В) "Тетчеризм".

У травні 1979 р. на парламентських виборах перемогу здобу­ла консервативна партія на чолі з М.Тетчер.

Лідер консервато­рів стала першою в британській історії жінкою-прем'єром.

Консерватори доступилися до влади з чітко опрацьованою програмою дій. її метою було вивести Велику Британію з со­ціально-економічного застою.

Для цього, на думку М.Тетчер, було, необхідно:

•    зупинити інфляцію, посилення якої розладнало господарське життя країни;

•    зменшити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б змогу збільшити інвестиції в економіку;

• докорінно звузити державне втручання в господарські та соціальні справи, що доти негативно впливало на зростан­ня економіки;

•    "приборкати" профспілки, які, за переконанням консерваторів, зосереджували "надмірну владу", а це підривало розвиток бізнесу.

У соціальній сфері Тєтчер застосувала принцип: хто достат­ньо заробляє, тому нема чого безплатно вчитись і лікуватись. Політичною філософією прем'єр-міністра став вислів; "Безплат­ний сир буває тільки в мишоловці".

Унаслідок політики "тетчеризму" Велика Британія досягла такого рівня економічного розвитку, який дав підстави говорити про '"британське економічне диво": на 1 млн скоротилася кіль­кість безробітних, понад 60% англійців стали власниками квар­тир чи будинків, кожен четвертий британець зробився власни­ком акцій, середні прибутки населення зросли на 30%; скороти­лися кількість страйків і членство у тред-юніонах.

Лідер консерваторів М. Тетчер виходила з того, що Велика Британія повинна мати сильну армію та флот і вдосконалювати ядерну зброю. Вона була однією з головних захисників доктрини "ядерного стримування".

Англо-радянські відносини до 1985 р. були фактично заморо­жені. Тетчер не сприймала комунізм у жодній формі та була послідовною його противницею.

Після приходу до влади в СРСР М. С.Горбачова Тетчер уста­новила з ним тривкі контакти, розпочався плідний діалог, вона вітала суспільно-політичні зміни в СРСР.

Г) Сучасне становище у країні. 

1 травня 1997 р. у Великій Британії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобули лейбористи.

43-річний лейборист Тоні Блер переміг 54-річного Дж.Мейджора, наступника М.Тетчер.

Зокрема, Т.Блер наважився розпочати конституційну рефор­му. Одним з основних напрямів цієї реформи було надання біль­шої автономії Шотландії та Уельсу.

Другим напрямом конституційної реформи є зміна статусу палати лордів. Прем'єр-міністр прагне перетворити її в більш демократичний орган, який репрезентував би всіх виборців.

Д) Українсько-британські відносини. 

Дипломатичні відносини між Україною та Великою Британі­єю було встановлено 1992 р. 

Перші українці у Великій Британії з'яви­лися наприкінці XIX ст. Нова еміграційна хвиля припала на час після другої світової війни, коли сюди прибули 25 тис. українців, серед яких більшість становили звільнені з таборів в'язні, воїни УПА, дивізійники з СС "Галичина" (8,5 тис).

99% Українців Великої Британії живуть в Англії, з них 3/4 — в індустріальних містах Центральної Англії та близько 2 тис. — у Лондоні.

Порівняно з іншими національностями український етнос становить відверту меншість — 0,03—0,04%. 75% британ­ських українців не мають підданства.

Незважаючи на цей важливий політичний фактор, життєвий рівень такий самий або навіть дещо вищий, ніж у середньому в країні серед працюючих.

Більшість українських родин має власні будинки. Майже 80% українців зайняті фізичною і некваліфікованою працею майже в усіх галузях економіки. Інші — службовці,працюють у різноманітних комерційних бюро, на підприємствах.

Серед українців зростає кількість інженерів, техніків, архітекторів.

Культурне життя діаспори досить різноманітне. Велику попу­лярність у Великій Британії мають хори "Діброва", "Гомін", танцювальний ансамбль "Орлик".

У Лондоні діють бібліотека і невеликий музей ім. Т.Г.Шевченка.

У системі "Союз українців у Великій Британії" діють вечірні українські школи, молодіжні організації ПЛАСТ і СУМ.

75% британських українців — католики. Одним із найбіль­ших українських видань є заснована 1947 р. газета "Українська думка" та журнал "Український огляд". Хоча українська мова зазвичай вживається в сімейному побуті, у церквах, англомовне оточення, змішані шлюби перешкоджають розвиткові рідної мови.

 

3. Франція. 

А) Четверта республіка.  На політичну арену вийшли нові суспільно-політичні об'­єднання. Впливовою силою став Союз деголлівців. Найбільшими політичними партіями стали Французька комуністична партія (ФКП), яка 1945 р. нараховувала 800 тис. членів,Французька соціалістична партія (ФСП), 1946 р. — 350 тис. членів.

9 вересня 1944 р. генерал Шарль де Голль сформував коалі­ційний Тимчасовий уряд, до якого увійшли учасники руху Опо­ру. Вся повнота влади була фактично зосереджена в руках голо­ви Тимчасового уряду.

Становище у Франції було дуже складним. Двічі відбували­ся вибори до Установчих зборів, тричі проводився референ­дум. Нарешті, 13 жовтня 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки (Перша республіка існувала в 1792— 1804 рр., Друга — в 1848—1852 рр., Третя — в 1870—1940 рр.). Вона декларувала право на працю, відпочинок, організацію профспілок, проведення страйків, право робітників на участь в управлінні підприємствами.

24 груд­ня 1946 р. нова конституція набрала чинності.

Четвертій республіці дісталася дуже складна економічна спадщина

За рахунок зовнішніх позик і кредитів за планом Маршалла у період із 1946 р. по 1958 р. країна одержала 12 млрд. доларів.

Як наслідок прискорилися темпи економічного розвитку. У 1948 р. промисловість Франції перевершила довоєнний рівень, а 1958 р. випуск промислової продукції зріс у 2,5 раза порівняно з довоєнним рівнем.

У сільському господарстві цього рівня було досягнуто 1950 р.

У червні 1949 р. Франція стала членом НАТО. У квітні 1951 р. вона була співзасновницею Європейського об'єднання вугілля і сталі. Утворення цього об'єднання зміцнило міжнародні позиції Франції, сприяло налагодженню торгового, економічного, куль­турного співробітництва. У 1957 р. в Римі було підписано угоду про створення Спільного ринку, провідну роль в якому відігра­вала Франція. Проте політична боротьба в країні не вщухала.

За час існування Четвертої республіки змінилося 25 кабінетів.  Налякані перспективою нового піднесення демократичного руху, владні структури пішли на ліквідацію Четвертої республіки і запросили де Голля повернутися в політику.

Б) Становленим П'ятої республіки. Шарль де Голль. 1 червня 1958 р. більшість Національних зборів затвердила де Голля керівником уряду.

Нова конституція Франції, прийнята 28 вересня 1958 р., знач­но звузила повноваження парламенту і значно розширила права президента. 21 грудня 1958 р. президентом Французької республіки було обрано Шарля де Голля. Він чима­ло зробив для зростання ролі Франції у світі.

Режим П'ятої республіки вирізнявся посиленням втручання держави у сферу економіки і соціальних відносин.

За допомогою державних законів, субсидій та інших пільг швидкими темпами розвивалися нові галузі, пов'язані з науково-технічним прогре­сом, — атомна і ракетна, виробництво ЕОМ, радіоелектроніка.

У зовнішній політиці де Голль мав на меті три основні завдання:

• відродити велич Франції,

• зміцнити її незалежність і само­стійність,

• послабити вплив США в Європі.

Негативно ставля­чись до комуністичного режиму, він пішов на зближення з СРСР, щоби створити противагу США.

У 1966 р. президент заявив про вихід Франції з військової організації НАТО за збереження уча­сті в політичних структурах Північно-Атлантичного блоку.

Де Голль приділяв першочергову увагу модернізації збройних сил, їхньому оснащенню сучасною зброєю.

Франція створила атомну бомбу, атомні підводні човни, балістичні ракети. Президент за­перечував проти перетворення ЄЕС на наднаціональну організа­цію й наполягав на створенні "Європи Батьківщин", виступав проти прийняття до ЄЕС Великої Британії, вважаючи її провід­ником впливу США в Європі.

В) Травневі події 1968 р. За роки правління де Голля виробництво значно зросло, тоді як реальна заробітна платня зростала повільніше. У зв'язку з перебудовою промисловості збільшилася кількість безробітних. Постійно зростали податки.

У травні — червні 1968 р. політична криза в країні вилилася в гост­ру сутичку робітничого класу, демократичних сил із силами урядо­вих військ.

Започаткували ці події студентські виступи. За 60-ті рр. чисельність студентів збільшилася до 600 тис.

До них приєднали­ся робітники і службовці майже всіх галузей промисловості.

Наприкінці травня — на початку червня страйкувало вже близь­ко 1,6 млн. душ.

Страйк виявився настільки могутнім та організо­ваним, що уряд і підприємці були змушені піти на поступки.

Г) Франція наприкінці XX — на початку XXI ст. У 1981 р. президентом став соціаліст Ф. Міттеран. Він продовжив курс на об'єднання Західної Європи, підтри­мання добросусідських відносин із країнами Східної Європи. 

Завдяки франко-німецькому примиренню стало можливим ство­рення загальноєвропейських інституцій. Франція, як і раніше, мала великий вплив в Африці.

У травні 1995 р. на президентських виборах переміг Ж.Ширак, лідер партії Об'єднання на підтримку республіки (ОПР).

У жовтні 1995 р. стався соціаль­ний вибух. Застрільниками виступили студенти, які вимагали збільшення кредитів на освіту й гарантії зайнятості після закін­чення навчання.