Підтримувальна терапія та реабілітація.

Проводять їх з метою збільшення тривалості періодів ремі­сії, соціальної реадаптації та запобігання рецидивам. Для цього після основного лікувального курсу протягом багатьох місяців і навіть років використовують найчастіше ті самі препарати, за допомогою яких досягнуто ремісії. Широко використову­ють нейролептики пролонгованої дії (модитен-депо, клопіксол-депо, флюанксол-депо та ін.) та атипові антипсихотичні засо­би (рисперидон, зипрекса, соліан). При цьому дозу поступово знижують (раптове значне зменшення дози може спричинити повернення психотичного розладу — синдром відміни).

Допоміжним методом лікування шизофренії є індивідуаль­на психотерапія, роль якої зростає у міру виходу хворого з го­строго психотичного стану. Психотерапевтичні бесіди (раціо­нальна психотерапія) спрямовані на заспокоєння хворих, запобігання небезпечним діям, переконання у потребі лікува­тися, дотримувати певного режиму, навіювання впевненості в одужанні, відвертання уваги пацієнта від хворобливих пере­живань, уявлень, а пізніше й формування критичного ставлення до них.

Поведінкову терапію проводять з метою відпрацювання про­фесійних навичок. Групова психотерапія особливо зменшує соціальну ізоляцію, відновлює відчуття реальності й т. ін.

Велику роль відіграє сімейна психотерапія. Її проводять для гармонізації взаємин у родині, усвідомлення родичами пацієнта хворобливості мотивів його поведінки, потреби в наполегли­вому лікуванні, навчання правил поводження з психічно хво­рими, а також з метою обміну досвідом членів сімей.

Одним із методів лікування та реабілітації, що найбільше виправдав себе при шизофренії, є трудова терапія (соціотера-пія). Вона має психотерапевтичний, виховний вплив на хворого, особливо в хронічному дефектному стані. Завдяки систематич­ному застосуванню працетерапії вдається підвищити позитив­ну активність хворого, впорядкувати його психомоторні функ­ції і у міру можливості "витягати" його з властивого йому аутизму. Таким чином, з одного боку, праця має бути важли­вим елементом компенсаційного впливу на психічні функції, стимулюючи загальну активність, а з іншого,— відволікає па­цієнта від галюцинаторних і маячних переживань, сприяючи так званій інкапсуляції марення.

Оскільки при шизофренії виявляють функціональну недо­статність ендокринної системи, порушення з боку вегетатив­ної нервової системи, недостатність бар'єрних функцій, дефе­ктність кровопостачання всього організму в цілому і мозку, зокрема, вважається за доцільне здійснювати неспецифічний влив на хворих з метою загальної стимуляції і відповідної пере­будови організму. Для цього можна використовувати методи лікування, що активізують загальний обмін речовин і тонізу­ють ендокринну систему. У такому плані, за даними багатьох авторів, корисно призначати препарати ендокринних залоз, зокрема екстракти статевих залоз. Деяким хворим зі зниже­ною функцією щитоподібної залози показане протягом певно­го часу обережне застосування тиреоїдину.

У 1935 p. угорський психіатр А. Медуна уперше використав метод лікування шизофренії, що має на меті штучно спричи­нити епілептичні напади. Так звана електросудомна, конву­льсивна, або епілептогенна, терапія теоретично обґрунтову­ється тим, що, як стверджував А. Медуна, між шизофренією і епілепсією існує певний антагонізм. Так, наприклад, у хво­рих на епілепсію добре розвинена мезенхіма і спостерігається тенденція до розростання нейроглії. У той час як для шизо­френії характерні недостатність мезенхіми і слабкість реакції нейроглії.

У 1935 p. віденський психіатр М. Закель запропонував інсу-лінотерапію. У хворих на шизофренію провокують розвиток гіпоглікемічного шоку шляхом уведення великих доз інсуліну. Але нині цей метод майже не застосовують.

Фізіотерапія, якій поки що не надають належної уваги в активній терапії психічних розладів, ще не знайшла достат­нього застосування при шизофренії. Виняток становить лише гідротерапія — у вигляді тривалих теплих ванн, які ще з часів Є. Крепеліна з успіхом застосовують для лікування хворих у стані збудження. З інших гідротерапевтичних процедурі що їх рекомендують у згаданому стані, в деяких закладах викорис­товують вологі обгортання. Поряд з цими процедурами почи­нають привертати увагу психіатрів й інші фізіотерапевтич­ні методи, що сприятливо впливають на перебіг шизофренії. Скажімо, загальносвітлові ванни.

Було запропоновано лікування ультракороткими хвилями і рентгенізацією базальних ганглій. Останні два методи поки що перебувають у стадії дослідження.

Позаяк фізіотерапія активно впливає на лімфо- і кровообіг центральної нервової системи, на проникність гематоенцефа-лічного бар'єру, на вегетативні функції і на ретикуло-ендотеліальну формацію, є підстави передбачити, що в майбутньому цей метод лікування займе важливе місце серед методів тера­пії психозів взагалі і шизофренії, зокрема. Виснаженим хворим призначають пивні дріжджі, екстракт печінки, препарати заліза, фітин та інші загальнозміцнюваль-ні препарати. Що стосується харчування, то слід наголосити на доцільності молочно-рослинної дієти. Організм хворого особ­ливо потребує введення вітамінів, зокрема аскорбінової кисло­ти та тіаміну.

Якщо пацієнт відмовляється від їжі, іноді стимулюють апе­тит невеликими дозами інсуліну. Але часто доводиться вда­ватися до штучного годування через зонд, інколи — протягом тривалого часу.