2 Червня 1946 р. Було проведено референдум про форму дер­жавного правління. Більшість населення висловилася проти мо­нархії, і 18 червня 1946 р. Італію було проголошено республікою.

Конституцію було схвалено більшістю Установчих зборів у 1947 р., а з 1 січня 1948 р. вона набрала сили.

Б) Італійське "економічне диво". Американська допомога за планом Маршалла (вже 1947 р. було надано 100 млн доларів) дала можливість Італії відновити її економічний потенціал.

Економічною доктриною уряду де Гаспері був неолібералізм — повна свобода ринкової торгівлі, конкуренція й розвиток приват­ного підприємництва.

Християнські демократи здійснили обмежену аграрну рефор­му. Селяни одержали 1,5 млн гектарів землі. Частину поміщиць­кої землі вони придбали за викуп, решту — завдяки вільному продажеві. При цьому держава надала селянам кредит. За допо­могою державних коштів зменшився розрив міжпромисловою Північчю і сільськогосподарським Півднем. Італія перетворилася з аграрно-індустріальної країни в індустріально-аграрну.

У 50—60-х рр. за темпами економічного зростання Італія посідала перше місце в Європі та друге у світі після Японії. Це явище дістало, назвуіталійського "економічного дива". У його основі — сприятливі зовнішні та внутрішні фактори, і насампе­ред зростання іноземних інвестицій, ефективне використання досягнень НТР, структурна перебудова економіки, державна під­тримка підприємництва та збереження демократич­них форм правління.

Держава подала велику допомогу корпораціям, надаючи їм фінансові й податкові пільги. Це дозволило створити великі все­світньо відомі об'єднання: ФІАТ в автомобільній промисловості, "Монтектіні" в хімічній, "Піреллі" в гумовій, "Едісон" в електро­енергетичній. Італія увійшла до сімки найбільш індустріально розвинених країн світу.

В) Соціально-економічний і політичний розвиток країни наприкінці XX — на початку XXI ст. Протягом усіх післявоєнних років ХДП перебу­вало при владі в різних коаліціях. Зокрема, влітку 1973 р. в Італії було сформовано уряд лівого центру. До нього увійшли ХДП, соціалісти, республіканці йсоціал-демократи.

У 70-х рр. в середовище італійської молоді проникали ліваць­кі настрої, поширювався тероризм — як ліво-, так і правоекстре­містський, що посилено підтримувався з-за кордону. Лівацькі групи створили "червоні бригади", які вбивали політичних дія­чів, суддів, прокурорів.

Одночасно за фінансової підтримки великого капіталу стали активізуватися неофашисти — партія, "яка сумує за минулим". Банди"чорносорочечників" за потурання влади чинили напади на активістів демократичного руху, організовували вибухи, під­пали. У травні 1978 р. було вбито лідера ХДП А.Моро, який виступав за співробітництво з лівими силами.

Найбільш кривавим був 1980 р., коли кожні 2 дні коїлося вбивство. 2 серпня 1980 р. у м. Болонья на залізничному вокзалі внаслідок терористичного акту вибухнула бомба, загинули 84 осо­би та близько 200 дістали поранення. У травні 1982 р. було вчинено замах на главу католицької церкви папу Іоанна-Павла II.

Сильні позиції у внутріполітичному житті Італії мала також мафія. Мафіозні структури діяли в економіці багатьох районів країни, мали своїх людей у різних органах влади, впливали на життя цілих регіонів.

У 80-х рр. у боротьбі проти тероризму і мафії було досягнуто значних успіхів. Відбувся найбільший в історії Італії судовий процес над мафіозі у столиці Сицилії м. Палермо (1986 р.). На лаві підсудних опинилося близько 500 злочинців.

В останні десятиріччя XX ст. економіка, що зазнала кризи в середині 70-х рр., поступово повертала втрачені позиції. Розпо­чався новий, більш інтенсивний період розвитку провідних галу­зей' виробництва: електроніки, машинобудування, більшості га­лузей легкої промисловості, особливо швацької та взуттєвої, заякими Італія посідає перше місце у світі. У 90-х ррі значного розвитку досягло виробництво обчислювальної техніки, роботів, комп'ютерів.

Із крахом комуністичного блоку втратила вплив у країні Іта­лійська комуністична партія (ІКП). У 1991 р. вона стала Демокра­тичною партією лівих сил (ДПЛС), але значна частина її членів залишилася на старих позиціях.

Початок 90-х рр. ознаменувався в Італії серією гучних полі­тичних скандалів. Головна причина цього полягала в жахли­вій корумпованості урядових і парламентських структур, їхніх зв'язках із мафіозними угрупованнями.

У 1992 р. італійська поліція розпочала великомасштабну опе­рацію "Чисті руки". Під час її проведення виявилося, що до скан­далів, пов'язаних із хабарами, зносинами з мафією, причетні всі найбільші політичні партії Італії, що доступилися до влади, — християнські демократи, соціалісти, республіканці.

Декретом президента Оскара-Луїджі Скальфаро від 16 січня 1994 р. парламент було розпущено. Розпуск парламенту XI скли­кання фактично означав кінець італійської Першої республіки, яка проіснувала майже півстоліття.

З'явилися нові партії, рухи. Се­ред них — асоціація "Вперед, Італіє!". її створив один з найбіль­ших підприємців країни, телевізійний магнат Сільвіо Берлусконі ("за сумісництвом" — президент і хазяїн одного з найсильніших у світі футбольних клубів — "Мілан").

У квітні 1996 р. відбулися нові вибори. 284 мандати одержала знов утворена лівоцентристська коаліція, головну роль у якій відіграє ДПЛС. Уряд очолив колишній християнський демократ Романе Проді.

Отож, в останні роки XX і на початку XXI ст. в Італії відбу­валися часті зміни урядів, створювались і розпадались політичні коаліції, в яких провідну роль відігравали лідери найвпливовіших політичних партій. Зокрема, у квітні 2001 р. до влади знову доступилися правоцентристи на чолі з асоціацією "Вперед, Італіє!" С.Берлусконі.