6. Основні етапи процесу анотування.

Процес написання анотації складається з трьох основних етапів: перший – підготовчий, передбачає оцінку інформаційної значущості документа на вибір виду його інформаційної характеристики; другий – основний, на якому проводиться аналіз змісту документів та виявлення основних інформаційних фрагментів тексту; третій – заключний, спрямований на узагальнення найбільш значущої інформації і написання тексту анотації.

На підготовчому етапі, який проводиться після виявлення потрібних документів, починається бібліографічний аналіз кожного з відібраних джерел de visu. Результатом такого аналізу є оцінка документа з точки зору повної або часткової його відповідності інформаційним потребам користувача/ів, що, відповідно, може впливати на коректування бібліографічного запису документа.

Серед основних завдань загального аналізу документів, що виконуються на підготовчому етапі анотування, є ознайомлення зі змістом і формою видання, одержання уявлення про автора, про коло питань, які він опрацьовує, повідомлення головної і супутної теми документа, його типологічних та жанрових характеристик, загальне ознайомлення зі змістом першоджерел і визначення основних інформаційних частин тексту та попереднє їх осмислення.

У процесі аналізу документа (при потребі) бажано використовувати додаткову інформацію з рецензій, довідників, енциклопедичних видань, матеріалів конференцій, симпозіумів, відомостей про авторів, що подаються в кінці періодичних видань тощо. Такий підхід дасть анотатору відомості про видання та його автора, можливо про місце документа, що аналізується в науковому (художньому, професійно-виробничому) висвітленні теми тощо. Коло додаткових джерел і вирішення питання про достатнє їх залучення для загального бібліографічного аналізу залежить від складності теми документа, цільового і читацького призначення створюваної анотації.

Аналіз кожного документа передбачає ознайомлення з титульним аркушем, видавничою анотацією, змістом, передмовою та/або вступною статтею, примітками, коментарями. Все це дасть можливість оцінити актуальність тематики, оригінальність змісту, достовірність повноти і оперативність інформації.

Якщо це стаття з фахового чи художньо-літературного часопису, то слід одержати загальне уявлення про дане періодичне чи продовжуване видання (хто його видає, з якого часу, якою є його спрямованість чи основна тематика) і, при потребі, визначити місце даної публікації і самого автора серед інших робіт, що висвітлюють дане пи-тання (тему чи проблему).

Якісно проведений загальний аналіз документа сприяє усвідомленню анотатором багатоаспектності його змісту, визначенню типу майбутньої анотації, прийняттю рішення про повне, часткове або аспектне представлення змісту документа та визначенню інформаційної структури анотації.

Під інформаційною структурою анотації розуміється набір інформаційних елементів. Зокрема, анотації на твори з суспільних, природничих, технічних наук містять такі інформаційні елементи: характеристику типу твору, основної теми (проблеми), об’єкта, мети роботи та її результатів; наголошується, що нового несе дана робота у порівнянні з іншими, близькими їй за тематикою і цільовим призначенням (при перевиданні – відмінність даного видання від попереднього); при необхідності подаються відомості про автора. При анотуванні творів художньої літератури доречно вказати тип твору, національну приналежність автора, час, у який він творив, основну спрямованість творчості або творів автора, місце і час описаних подій.

Ознайомлюючись з документом, анотатор відмічає для себе відповідні інформаційні фрагменти для попереднього осмислення. Адже в анотаціях укладач має відобразити на конкретних прикладах продуманий ним аспект висвітлення теми (історичний, теоретичний, практичний тощо) і узгодити це з цільовим і читацьким призначенням майбутньої роботи. Саме такий підхід допоможе в кожному конкретному випадку обрати і застосувати певні прийоми і способи розкриття змісту творів друку.

Перш за все береться до уваги характер самої літератури. Виходячи з цього, всі відібрані для анотування документи можна умовно поділити на дві групи:

– до першої групи відбираються матеріали, які безпосередньо (і за заголовком) відповідають меті анотування;

– до другої групи відносяться документи, в змісті яких аспект висвітлення теми присутній, але не знайшов свого безпосереднього відображення в заголовку. У даному випадку доцільно виділити в кожному документі (книзі, статті, нормативних матеріалах тощо) всі змістові фрагменти, що пов’язані з аспектом висвітлення теми майбу-тньої роботи. Саме на це робиться основний наголос в анотації, саме такі фрагменти змісту документа виділяються в процесі попереднього ознайомлення з його текстом.

Мета основного етапу анотування полягає в одержанні повного і правильного уявлення про відібраний документ, його зміст: об’єкт, предмет (тему, проблему, питання), мету, завдання, новизну, відмінні особливості роботи, її результати, наукову і культурну цінність. Уточнюється цільове і читацьке призначення документа і співставляється з метою анотування.

При аналізі наукової і професійно-виробничої літератури основна увага приділяється новій інформації, принциповим положенням, концепціям, новим запропонованим методикам.

Читання тексту документа спрямоване на більш глибоке вивчення відмічених змістових фрагментів. Розрізняють два види читання: вивчаюче і реферативне. При вивчаючому читанні здійснюється запам’ятовування змістової інформації тексту. Реферативне читання спрямоване на вилучення найбільш суттєвої інформації та її узагальнення.

Після усвідомлення основних характеристик документа і одержання його узагальнюючого образа починається згортання інформації. При цьому використовуються загальнонаукові методи екстрагування, перефразування та інтерпретації.

Екстрагування – це побудова анотації на основі витягу із вихідного тексту речень, що містять смислові аспекти. Ці речення визначаються за зовнішніми ознаками, так званими маркерами (словесними кліше, мовними зразками) в процесі реферативного читання тексту першоджерела. Екстрагування є поширеним методом викладу інформації при автоматизованому анотуванні і реферуванні.

Перефразування – це побудова анотації на основі передачі змісту вихідного документа у перефразованому вигляді. При такому методі допускається заміщення, суміщення та узагальнення текстових речень. Текст анотації лише частково співпадає з вихідним документом.

Інтерпретація – це побудова анотації на основі узагальненого уявлення про зміст вихідного документа. При використанні такого методу автор оперує не самим текстом первинного документа, а його змістом. В анотуванні цей метод використовується, наприклад, для написання групових анотацій. При застосуванні методу інтерпретації може мати місце коментування певних аспектів твору, задуму автора тощо. Метод інтерпретації застосовується також при рецензуванні, написанні відгуків, оглядів, тому звернення до нього має бути продуманим, щоб не порушити межі між анотацією та іншими жанрами критичної літератури.

При застосуванні методів перефразування та інтерпретації важливо зберегти об’єктивність тлумачення першоджерела, повну і точну передачу авторської думки.

Разом з тим, найбільш розповсюджена група методів анотування одержала назву анкетного або поаспектного. Сутність поаспектного метода полягає в тому, що, аналізуючи першоджерело, працівник інформаційної сфери здійснює відбір відповідних змістових аспектів та визначає спосіб їх представлення. Анкетним або поаспектним він названий тому, що перелік основних аспектів тексту документа створює своєрідну анкету тексту, позиції якої заповнюються у процесі викладу змісту та висновків. Змістові аспекти єдині для різних галузей знання – відомості про автора, про об’єкт, предмет або зміст першоджерела тощо, хоча й відрізняються за своїм змістом і формою.

За результатами теоретико-методичного аналізу процесу анотування науковцями розроблена методика поаспектного (анкетного) анотування. – Власова.

Процес анотування можна поділити на три етапи: підготовчий, основний і заключний. На підготовчому етапі приступають до аналізу первинного документа, у ході якого здійснюють загальне ознайомлення з документом, виявляють фрагменти тексту, що відповідають інформаційним елементам анотації, відокремлення і первинне осмислення цих фрагментів. Важливо розуміти, що не всі відомості, одержані на цьому етапі анотування, можуть входити до анотації, адже ці відомості можуть бути поверховими, недостатніми для глибокого розкриття змісту і значення документа. Навіть назва твору і назви окремих розділів не завжди дають повне уявлення про його зміст. Тому важливо ознайомитися з повним текстом твору, особливо при складанні рекомендаційної анотації.

На основному етапі складання анотації переходять до вивчення виявлених ключових фрагментів тексту і більш глибокого осмислення їх. При цьому використовуються два види читання: вивчаюче і реферативне. У процесі вивчаючого читання запам'ятовують інформацію, що стосується змісту тексту. Реферативне читання передбачає вилучення найбільш суттєвої інформації з документа і її узагальнення. Вивчаючи фрагменти тексту, намагаються скласти загальне уявлення про нього. При цьому звертають увагу на особливості тексту і логіку розкриття теми, структуру твору, форму, жанр, читацьке призначення, хронологічні й територіальні межі змісту, стильові особливості, вивчають відомості про автора тощо. Усвідомлення основних характеристик твору здійснюється на рівні цілого, формулюється його узагальнений образ.

Саме на цьому етапі в процесі реферативного читання здійснюється синтезування, згортання інформації. Основними методами такого згортання і надання відомостей при анотуванні є: цитування, перефразування, інтерпретація. У межах цитування можна виділити екстрагування, тобто вибір з тексту найважливіших речень.

Повністю усвідомивши, що таке документ і якою має бути анотація на нього, складають її план. План анотації є схематичним, тезисним переказом майбутньої анотації, її інформаційним каркасом. Він може бути коротким або докладним, повним. Крім інформаційних елементів у плані відображаються основні прийоми і методи надання інформації про твір. При складанні плану анотації добирають словесні кліше — Маркери, що можуть бути використані при складанні її тексту.

На заключному етапі процесу анотування текст анотації формулюється, редагується й остаточно оформляється. При складанні тексту анотації отримані на попередніх етапах відомості поєднуються у пов'язану єдиною думкою характеристику документа. Однак анотація не є конспектом твору, його переказом. У ній слід повно і всебічно розкрити зміст документа. Співвідношення відомостей про різні аспекти твору має бути пропорційним. Послідовність викладу може бути різною, наприклад, від загального до конкретного або навпаки — від конкретного до загального.

Анотація має бути стислою, її обсяг становить приблизно 500 знаків, це 70 слів. Проте обсяг рекомендаційних анотацій не регламентується, вони більш розгорнуті. Лаконічність не може ставати на заваді розкриттю змісту. – Кушнаренко