5. Судово-психологічна експертиза в справах, що виникають із зобов’язальних правовідносин

Цивільно-правова відповідальність має на меті не лише задоволення матеріального інтересу потерпілого, а й запобігання вчиненню цивільних правопорушень. У зв’язку з цим стаття 1166 ЦК встановлює, що особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Таким чином, відповідальність в цивільному праві виникає за наявності вини.

Вина — це суб’єктивна умова цивільно-правової відповідальності. Вона являє собою таке психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки, в якому проявляється нехтування інтересами суспільства чи окремих осіб. На відміну від кримінального права, у разі притягнення до цивільної відповідальності, як правило, встановлення форми вини (умисел чи необережність), не має значення. Проте суд повинен враховувати форму вини при визначенні розмірів відповідальності.

У поняття вини входять два компоненти: інтелектуальний (здатність усвідомлено приймати рішення і передбачати шкідливі наслідки) і вольовий (здатність свідомо керувати своїми діями). Зрозуміло, що виявлення цих факторів, а отже, і встановлення наявності вини є компетенцією суду і було б некоректно ставити таке завдання перед експертом-психологом. Але для того, щоб встановити як інтелектуальний, так і вольовий елементи вини, суд повинен з’ясувати умови, в яких приймалося рішення, процес формування рішення, можливість вибору суб’єктом своєї поведінки, а також фактори, що могли повпливати на прийняття такого рішення. Всі ці обставини, мають психологічну природу і можуть бути предметом судово-психологічної експертизи, а їх аналіз допоможе суду об’єктивно оцінити ситуацію і прийняти правильне рішення.

У залежності від особливостей юридичного змісту самої справи, а також наявності в спорі обставин психологічного характеру Т.Сахнова [161, c.88-93] називає окремим предметом такі види судово-психологічних експертиз:

1. Встановлення здатності сторони у справі (частіше відповідача) повністю усвідомлювати фактичний зміст своїх дій і свідомо керувати ними.

2. Психологічна експертиза встановлення здатності сторони (свідка) правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, правильно запам’ятовувати інформацію про них і правильно її відтворювати у формі свідчень.

3. Психологічна експертиза дослідження особистісних особливостей сторін, які беруть участь у справі (психологічний портрет).

4. Судово-психологічна експертиза визначення психічного (емоційного) стану сторони (сторін).

Щодо першої групи, то особливу увагу слід звернути на справи, котрі виникають із позадоговірних зобов’язань, коли заподіювачем шкоди є особа з частковим рівнем дієздатності (неповнолітні у віці від 14 до 18 років), а також на справи, в яких дієздатна особа перебувала у стані, коли не могла розуміти значення своїх дій чи керувати ними.

Завданням судово-психологічною експертизи буде визначення рівня інтелектуального розвитку і рівня розвитку емоційно-вольової сфери підекспертного, а також індивідуально-типологічних особливостей особистості, що можуть мати значення при вирішенні цієї справи. Наприклад, експертиза може встановити схильність підлітка до фантазування, його схильність до навіювання та ін.

Щоб оцінити здатність усвідомлювати значення вчинюваних дій і керувати ними, експерту-психологу можна ставити такі запитання:

Які інтелектуальні та індивідуально-психологічні характеристики підлітка?

Чи міг він повністю усвідомлювати значення вчинюваних ним дій, враховуючи особливості його психічного розвитку?

Якими були особливості психічного стану підекспертного в період вчинення ним цих дій?

Якою мірою він міг керувати своїми діями, враховуючи особливості психічного розвитку підекспертного і особливості його психічного стану?

Якщо піддослідний не міг у повністю усвідомлювати фактичний зміст своєї поведінки чи здатність до вольової регуляції у нього була деформована, то він не може відповідати за свої проступки. Лише свідомі дії суб’єкта, якими він міг керувати, можуть піддаватися юридичній оцінці.

У другій групі справ, що виникають із зобов’язальних правовідносин, судово-психологічна експертиза може бути не лише джерелом доказів, а й способом перевірки правдивості показань учасників спору.

Ще в ХIХ ст. в Англії, досліджуючи психологічні аспекти показань свідка, було висунуто чотири гіпотези стосовно достовірності відтворення сприйнятої інформації: 1) свідок говорить правду, але помиляється; 2) говорить неправду і не помиляється; 3) говорить неправду, але помиляється; 4) говорить правду і не помиляється. Як випливає з цієї теорії, достовірність показань свідка становить 1/4 повідомленої ним інформації. Очевидно, що суд у своєму рішенні може посилатися лише на правдиві докази у справі. Тому встановлення достовірності свідчень науковим способом має важливе значення для суду.

Порушення потенційної здатності правильно сприймати події і давати про них достовірні показання визначається сенсорними дефектами, грубими психічними розладами у процесі сприйняття, порушенням і відсутністю відповідних задатків для адекватного функціонування психічних процесів і психологічниих структур, що забезпечують сприйняття, переробку, зберігання і відтворення інформації.

Крім того, науково доведено взаємозв’язок між мірою відповідальності заподіювала шкоди, і розміром нанесених ним збитків. Суттєво впливає на сприйняття так званий механізм атрибуції відповідальності. В основі цього феномену лежать фактори особистісної чи ситуативної схожості спостерігача (свідка) із заповнювачем шкоди. Якщо свідок не виключає особистісної схожості з правопорушником (за будь-яким критерієм — вік, голос, погляд тощо), то він (свідок) схильний приписувати заподіяну шкоду випадковості, а не звинувачувати в цьому відповідача, до якого ставитиметься цілком поблажливо. На неадекватність сприйняття впливають і інші фактори, пов’язані з особливостями пізнавальних процесів. Так, на приписування відповідальності впливає ступінь ймовірності події, що оцінюється спостерігачем (чим менша, на думку свідка, ймовірність, тим більша ступінь відповідальності приписується відповідачу) [161, c.90-91].

Щоб показати залежність результатів сприйняття від ряду факторів, які враховує і оцінює інтерпретатор, Б.Уайнер виводить психологічну формулу. На його думку, коли люди пояснюють минуле, вони, як правило, враховують чотири елементи: здатність (А), намагання (В), трудність завдання (С), доля (D). Функціональна залежність цих змінних виглядає приблизно так:

R(результат) = f(A,B,C,D).

При цьому А і В розглядаються як внутрішні фактори, а С і D - як зовнішні; А і С належать до стабільних факторів, В і D — до змінних [143, c.92].

Наступний вид судово-психологічної експертизи у справах, що виникають із зобов’язальних правовідносин, — це психологічна експертиза дослідження особистісних особливостей сторін, що беруть участь у справі (психологічний портрет піддослідного).

Цей вид експертизи проводиться у випадках, коли:

- виникають сумніви щодо наявності у справі даних про особу позивача чи відповідача;

- має місце неоднозначна оцінка індивідуальних особливостей особи;

- необхідно встановити особливості мотивів поведінки і мотивації конкретних проступків як важливих обставин, що характеризують особу;

- потрібно дослідити окремі психологічні особливості особи (наприклад, підвищена навіюваність, імпульсивність, ригідність, темп і характер вирішення розумових завдань), що здатні суттєво вплинути на поведінку суб’єкта;

- необхідно дати психологічну інтерпретацію окремих дій особи з врахуванням її індивідуально-психологічних особливостей.

Серед типових запитань, які ставлять перед експертом, можуть бути такі:

Які основні індивідуально-психологічні особливості особи підекспертного (темперамент, характер, інтелект, емоційно-вольова та мотиваційна сфери)?

Якими є особливості мотиваційної поведінки підекспертного?

Чи схильний підекспертний до підвищеної навіюваності (чи має якісь інші особливості, що цікавлять суд, наприклад, імпульсивність, ригідність, емоційною нестабільність тощо?

Чи має підекспертний індивідуально-психологічні особливості, що могли вплинути на формування у нього мотиву до вчинення певних дій?

Юридичне значення результатів такого експертного дослідження полягає в тому, що воно може послужити способом перевірки доказів (пояснень сторін). Зрозуміло, що сам висновок експерта повинен, в першу чергу, бути оцінений судом і лише після цього набути значення доказу по справі, ставши при цьому підтвердженням встановленої судом достовірності чи недостовірності пояснень позивача чи відповідача.

До четвертої групи належать спори, у яких судово-психологічна експертиза встановлює психічний (емоційний) стан сторони (сторін) у справі.

Високий ступінь емоційних переживань специфічно впливає на характер пізнавальних процесів і на структуру свідомості суб’єкта. Цей вплив зумовлює до зниження свідомості, що в свою чергу робить діяльність особи односторонньою і негнучкою. В психології відомо ряд емоційних станів, що характеризуються високою емоційною напругою. Це стани фізіологічного афекту (сильного душевного хвилювання), стрес (психічна напруга) і фрустрація.

Кожен із цих станів не контролюється ні волею, ні свідомістю. Дії суб’єкта є непрогнозованими і не пов’язуються з мотивами ситуації. За такої поведінки свобода усвідомлення і волевиявлення є обмеженими. Тому судово-психологічна експертиза не повинна обмежуватися простою констатацією факту — мав місце афект (стрес, фрустрація) чи ні. Перед експертом стоїть завдання встановити причини зв’язків емоційних реакцій підекспертного. Опис психологічних закономірностей виникнення таких реакцій допомагає суду у мотивації рішення про зменшення чи звільнення від відповідальності за дії, вчинені без вини. Тож перед експертом слід ставити такі типові запитання:

Які індивідуально-психологічні особливості піддослідного?

Які особливості міжособистісних відносин позивача та відповідача?

Як виявлені особистісні характеристики могли повпливати на особливості поведінки піддослідного у цій ситуації?

В якому психічному стані перебував піддослідний на момент вчинення цих дій?

Чи перебував піддослідний у стані фізіологічного афекту чи іншому емоційному стані, що суттєво вплинув на його поведінку?

РОЗОВ В.І. СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ // Юридична Україна, 2003. – № 6. – С. 27-34.

У процесі розгляду цивільних справ перед судовими органами постають питання психологічного змісту, котрі потребують відповіді професійного психолога. Для з'ясування обставин, які мають психологічний зміст та значення для справи, призначають судово-психологічну експертизу, її може призначити суддя під час підготовки цивільної справи або суд у процесі розгляду справи. Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у розгляді справи, зобов'язаний з'являтися на виклик суду і давати правдивий висновок щодо поставлених йому запитань.

Висновок експерта, що містить відповіді на поставлені судом запитання, є одним із джерел прямих чи непрямих доказів, на основі яких встановлюється наявність або відсутність обставин, що досліджуються у справі. Висновок може містити опис обставин, щодо яких не було поставлено запитання, але які мають значення для вирішення спору по цивільній справі та обґрунтовують вимоги й претензії сторін.

У нормах цивільного й сімейного права психологічна складова виявляється як:

 основний зміст законодавчої норми («усвідомлювати значення своїх дій або ке­рувати ними», «моральна шкода»);

 істотний елемент оціночної категорії («під впливом помилки», обману», «на­сильства»,  «психічного тиску»,  «тяжкої обставини», «душевне страждання», «пси­хічний стан», «психологічний тиск», «гідність», «честь», «ділова репутація», «індивідуальність», «сімейні відносини», «мотиви позову», «психічне насильство», «інтереси дитини», «духовний розвиток», «ставлення до виховання» або «здатність до виховання», «особа дитини», «мотиви усиновлення», «особисті якості» тощо).

     Психологічну експертизу призначають, як правило, у разі, якщо психологічна складова має важливе правове значення, є істотною обставиною при розгляді цивіль­них справ: щодо визнання недійсним пра-вочину, укладеного громадянином, нездат­ним усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, укладеним під впливом по­милки, обману, насильства, психічного тиску, тяжкої обставини; щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; щодо відшкодування моральної шкоди; щодо вирішення спорів про право на виховання дітей, про визнання шлюбу недійсним тощо.        

В обов'язковому порядку, як правило, призначають психологічну експертизу неповнолітнього свідка та експертизу свід­ка з фізичними вадами (зокрема сенсорно-перцептивними), які не обмежують сприй­мання обставин, що цікавлять суд. Встановлюють здатність адекватного сприймання фактичних обставин, що досліджуються у справі.

Зупинимося на аналізі окремих видів експертизи.

У цивільних позовах щодо визнання правочину недійсним проводять психоло­гічну експертизу (нездатності усвідомлю­вати значення своїх дій і (або) керувати ни­ми, експертизу впливу помилки, обману, насильства, тяжкої обставини у момент учинення правочину.