3. Тлумачення й застосування колізійних норм.

1. Кваліфікація правовідносин

Перед судом або іншим органом, що повинен вирішити спір з «іноземним елементом», виникає проблема

• визначення фактичних обставин справи,

• кваліфікації цих обставин і обрання методу:

• прямим чи відсилочним

• при відсилочному - визначити право, що має бути застосоване

• в цьому праві найти належну матеріальну норму.

Тлумачення норми - з'ясування її змісту - тобто мети заради якої ї введено (духу) і власне припис як засіб реалізації цієї мети.

Стаття 1. Визначення термінів

4. вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

4. автономія волі - принцип, згідно з яким участники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин;

4. правова кваліфікація - визначення права, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

Основні способи вирішення питання кваліфікації.

1) за законом суду;

2. за системою права тієї держави, до якої відсилає кол. норма;

3. за принципом автономної кваліфікації.

1. кваліфікація за законом суду означає, що суд, застосовуючи кол. норму, кваліфікує її поняття відповідно до змісту, який вона має у законодавстві країни місцезнаходження суду. Кваліфікація за законом суду проявляється й тоді, коли суд тлумачить норму іноземн. права як власну.

2. за системою права тієї держави, до якої відсилає колізійна норма

3. «автономна кваліфікація» зводиться до того, що суд, розглядаючи спір з «іноземним елементом», повинен провести кваліфікацію правових норм не шляхом звернення до конкретних правових систем, а на основі загальних правових понять і принципів.

Стаття 6. Обсяг застосування права іноземної держави

1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.

Стаття 7. Правова кваліфікація

1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

2. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.

Стаття 8. Встановлення змісту норм права іноземної держави

1. При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

2. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

4. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.

«Кульгаючі відносини» і «конфлікт кваліфікацій»

Це неузгодженість принципів національних правопорядків: колізійні норми різних правових систем, навіть у випадку їхнього формулювання однаковою термінологією, приховують у собі "сховані колізії", породжені різницею самих систем

Внаслідок конфлікту кваліфікація можуть бути такі казуси при застосування колізійних норм:

Зворотне відсилання і відсилання до права 3-ї держави

Застереження про публічний порядок

1. зворотне відсилання й відсилання до закону третьої д.

Має місце, якщо колізійна норма країни А. для вирішення певних правовідносин відсилає до права країни В, але право країни В не має матеріальної норми, яка б по суті вирішувала правовідносини, юрист лишається зв'язаним правом країни В, і колійзна норма країни В можу бути сформульована так, що або юрист має повернутися до права країни А, або застосувати матеріальні норми третьої країни.

(національне право не визнає себе компетентним), ТОДІ:

• або знаходиться колізійна норма

• або застосовується самим суддею країни А, на підставі того, що у країни В немає такої норми.

СПРАВА РУАНА

Руан британський підданий, що постійно проживав останні роки свого життя в Бельгії. Після його смерті залишились спадкові розпорядження, які не задовольняли вимогам бельгійського закону, проте, були дійсними з точки зору англійського права.

Кентерберійський суд, що розглядав справу (1841), розмірковував таким чином:

згідно з англійськими конфліктними правилами.

доля спадщини повинна визначатись за правом Бельгії - держави, де спадкодавець був доміцильованим на момент смерті.

Хоча з точки зору бельгійського права духовний заповіт Руана був недійсним,

в Бельгії були свої колізійні норми, згідно з якими питання про дійсність заповіту мало вирішуватись за Lех раtrіае.

Це дало суду підставу для такого висновку: хоча суд розглядав справу в Англії, англійське колізійне право відсилало до права країни доміцілію спадкодавця.

А у Бельгійському праві знайшлася колізійна норма яка стала зворотною відсилкою: питання про дійсність заповіту вирішується законом країни громадянства (підданства) спадкодавця.

СПРАВА ФОРГО:

Форго - баварський підданий, що був позашлюбною дитиною баварських підданих, все своє дитинство прожив у Франції і помер неповнолітнім.

Форго так і не отримав доміцілію за французьким законом,, отже розглядався як особа, що зберегла баварський доміцилій «за походженням».

Предмет спору Доля майна (грошові вклади у французьких банках), яке залишилось після його смерті.

Форго ніяких заповідальних розпоряджень стосовно свого майна не зробив, внаслідок чого виникла ситуація успадкування за законом.

На майно заявили вимоги баварські родичі ФОРГО бокової лінії споріднення на підставі того, що баварське спадкове право дозволяло подібне успадкування навіть до майна позашлюбних дітей.

Французький прокурор, який діяв в інтересах державної скарбниці, стверджував, що до випадку слід застосувати французьке право, відповідно до якого майно слід вважати відумерлим, тому воно повинно перейти до держави.

Справу розглядав французький касаційний суд (1878), який встановив, що за законом Франції успадкування рухомого майна повинно мати місце за правом держави доміцилію «за походженням» (баварське право).

Однак бельгійське право мало колізійну норму, за якою успадкування такого майна підпорядковувалось праву держави фактичного доміцилію померлого.

Французький суд це зворотне відсилання (renvoi) прийняв і вирішив справу Форго зa французьким спадковим правом.

У наведених випадках обидва заінтересованих у розв'язанні питання правопорядки визнають себе некомпетентним його вирішити по суті.

Це і становить конфлікт кваліфікацій (колізія колізійних норм), єдиним виходом з якого є прийняття судом зворотного відсилання.

Складнощі, пов'язані зі зворотним відсиланням, ініціювали спроби розробки уніфікованих рішень цієї проблеми. Проте, і вони не є одноманітними.

Так, якщо за Женевською конвенцією про врегулювання колізійних питань вексельного права (1930) зворотне відсилання визнається

то за Гаазькою конвенцією стосовно колізії прав щодо заповідних розпоряджень (1961) зворотне відсилання виключається.

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ у більшості випадків, залишено на розсуд СУДОВИХ ОРГАНІВ, які керуються прагматичними міркуваннями,

Згідно зі ст. 9* Закону України про МПрПр. від 23.06.2005 р. будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке має врегулювати відповідні правовідносини, виключаючи застосування колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.

Відсилання до права 3-ї країни:

Закон країни В може виявити компетенцію третьої держави відсилання до права 3-ї держави або трансмісія.

*Стаття 9. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави

1. Будь-яке відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм матеріального права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.