Режим окупації.

Від інших видів перебування військ на іноземній території військова окупація відрізняється сукупністю властивих їй ознак. Колосов Ю.М. визначає військову окупацію як вид тимчасового перебування значних військових формувань на території іноземної держави в умовах стану війни між цією державою і державою приналежності таких формувань, при якому припиняється ефективне здійснення влади урядом тієї держави, якій належить зайнята територія, а адміністративна влада здійснюється в межах, визначених міжнародним правом, вищими командними військових формувань[16]. Потрібно відзначити, що визначення досить розмите, громіздке і утруднене для розуміння, тому, ми вважаємо, що в даному випадку краще користуватися визначенням Бірюкова П.Н., який подітий наступне визначення військової окупації: військова окупація – це тимчасове захоплення території (частини території) однієї держави озброєними силами іншої держави і встановленні військової адміністрації на захопленій території[17].

Військова окупація не веде до розповсюдження суверенітету держави, що окуповує, на зайняту його військами територію. Згідно законам і звичаям сухопутної війни, забороняється примушувати населення зайнятої області давати відомості про армію іншої воюючої держави або про його засоби оборони. Честь і сімейні права, життя окремих осіб і приватна власність, а також релігійні переконання і відправлення обрядів віри повинні поважатися. Контрибуції можуть стягуватися лише на підставі письмового дозволу начальницького командира, і по кожній контрибуції повинна видаватися розписка. Повинності не повинні включати обов'язку для населення приймати участі у військових діях проти своєї вітчизни.

Одним з найважливіших положень Женевської конвенції про захист цивільних осіб під час війни 1949 року є заборона угону і депортації цивільних осіб з окупованої території на територію держави, що окуповує, або на територію третьої держави, рівно як і переміщення частини власного цивільного населення на окуповану територію. Проте, допускається повна або часткова евакуація певного району через особливо вагомі міркування військового характеру або для безпеки населення.

Крім вищевикладеного відносно цивільних осіб забороняється:

· скоювати будь-які акти насильства, залякування або образи;

· застосовувати заходи примушення, фізичного або морального порядку, зокрема, з метою отримання відомостей;

· застосовувати тортури, тілесні покарання, медичні досліди і т.д.;

· застосовувати колективні покарання.

Іноземцям, що виявилися на окупованій території, забезпечується право її покинути в можливо короткі терміни. І, що необхідно відзначити, кримінальне законодавство повинне у принципі залишатися яким було до окупації, окрім положень, які представляють загрозу безпеки держави, що окуповує. Судовим органам окупованої території повинне бути дозволене продовження виконання своїх функцій.

Нейтралітет у війні

У період збройних конфліктів деякі держави відмовляються брати участь у них і надавати допомогу воюючим сторонам через свій нейтральний (від лат.- що не належить ні тому, ні іншому) статус. Нейтралітет під час війни є двох видів: постійний (на випадок будь-якої війни) або тимчасовий (тільки щодо конкретної війни), про що держава офіційно заявляє. Наприклад, Швейцарія з 1815 р. є постійно нейтральною країною. Україна в Декларації про державний суверенітет України 1990 р. заявила про свою рішучість стати в майбутньому постійно нейтральною державою. Норвегія під час Першої і Другої світових воєн заявляла про тимчасовий нейтралітет, проте Німеччина в роки Другої світової війни окупувала Норвегію, грубо порушивши її статус тимчасово нейтральної держави. І це був не одиничний приклад порушення Німеччиною законів і звичаїв війни щодо нейтральних держав у період 1939-1945 рр.

Норми міжнародного права регламентують права й обов'язки нейтральних держав та воюючих сторін щодо них у разі збройного конфлікту. Ці норми закріплені в Гаазьких конвенціях 1907 р.: про права та обов'язки нейтральних держав і осіб у разі сухопутної війни і про права та обов'язки нейтральних держав у разі морської війни, а також в інших міжнародно-правових актах. Основне положення цих норм зводиться до того, що територія нейтральної держави не може перетворюватися на театр воєнних дій.

Воюючим сторонам заборонено проводити через територію нейтральної держави війська і військовий транспорт. Нейтральна держава зобов'язана інтернувати війська воюючої держави, якщо вони опиняться на її території. На території нейтральної держави не допускаються відкриття і функціонування вербувальних пунктів воюючих держав; розміщення радіостанцій та інших засобів зв'язку воюючих сторін. Забороняється надання допомоги воюючим державам зброєю та іншими військовими матеріалами з боку нейтральної держави.

У випадку посягання на статус нейтральної держави вона може використовувати збройні сили для захисту нейтралітету. Проте провезення хворих і поранених воюючих сторін через територію нейтральної держави допускається.

Громадяни нейтральних держав можуть як добровольці битися на стороні воюючої держави. При цьому вони стають комбатантами і втрачають статус нейтральної особи.

Є своя специфіка нейтралітету в морській і повітряній війні. Так, воюючим державам забороняється вести воєнні дії в територіальних водах нейтральної держави: захоплювати торгові судна іншої воюючої сторони; створювати в цих і внутрішніх морських водах бази для військово-морських операцій; встановлювати радіостанції для зв'язку зі своїми збройними силами. Нейтральна держава не може брати участі в постачанні воюючих сторін військовими суднами, боєприпасами та іншими військовими матеріалами, а також обладнувати й озброювати будь-яке судно, якщо е підстави вважати, що воно візьме участь після виходу з її територіальних вод у бойових діях на боці однієї з воюючих держав.

Водночас воюючі сторони можуть використовувати територіальні води і порти нейтральної держави на визначених нею умовах, однакових для всіх воюючих держав. Так, військові кораблі воюючої держави можуть отримати паливо в порту нейтральної держави, проте повторно цю операцію можуть здійснити не раніше, ніж через три місяці. Зазвичай час перебування військових кораблів воюючих держав у територіальних водах нейтральної держави обмежується, тоді як торгові судна воюючих сторін мають право вільно відвідувати або проходити транзитом води нейтральних держав, відкриті для мирного торгового мореплавання. Час перебування їх у таких водах не обмежується.

Режим нейтралітету в морській війні охоплює також боротьбу воюючих сторін з військовою контрабандою. Остання означає перевезення нейтральною державою заборонених воюючою стороною предметів і матеріалів з метою постачання протилежній воюючій стороні. Військова контрабанда є двох видів: абсолютна і відносна (умовна). Абсолютна контрабанда -це перевезення матеріалів суто військового призначення (зброя, боєприпаси, вибухові речовини, амуніція тощо). Відносною контрабандою є перевезення предметів подвійного призначення, використання яких можливе як у мирних, так і у воєнних цілях (золото, цінні папери, засоби зв'язку, паливо, продукти харчування, одяг тощо).

Проте за жодних умов перевезення медикаментів не розглядається як військова контрабанда. Предмети, визнані військовою контрабандою, конфіскуються, якщо буде доведено, що вони прямували на територію ворога або окуповані ним території. В 1909 р. була прийнята Лондонська декларація про право морської війни, що врегулювала серед інших і питання військової контрабанди. І хоча Декларація не набула чинності, багато її положень використовуються, оскільки набули характеру звичаєвих норм.

Нейтралітет у повітряній війні не регламентується конвенційними нормами. Загальні правила нейтралітету, встановлені в законах і звичаях війни, застосовуються також до повітряної війни: повітряний простір над територією нейтральної держави недоторканний; заборонено проліт літальних апаратів воюючих сторін через повітряний простір нейтральної держави, переслідування літальних апаратів супротивника в ньому і вступ з ними в бій; військові літаки воюючих сторін, що приземлилися в нейтральній державі, затримуються, а екіпажі інтернуються до кінця війни; воюючим сторонам забороняється повітряне транспортування своїх військ і озброєнь через територію нейтральної держави; транспортування поранених і хворих допускається з дозволу нейтральної держави.