2. Велика Британія.

А) Внутрішня і зовнішня політика лейбористських і консервативних уряді у 40—70-х рр.

Народ Великої Британії поряд з іншими країнами антигітлерівської коаліції зробив великий внесок у розгром нацизму,

Людські втрати країни в роки війни були порівняно невелики­ми — 300 тис. убитих і тих, що пропали безвісти.

Друга світова війна значно послабила позиції Великої Брита­нії на міжнародній арені. Вона втратила багато зовнішніх ринків і майже 25% закордонних капіталовкладень.

Державний борг країни зріс у 4 рази. Під тиском національно-визвольного руху почався розпад Британської імперії.

Економічні труднощі посилювало й те, що підприємцям вигід­ніше було вивозити капітали за кордон, аніж вкладати їх у на­ціональну промисловість.

Лейбористський уряд К.Еттлі (1945—1951 рр.) провів на­ціоналізацію і реконструкцію низки галузей економіки.

До рук держави перейшли Англійський банк, підприємства вугільної та газової галузей промисловості, електростанції, залізниці, річ­ковий і вантажний автомобільний транспорт.

Колишні влас­ники отримали 2,5 млрд фунтів стерлінгів, хоча це були найвід­сталіші та найзбитковіші підприємства, їх утримання й рекон­струкція лягли на плечі податкодавців.

Це викликало невдово­лення широких верств населення, яке посилилося разом із не­ефективністю соціальних реформ і привело до поразки лейбо­ристів на виборах 1951 р.

Після цього 13 років країною правили консерватори.

До вла­ди повернувся В.Черчилль (1951—1955 рр.); його наступником був Е.Іден. У внутрішній політиці консерватори скоротили асиг­нування на освіту, соціальне страхування, підвищили ціни на побутові послуги. Вартість життя зросла на 20%. У зовнішній — проводили активний курс на "стримування комунізму", укріплю­вали англо-американський союз.

З 1964 р. по 1979 р. (за винятком періоду з червня 1970 р. по лютий 1974 р., коли при владі перебував консервативний кабінет Е.Хіта), на політичному олімпі Великої Британії панували лей­бористи.

Кабінети Г.Вільсона (1964—1970 і 1974—1976 рр.) та Дж.Каллагена (1976—1979 рр.), попри всі їхні зусилля, здійснив­ши обіцяну тред-юніонам націоналізацію, збільшивши видатки на соціальні програми і змінивши податкову систему, все ж не домоглися економічної стабілізації. Країна втратила свої позиції на світовій арені.

Б) Ліквідація Британської імперії.

Опір колоніальній політиці Великої Британії почав наростати після другої світової війни. Англійці вже не могли утримати свої позиції в Індії. Уряд Великої Британії в 1947 р. розділив свою колишню колонію на дві незалежні держави — Індію й Пакис­тан.

У 1948 р. здобув незалежність о. Цейлон (нині Шрі-Ланка). Того ж року суверенітет отримала Бірма.

Більшість колишніх британських колоній входять до Британської співдружності націй, яка була створена на основі Вестмінстерського статуту 1931 р. і сучасних форм набула після другої світової війни. Членами співдружності є 49 держав.

Усі країни й території, що утворюють співдружність (окрім Канади), входять до стерлінго­вої зони й підтримують тісні зовнішньоекономічні відносини з Великою Британією. У рамках

Співдружності здійснюється тісне співробітництво у військовій галузі — підготування кадрів, по­стачання зброї, розвиток військових галузей промисловості.