КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ТА СВІТОВА ПОЛІТИКА

Підручник

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

КИЇВський унівірситет

УДК 327(075.8)

ББК 63.3(0)6я73+66.4я73 М58

Рецензенти:

д-р іст. наук, проф. Б. М. Гончар,

д-р екон. наук, акад. НАН України Ю. А. Левенець,

д-р екон. наук, проф. М. 3. Мальський

Затверджено Вченою радою

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

5 Березня 2007 року

Авторський колектив:

В. А. Манжола (вступ, розд. 1,3, 12, 15), В. Ю. Крушинський (розд. 2, 4, 16),

С. П. Галака (розд. 9, 14, 17), С. В. Андрущенко (розд. 18, 27, 28), М. М. Білоусов (розд. 8, 12), О. А. Борділовська (розд. 24), В. С. Бруз (розд. 6, 11, 19), Н. М. Весела (розд. 26),

Л. Ф. Гайдуков (розд. 28), В. І. Головченко (розд. 5, 25, 27), М. С. Каменецький (розд. 20),

Є. Є. Камінський (розд. 14, 28), М. Г. Капітоненко (вступ, розд. 13,19), П. Ф. Кирпенко (розд. 27),

І. Д. Коміренко (розд. 24, 25), В. Ю. Константинов (розд. З, 17, 23), В. В. Копійка (розд. 21), О. А. Коппель (розд. 22), Р. А. Кривонос (розд. 16), В. П. Крижанівський (розд. 13),

В. М. Матвієнко (розд. 26), М. А. Миронова (розд. 7, 21), І. О. Мінгазутдінов (розд. 1, 8),

О. С. Пархомчук (розд. 10, 18), І. С. Покровська (розд. 7), А. А. Суботін (розд. 8)

М58 Міжнародні відносини та світова політика : підручник / кер. авт. кол. в. ю. Крушин­ський ; за ред. в. А. Манжоли. — К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський універси­тет", 2010. - 863 с.

ISBN 978-966-439-287-4

Досліджено розвиток Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, її особ­ливості, основні тенденції й етапи еволюції. Висвітлено глобальні та регіональні аспекти між­народних відносин і світової політики. Розкрито особливості діяльності української дипломатії на міжнародній арені.

Для студентів, аспірантів і викладачів гуманітарних спеціальностей вищих навчаль­них закладів.

УДК 327(075.8) ББК 63.3(0)6я73+66.4я73

Isbn 978-966-439-287-4 Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-3039 від 13.04.10)

© Манжола В.А., Крушинський В.Ю., Галака С.П. та ін., 2010 © Київський національний університет імені Тараса Шевченка, ВПЦ "Київський університет", 2010

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АБР - Африканський банк розвитку

АКТ - країни Африки, Карибського та Тихоокеанського басейну АНК - Африканський національний конгрес АПП - Албанська партія праці АСЕАН - Асоціація країн Південно-Східної Азії БАТІ - Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій БРПЧ - балістичні ракети на підводних човнах БРСР - Білоруська Радянська Соціалістична Республіка ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я ВПК - військово-промисловий комплекс ДЗЗСЄ - Договір про звичайні збройні сили в Європі ДНЯЗ - Договір про нерозповсюдження ядерної зброї Договір про ПРО - Договір про обмеження систем протиракетної обо­рони

ДПК - Демократична партія Курдистану

ДРВ - Демократична Республіка В'єтнам

ЕКОСОР - Економічна і Соціальна рада ООН

екю - європейська розрахункова одиниця

ЄАВТ - Європейська асоціація вільної торгівлі

ЄВС - Європейська валютна система

ЄЕС - Європейське економічне співтовариство

ЄЄА - Єдиний європейський акт

ЄОВС - Європейське об'єднання вугілля і сталі

ЄОС - Європейське оборонне співтовариство

ЄПС - Європейське політичне співтовариство

ЗВЯЗ - зона, вільна від ядерної зброї

ЗЄС - Західноєвропейський союз

ЗМЗ - зброя масового знищення

ІРІ - Ісламська Республіка Іран

КАВТ - Карибська асоціація вільної торгівлі

КНДР - Корейська Народно-Демократична Республік

___________________________________________________________________________

КНР - Китайська Народна Республіка

КОКОМ - комітет з контролю за експортом стратегічних товарів до СРСР

КПК - Комуністична партія Китаю КПРС - Комуністична партія Радянського Союзу КПЧ - Комуністична партія Чехословаччини КРНБ - крилаті ракети наземного базування КРП - Курдська робоча партія

ЛАВТ - Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі

ЛАКб - регіон Латинської Америки і Карибського басейну

ЛНДР - Лаоська Народно-Демократична Республіка

МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної енергії

МАР - Міжнародна асоціація розвитку

МБР - міжконтинентальні балістичні ракети

МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку

МВФ - Міжнародний валютний фонд

Меркосур - Південноамериканський спільний ринок

МЗС - Міністерство зовнішніх справ

МНР - Монгольська Народна Республіка

МОП - Міжнародна організація праці

МПЛА - Народний рух за звільнення Анголи

МФК - Міжнародна фінансова корпорація

НАТО - Організація Північноатлантичного договору

НДР - Німецька Демократична Республіка

НМЕП - новий міжнародний економічний порядок

НРА - Народна Республіка Албанія

НРБ - Народна Республіка Болгарія

НФВПВ - Національний фронт визволення Південного В'єтнаму

НФЗЕ - Народний фронт звільнення Еритреї

НФЗТ - Народний фронт звільнення Тиграя

ОАД - Організація американських держав

ОАЕ - Об'єднані Арабські Емірати

ОАЄ - Організація африканської єдності

ОБОЄ - Організація з безпеки і співробітництва в Європі

ОВД - Організація Варшавського договору

ОВП - Організація визволення Палестини

___________________________________________________________________________

OECP - Організація економічного співробітництва та розвитку

ОІК - Організація Ісламська конференція

ОКАМ - Спільна Афро-Маврикійська організація

ОКХ - Організація Касабланської хартії

ООН - Організація Об'єднаних Націй

ОПАНАЛ - Агентство із заборони ядерної зброї у Латинській Америці

ОПЕК - Організація країн - експортерів нафти

ОСКД - Організація східнокарибських держав

ОСНАА - Організація солідарності народів Азії й Африки

ОСО - обмеження стратегічних озброєнь

ОССО - обмеження та скорочення стратегічних озброєнь

ПАР - Південно-Африканська республіка

ПАС - Південно-Африканський Союз

ПКНВ - Польський комітет національного визволення

ПРО - протиракетна оборона

ПРООН - Програма розвитку ООН

ПСА - Південно-Східна Азія

ПСК - Патріотичний союз Курдистану

ПУ - пускові установки

РАС - Рада арабського співробітництва

РВСП - ракетні війська стратегічного призначення

РДФЕН - Революційно-демократичний фронт ефіопських народів

РЕВ - Рада економічної взаємодопомоги

РАС - радіолокаційні станції

РМЗС - Рада міністрів закордонних справ

РРП - Румунська робітнича партія

РСДДПЗ - Рада співробітництва арабських держав Перської затоки

РСД - ракети середньої дальності

РСМД - ракети середньої і меншої дальності

СААРК - Асоціація регіонального співробітництва країн Південної Азії

САКУ - Південно-Африканський митний союз

САМ - Союз Арабського Магрибу

СВАПО - Організація народу Південної Африки

СЕАТО - Організація договору Південно-Східної Азії

СЕНТО - Організація Центрального договору

СЄПН - Соціалістична єдина партія Німеччини

___________________________________________________________________________

СЗПБ - спільна зовнішня політика і політика безпеки

СКР - Союзна контрольна рада

СОІ - стратегічна оборонна ініціатива

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік

СФНВ - Сандиністський фронт національного визволення

США - Сполучені Штати Америки

УНІТА - Національний союз за повне звільнення Анголи УПТ - Угорська партія трудящих

УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка

ФНВФМ - Фронт національного визволення ім. Фарабундо Марті

ФРН - Федеративна Республіка Німеччини

ЦАСР - Центральноамериканський спільний ринок

ЦСЄ - Центрально-Східна Європа

ЮНЕП - Програма ООН з навколишнього середовища ЮНЩО - Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку ЮНКТАД - Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку ЮНРВА - Агентство з надання допомоги біженцям та їхнього працевлаштування

ВСТУП

Період 1945-1991 pp. кардинально змінив зміст й уявлення про світову політику. За неповні п'ятдесят років у міжнародних відноси­нах

сформувалася та поступово деградувала біполярна система; ви­никло таке історичне явище як холодна війна; з'явився ядерний фак­тор; розпалася колоніальна система; прискорився процес глобалізації та посилилася взаємозалежність; почали руйнуватися трьохсотрічні принципи Вестфальського світового порядку. Наслідки, прояви та продовження цих процесів ми спостерігаємо й сьогодні. Усе це робить Ялтинсько-Потсдамську систему міжнародних відносин об'єктом по­стійної уваги з боку як учених, так і політиків. Проявом такої уваги є і підручник "Міжнародні відносини та світова політика".

У самій його назві підкреслено поступове перетворення класичних міжнародних відносин на більш комплексну світову політику. Цей процес, незважаючи на свою "непомітність" й абстрактний характер, здійснив сильніший довготерміновий вплив на міжнародні відносини, ніж усі перипетії біполярного протистояння. Міжнародні відносини як комплекс взаємин між державами протягом другої половини XX ст. поступаються місцем світовій політиці як системі взаємозалежності між суспільствами в найширшому розумінні слова. Ця трансформація має багато причин, з яких лише частина стосується політичних аспе­ктів Ялтинсько-Потсдамського світоустрою. Хронологічно на його до­лю припадають процеси глобалізації, поглиблення взаємозалежності, різкого зростання інформаційних і технологічних можливостей. Усе це кардинально змінило світ міжнародної політики, що також знай­шло відображення й у зміні концептуальних підходів.

Із самих витоків міжнародно-політичних досліджень у центрі уваги філософів та вчених перебували міждержавні відносини (interstate relations). Переважно вони буди зведені до двох основних форм: наси­льницької (війни) та мирної (дипломатія). Спрощено хід міжнародної історії можна було представити у вигляді серій насильницьких конфлік­тів, кожен із яких закладав підвалини для більш чи менш тривалого миру. Такий стан речей здавався природним, він відповідав уявлен­ням про соціальну природу людини, її прагнення та політичні цілі. В основі цього підходу лежала ідея про вічність насильства, перманен­тність протиріч і домінування на міжнародній арені суверенних дер­жав. Філософські ідеї, на які спираються такі теорії, можна знайти в роботах Фукідіда, Арістотеля, Сунь Цзи, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса,

К. Клаузевіца й інших видатних мислителів. Після Другої світової війни виникла парадигма, у межах якої було узагальнено та деталізовано вищезгадані уявлення про світові політичні процеси - класичний полі­тичний реалізм. Тези про провідну роль держави у міжнародних відно­синах, відокремленість зовнішньої політики від внутрішньої та пріори­тет сили формують аксіоматичний базис цієї парадигми.

Однак динамічні та бурхливі міжнародні відносини невдовзі ви­йшли за межі, окреслені реалістами. Увагу вчених привернули проце­си, які також перетинали державні кордони, мали політичний під­текст, але вже не були винятково міждержавними. Прикладами їх є взаємодія транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних органі­зацій (у т. ч. й неурядових), різноманітних рухів, терористичних ме­реж тощо. Ці процеси, фактично, відображають спілкування сус­пільств, а не держав, тому їх часто називають транснаціональними. Очевидно, що транснаціональні відносини дещо відрізняються від відносин міждержавних. Насамперед, їм притаманний високий рі­вень взаємозалежності. Різноманітні суспільні інститути у своїй по­всякденній роботі втягуються у численні мережі взаємозалежності, від якої отримують взаємну користь. Поступово ці мережі поглиблю­ються та розширюються, відкриваючи дорогу тривалій співпраці, під впливом якої відходять на другий план гострі антагонізми та стає можливою інтеграція. Інституціалізація процесу інтеграції у різних царинах призводить до виникнення та посилення міжнародних орга­нізацій - таких як ООН, СОТ, ОБСЄ, Рада Європи та багато інших. Світ, у якому відбуваються такі процеси, уже не повною мірою відпо­відає постулатам політичного реалізму. У ньому з'являються недержа­вні актори, зміцнюється зв'язок між внутрішньою та зовнішньою по­літикою та беруть гору економічні, соціальні та культурні інтереси. Неолібералізм - альтернативна політичному реалізму парадигма - під­креслює саме такі прояви. Ці дві парадигми здійснюють домінуючий вплив на розвиток усієї теорії міжнародних відносин; а в основі су­часного розуміння міжнародної політики лежить поєднання двох форм відносин: міждержавних і транснаціональних. Сучасна тради­ція переважно трактує міжнародні відносини в широкому сенсі, тобто як сукупність міждержавних і транснаціональних.

Не менш заплутаним є вживання термінів міжнародна система та світовий порядок - двох інших "китів" теорії міжнародних відносин. Часто їх уживають як синоніми - ведучи мову про, наприклад, Вест- фальський світовий порядок або міжнародну систему із тією ж на­звою. Інтуїтивно зрозуміло, про що йдеться: сукупність принципів, що визначають перебіг міжнародних відносин. Однак науковий ужиток цих концепцій вимагає більшої уваги.

Світовий порядок найчастіше використовується як публіцистичне кліше, своєрідна вказівка на наявність того, хто цей "порядок" під­тримує. Зазвичай це або держава-гегемон, або коаліція великих дер­жав. Світовий порядок формується на великих міжнародних конгре­сах або конференціях, його основні положення закріплюються у фун­даментальних угодах, відіграючи роль своєрідної "конституції" світо­вої політики на певний період часу. Зміна світового порядку відбува­ється і внаслідок масштабної політичної події, як-от масштабна (сві­това) війна або колапс великої держави.

На відміну від світового порядку, термін міжнародна система має відчутніше наукове забарвлення та вимагає більшої чіткості у засто­суванні. Його використання, насамперед, свідчить про застосування системного методологічного підходу, який вимагає визнання систем­ності досліджуваного об'єкта та розкриття його системної якості. Для міжнародних відносин це означає визнання цілісності комплексу зв'язків між акторами, увагу до системного рівня дослідження, вису­нення гіпотез саме на цьому рівні та застосування специфічної сис­темної методології. Міжнародна система зазвичай характеризується своєю структурою, елементами, різноманітними зв'язками та середо­вищем - і ці атрибути мають бути розкритими.

Поняття міжнародна система розповсюджується разом з активні­шим використанням системної методології; а особливої поширеності набуває в межах структурного реалізму або неореалізму. Учені-нео- реалісти звернули увагу на те, що структура міжнародної системи ви­значальним чином впливає на поведінку елементів (у т. ч. й окремих держав), значно обмежуючи їхню свободу вибору. Звідси випливає концепція міжнародної системи не просто як певного характеру від­носин між державами, а як сукупності обмежень й імперативів для їхньої зовнішньої політики. Конкретизується міжнародна система за допомогою визначення типу її структури, ступеня ієрархічності, гомо­генності, системної якості й інших ознак. На відміну від світового по­рядку, міжнародна система змінюється не водночас, а постійно пере­буває у процесі розвитку, виконуючи основну системну функцію, ре­агуючи на виклики середовища, трансформуючи структуру тощо.

Особливості застосування базової термінології, пов'язаної із дослі­дженням світової політики, є лише одним із викликів для дослідника. Іншим - можливо найважливішим - є нюанси методології.

Система міжнародних відносин, що функціонувала в період 1945- 1991 рр., становить неабиякий інтерес для дослідників, характеризу­ючись високим ступенем емерджентності та надаючи багатий факти­чний матеріал для перевірки численних теорій міжнародних відносин системного рівня. Фактично, більшість їх (наприклад, теорія перероз-

поділу силових ресурсів, теорія гегемоністичних війн, теорії нерівно­мірного розвитку тощо) виникли якраз у цей період, маючи за при­клад ті чи інші прояви світової політики часів холодної війни.

Завдяки тому, що Ялтинсько-Потсдамська система меншою мірою, ніж усі попередні історичні аналоги, зводиться до суми своїх елементів, системна методологія стає найадекватнішим шляхом її дослідження.

Система в широкому розумінні є організованою сукупністю елемен­тів, головною ознакою якої є її цілісність. Це означає, по-перше, що сис­тема, оскільки є цілісною, то протиставляється (навіть у межах науково­го дослідження) середовищу, а по-друге, що вивчення складових системи - елементів - має відображати їхню взаємодію і місце кожного в цілому. Елемент системи є її найменшою (неподільною) частиною й, одночасно, межею поділу системи в конкретному науковому дослідженні.

Цілісність системи конкретизується через поняття зв'язку. Воно ви­користовується в усіх системних дослідженнях. Для системи обов'яз­ковою є наявність двох і більше типів зв'язків (наприклад, просторові, функціональні та генетичні зв'язки в біологічному організмі). Слід за­уважити, що в системі є наявними особливі типи зв'язку, які можна назвати системостворюючими (наприклад, зв'язки управління).

Сукупність зв'язків і відносин наближає нас до поняття структури. ПІД Структурою зазвичай мають на увазі внутрішню організацію сис­теми. Важливою властивістю структури є її вплив на елементи систе­ми: структура визначає їхню поведінку, накладаючи обмеження на ті чи інші індивідуальні, елементарні, прояви. Структуру можна визна­чити і як сукупність внутрішніх системних протиріч, що стимулюють розвиток системи. Структура має "горизонтальний" і "вертикальний" виміри, наявність яких свідчить про необхідність уведення поняття рівнів системи та ієрархії цих рівнів. Основна системна функція поля­гає у прагненні системи до самозбереження; при цьому джерело сис­темних трансформацій зазвичай знаходиться всередині самої систе­ми. Суттєвим фактором, що впливає на діяльність держави на між­народній арені, є конфігурація структури системи міжнародних відно­син. Комбінація (поєднання) структурних обмежень та імперативів із законами силової рівноваги істотно зменшує свободу поведінки дер­жав у межах системи.

Визначення меж системи міжнародних відносин - надзвичайно складна річ. Зовнішнім середовищем для неї є, наприклад, внутріш­ньополітичні системи держав; системи національних ідеологій тощо. Проте головна проблема в тому, що за певних умов ці системи можна розглядати як підсистеми міжнародної системи, тому система міжна­родних відносин є відкритою системою.

Організація міжнародної системи дозволяє класифікувати її як си­стему хаотичну. Хаотичні системи (до них належать більшість соціа-

льних систем) характеризуються високим ступенем складності струк­тури (наявність великої кількості рівнів) і великою кількістю точок бі­фуркації. Остання обставина робить вивчення поведінки таких сис­тем надзвичайно складним.

З позицій системного підходу міжнародні відносини становлять самостійну історичну реальність, яка має власну логіку, закономірно­сті руху та розвитку, це єдиний, внутрішньо цілісний історично- політичний процес. Система міжнародних відносин є конкретно- історичною, стійкою формою політичної організації міжнародних від­носин, що відображає як співвідношення сил, так і специфіку відно­син між державами, які входять до системи. Кожній системі міжна­родних відносин притаманні певні часові та просторові характерис­тики. Історично міжнародні системи утворюються та існують у межах окремих регіонів, а регіональна система міжнародних відносин вини­кає тоді, коли міждержавні відносини у регіоні досягають рівня роз­витку, за якого стає можливою їхня стійка політична організація.

Методологічно це дозволяє досліджувати різні рівні причинності тих чи інших явищ світової політики. Причинно-наслідкові зв'язки у світі міжнародних відносин зазвичай є складними, нелінійними та комплексним, тому макротенденції їхнього розвитку найкраще аналі­зуються на системному рівні.

Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин найчасті­ше характеризується як біполярна. їй притаманні такі основні риси:

=> Біполярність структури повоєнних міжнародних відносин, у яких провідну роль відігравали дві наддержави - СРСР та СІПА. Зна­чний відрив військово-силових, політичних, економічних та культур­но-ідеологічних спроможностей цих двох держав від інших країн сві­ту призвів до формування двох основних, домінуючих центрів сили, що здійснювали системоформуючий вплив на структуру і характер усієї міжнародної системи.

=> Повоєнна система мала конфронтаційний характер. Ішлося про системне, комплексне протистояння в економічній, політичній, війсь­ковій, ідеологічній та інших сферах, яке час від часу набувало харак­теру гострої, конфліктної, кризової взаємодії. Такий вид протистоян­ня у форматі взаємних погроз використання сили, балансування на межі реальної, "гарячої" війни отримав назву холодної війни (1948- 1953, 1958-1962, 1981-1984). Періоди конфронтації малої інтенсив­ності, конфронтаційної стабільності та спроб подолати холодну війну шляхом посилення елементів співпраці, кооперативності та мирного врегулювання існуючих суперечностей отримали назву розрядки між­народної напруги (середина 50-х, друга половина 60-х - перша поло­вина 70-х, друга половина 80-х рр. XX ст.).

=> Повоєнна біполярність складалася в епоху ядерної зброї, що при­звело до революції як у військових, так і в політичних стратегіях. Ця революція сприяла поступовій трансформації стратегій і доктрин ядерного залякування, ядерного шантажу й ультиматумів (середина 50-х - початок 60-х pp.) в особливий механізм попередження світової ядерної війни (модель конфронтаційної стабільності) на основі докт­рини взаємного ядерного стримування на базі ядерного паритету та "рівновазі страху" (кінець 60-х - 70-ті pp.), а потім й виключення яде­рної війни як засобу здійснення політики та концепцій однакової без­пеки, розумної достатності та стриманості в ядерній сфері (друга по­ловина 80-х - початок 90-х pp.).

Розподіл світу на сфери впливу двох наддержав як у Європі так і на периферії, виникнення "поділених" країн (Німеччина, Корея, В'єтнам, Китай) та становлення військово-політичних блоків під проводом СРСР і США призвело до глобалізації та поглибленої геополітичної структуризації системного протистояння і конфронтації. Водночас беззаперечна ге­гемонія СРСР та США дозволяла через механізми "блокової дисципліни" домагатися достатньо високого ступеня керованості міжнародних про­цесів, зокрема у військово-політичній сфері, переговорах з контролю над озброєннями, урегулювання конфліктних ситуацій тощо.

=> Повоєнна біполярність мала форму політико-ідеологічного про­тистояння, ідеологічної конфронтації між "вільним світом" країн захід­ної демократії на чолі із США та "соціалістичним світом" на чолі із СРСР. З одного боку, ідеологічний антагонізм віддзеркалював месіан­ський характер зовнішньополітичних настанов Заходу та Сходу: США прагнули встановлення у світі американської гегемонії під гаслом "Рах Americana", СРСР твердив про невідворотність перемоги соціалізму у світовому масштабі. Ідеологічна конфронтація ("боротьба ідей") при­зводила до демонізації протилежної сторони і залишалася важливою рисою повоєнної системи міжнародних відносин. Радянсько- американське протистояння мало вигляд, насамперед, суперництва системи політичних й етичних ідеалів, соціальних і моральних прин­ципів. З іншого боку, ідеологічний антагонізм переважно маскував глибинні геополітичні наміри протилежних сторін: досягнення світового лідерства та гегемонії з боку Вашингтона (глобалізація доктрини Мо­нро) та Москви (панування на євразійському континенті).

=> Повоєнний світ перестав бути переважно євроцентристським, міжнародна система перетворилася на глобальну, загальносвітову. Руй­нація колоніальних систем, становлення регіональних і субрегіональ- них систем здійснювалися під домінуючим впливом горизонтального розповсюдження системного біполярного протистояння та тенденцій економічної й політичної глобалізації. Конфронтаційна стабільність на

глобальному рівні сприяла децентралізації насильства та посиленню конфліктогенності на регіональному й субрегіональному рівнях, мно­женню регіональних конфліктів.

=> Ялтинсько-Потсдамський порядок не мав міцної договірно-пра­вової Вази. Попередні домовленості, ЩО ЛЯГЛИ в основу повоєнного по­рядку, були або усними, офіційно не зафіксованими, або закріпленими переважно в декларативній формі, або ж їх повноцінна реалізація була заблокована внаслідок гостроти протиріч і конфронтацією між основ­ними суб'єктами повоєнних міжнародних відносин. Так, ООН, один із центральних елементів Ялтинсько-Потсдамської системи, мала стати головним механізмом координації зусиль з метою виключення з між­народного життя війн і конфліктів шляхом гармонізації відносин між державами та створення глобальної системи колективної безпеки. По­воєнні реалії, непримиренність конфронтаційних відносин між СРСР та США значно обмежили спроможність ООН реалізовувати свої уста­вні функції та цілі. Головне завдання ООН переважно зосереджувалося на попередженні збройного зіткнення між СРСР та США як на глобаль­ному, так і, переважно, на регіональному рівнях, тобто на підтриманні стабільності радянсько-американських відносин як основної переду­мови міжнародної безпеки та миру у повоєнний час.

Систему міжнародних відносин періоду 1945-1991 рр. часто нази­вають біполярною та конфронтаційною, хоч із цього приводу можна сперечатися. Паритет між СРСР та США існував не завжди і лише у сфері військово-стратегічній. Перші ж повоєнні роки взагалі були по­значені безпрецедентною гегемонією США, підкріпленою ядерною мо­нополією. Тим не менш, оскільки саме військово-політичне та геостра- тегічне суперництво визначало перебіг холодної війни, саме біполяр­ність залишається визначальною структурною рисою Ялтинсько- Потсдамського світового порядку. Гострота ж антагонізму у відносинах між двома полюсами суттєво змінювалася із часом. Так, Ялтинсько- Потсдамська система пройшла кілька основних етапів свого розвитку:

=> Формування міжнародної системи (1945-1946). Закладення принципів співпраці та реалізація домовленостей, досягнутих на конференціях у Бреттон-Вудсі, Ялті, Сан-Франциско та Потсдамі.

=> Розгортання холодної війни та становлення біполярності (1947- 1955). Консолідація сфер впливу двох наддержав, загострення проти­річ між ними, поширення географії протистояння, інституціалізація протистояння.

=> Балансування на межі війни (1956-1962). Обопільне нарощу­вання кількості озброєнь та їхнє технічне/технологічне вдосконален­ня; збільшення кількості кризових ситуацій; загострення локальних конфліктів.

=> Становлення розрядки міжнародної напруженості (1963-1969). Тенденція до пошуку компромісів, зменшення напруги, прагнення до спільних рішень, насамперед у сфері контролю над озброєннями.

=> Політика розрядки - стабілізація міжнародної системи (1970- 1975). Обопільне прийняття status quo, подальша стабілізація міжна­родних відносин на його основі.

=> Криза політики розрядки (1976-1980). Загострення ідеологіч­них і геополітичних протиріч між СРСР та СПІА.

=> Поновлення біполярної конфронтації, "друга холодна війна" (1980-1985). Наступальна глобальна стратегія СПІА, відновлення ак­тивної гонки озброєнь і загострення ідеологічних суперечностей.

=> Завершення холодної війни та руйнація Ялтинсько-Потсдам­ського світового порядку (1985-1991). Поглиблення кризи в СРСР, курс на перебудову. Зміна формату глобального протистояння; загос­трення протиріч усередині радянського табору та самого СРСР, які зрештою призвели до дезінтеграції комуністичного полюсу, а з ним - і до руйнації Ялтинсько-Потсдамського світу.

З метою систематизації розвитку основних етапів Ялтинсько- Потсдамського світопорядку та його окремих підсистем структуру підручника побудовано таким чином.

У першому розділі розкрито проблеми формування та структурного закріплення біполярності. Період із 1945 до початку 1960-х pp. хара­ктеризується високим рівнем нестабільності, що загалом притаманно для міжнародних систем, які перебувають у точці біфуркації. Відбу­вався вибір між кількома альтернативами системного розвитку: аме­риканська гегемонія та боротьба із нею, кооперативна біполярність і конфронтаційна біполярність. Невизначеність породжувала численні кризи, розв'язання яких поступово формувало систему очікувань, сприйняття державами одна одної та окреслювало підвалини майбу­тньої практики управління біполярним протистоянням.

Частина системних протиріч були закладені вже у системі мирних договорів і принципах повоєнного врегулювання в Європі та на Дале­кому Сході; але цього було недостатньо для закріплення біполярного протистояння. Можливості кооперативного, спільного управління сві­товими справами залишалися, і ця перспектива була достатньо при­вабливою для наддержав, щоб нестабільний, "холодний" мир проісну­вав принаймні до 1948 р.

Проблеми, тим не менш, множилися, і деякі з них мали ключовий, стратегічний характер. До них належала визначальна для майбутньо­го Європи німецька проблема. Спосіб, обраний для її розв'язання, ви­вів дилему безпеки у відносинах між США та СРСР на перший план; вона переважила всі існуючі мотиви для співпраці. Біполярність у

Європі була остаточно закріплена, після цього подібним чином було структуровано й усю глобальну систему міжнародних відносин. Цьому сприяла сформована система блоків і коаліцій та порушення амери­канської ядерної монополії та початок процесу розпаду колоніальної системи. Кожна із цих подій поступово викреслювала альтернативні варіанти динаміки Ялтинсько-Потсдамської системи, не залишаючи вибору конфронтаційній біполярності.

Змістом другого етапу розвитку Ялтинсько-Потсдамської міжнаро­дної системи - і другого розділу підручника - є стабілізація міжнарод­них, і насамперед американо-радянських, відносин в умовах ядерно­го паритету. Досягнення приблизно рівного співвідношення сил у сфері ядерних озброєнь й усвідомлення цього факту двома наддер­жавами, з одного боку, спровокувало низку кризових моментів (як це завжди буває в умовах непевності щодо того, на чиєму боці перевага), але з іншого - створило передумови для довготермінової стабілізації. Упорядкування гонки ядерних озброєнь; створення режиму нерозпо- всюдження, що відповідав інтересам обох наддержав; удосконалення засобів контролю та попередження - усе це створило передумови для зменшення напруги на всіх фронтах холодної війни, для розрядки напруженості. Однак нормалізація американо-радянських відносин не могла змінити біполярності міжнародної системи; і, починаючи із 1960-х рр., вона (біполярність) яскравіше й повніше проявляється на регіональному рівні. Нові регіони охоплюються хвилями національно- визвольних рухів, а за набуттям незалежності невідворотно постає пи­тання про вибір зовнішньополітичної стратегії. Ці дилеми спровокува­ли низку криз в усьому світі - від Латинської Америки до Східної Азії, а кульмінацією цих процесів стала війна США у В'єтнамі. На цей же пе­ріод припадає активне концептуальне переосмислення холодної війни як на Заході, так і в СРСР; модифікація ядерних доктрин, стратегій участі у локальних конфліктах та "великих стратегій" наддержав.

У третьому розділі висвітлено заключний період існування Ялтин­сько-Потсдамського світового порядку - період його кризи та розпа­ду. Ключову роль на цьому етапі відігравали знов-таки американо- радянські відносини, але значного впливу вони зазнавали з боку зага- льносистемних тенденцій і трансформації фундаментальних форм світової політики. Активні процеси інтеграції, розвитку міжнародної співпраці надавали додаткові можливості середнім і малим державам - світ дедалі більшою мірою виходив з-під контролю наддержав. До того ж розвивалися процеси глобалізації, регіоналізації та послаблен­ня в цих умовах державних інститутів. Впливати на розвиток подій винятково силовими та військово-політичними методами ставало практично неможливо.

СРСР виявився найменш готовим до таких змін. Глибока політична й економічна кризи в державі суттєво обмежили його зовнішньополітичні можливості. Завершення розрядки та загострення протистояння із США стало викликом, на який Радянський Союз не зміг знайти відповіді у звичних для себе та для духу біполярного протистояння термінах. Нато­мість радянське керівництво вдалося до масштабних поступок, апогеєм чого стало об'єднання Німеччини. Символізм цієї події полягав у тому, що саме розв'язання німецької проблеми шляхом поділу країни сигналі­зувало про початок холодної війни в Європі. Давши згоду на об'єднання, СРСР фактично визнав банкрутство власної стратегії в Європі.

Традиційний фокус на американо-радянському протистоянні часів холодної війни доповнено в останньому - четвертому розділі - аналі­зом еволюції регіональних систем міжнародних відносин. Увагу, на­самперед, приділено основному театру холодної війни - східноєвро­пейській та західноєвропейській підсистемам міжнародних відносин. Важливою, звичайно, особливо у світлі арабо-ізраїльських конфліктів

• своєрідної візитної картки конфліктогенності періоду холодної війни

• стала динаміка Близькосхідної системи. У той же час аналіз перипе- тій біполярного протистояння неможливий без розгляду антиколоніа­льної боротьби, у ході якої сформувалися окремі самостійні підсисте­ми - Південноазіатська, Східноазіатська, Латиноамериканська, сис­тема міжнародних відносин у Південно-Східній Азії.

Зрештою, в окремому параграфі розкрито роль Української РСР на міжнародній арені. При всій обмеженості можливостей, Україні вда­лося відіграти певну роль, подекуди важливу, у виробленні та схвале­ні доленосних міжнародних документів, роботі ООН, міжнародних конференцій. Усе це заклало підвалини для розвитку сучасної зовні­шньої політики, так само як і тенденції біполярного світу часів холод­ної війни окреслили контури сьогоднішньої світової політики.

Частина І ТОРГУВАННЯ ЯЛТИНСЬКО- ПОТСДАМСЬКОЇ СИСТЕМИ. РОЗГОРТАННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ (1945 - початок 1960-х років)

Розділ 1

Становлення Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ТА СВІТОВА ПОЛІТИКА 1

КИЇВський унівірситет 2

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 4

ВСТУП 8

1.1. Передумови виникнення Ялтинсько-Потсдамської системи 22

1.2. Основні геополітичні наслідки Другої світової війни 27

1.3. Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин 31

1.4. Біполярність Ялтинсько-Потсдамської системи 36

1.5. Роль ядерного чинника у становленні Ялтинсько-Потсдамської системи 41

2.1. Мирне врегулювання з колишніми союзниками Німеччини 44

в Європі 44

2.2. Дунайська конференція 1948 року 54

2.3. Проблема Австрії в повоєнних міжнародних відносинах 54

Розділ 5

Початок процесу деколонізації.

Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену ……..119

Розділ б Діяльність ООН

в умовах розгортання холодної війни 143

Розділ 1

Становлення Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин та біполярність повоєнного світу