Лекція 8. Міжнародне право у період збройних конфліктів.

П Д А Н

1. Поняття і система міжнародного гуманітарного права.

2. Принципи та джерела міжнародного гуманітарного права.

3. Об»єкти МГП: збройні конфлікти та їх види.

4. Учасники збройних конфліктів та їх правовий статус.

5. Обмеження засобів і методів ведення війни.

6. Ведення морської війни.

7. Режим воєнного полону та режим окупації. Нейтралітет у війні.

8. Захист цивільних об»єктів та культурних цінностей.

9. Закінчення війни та наслідки цього процесу.

1. Поняття і система міжнародного гуманітарного права.

Міжнародне гуманітарне право - система договірних і звичаєвих міжнародно-правових норм, що застосовуються як у міжнародних, так і у внутрішніх збройних конфліктах Норми визначають взаємні права та обов'язки суб'єктів міжнародного права щодо заборони або обмеження застосування певних засобів і методів ведення збройної боротьби та забезпечують захист жертв збройного конфлікту.

Міжнародне гуманітарне право є однією із найстарших галузей міжнародного публічного права, адже воно має корені ще у звичаях ведення війни, які існували в Стародавній Греції і Римі. Однак, сам термін "міжнародне гуманітарне право" з'явився досить недавно, у другій половині XX ст. У правовій літературі та міжнародних документах і досі широко використовують його "попередників" "закони та звичаї ведення війни", "право війни" та "право збройних конфліктів". У 1625 р. вийшла книга Г. Гроція "Про право війни та світу" ( "De jure belli ac pacis"). Головна увага приділялася визначенню правових підстав для початку війни, тобто праву на війну (jus ad bellum). Друга частина - право війни (jus in bellum), що встановлює правила ведення військових дій. Питання  захисту жертв війни, поранених, полонених, мирного населення привернули увагу міжнародного права лише у другій половині XIX ст. Ефективність права війни ніколи не була високою. Згадаємо широко поширену думку: "На війні, як і в коханні, немає законів". Карл фон Клаузевіц писав, що жорстокість є засобом ведення війни. Проте, поступово гуманітарні норми проникали у свідомість і практику держав.

Свого часу І. Кант писав: "Стан миру між людьми, які живуть по сусідству, не є природний стан, status naturalis, останнє, навпаки, є стан війни ... Отже, стан миру має бути встановлено ". Це було зроблено в загальному масштабі Статутом ООН, який поставив війну поза законом, обмежив правомірне застосування збройних сил необхідністю самооборони. У результаті було покладено початок новому етапу в розвитку і звичаїв законів війни. Щоправда, деякі юристи стали стверджувати, що оскільки війна поставлене поза законом, то не можна говорити про права її учасників. Але більша частина вчених дійшла висновку, що право воюючих і нейтралітет продовжують існувати, хоча і з певними змінами. Уперше термін "міжнародне гуманітарне право" запропонував відомий швейцарський юрист Жак Пікте. Термін спочатку набув широкого вжитку в юридичній літературі, а згодом його було використано у назві Дипломатичної конференції "Про підтвердження і розвиток міжнародного гуманітарного права, що застосовується у період збройних конфліктів 1974-1977 рр.» У консультативному висновку Міжнародного суду ООН "Про законність погроз чи застосування ядерної зброї" 1996 р. сказано: система норм, які раніше називалися "законами та звичаями війни", надалі стала йменуватися "міжнародним гуманітарним правом".

Основним чинником, який сприяв утвердженню нової назви, було те, що Статут ООН забороняв війну як законний метод вирішення міжнародних спорів. Очевидно, варто погодитись з думкою американського професора Т. Мерона про те, що широке застосування терміна "міжнародне гуманітарне право" замість термінів "право війни" і "право збройних конфліктів" відображає вплив руху за права людини.

Характерною особливістю міжнародного гуманітарного права є те, що воно поєднує два різні ставлення до війни, одне з яких має юридичний характер, а інше – етичний.

Міжнародне гуманітарне право, яке прагне досягти компромісу між міркуваннями воєнної необхідності та вимогами гуманності, містить відповідний етичний елемент, оскільки йдеться про те, щоб пом'якшити прояви насильства через правове обмеження засобів і методів ведення воєнних дій і зобов'язання воюючих сторін гуманно поводитись з особами, які не беруть або перестали брати участь у бойових діях.

Основною відмінністю міжнародного гуманітарного права від права війни є те, що перше не вирішує питання про законність війни, для галузі це не принципово. Воно покликане захистити всіх жертв війни, тобто осіб, що не беруть або перестали брати участь у збройному конфлікті. Вміщуючи мінімальні стандарти прав людини в екстремальних умовах, норми міжнародного гуманітарного права закріплюють обов'язки держав щодо надання ними таких гарантій особам, які тимчасово опинились під їх владою і не є їхніми громадянами.