5. Анотація як результат аспі, види анотацій.

За формулюванням, наданим у ДСТУ 2394-94, анотація —"стислий коментар чи пояснення щодо документа чи його змісту, а іноді навіть його короткий опис, що додається, як правило, у вигляді примітки після бібліографічного опису документа". Проте більш вдалим є визначення анотації з "Короткого термінологічного словника із бібліографознавства та соціальної інформатики", згідно з яким анотація — коротка характеристика документа з погляду його змісту, призначення, форми та інших особливостей. Анотація містить узагальнену характеристику первинного документа, вона не переказує його зміст, на відміну реферата, а розкриває тематику твору, його читацьку адресу, і£ ознаки, які можуть цікавити користувачів. Більшість анотацій дають оцінку первинному документу, вказують на його значення, місце серед інших. – Кушнаренко

Анотація як результат аналітико-синтетичної переробки інформації усвідомлюється як вторинний документ, що вміщує коротку узагальнюючу характеристику первинного документа, його частини чи групи документів з погляду призначення, змісту та інших особливостей.

Як вторинний документ, анотація має такі властивості: подає семантичну інформацію з первинного документа у згорнутому, узагальненому вигляді; супроводжує бібліографічний опис першоджерела і є результатом переробки інформації з нього.

Відповідно до викладу інформації, в анотації вона може бути: документом-екстрактом (тобто, побудованим на реченнях, екстрагованих з тексту вихідного документа; такими, наприклад, бувають анотації, створені в електронній формі); перефразованим документом (тобто, в процесі ущільнення семантичної інформації з першоджерела анотатор передає його зміст своїми словами); інтерпретованим (синтезованим) документом (тобто, зміст першоджерела або його певної частини може подаватися анотатором з тлумаченнями, роз’ясненнями його змісту, а також з рекомендаціями щодо використання). Але при виборі певних методів викладу інформації в анотації має враховуватися її цільове і читацьке призначення та мета анотування.

Найбільш загальна класифікація анотацій здійснюється за функціональним призначенням і за способом характеристики документів, які анотуються.

За функціональною ознакою анотації поділяються на довідкові та рекомендаційні, головна відмінність яких полягає у відсутності або наявності оцінки документів.

Довідкова анотація уточнює нечіткий заголовок документа і повідомляє з довідковою метою відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, які відсутні у бібліографічному описі. Такі анотації максимально короткі, не подають розгорнутої характеристики первинного документа, їм властиві здебільшого пошукова та комунікативна функції.

Рекомендаційна (оціночна) анотація спрямована на пропаганду документа, покликана зацікавити користувача, привернути його увагу, переконати у необхідності прочитання документа. Вона характеризує і оцінює документ, виходячи з потреб, рівня підготовки, вікових та інших особливостей тієї групи користувачів інформації, яким вона адресована. Тому в рекомендаційних анотаціях має місце дидактичне спрямування, педагогічні рекомендації, поради тощо. Вони мають бути написаними живою і доступною мовою. Різновидом рекомендаційного анотування є написання проблемних анотацій.

За способом характеристики первинного документа анотації поділяються на загальні й аналітичні. Загальні анотації характеризують документи, зміст яких повністю відповідає меті аналітико-синтетичної переробки інформації. Спеціалізовані анотації розкривають первинний аспект змісту першоджерела (теоретичний, історичний, технологічний тощо), який висвітлюється практично у всіх або в кількох структурних частинах документа, присвяченого певній темі, проблемі, галузі. Спеціалізована анотація спрямована на акцентування уваги конкретних або потенційних користувачів саме на наявності даного матеріалу в документі.

За кількістю документів, що анотуються, анотації поділяються на монографічні, аналітичні та зведені. Монографічні анотації відображають один документ. Аналітичні анотації розкривають лише частину документа і саме ця частина відповідає меті аналітико-синтетичної обробки інформації. Аналітична анотація може виділяти якусь частину документа – параграф, розділ або аспект змісту. Зведені або групові анотації об’єднують декілька близьких за змістом, або іншою ознакою документів, що дозволяє показати спільне та особливе в цих документах.

За глибиною згортання інформації розрізняють пояснювальні, описові та реферативні анотації. Пояснювальні анотації складаються з кількох слів або одного-двох речень і розкривають лише недостатньо інформативний заголовок документа. Описові анотації узагальнено характеризують зміст первинного документа, наводять перелік основних його тем і відповідають на запитання “Про що повідомляється в документі?” Реферативні анотації не лише подають перелік основних тем, але й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два запитання: “Про що повідомляється в первинному документі?” та “Що саме з даного питання повідомляється?” За глибиною згортання інформації реферативна анотація наближається до реферату. Близькими є і методичні прийоми створення цих вторинних документів. Однак написання реферату передбачає, що його укладач володіє сутністю проблеми, відображеної у тексті, є спеціалістом тієї галузі, до якої належить первинний документ.

Відповідно до виконання, анотації бувають авторськими або складеними інформаційним посередником.

За способом підготовки – ручні та автоматизовані.

Об’єктами анотування можуть бути будь-які документи. - Власова

Також анотації можуть бути поділені залежно від обсягу документа, що аналізують. Це загальні(на документ у цілому) та аналітичні(на розділ, параграф окремого документа чи статтю з періодичного видання) анотації.

За глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширені та реферативні. Останній вид анотацій є ніби перехідною ланкою між анотацією та рефератом.

За формою анотації бувають традиційними та телеграфного стилю. Традиційну анотацію подають як звичайне текстове повідомлення, а телеграфну— як формалізований текст, який зовні схожий на телеграфне повідомлення.

Анотації можуть бути складені авторами (авторські) або іншими особами (неавторські). За рівнем використання засобів автоматизації анотації поділяють на інтелектуальні (складені людиною) та формалізовані(складені за допомогою використання комп’ютерної техніки).

Залежно від кількості документів, що анотуються, анотації поділяються на монографічні і зведені (або групові). Монографічна анотація характеризує один документ, а зведена чи групова — кілька документів. Групові анотації можуть характеризувати окремі самостійні документи одного автора або близькі за тематикою чи іншими ознаками документи; вони можуть характеризувати кілька творів, об'єднаних в одному виданні (тематичний збірник); можуть характеризувати певний твір і подавати відомості про інші твори, що пов'язані з анотованим тематикою, жанром, автором або іншими ознаками. Групова анотація дає змогу більш раціонально, без повторень показати спільні риси й особливості первинних документів.

За рівнем використання засобів автоматизації анотації поділяють на інтелектуальні, тобто складені людиною, і формалізовані — складені з використанням комп'ютерної техніки. - Кушнаренко