повинна будуватися в цілому на митних тарифах, а не на інших комерційних заходах. Мета цього правила - чітке визначення об’єму захисту і зведення до мінімуму пов’язаного з ним захисту торгівлі. На протязі всіх восьми раундів переговорів ВТО питання про скорочення тарифів було одним із основних. Незважаючи на зниження митних тарифів, роль їх в регулюванні ЗЕД різних країн залишається важливою [3].

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

• протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної конкуренції);

• фіксальну (поповнення державного бюджету).

Крім того, може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни, особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути:

• простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження;

• складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок по кожному товару в залежності від країни походження.

Ставки підрозділяються на:

• максимальні - діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;

• мінімальні - встановлюються по відношенню до країн, яким надається режим найбільшого сприяння;

• префенціальні - встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

Основним елементом митного тарифу являється мито. По своєму змісту і характеру впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону. До особливих видів мит відносять:

• спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;

• антидемпінгова. Демпінг полягає в проникненні товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в даних країнах. ВТО з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників може вводити антидемпінгове мито. Останнє використовується у випадку виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів;

• компенсаційне - встановлюється у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії; у випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір виділеної субсидії [18].

Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування відповідного департаменту Міністерства економіки України на замовлення українських чи іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.

В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні не більше чотирьох місяців).

Згідно Закону України «Про єдиний митний тариф» окремі види товарів звільняються від накладання мита, серед них:

• транспортні засоби, які здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення;

• валюта України, іноземна валюта, цінні папери;

• товари, які вироблені на Україні і ввозяться назад на й територію без переробки, а також товари іноземного походження, які вивозяться назад з України без переробки;

• товари, що імпортуються за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України, а також інші групи товарів згідно з різними договорами, угодами і законами України [18].

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту).

Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф - систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

В Україні діє єдиний митний тариф. Ставки митного тарифу - це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу такі:

• захист національних виробників від іноземної конкуренції;

• забезпечення надходження коштів у державний бюджет;

• поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

• поліпшення стану платіжного балансу.

В Україні застосовують такі види мит:

• ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають усі товари, які ввозять в Україну;

• транзитні.

Ставки митного тарифу поділяють на такі:

• преференційні - застосовують до товарів, імпортованих з держав, що утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання - зони вільної торгівлі, митний союз та ін.;

• пільгові - застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

• повні - застосовують до товарів із решти країн.

За способом нарахування мита бувають:

• адвалорні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та інше до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ);

• специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до одиниці вимірювання товару (маси, площі, об’єму та ін.);

• комбіновані, які об’єднують специфічні й адвалорні мита.

За характером походження мита поділяють так:

• автономні, які вводять постановами державної влади країни незалежно від будь-яких угод з іншими державами;

• конвенційні, які запроваджують у процесі укладання договору з іншою країною і фіксують у цьому договорі. Є також і специфічні види мит, зокрема такі:

• спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;

• антидемпінгові. Відповідно до правил ВТО вводять з метою захисту від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об’єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об’єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних товарів;

• компенсаційні. Застосовують у випадку ввезення на територію України товарів, для виробництва й експорту яких використано субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.

Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять:

• за договорами про вільну торгівлю с Європейським Союзом;

• у межах виробничої кооперації країн СНД;

• за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомоги;

• за угодами між Україною і США про гуманітарне і техніко-економічне співробітництво;

• за програмою технічної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.

Закон України «Про Митний тариф України» виконує ряд функцій, які суттєво впливають на економіку держави та забезпечує їх діяльність: 

• фіскальну - забезпечує необхідне поповнення дохідної частини бюджету;

• захисну - забезпечує охорону вітчизняного товаровиробника від недобросовісної конкуренції, та захищає окремі галузі національної економіки від іноземної конкуренції;

• балансуючу - формує оптимальну структуру імпорту шляхом диференціації ставок на ввезення різноманітних товарів, оптимізує співвідношення експорту та імпорту в державі, валютних витрат і надходжень, досягненню сприятливого торгівельного балансу;

• регулюючу - впливає на формування структури виробництва, на механізм ціноутворення, стимулює розвиток одних галузей і стримує розвиток інших;

• торгово-політичну (як елемент регулюючої функції) - інструмент опосередкованого впливу на економічну політику інших держав, відіграє певну роль у досягненні балансу економічних інтересів між державами.

Тарифне регулювання ЗЕД є головним інструментом впливу на торговельні відносини різних країн.

1.5. Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів

Митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи (рис 1.1).

Рис. 1.1. Основні етапи здійснення митних формальностей

Виконання митних формальностей за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку [10]:

1. Реєстрація митної декларації:

• перевірка відповідності формату ЕК МД (ЕМД) та ЕК ДМВ встановленим вимогам;

• фіксування дати й часу подання МД для оформлення шляхом присвоєння МД реєстраційного номера за допомогою АСМО та внесення його в установленому порядку до графи А МД на паперовому носії форм МД-2, МД-3, правого верхнього кута доповнень форми МД-6 та специфікацій форми МД-8, а також до розділу І Інформаційного аркуша; присвоєння ДМВ (у разі її подання) реєстраційного номера, що відповідає реєстраційному номеру МД;

• унесення поданих ЕК МД і ЕК ДМВ або ЕМД до бази даних митного органу. За допомогою АСМО в ЕК МД і ЕК ДМВ або ЕМД реєстраційний номер може додатково відображатися у вигляді штрих-коду;

• зазначення у графі А аркуша з позначенням «1/6» форми МД-2 МД, поданої на паперовому носії, дати й часу подання цієї МД та прізвища й особистого підпису посадової особи, яка її зареєструвала.

2. Перевірка митної декларації:

• перевірка наявності поданих разом з МД рахунка або іншого документа, який визначає вартість товару, та у випадках, встановлених Кодексом, ДМВ;

• перевірка за допомогою програмного забезпечення правильності заповнення МД відповідно до вимог, встановлених законодавством з питань державної митної справи;

3. Прийняття митної декларації для оформлення:

• проставлення у МД згідно з порядком заповнення митних декларацій на бланку ЄАД відбитка штампа ПМК у графі D/J кожного аркуша форми МД-2, в нижній частині додаткових аркушів форми МД-3, доповнень до форми МД-6 та специфікацій форми МД-8 (у разі подання МД на паперовому носії);

• проставлення відбитка штампа ПМК на рахунку або іншому документі, який визначає вартість товару (у разі подання його на паперовому носії);

• унесення номера штампа ПМК до ЕК МД (у разі подання МД на паперовому носії) або до ЕМД.

4. Відмова у прийнятті митної декларації для оформлення. Митний орган відмовляє у прийнятті МД виключно з таких підстав:

• МД не містить усіх відомостей або подана без рахунка або іншого документа, який визначає вартість товару та у випадках, встановлених Кодексом, ДМВ;

• ЕМД не містить встановлених законодавством обов’язкових реквізитів;

• МД подано з порушенням інших вимог, встановлених Кодексом.

У разі відмови у прийнятті МД посадовою особою митного органу оформлюється картка відмови.

5. Оформлення митної декларації:

• перевірка дотримання строків подання МД (у випадках, визначених законодавством);

• перевірка наявності відміток про завершення переміщення товарів (у випадках, визначених законодавством з питань державної митної справи);

• контроль співставлення (автоматизоване порівняння) даних, які містяться в ЕК МД (ЕМД), та інших документів, поданих для митного оформлення;

• контроль із застосуванням системи управління ризиками, в тому числі оцінка ризику за МД шляхом аналізу ЕК МД та ЕК ДМВ (ЕМД та) за допомогою АСАУР;

• перевірка правильності класифікації товарів;

• перевірка правильності визначення країни походження товарів;

• перевірка дотримання встановлених до задекларованих товарів заходів нетарифного регулювання;

• перевірка наявності задекларованих товарів у митному реєстрі об’єктів права інтелектуальної власності;

• перевірка правильності застосування пільг в оподаткуванні;

• перевірка правильності визначення митної вартості товарів.

6. Призупинення митного оформлення.

7. Передання МД до спеціального підрозділу.

8. Проведення митного огляду. За результатами проведення митного огляду у випадках, встановлених законодавством України з питань державної митної справи, складається Акт огляду установленої форми [16].

9. Завершення митних формальностей за митною декларацією.

Під час завершення митного оформлення посадовими особами виконуються такі митні формальності:

• перевірка відомостей про виконання митних формальностей, сформованих за результатами оцінки ризику за МД із застосуванням системи управління ризиками, в тому числі за допомогою АСАУР;

• перевірка правильності нарахування митних та інших платежів, правильності заповнення граф 47 та B МД, контроль і облік векселів;

• нарахування плати за виконання митних формальностей поза місцем розташування митного органу або поза робочим часом, доповнення записів у графах 47 та B МД, унесення відомостей до ЕК МД (ЕМД);

• заповнення графи C МД згідно з порядком заповнення митних декларацій на бланку ЄАД, унесення відомостей до ЕК МД (ЕМД);

• справляння митних та інших платежів за МД;

• завершення митного оформлення шляхом:

• проставлення у МД згідно з порядком заповнення митних декларацій на бланку ЄАД відбитка особистої номерної печатки посадової особи, яка завершила митне оформлення, у графі D/J кожного аркуша форми МД-2, в нижній частині додаткових аркушів форми МД-3, доповнень форми МД-6 та специфікацій форми МД-8 (у разі подання МД на паперовому носії);

• зазначення у графі D/J аркуша з позначенням «1/6» МД форми МД-2 часу завершення митного оформлення, прізвища й особистого підпису посадової особи, яка завершила митне оформлення (у разі подання МД на паперовому носії);

• внесення за допомогою АСМО до ЕК МД (ЕМД) відмітки про завершення митного оформлення та номера особистої номерної печатки посадової особи, яка завершила митне оформлення;

• приведення інших відомостей граф ЕК МД у відповідність із відомостями граф оформленої МД;

• передавання в установлений строк ЕК МД та ЕК ДМВ або ЕМД до ЄАІС митних органів України;

• вчинення у разі потреби відповідних записів та відміток на оригіналах документів, виданих відповідно до законодавства державними органами для здійснення митного оформлення товарів;

• розподіл аркушів МД та інших документів, що надавалися митному органу Декларантом на паперових носіях та видача Декларанту відповідних аркушів МД [17].

1.6. Зовнішньоекономічні угоди

Зовнішньоекономічна діяльність займає одну з головних ролей в економічній діяльності будь-якої держави. Від місця, займаного у світовій торгівлі, залежить питома вага держави у світовому співтоваристві, а також його авторитет і положення на світовій арені. Саме ці фактори викликають прагнення держави для створення належних умов для участі у зовнішньоекономічній діяльності своїм підприємствам і фірмам. Найбільш ефективним шляхом для досягнення цієї мети є активна участь у заходах світового масштабу по створенню найбільш сприятливого правового режиму в міжнародному економічному обороті. Приєднання до цього все більшого числа країн є важливою запорукою зведення до мінімуму правових відмінностей у різних країнах, що тим самим усуває бар’єри для розвитку світового торговельного співробітництва. 

В останні роки зовнішньоекономічна діяльність стала більш розвиненою і багатогранної, у порівнянні з попередніми роками. У зв’язку з цим відбулося збільшення питомої ваги зовнішньоекономічної діяльності в порівнянні з внутрішньоекономічної. Це говорить про необхідність вивчення зовнішньоекономічної діяльності у всіх аспектах, а зокрема з правової точки зору. 

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (додаток А).

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України.

Суб’єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).

Умови, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2. Преамбула. У преамбулі зазначається повне найменування сторін - учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», «Замовник», «Постачальник» тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).

3. Предмет договору (контракту). У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов’язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.

У разі бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку товару визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки товару).

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід’ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (контракту).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того балансується іще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) про переробку товару зазначається відповідна технологічна схема такої переробки.

Технологічна схема переробки товару повинна відображати:

• усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію;

• кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обгрунтуванням технологічних втрат сировини;

• втрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг). У цьому розділі визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики.

У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.

5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг). У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до правил «Інкотермс», які визначають обов’язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).

У випадку укладення договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та строки виконаних робіт (послуг).

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), що поставляються згідно з договором (контрактом), крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою, та валюта контракту. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на дату його укладення.

У договорі (контракті) про переробку товару крім того зазначається його заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки.

У бартерному (товарообмінному) договорі (контракті) зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються за цим договором (контрактом), з обов’язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют.

7. Умови платежів. Цей розділ визначає валюту платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються:

• умови банківського переказу до (авансового платежу) або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією), визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. N 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»;

• умови за гарантією, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг). У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.

Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю - згідно з документами, що засвідчують якість товару.

9. Упаковка та маркування. Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

10. Форс-мажорні обставини. Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від виконання зобов`язань на строк дії цих обставин, або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.

11. Санкції та рекламації. Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред’явлення рекламацій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов’язань.

При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів - від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов’язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій.

12. Урегулювання спорів у судовому порядку.

У цьому розділі визначаються умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та неналежного виконання договору (контракту) з визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового урегулювання

13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін. При цьому зазначаються місцезнаходження (місце проживання), повні поштові та платіжні реквізити (рахунку, назва та місцезнаходження банку) контрагентів договору (контракту).

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови:

• страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін [24].

1.7. Порядок оформлення товаросупровідних документів

При організації вантажних перевезень як у межах країни, так і за кордон, обов’язковим є оформлення низки різних документів. Ті з них, що транспортуються разом з вантажем, представляючи собою різнобічну інформацію про характер, кількісному і якісному складі перевезеного вантажу, його відправника та одержувача, узагальнено називаються товаросупровідні документи.

Ці документи поділяються на:

• транспортні документи;

• фінансові документи;

• дозвільні документи.

Транспортна накладна — основний товаросупровідний документ, форма і зміст якого залежить від виду транспорту, яким здійснюється транспортування вантажу. Спеціальні форми передбачені для залізничних, морських і авіаційних перевезеннях, але найчастіше документи оформляються для перевезення автотранспортом. Накладну оформлюється в мінімальній кількості три примірники для відправника вантажу. Йому залишається перший з примірників, другий доставляється одержувачу вантажу і третій – перевізнику. При необхідності кількість примірників може бути збільшена. Якщо здійснюється перевезення вантажу, що знаходиться в особистій власності, оформляє накладну перевізник. Підписують цю накладну відправник вантажу і перевізник, запевняючи своїми печатками. При відвантаженні в ній проставляється відмітка про прийняття вантажу перевізником за підписом прийняв вантаж водія. Вантажовідправник у присутності водія заносить в накладну масу і кількість місць вантажу, його стан, спосіб упакування та відомості про опломбування. Відзначається також час приймання вантажу для перевезення. У накладній міститься перелік інших документів, що супроводжують вантаж – сертифікатів, паспортів якості, інструкцій, різних дозволів і т.д.

До фінансових документів належать рахунок-фактури, інвойси – комерційні рахунки за товари, які поставляються. Оформлення товаросупровідних документів фінансового характеру здійснює підприємство-продавець або відправник вантажу. Вони можуть виконувати також роль накладної на товари при складанні на бланках визначеної форми (додаток Б).

Дозвільні види товаросупровідних документів видаються не на всі види товарів, а на встановлені законодавством групи їх:

• ветеринарне свідоцтво видають ветеринарні служби, якщо необхідно перевозити через кордон птахів або тварин;

• санітарне свідоцтво повинно супроводжувати транспортування продуктів харчування, м’ясопродуктів: видає його органу санітарного нагляду;

• фітосанітарний свідоцтво видає Інспекція з карантину рослин при перевезенні рослин або плодів;

• карантинне свідоцтво видають органи з карантину, якщо вантаж може бути рознощиком інфекції;

• сертифікат безпеки.

Разом з товаром прямує ще ряд документів, які перелічені вище групи документів не входять:

• відвантажувальна специфікація, в якій міститься інформація про те, що відправив вантаж і хто є його отримувачем, який транспортний засіб перевозить вантаж і що собою представляє сам вантаж із зазначенням його габаритів, ваги, кількості місць і т. д.;

• сертифікат якості – документ, який надається лабораторією, що досліджувала конкретний товар. Для експортних операцій даний документ підтверджує відповідність товару умовам контракту в частині безпеки для навколишнього середовища і для здоров’я людей;

• пакувальний лист, який використовується в тих випадках, коли одна упаковка містить різні товари. Лист складається для кожного товарного місця та містить інформацію про всіх видах, сортах товару, в цьому товарному місці містяться. Він може служити доповненням до рахунку-фактурі при відправленні великої кількості найменувань різних товарів;

• комплектувальна відомість включає опис самого транспортного засобу та опис кожного місця вантажу;

• сертифікат країни походження до товаросупровідних документів відноситься умовно, він видається торгово-промисловою палатою і застосовується при митному очищенні товарів. Він підтверджує, що товар вироблений в країні, від імені якої діє торгово-промислова палата. У деяких випадках при митному оформленні товару потрібне документальне підтверджене того, в якій країні він зроблений.

Існують також документи контролю доставки вантажів, які надає перевізник або митний орган для гарантії доставляння товару до митного органу за призначенням. Всі товаросупровідні документи на всьому протязі перевезення супроводжують вантаж. Відповідальність за їх оформлення лежить на відправнику, а підготовкою їх часто займається транспортно-логістична компанія, що виконує перевезення [25].

Висновки до розділу

Аналізуючи ПФ ««Центр зовнішньоекономічної діяльності Інтеркросс»Інтеркросс» можемо зробити висновок, що підприємство оформлює свідоцтва міжнародних перевезень вантажів, проводить підготовку та підвищення кваліфікації митних брокерів, декларантів, персоналу митних ліцензійних складів, терміналів, магазинів безмитної торгівлі, суб’єктів ЗЕД на курсах центру разом з Харківською митницею за програмами узгодженими з ДФСУ.

Законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, Митного Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також з інших нормативно-правових актів.

Митний контроль та митне оформлення товарів визначається Митним кодексом України. Усі товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України підлягають обов’язковому митному оформленню та тонтролю з боку митних органів.

Одним з основних інструментів митних органів у процесі здійснення митного контролю є використання засобів митно-тарифного і нетарифного регулювання з метою захисту національного ринку, національного виробника, а також сприяння виконанню міжнародних зобов’язань держави.

Митний тариф є головним економічним регулятором зовнішньої торгівлі та представляє собою систематизований перелік мита, яким обкладаються товари при імпорті чи експорті з різних країн світу.

Митні формальності та валютний контроль здійснюються при перетині державного кордону і передбачають заповнення митної декларації встановленої форми для кожної особи, яка досягла 16-літнього віку.

Зовнішньоекономічна діяльність займає одну з головних ролей в економічній діяльності нашої країни. Одним з основних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоекономічний договір, який спрямовоно на встановлення, зміну або припинення взаємних прав та обов'язків сторін у зовнішньоекономічній діяльності.

При складанні тексту договору (контракту) сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законами України.

Товарнотранспортні документи є одни з важливіших документів при здійсненні вантажних перевезень як у межах країни, так і за кордон. В них зазначається інформація про характер, кількість і якість перевезеного вантажу, його відправника та одержувача.

РОЗДІЛ 2

НАКУОВО-ДОСЛІДНА ЧАСТИНА ПРАКТИКИ

2.1. Аналіз сучасного ринку дитячої косметики вітчизняного та іноземного виробництва

Ринок косметичних товарів України на теперішній час є одним з найбільших після традиційних лідерів за обсягами про­дажу — ринків алкоголю, тютюну, продуктів харчування. За даними 2015-2016 р. темпи зростання виробництва кремів дитячих перевищать відповідні темпи зростання інших категорій товарів даного ринку. Визначальний вплив на це будуть надавати ринки США та Японії. Очікується, що показники зростання всіх категорій косметичних засобів будуть найвищі в 2016-2018 р. Це пояснюється зростаючим інтересом споживачів до дитячої косметики, її безпечності та якості.

Головними тенденціями розвитку ринку кремів дитячих є:

• зростання швидкості інновацій;

• зростання продукції для зволоження шкіри;

• зростання конкуренції в торгівлі.

Українські споживачі все частіше почали придивлятися до дитячих кремів, випущених в Україні. На відміну від розкручених західних марок, креми українського виробника не мають настільки красивої, яскравої, глянцевої упаковки, але мають найдоступніші ціни.

Найвідомішими фірмами з виробництва дитячих кремів косметичних товарів в Україні є: - ЗАТ «Ефект» (м. Харків) - виробництво кремів, ЗАТ «Амальгама Люкс» (м. Миколаїв) - виробництво косметики, ВАТ «Гренландия» (м. Київ) - продукція для дітей, ФНК «Эльфа» (м. Київ) - виробництво косметичних засобів.

Останніми роками в Україні з’явилось чимало молодих фірм, виробничих підприємств звипуску дитячої косметики. Але більшість з них спеціалізується на одній групі і або одному виді товару. Найчастіше це шампуні дитячі, підгузки, креми.

Імпорт косметичної продукції в Україну здійснюється компаніями: «Johnson’s Baby» (Франція), «L’Oreal» (Франція), «Procter & Gamble» (США), «Revlon» (США), «Florena, Londa», «Oriflame» (Швеція). Найбільшими виробниками дитячої косметики та дитячіх кремів є США та Європа. Для структури асортименту, що виробляється в світі косметичної промисловістю, характерна значна частка косметичної продукції, причому близько 65% становлять креми дитячі.

2.2. Аналіз нормативно-технічної документації, що визначає якість імпортних дитячих кремів

Експертиза імпортних дитячих кремів здійснюється відповідно до затверджених зразків-еталонів або дублікатів зразків-еталонів, технічних умов контрактів, технічних і медичних сертифікатів. Інструкцією про порядок перевірки якості і кількості імпортних товарів експертами і методикою з проведення експертизи імпортних парфумерно – косметичних товарів.

Технічні умови є одним з видів технічної документації, яка конкретно встановлює вимоги до  визначеного товару.

Кількість товару, що складає кожну партію, значиться в специфікації інопостачальника. У пакувальних аркушах, вкладених або наклеєних на вантажне місце, вказується кількість виробів у кожному ящику.

Кількість товару перевіряється відповідно до даних, зазначених в специфікації інопостачальника, пакувальних аркушах і маркуванні.

Перевірка якості товару здійснюється як органолептичним методом, так і за допомогою лабораторних досліджень.

Експертиза  здійснюється  відповідно  до  завдань, яеі поставлені перед експертом, основними з яких є:

• визначення відповідності кількості даним специфікації інофірми (пакувальних аркушів, маркування на тарі);

• визначення якості товару за органолептичними показниками (за результатами лабораторного дослідження);

• встановлення відповідності якості товару зразку-еталону.

Експертизу   товарів   необхідно   проводити   в спеціальних приміщеннях при дотриманні санітарно-гігієнічних умов. Перед тим як приступити до експертизи, експерту необхідно звернути увагу на умови зберігання косметичних товарів, оскільки якість їх здатна змінюватись при низьких і високих температурах та їхніх коливаннях, підвищенню вологості і під впливом сонячних променів [5].

Дитячі косметичні вироби повинні відповідати наступним вимогам:

• їхня консистенція повинна бути однорідною, без сторонніх включень;

• поверхня рівною;

• колір і запах повинні відповідати кольору і запаху зразку еталону;

• мазок декоративної косметики, нанесений на шкіру, повинен бути рівним, без крупинок, однорідного кольору або з блиском;

• маса одного виробу повинна відповідати даним зразку – еталону;

• не допускається мимовільне випадання засобів декоративної косметики (губна помада, тіні для вік) з індивідуальної тари;

• температура каплепадіння повинна бути не нижче +30°С. Вироби, які мають температуру каплепадіння нижче +50°С, при користуванні деформується внаслідок розрідженої консистенції [4].

Косметичні вироби повинні транспортуватися і зберігатися в приміщенні при температурі не нижче +5°С і не вище +18°С, відносної вологості повітря 55 - 70%. При температурі нижче +5°С парфумерні рідини мутніють, в емульсійних кремах викристалізовується вода, що приводить їх до повного руйнування. При температурі вище норми і зберіганні товару поблизу опалювальних приладів можливий випар парфумерних рідин, розрідження, витікання, зміна кольору.

При підвищеній вологості етикетки на флаконах відклеюються, пакування набухає, пліснявіє, в результаті чого втрачається товарний вигляд. Шампуні і піномийні засоби повинні виготовлятися  у відповідності з вимогами стандарту (ДСТУ 3030-95 «Шампуні і піномийні засоби. Технічні умови») по технічним інструкціям і рецептурам, у визначеному та затвердженому порядку. Їх треба готувати за рецептурами погодженими з Міністерством охорони здоров’я та технічними регламентами. Сировина та матеріали, які застосовують для виготовлення шампунів, повинні відповідати вимогам діючих стандартів або технічних документів, які затверджені в зазначеному порядку. ДСТУ 4765:2007 «Креми косметичні. Загальні технічні умови» цей стандарт поширюється на косметичні креми, призначені для догляду за шкірою, нігтями та волоссям.

2.3. Технологічні аспекти виробництва кремів дитячих вітчизняних виробників

Кремі дитячі складаються із багатьох компонентів, які повинні бути сумісними між собою. Для того щоб з’єднати компоненти один з одним виробники дитячих кремів використовують воски та спеціальні емульгатори.

У процесі виробництва кремів дитячих сировину піддають найрізноманітнішим впливам: подрібнюють, нагрівають, розплавляють, фільтрують, емульгують, охолоджують, кристалізують і т. д. Все це часто супроводжується процесами, пов’язаними з переходом речовин з однієї фази в іншу або з утворенням нових продуктів. 

Сучасне виробництво косметичних кремів складається з трьох відділів:

• підготовчий;

• варильний;

• фасувальний.

Склад для готової продукції частіше вважають окремим відділом. У підготовчому відділі йде приготування окремих видів сировини і розчинів до подальших процесів, і зберігається певна кількість підготовленої вже сировини і готується вода. Далі в варочному відділі косметичні препарати готуються і остигає. Далі вона надходить на пакувальний відділ, де зберігається тара і розфасовується, упаковується і відправляється на склад цеху для готової продукції. Там вона проходить перевірку на відповідність вимогам якості і далі вже відправляється на склад фабричних для готової продукції.

Вода є основним компонентом для всіх кремів, незалежно від їх дії і призначення. Певні види кремів готуються з використанням пом’якшеної води, з якої вилучені домішки солей, які роблять воду жорсткою, різні збудники мікрофлори. Вид водопідготовки визначає її класифікацію за типами – кип’ячена, дистильована, апірогенна і деіонізірованная з стерилізованої.

Перші три типи води отримують шляхом термічної обробки та за допомогою мембранної фільтрації та інших економічних способів очищення.

Метод іонного обміну дозволяє отримати деіонізірованнную воду, метод ультрафіолетового опромінення - стерилізовану. Також для стерилізації виконують хлорування, озонування, мембранну фільтрацію.

Процедури по підготовці водних розчинів сировини досить прості. Для розчину їдкого калію використовується плавитель, отриманий розчин стікається в приймач і розбавляється до потрібної концентрації водою. Поташ готують аналогічним чином. Воду разом з кристалами хлориду натрію в певній по рецептурі пропорції підігрівають гострою парою. Для водних розчинів кислот використовують спеціально передбачені ємності з обладнанням. Воду додають вже в емальований апарат разом з кислотами.

Також у виробництві кремів використовуються масла, як природного, так і штучного походження. Завдяки ним утворюється плівка, захисний шар якої знижує рівень випаровування рідини з поверхні шкіри. Також вони впливають на ступінь проникнення в глибші шари шкіри інших компонентів крему і інших речовин, які контактують зі шкірою.

Обладнання для виробництва кремів складається з наступних агрегатів:

1. Плавильний котел – він може бути з різними додатковими шарами і варіантами підігріву суміші. В залежності від виробничих вимоги може комплектуватися різними варіантами кріплення кранів і кришки. Також по-різному може бути передбачена вивантаження готової суміші для її подальшого використання.

2. Стерилізатор — аналогічно плавильного котла виробник надає різноманітні варіанти комплектації і оснащення даного обладнання.

3. Фільтри, гомогенізатори та насоси для розчинів і готової продукції.

Перед виробництвом кремів дитячих тверді воски розплавлюють в реакторі при температурі 75-80°С. В цьому реакторі змішуються усі компоненти які входять до складу крему дитячого ( вода, рослинні масла, емульгатори, і т.д.).

Всі компоненти переміщуються протягом 30 хв. в реакторі, окрім основних компонентів у дитячий крем додають вітаміни, ефірні масла, парафін, який необхідний для утворювання захисної плівки на шкірі дитини. Отриману масу охолоджують, щоб не втратити вітаміни. У процесі охолодження до отриманої емульсії додають активні компоненти кожен окремо від іншого, і кожен у всій час.

Після цього отриманий дитячий крем відправляють в лабораторію яка дає висновок по безпечність та нешкідливість дитячого крему.

Лабораторія перевіряє крем дитячий на відповідність вимог ДСТУ і після цього відправляє його на пакування.

Формула дитячого крему не змінювалась вже понад 60 років. Сучасні виробники дитячих кремів кожний рік пропонують багато альтернатив. З’явилось багато нових компонентів, масел – які здатні покращити догляд за шкірою дитини. Раніше виробники користувались вітамінами А, Е та екстрактами, то зараз виробники використовують масло ши яке покращує та пом’якшує шкіру і додає захисний ефект, все частіше почали використовувати провітамін В5 який зволожує шкіру, додають до дитячого крему бісобалол якій знімає подразнення шкіри.

2.4. Характеристика факторів, що впливають на споживну цінність дитячих кремів

Основними чинниками що формують асортимент, якість дитячих кремів є:

• планування та розробка складу дитячого крему;

• сировина;

• технологія виробництва.

Основною сировиною для виробництва косметичних товарів є: жири і масла, жирні кислоти, тверді і рідкі нафтопродукти, а також настої лікарських рослин, згущувальні кошти, вироби з воску. Жири і масла широко застосовуються в косметиці. Найбільше поширення має кашалотовий саломас.

Технологія виробництва косметичних засобів включає сукупність операцій, спрямованих на формування основних споживчих властивостей готової продукції, обумовлених рецептурою. Перелік і послідовність технологічних операцій визначається консистенцією і типом косметичних засобів. Основну масу косметичних засобів виробляють у вигляді рідких сумішей: розчинів і гетерогенних (неоднорідних) систем.

Найбільш поширені гетерогенні системи, розрізняють три їх типи:

• суспензії;

• емульсії;

• піни.

Суспензії - складаються з рідкого дисперсійного середовища і зважених у ній твердих частинок дисперсної фази (креми, скраби, зубні пасти та ін.) Суспензії готують звичайним способом перемішування, часто попередньо отримують пасти.   

Емульсії - однорідні за зовнішнім виглядом системи, що складаються з двох або більше практично взаємно нерозчинних рідин, одну з яких називають дисперсійним середовищем, частинки, розподілені в ній, - дисперсною фазою. Найчастіше одна рідина є водою, а інша - органічної рідиною, умовно званої олією.

Для виробництва косметичних засобів використовується широ­кий спектр сировинних речовин: рослинні масла, тваринні жири, продукти переробки жирів, воски, продукти переробки нафти, вітаміни, поверхньо активні речовини, білкові речовини, спирти, кислоти, різні лікарські препарати, спеціальні домішки, інше. Склад косметичного виробу залежить від його призначення, виду, характеру дії, інших характеристик косметичного засобу.

Усі споживчі властивості косметичного засобу на­самперед залежать від його складу, якості сировини. Косметичні засоби – це суміші речовин природного або синтетичного походження, що мають певний косметичний ефект і дозволені до використання фармацевтичним комітетом України.

2.5. Аналіз асортименту дитячих кремів, що реалізується на ринк м. Харкова

Асортимент косметичних товарів дуже різноманітний за функціональним призначенням. Для їх виготовлення використовуються різні компоненти як природного, так і синтетичного походження. При підборі сировини для складання рецептури його зразки досліджуються на відповідність встановленим вимогам за фізико-хімічними властивостями та утримання різних забруднень.

Виробники дитячих кремів не економлять на якості й асортименті. Але, незважаючи на те, що вся продукція випускається під назвою «дитячий крем», вона має відмінності. Дитячі креми бувають:

• універсальні;

• захисні;

• зволожуючі;

• заспокійливі;

• під підгузники.

Універсальний або класичний дитячий крем. Даний вид крему користується найбільшою популярністю і є практично в кожному будинку. Рецептура крему була розроблена ще 50 років тому і досі не втратила своєї актуальності і широкої сфери застосування. Головна відмінність такого крему - повністю натуральний і збалансований склад: вітаміни, природні масла, екстракти евкаліпта та ромашки, відсутність ароматів і консервантів.

Гіпоаліргений крем і підходить для дітей будь-якого віку. Він вирішує більшість проблем, що виникають на шкірі дитини: попрілость, запалення, загоєння дрібних подряпин і тріщин, захист від негативних факторів середовища.

Захисний дитячий крем. Використовується при виході з малюком на прогулянку. Захищає дитячу шкіру від морозу, вітру, сонця. У своєму складі містить УФ-фільтри. Наноситься такий крем на відкриті ділянки тіла і обличчя дитини за півгодини до виходу з дому. Крем повинен повністю вбратися.

Зволожуючий дитячий крем використовують після водних процедур. Заспокійливий дитячий крем. Цей вид крему призначений для роздратованої шкіри, лікування попрілостей. Роздратування на шкірі може виникнути через попрілостей і кліматичних факторів.

Основу крему під підгузки становлять антимікробні засоби і речовини, які перешкоджають утворенню пелюшковим висипу і попрілостей. Найчастіше дитячі креми з таким напрямом дії випускають відомі фірми, що зарекомендували себе у всьому світі.

2.6. Обґрунтування та вибір умови поставок згідно «Інкотермс-2010»

Метою «Інкотермс 2010» є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Таким чином можна уникнути або, щонайменше, значною мірою скоротити невизначеності, пов’язані з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різних країнах.

Правила Інкотермс розроблені з метою встановлення зводу Міжнародних правил щодо тлумачення торгових термінів що визначають умови торгових операцій та застосовуються у сфері зовнішньої торгівлі.

Правила являють собою сукупність основних обов’язків сторін з представлення, транспортування і страхування товарів, вони називаються базисними умовами зовнішньоекономічного договору (контракту).

У «Інкотермс-2010» для полегшення розуміння умови згруповані в чотири категорії: починаючи з терміну, відповідно до якого продавець тільки надає товар покупцю на власній території продавця (E - термін - EX WORKS); далі йде друга група, відповідно до якої продавець зобов’язаний поставити товар перевізнику, призначеному покупцем (F - терміни - FCA, FAS і FOB); далі C - терміни, відповідно до яких продавець повинний укласти контракт на перевезення, але не приймаючи на себе ризик втрати або ушкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження і відправлення (CFR, CIF, CPT і CIP); D - терміни, при яких продавець повинний нести усі витрати і ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP). Наступний рисунок являє собою класифікацію торговельних термінів (табл 2.1) [14].

Таблиця 2.1.

Вид транспортування і відповідний термін «Інкотермс-2010»

Назва групи Назва терміну		Витрати на МО		Витрати на дозвіл. док-ти		Витрати на транспорт	Вид транспорту
		Ек	Ім	Ек	Ім
E	EXW	По	По	По	По	По	Любий
F	FCA FAC FOB	Пр По Пр	По По По	По По Пр	По По По	По По По	любий МРП МРП
C	CFR CIF CPT CIP	Пр Пр Пр Пр	По По По По	Пр Пр Пр Пр	По По По По	Пр Пр Пр Пр	МРП МРП любий любий
D	DAT DAP DDP	Пр Пр Пр	Пр Пр Пр	Пр Пр Пр	Пр Пр Пр	По По Пр	Любий любий любий

Креми імпортуються на підставі договору купівлі-продажу на умова поставки DDP-Харків. Термін визначає, що продавець зобов’язаний нести усі витрати і ризики, пов’язані з транспортуванням товару, включаючи (де це знадобиться) будь-які імпортні збори в країні призначення. DDP не може застосовуватися, якщо продавець прямо або побічно не може забезпечити отримання імпортної ліцензії. Якщо сторони погодилися про виключення із зобов’язань продавця деяких з витрат, що підлягають оплаті при імпорті (таких, як ПДВ), це повинно бути чітко визначено в контракті купівлі-продажу. Тоді як термін EXW покладає на продавця мінімальні обов’язки, термін DDP припускає максимальні обов’язки продавця [18].

2.7. Порядок нарахування мита та митних платежів

Митна вартість визначається на основі ціни, яку буде сплачено або яка підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону України.

Для визначення митної вартості (МВ) встановлено єдині критерії: момент перетину митного кордону та ціна угоди (вартість, зазначена у рахунку-фактурі). Митна вартість обчислюється насамперед на основі ціни угоди, тобто фактурної вартості товару. Фактурна (контрактна) вартість – це ціна товару, обумовлена в контракті та відповідно у рахунку-фактурі.

Креми дитячі імпортуються на підставі договору купівлі-продажу на умовах поставки DDP-Харків. Митна вартість визначається на основі ціни, яку буде сплачено або яка підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону України [19].

Згідно з умов зовнішнього економічного контракту фактурна вартість кремів дитячих складає 5000 упаковок. Згідно рахунку фактури фактурна вартість дитячих кремів складає 5000 євро (140000,00 грн.) Митна вартість визначається за допомогою транспортних витрат (5600,00 грн.), витрат на страхування (7000,00 грн.), брокерських витратах (2800,00 грн.), витрат на навантаження, розвантаження (2800,00 грн.) та фактурної вартості. Митна вартість кремів дитячих складає 158200,00 грн. Розраховуємо мито та митні платежі за формулами:

Мито розраховуємо за формулою (1.1):

М= МВ×Ст_А /100% (1.1)

Згідно «Митного тарифу України» ставки ввізного мита на товари які походять з країн Європейського союзу складають 0%. Тому ставка ввізного мита для кремів дитячих складає 0% формула (1.2) [6]:

М= 158200,×0%/100%= 0 грн. (1.2)

Розраховуємо ПДВ. ПДВ розраховується за формулою (1.3) (ставка ПДВ – 20%) [20]:

ПДВ= (МВ+М)×20% /100%, (1.3)

ПДВ=(158200+0) ×20% /100% = 31640, 00грн. (1.4.)

Так, як креми дитячі ввозяться з Франції ставки ввізного мита складають 0%, тому для кремів дитячих розраховуємо ПДВ, яке складає 31640,00 грн [22].

Висновки до розділу

В даному розділі було проаналізовано ринок дитячої косметики. Було встановлено, що ринок дитячої косметики один з основних після ринків алкоголю та тютюну.

Українські споживачі все частіше почали придивлятися до дитячої косметики та дитячих кремів, випущених в Україні. На відміну від розкручених західних марок, креми українського виробника не мають настільки красивої, яскравої, глянцевої упаковки, але мають найдоступніші ціни.

Експертиза дитячої косметики та дитячих кремів здійснюється відповідно до затверджених зразків-еталонів або дублікатів зразків-еталонів, технічних умов контрактів, технічних і медичних сертифікатів.

Технічні умови є одним з видів технічної документації, яка конкретно встановлює вимоги до  визначеного товару.

Експертизу  дитячих кремів проводять в спеціальних приміщеннях при дотриманні санітарно-гігієнічних умов. Перед тим як розпочати експертизу, необхідно звертати увагу на умови зберігання кремів, оскільки якість їх здатна змінюватись при низьких і високих температурах та їхніх коливаннях, підвищенню вологості і під впливом сонячних променів.

Кремі дитячі складаються із багатьох компонентів, які повинні бути сумісними між собою. Для того щоб з’єднати компоненти один з одним виробники дитячих кремів використовують воски та спеціальні емульгатори.

У процесі виробництва кремів дитячих сировину піддають найрізноманітнішим впливам: подрібнюють, нагрівають, розплавляють, фільтрують, емульгують, охолоджують, кристалізують і т. д. Все це часто супроводжується процесами , пов’язаними з переходом речовин з однієї фази в іншу або з утворенням нових продуктів.

Основними чинниками, що формують асортимент, якість дитячих кремів вважають: планування та розробка складу дитячого крему, сировину та технологію виробництва.

Основною сировиною для виробництва косметичних товарів є: жири і масла, жирні кислоти, тверді і рідкі нафтопродукти, а також настої лікарських рослин, згущувальні кошти, вироби з воску. Жири і масла широко застосовуються в косметиці.

Асортимент дитячих кремів дуже різноманітний за функціональним призначенням. Так дитячі крема бувають: універсальні, зволожуючі, захисні, під підгузки, захисні.

«Інкотермс 2010» є єдиним набором міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Креми дитячі імпортуються на підставі договору купівлі-продажу на умовах поставки DDP-Харків. Митна вартість визначається на основі ціни, яку буде сплачено або яка підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону України. Термін визначає, що продавець зобов’язаний нести усі витрати і ризики, пов’язані з транспортуванням товару, включаючи (де це знадобиться) будь-які імпортні збори в країні призначення. DDP не може застосовуватися, якщо продавець прямо або побічно не може забезпечити отримання імпортної ліцензії. Якщо сторони погодилися про виключення із зобов’язань продавця деяких з витрат, що підлягають оплаті при імпорті (таких, як ПДВ), це повинно бути чітко визначено в контракті купівлі-продажу. Термін DDP припускає максимальні обов’язки продавця.

Так провевши всі розрахунки було встановлено, що ставки ввізного митна для кремів дитячих складає 0%, тому для кремів дитячих розраховується ПДВ, яке складає 31640,00 грн.

РОЗДІЛ 3

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

3.1. Складання алгоритму дій з визначення країни походження товару

Український класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) — це систематизований перелік товарів, який включає код товару, його найменування, одиницю виміру та обліку. В УКТЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів [13].

Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев’ятий та десятий знаки цифрового коду.

УКТЗЕД призначено для збору статистичних даних про зовнішньоекономічну діяльність, а також з метою проведення митного контролю, виконання робіт під час декларування, ліцензування та квотування, регулювання експорту та імпорту товарів державного значення, вивчення коньюктури ринку. Об’єктом класифікації в УКТЗЕД є всі товари, що мають обіг у міжнародній торгівлі.

УКТЗЕД побудована на базі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та Комбінованої номенклатури Європейського Союзу. Це - товарний класифікатор. Кожному товару в УКТЗЕД є свій код, але для його правильного визначення необхідні наступні умови:

• точне найменування товару;

• точна характеристика товару;

• знання будування класифікатору.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків) (рис 3.1) [11].

Рис.3.1. Структура десятизначного цифрового кодового

позначення товарів УКТЗЕД

Визначення коду крему дитячого виконується поетапно.

В першому рівні визначаємо розділ до якого можно віднести крем дитячій. На другому етапі товари грунтуюється за галузями промисловості. Відповідно, крем дитячій відносять до розділу VI «Продукція хімічної та пов’язаної з нею галузей промисловості»[12].

Наступний рівень – визначення групи. Загальна кількість груп у товарній номенклатурі - 97. У них товари зібрані відповідно до таких ознак:

• за матеріалом виготовлення;

• за функціональним призначенням;

• за ступенем обробки.

Оскільки крем дитячій є косметичним виробом, то його відносимо до групи 33 « Ефірні олії та резиноїди; парфумерні, косметичні та туалетні препарати».

Третій рівень, визначення товарної позиції, яка деталізує товар за більш специфічним ознаками. Креми дитячі відноситься до косметичних препаратів або засобів для макіяжу та препаратів для догляду за шкірою, крім лікарських препаратів, включаючи сонцезахисні препарати або препарати для загару; засоби для манікюру та педикюру.

Четвертий рівень передбачає визначення підпозиції товару.

Визначення підкатегорії – завершальний етап визначення коду за УКТЗЕД. Для кремів дитячих – підкатегорія інші.

Порядок визначення коду крему дитячого відповідно до УКТЗЕД наведено в таблиці (3.1).

Таблиця 3.1.