Клонування людини – досягнення чи небезпека ?

Із розвитком сучасних технологій штучного розмноження, які стають дедалі більше неприродними та нехтують цінністю ембріона та його правом на життя, ми стаємо свідками поступового “знецінення” гідності людини. Можна спостерігати постійну перевагу техніки над етикою, з одного боку, і постійне та щораз глибше знецінення гідності людського розмноження та ембріона людини, з іншого, тобто відбувається деградація гідності людини. Вже сама ідея можливості клонування людини свідчить про цілковиту  відсутність будь-якої пошани до неї та її гідності, що виявляється насамперед у ставленні до ембріона людини  та способу продовження людського роду.

У сучасної людини еволюціонує думка всевладності у будь-якій царині.  Цим породжена новочасна проблема клонування.

Клонування — це штучне безстатеве розмноження генетично однакових живих істот для формування  ідентичних копій того самого індивіда. На даний момент запропоновано два способи його здійснення: поділ близнюків (штучне розділення бластомерів ембріона на перших етапах його розвитку); пересадження клітинного ядра (одержання генетично ідентичних організмів за допомогою перенесення ядра соматичної клітини організму, якого хочуть клонувати, у яйцеклітину, з якої було вилучено ядро).

Перші спроби клонування тварин здійснені у 30-х роках ХХ ст. Велику роль у цьому відіграв технічний прогрес у сфері молеку­лярної біології, генетики і штучного запліднення. Експерименти шотландських учених,  завершилися народженням вівці Доллі (27 лютого 1997). Це досягнення відкриває шлях до клонування людини.

Найчастіше на користь клонування подаються такі аргументи: реалізація "права" батьків на потомство саме таке, яке вони хотіли б мати (вибір статі, характерних рис); можливість продукції двійника особи; створення "армії клонів", придатних для певних воєнних дій, створення "банку органів" для трансплантації.

Моральна оцінка цього явища міститься в інструкції " Дар життя" (1987), а також у документі папської Академії "За життя"  —"Роздуми про клонування" (1997).

Для здійснення клонування гамети непотрібні, що зводить нанівець природне розмноження людини, яке пов’язане з сім'єю та взаємним самовідданням подружжя. Така форма розмноження цілком незалежна від подружньої любові – духовної, психологічної та фізичної. Клонування цілком усуває людський статевий акт, спрямований на єднання та розмноження. Сімейні зв’язки, почуття батьківства за таких умов  нівелюються.

Техніка клонування призводить до зневаги людини вже в перші моменти її життя і є тяжким злочином проти ембріона, оскільки той, хто виконує клонування, має підстави вважати, що це він “створює ембріон”, а отже є його господарем, тобто  посідає всі права на нього.

Порушуються також права дитини. Вона має право бути плодом особливого акту любові своїх батьків. Має також невід’ємне право на охорону свого життя від самого моменту свого зачаття. Клонування порушує ці права.

Отже, аргументи проти клонування людини такі: порушення людської гідності, бо людське життя зводиться до рівня "біологічного матеріалу";  відділення сфери прокреації від правди­вого людського контексту подружнього акту; знищення людських ембріонів; радикальна маніпуляція розмноженням людини, при якій порушуються особистісні взаємини між батьками та дітьми, що може призвести до зникнення поняття сім'ї та сімей­них стосунків. Кожна людина має право на свою унікальність та неповторність. Її тіло та генотип також є інтегральним елементом гідності й унікальності, тоді як клонована істота — це завжди "копія" когось іншого, що може призвести до втрати власної ідентичності, до відчуття меншовартості; породження небезпеки суспільної маніпуляції в євгенічному напрямку, вибору "генетично кращих" людей; створення "клонів" живих осіб виключно як джерела для трансплантації органів є зведенням людини до рівня предмету вжитку, що цілком неприпустиме з позицій персоналістичної біоетики.

Етично неприпустимі: репродуктивне і так зване терапевтичне клонування людини та клонування клітин, що походять від ембріональних стовбурових клітин. Зпозиції біоетики допустимо клонувати клітини, отримані від стовбурових клітин дорослої людини, які використовуються для лікування та наукових досліджень.

Останні експерименти з клонування показали всьому світові, що медична і біологічна науки поставили питання, які стосуються не лише лікарів, а й всіх і кожної людини. Уся світова спільнота одностайно закликають взяти під контроль розроблені методи, що є ще на стадії експерименту, і не допустити їх перетворення на предмет комерції та застосування їх на людині. Така одностайність зумовлена загрозою для всього людства.

Ми не ставили собі за мету вирішити етичні проблеми терапевтичного клонування, а постаралися показати різні точки зору на дану проблему.

Мабуть, жодне із досягнень науки не викликало минулого століття таких бурхливих дебатів, як клонування. Можливість створювати людські копії фактично розділила світ на дві частини: тих, хто «за», і тих, хто «проти». Причому проти виявилася не тільки більшість релігійних діячів, але й частина наукової спільноти. «День» пропонує думки українських учених стосовно експериментів з клонування.

У листопаді минулого року Організація Об'єднаних Націй відмовилася від резолюції, що накладає повну заборону на клонування людини. Тоді конфліктуючі сторони дійшли висновку, що розв'язати проблему не вдасться, а тому ухвалили рішення зупинитися на декларації з досить розмитими формулюваннями, яка задовольнить обидва табори. Ініціатором компромісного варіанту стала італійська делегація. 

Багато дослідників впевнені, що використовування кліток клонованих ембріонів дозволить розв'язати багато проблем сучасної медицини. Зокрема, експерименти можуть допомогти справитися з хворобою Альцгеймера. З другого боку, використовування кліток ембріонів приведе до смерті самих ембріонів, що категорично не влаштовує опонентів учених.

Проблема клонування — дуже серйозна проблема в біоетиці, що існує вже близько 30 років та істотно відрізняється від традиційної класичної нормативної етики, що вчила моралі, і від теоретичної етики, що пояснює зні. Якщо йдеться про погляд суто релігійний, то вiн однозначний: не можна робити те, чого не зробив Бог. Ця думка має певний резон, і до неї варто прислухатися. Але й інші погляди на цю проблему теж мають раціональне зерно. Наприклад, точка зору, згідно з якою можна з допомогою клонування відтворити для батьків загиблу дитину, теж має право на існування і гуманістичний потенціал.

ХРОНІКА ЕКСПЕРИМЕНТІВ З КЛОНУВАННЯ ЛЮДИНИ

У Південній Кореї людину клонували у травні 2002 року

Представники Міністерства охорони здоров’я Південної Кореї заявили, що розпочали розслідування діяльності медичної компанії BioFusion Tech, яка оголосила про те, що клонувала людину. Про це повідомило ВВС.

Італійський лікар Северіно Антінорі заявив про вдале клонування людини в рамках програми, в якій беруть участь 5000 безплідних пар. Зі слів Антінорі, одна з жінок, які беруть участь у проекті, нині знаходиться на 8-му тижні вагітності. З якої країни ця жінка, лікар не повідомив. Про це Антінорі заявив в ОАЕ на конференції «Майбутнє генетичних технологій і проблеми світових програм клонування», повідомляє Gulf News 5 квітня.

Проект доктора Антінорі, відомого як «батька неможливих дітей», і лікаря Завоса включає в себе перенесення ДНК з ядра живої соматичної клітини в яйцеклітину жінки та ініціацію поділу. Потім ембріон вміщується в матку.

Президент висловив побоювання, що незабаром людей створюватимуть «для виробництва запчастин» чи за спецзамовленням — із заздалегідь заданими властивостями. «Єдине справедливе рішення з цього питання з погляду етики — повна заборона», — сказав Буш.

«Експерименти з терапевтичного клонування порушують найважливіший постулат лікарської етики: не можна рятувати хворого за рахунок здоров’я чи життя іншої людини», — заявив Джордж Буш і пояснив, що стовбурні клітини отримують, вбиваючи вже зароджений ембріон. Другим аргументом Буша на користь заборони терапевтичного клонування стали «сумніви в його успішності при лікуванні», а третім — неможливість контролювати долі всіх ембріонів, які клонуватимуть нібито з терапевтичною метою.

Історія розвитку ідеї про права людини – це, насамперед, історія нових понять права і тихнових юридичних теорій, які формуються на основі цих понять. До числа таких понять  і конструкцій слід віднести й ідею соматичних (особистісних) прав людини, дослідження яких є складовою антропології права, утвердження якої відбувається в останнє десятиліття в Україні.

Стрімкий розвиток новітніх біомедичних технології, з одного боку, приносить рятування від багатьох серйозних хвороб, пов’язаних зі здоров’ям людини, а з іншого боку – стає джерелом необмеженого втручання в людську природу, породжує етичні, філософські й правові проблеми. При цьому значна їх більшість не маєоднозначного вирішення і є предметом наукових суперечок. Незаперечною стає теза, що нерозумне використання нових технологій може привести до катастрофічних наслідків. Із розвитком біомедичних технологій неконтрольована еволюція  оматичних прав тому напрямку й у тому темпі, які диктує сучасне життя, може викликати втрату наших традиційних уявлень про людину. Мабуть, одним із яскравих прикладів прояву зазначених тенденції є феномен клонування. Соматичні права людини як унікальний правовий феномен, що визначає сферу вільної  самореалізації та розвитку соціобіодуховної істоти – людини, потребує надійних та ефективних гарантій з боку держави, а відтак – визначення і подолання прогалин у системі гарантій особистих прав людини загалом, соматичних, зокрема. Вищезазначене є завданням не тільки філософії та теорії держави і права, а й є нагальною потребою суспільно-правової практики.

Розглянемо аргументи щодо доцільності клонування людини, які найчастіше лунають у рамках ліберального підходу: 1) реалізація „права батьків на потомство», тобто розвиток ще однієї прокреаційної техніки, яка ще більше ніж інші технології штучного запліднення інгерує в процес формування нового життя, оскільки у випадку клонування вже йдеться не лише про те, щоб мати дитину, але мати дитину саме таку, яку б вони хотіли мати (вибір статі, характерних рис); 2) можливість очікування своєрідної „безсмертності, пов’язане з клонуванням самого себе і через те „нескінченного продовження власного життя; 3) створення „армії клонів» придатних для певних воєнних дій; 4) цей спосіб нестатевого розмноження дає незалежність в цій сфері багатьом феміністкам; 5)  клонування  – це також можливість створення „банку органів» для трансплантації (надзвичайна властивість первинних зародкових клітин, звана тотіпотенцією, є причиною того, що могли б вони бути придатні в лікуванні багатьох до цієї пори невиліковних хвороб). Окрім того, одним з аргументів прихильників ліберальної позиції є те, що заборони на наукові дослідження завжди мають обмежений часом характер, оскільки вони йшли, і йтимуть. По-друге, якщо все ж таки заборонити клонування людей, може бути одночасне слід заборонити і народження природних близнят? По-третє, поява людських генетичних копій безпечна. Не треба боятися можливості клонування, у даному сенсі тиражування геніїв злочинного світу, маніяків – адже «душа генетично не обумовлена» і саме тому в клонуванні немає нічого аморального. 

Прихильники консервативного підходу в більшості випадків базують свої аргументи на релігійних та традиційних уявленнях та поглядах, причому спостерігається єдність негативної оцінки клонування з боку всіх традиційних релігій. Так, з точки зору буддизму, клонування розглядається як порушення карми, є «чорним» гріховним діянням, що призводить до негативних наслідків в подальшому та причиною поганих перероджень у світі тварин, претов та демонічних створінь. Представники іудаїзму вважають, що клонування ізольованих тканин та клітин організму не здійснює посягання на гідність особи і може бути корисним у біологічній та медичній практиці. Клонування ж людини подібно до відомої біблейської історії, коли критерій «істина – неправда» замінився в Адама та Єви навідносні поняття «добро» та «зло». Оскільки визначення, що таке добро та зло залежить від самих людей, то всі критерії виявились заплутаними, і істина тепер вважається злом, а неправда – благом. Переступивши заповіді Всевишнього, вони набули надлишкових знань, які призвели їх до суперечливих намірів та бажань, і в дійсності є перешкодою для справжнього знання.

У рамках прагматичного підходу, відбувається намагання поєднати основні положення двох попередніх підходів, висловлюються обережні, некатегоричні погляди, пропонується знаходити компроміс між вимогами моральних, етичних норм та прагненнями наукового прогресу, не забороняти дослідження з клонування, а здійснювати  контроль у цій галузі, встановлювати законодавчі межі тощо. Прихильники даної позиції, а серед них в основному представники юридичної та медицинської науки, виходять із того, що науковий пошук неможливо спинити, він буде продовжуватися, отже, необхідно проаналізувати всі можливі наслідки даних процесів, та виробити оптимальну модель правової регламентації.

Разом із тим дія Закону «Про заборону репродуктивного клонування людини» не поширюється на клонування інших організмів, а також на терапевтичне клонування, оскільки автори законопроекту виходили з того, що терапевтичне клонування не спрямоване на повноцінне відтворення істоти і воно якраз і є тим винятком, коли клонування людини може бути дозволене, оскільки це може зберегти життя багатьом людям, народженим природним шляхом. В Пояснювальній записці до проекту вищезгаданого Закону, автори законопроекту зазначили, що в залежності від мети вирощування клону розрізняють клонування, спрямоване на відтворення людської істоти, як способу розмноження (репродуктивне клонування) і клонування для медичних цілей (терапевтичне клонування, тобто клонування з метою регенерації органів тієї ж людини або виробництва медичних препаратів). Терапевтичне клонування є тим самим, що й репродуктивне, але з обмеженням до 14 днів терміном зростання ембріонів. Протягом перших 14 днів формуються ембріональні клітини, здатні надалі перетворюватися на специфічні тканинні клітини окремих органів серця, нирок печінки, підшлункової залози тощо, і використовуватися у медицині для терапії багатьох захворювань. У багатьох країнах дозволяється застосовувати терапевтичне клонування і проводити досліди на стовбурових клітинах у медичних цілях. Слід зазначити, що з точки зору консервативної позиції, християнських та інших традиційних конфесій, «терапевтичне клонування» є також неприпустимим, як і репродуктивне. «У випадку із так званим «терапевтичним клонуванням» мова не іде ні про яку терапію, тобто лікування, а маються на увазі експерименти над ембріонами для отримання певних знань, які могли б привести медицину в майбутньому до якихось важливих методів лікування. Але сьогодні ці досліди приводять до знищення ембріонів, що медициною виправдовується. Християнська етика, проте, вважає що люди володіють особистою гідністю і не повинні бути використаними в якості засобу для досягнення цілей інших людей» – зазначають представники православної церкви. Аналогічну категоричну позицію займає і католицька церква. Отже, з консервативної точки зору допустимим та корисним є лише клонування ізольованих клітин і тканин організму.

Як вже було зазначено, Закон України «Про заборону репродуктивного клонування» не стосується терапевтичного клонування, що, на думку науковців, які займаються вивченням правових аспектів клонування, здатне призвести до того, що окремі лабораторії «під вивіскою» дозволеного клонування проводитимуть експерименти і з репродуктивного клонування.

Отже, аналіз основних філософських та правових проблем клонування з точки зору формування концепції соматичних прав людини (яка базується на тезі, що вирішення основних дискусійних питань етичного спрямування щодо реалізації або обмеження права на клонування, повинно стати основним підґрунтям його законодавчої регламентації) свідчить про актуальність подальших наукових розвідок у даному напрямі. У свою чергу, правове оформлення соматичних прав людини, пов’язаних із клонуванням, в нашій країні перебуває на початковому етапі свого розвитку, має превентивний характер, і фактично зводиться до заборони репродуктивного клонування людини та неврегульованістю на законодавчому рівні терапевтичного клонування. Необхідною є широка та ґрунтовна суспільна дискусія щодо меж та змісту правового регулювання та конкретних перспектив розвитку законодавства у цьому напрямку, яка повинна базуватися на досягненнях філософської думки, враховувати відповідні засади та принципи біоетики.

Історія знає заборони на науку: заборона генетики і кібернетики в 40-60-х роках XX століття в нашій країні позначається на розвитку технологій до теперішнього часу. Наукову думку заборонити не можна. Історично вибір людей, які прагнули повернути годинник історії назад і обмежити або заборонити застосування вже існуючих технологій, ніколи не бував ні реалістичним, ні продуктивним. Необхідно регулювати застосування наукових досягнень, як це робиться з атомною енергетикою, генно-інженерними організмами і іншими аспектами людської діяльності.