1. ПСИХОЛОГИЯ КАК НАУКА: ПРЕДМЕТ ИЗУЧЕНИЯ, ЗАДАЧИ;  МЕСТО ПСИХОЛОГИИ В СИСТЕМЕ НАУК

С древнейших времен потребности общественной жизни заставляли человека различать и учитывать особенности психического склада людей. Идея неразделимости души и живого тела, которую выдвинул великий философ Аристотель в трактате «О душе», стала основой для развития психологии. Так, первоначально психология выступала как наука о душе.

Слово «психология» образовалось из греческих слов «психе» (душа) и «логос» (учение, наука), и оно впервые появилось в XVII в. в работе немецкого философа Христиана Вольфа.

Отметим основные этапы развития психологии как науки.

I этап – психология как наука о душе (более 2 тысяч лет назад).

II этап – психология как наука о сознании (с XVII в. в связи с развитием естественных наук).

III этап – психология как наука о поведении возникает в XX в. Задача психологии – ставить эксперименты и наблюдать за тем, что можно непосредственно увидеть, а именно за поведением, поступками, реакциями человека (мотивы, вызывающие поступки, не учитывались).

IV этап – современность – психология как наука, изучающая объективные закономерности, проявления и механизмы психики. Психология изучает внутренний мир субъективных (душевных) явлений, процессов и состояний, осознаваемых или не осознаваемых самим человеком, а также его поведение. Таким образом, с течением времени и развитием науки изменялось понимание предмета психологии.

На современном этапе развития психологии предметом является человек как субъект деятельности, системные качества его саморегуляции, закономерности становления и функционирования психики человека, его способности отражать мир, познавать и регулировать свое взаимодействие с ним.

Таким образом, сформировались основные принципы психологии:

1) признание причинной обусловленности психических явлений материальной действительностью;

2) изучение психических явлений в развитии;

3) признание неразрывной взаимосвязи психики и деятельности;

4) исследование психики человека с учетом взаимосвязи биологических и социальных факторов. Задачи психологии в основном сводятся к следующим:

1) научиться понимать сущность психических явлений и их закономерности;

2) научиться управлять ими;

3) использовать полученные знания с целью повышения эффективности деятельности людей в различных отраслях практики, а также с целью повышения психического здоровья, удовлетворенности и счастья людей в их повседневной жизнедеятельности;

4) быть теоретической основой практики психологической службы. Психология имеет связь и оказывает содействие развитию многих других наук;

5) выявляя закономерности формирования личности, психология оказывает содействие педагогике в правильном построении воспитательного процесса.

2 В данном вопросе мы рассмотрим основные науки, которые так или иначе связаны с психологией.

Объектом исследования в психологии является человек. Но человека, если его рассматривать с точки зрения предмета, можно рассмотреть с различных сторон: как биологический объект, как социальное существо, как носитель сознания. Несмотря на это, человек индивидуален. Вышеописанное может объяснить то, почему современная психология очень тесно связана с другими науками.

Рассмотрим основные науки, которые тесно связаны с психологией и влияют на ее развитие.

Прежде всего это философия. Это объясняется тем, что очень долгое время психология была частью философии и только после стала самостоятельной наукой. Но это не разрушило связь этих двух наук. И сейчас существует ряд проблем, которые рассматриваются с позиции как психологии, так и философии.

На втором месте стоит социология. Здесь прослеживается общее в развитии наук на уровне методологии исследования. Социологи пользуются знаниями социальной психологии, такими как методы изучения личности и человеческих отношений.

Кроме того, существует немало вопросов, которые совместно решают психологи и социологи. К таким проблемам относятся: взаимоотношения людей, национальная психология, психология экономики и политики государства. Сюда же следуют отнести проблемы социализации и социальных установок, их формирования и преобразования.

В приведенных выше науках можно наблюдать переплетение различных тем изучения. Если говорить о примере, то в социальной и возрастной психологии очень широко применима концепция социального научения, которая разработана социологами. И наоборот, теории личности и малой группы, разработанные психологами, находят широкое применение в социологии.

Конечно же тесно связаны науки психология и педагогика. Это можно объяснить тем, что воспитание и обучение детей не может не учитывать психологические особенности личности.

Еще одним предметом, с которым связана психология, является история. Одним из известных примеров взаимосвязи истории и психологии является использование в психологии исторического метода.

Подводя итог, можно сказать, что психология тесно связана с общественными науками.

Но в современное время также наблюдается связь психологии с техническими науками.

Это можно объяснить тем, что человек является участником технологических и производственных процессов.

Прослеживается связь психологии с медицинскими и биологическими науками. Связь психологии с этими науками обусловлена двойственной природой человека как социального и одновременно биологического существа.

Это объясняется тем, что знания, полученные физиологами и биологами, используются в психологии для того, чтобы лучше понять те или иные психические явления.

Подводя итог сказанного, можно сделать вывод, что психология связана с различными областями науки и практики, независимо от того, были ли они ранее объединены, например философия и психология, или развивались отдельно, например психология и педагогика, но вследствие совпадения изучаемых вопросов тесно объединены.

3. Рефлекторний характер психічного відображення. Роль умовних і безумовних рефлексів у психічній регуляції поведінки людини.

Психічної відображення пов’язане з діяльністю мозку. Обґрунтування рефлекторної природи всіх видів психічної діяльності є заслугою російської фізіології, і насамперед двох її великих представників - І.М.Сеченова та І.П.Павлова.Згідно матеріалістичних поглядів – відображувальна діяльність людської психіки зумовлена рефлекторною діяльністю мозку. Засновником вчення про рефлекторну природу психіки є видатний російський фізіолог І.M. Сеченов,який у свох працях зазначав, що джерелом психічних актів, як відображувальної діяльності є зовнішні подразники, що діють на організм, а взаємодія індивіда з оточенням здійснюється завдяки рефлекторній діяльності мозку, всі акти свідомого та несвідомого життя за способом походження є рефлексами і без зовнішнього чуттєвого подразнення психічна діяльність неможлива. Ідеї Сеченова були розвинуті І.П.Павловим у вченні про вищу нервову діяльність (ВНД), засадовим стосовно нього є матеріалістичне розуміння єдності організму та середовища – в організмі все із середовища, а зв’язок організму з середовищем здійснює НС. Поведінка організму визначається тими умовами, середовищем, в якому живе і діє жива істота.

І.П.Павлов вважав, що великі півкулі г.м. відіграють провідну роль у життєдіяльності всього організму, а кора великих півкуль г.м., разом з підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітично-синтетичну діяльність – у ній утворюються найскладніші тимчасові нервові зв’язки, за допомогою яких регулюються відносини організму з зовнішнім середовищем та його діяльність. Діяльність великих півкуль головного мозку була названавищою нервовою діяльністю.

Поведінка живого організму (за Павловим) є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища.

Рефлекс– основна форма нервової діяльності, реакція організму у відповідь на подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовища, яка здійснюється за участюЦНС.

Безумовні рефлекси -природжені, відносно постійні, стереотипні реакції організму на дію адекватного подразника зовнішнього або внутрішнього середовища, які здійснюються за допомогою ЦНС, передаються спадково. Їх ознаки: 1. Проявляються при дії адекватного подразника без особливих спеціальних умов (слиновиділення, ковтання, дихання та ін.). 2. Мають готові анатомічно сформовані рефлекторні дуги. 3. В їх здійсненні основна роль належить підкірковим ядрам, стовбуру мозку, спинному мозку. Вони зберігаються і після видалення кори великого мозку. Проте представництво безумовного рефлексу є в корі великих півкуль. 4. Є видовими реакціями, характерними для усіх представників даного виду. 5. Є відносно постійними рефлекторними реакціями, стійкі, незмінні, зберігаються протягом усього життя.  Безумовні рефлекси за характером реакції-відповіді поділяють на рухові, секреторні і трофічні, а за біологічною спрямованістю: - рефлекси, пов’язані з регуляцією процесів життєдіяльності, - ковтання, жування, смоктання, слиновиділення, дихальні, серцеві, судинні тощо; - рефлекси, пов’язані із збереження виду, - копуляція, вигодовування та піклування про потомство; - захисні - кашель, чхання, моргання тощо; - орієнтувальні - виникають кожного разу при дії незнайомих подразників. Умовні рефлекси - індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Біологічне значення умовних рефлексів полягає в тому, що вони є пристосувальними реакціями організму, які формуються умовами життя людини і дають можливість заздалегідь пристосуватись до нових умов. Умовні рефлекси мають попереджувальне сигнальне значення, оскільки організм починає реагувати цілеспрямовано до того, як почне діяти життєво важливий подразник. Тому умовні рефлекси забезпечують живій істоті можливість заздалегідь оцінити небезпеку або корисний подразник.

4. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДОВ ИССЛЕДОВАНИЯ В ПСИХОЛОГИИ. ЭТАПЫ ПСИХОЛОГИЧЕСКОГО ИССЛЕДОВАНИЯ

Методы психологии – основные пути и приемы научного показания психических явлений и их закономерностей.

В психологии принято выделять четыре группы методов изучения психики.

Организационные методы: сравнительный, сравнительно-возрастной, лонгитюдный и комплексный.

Сравнительный метод – сопоставление групп испытуемых с целью найти сходство и различия между ними.

Сравнительно-возрастной метод – сопоставление отдельных особенностей людей по возрастам с целью выявления динамики изучаемого психического процесса.

Лонгитюдный метод – многократные обследования одних и тех же лиц на протяжении достаточно длительного отрезка времени, измеряемого иногда десятками лет.

Комплексный метод предполагает реализацию исследовательских программ, в которых принимают участие представители разных наук, такого рода исследования позволяют установить связи и зависимости между явлениями разного рода (физическими, физиологическими, психическими, социальными и т. п.).

Эмпирические методы: наблюдение и самонаблюдение; экспериментальные методы; психодиагностические методы (тесты, анкеты, опросники, социометрический метод, интервью и беседа); анализ процесса и продуктов деятельности; биографические методы.

Методы обработки данных: количественный (статистический) и качественный (дифференциация материала по группам, вариантам, описание типичных случаев, описание исключений и т. п.).

Интерпретационные методы: генетический и структурный.

Генетический метод – интерпретация обработанного материала исследования в характеристиках развития с выделением фаз, стадий, критических моментов становления психических новообразований. Он устанавливает вертикальные генетические связи между уровнями развития.

Структурный метод устанавливает «горизонтальные» структурные связи между всеми изученными характеристиками личности.

Любое психологическое исследование имеет несколько общих этапов. Подготовительный этап – на этом этапе собранные предварительные сведения дают возможность выдвинуть гипотезу – предположение о каких-либо психологических закономерностях, которое проверяется на следующем этапе. Собственно исследование – на втором этапе с использованием конкретных методик получают данные, которые зависят от поставленной задачи. Для сбора психологических фактов применяется, как правило, несколько методов в их сочетании. Обработка полученных данных – на этом этапе проводится количественный и качественный анализ полученных данных, который дает возможность выявить существующие связи и закономерности.

Обработка материала включает следующие стадии:

– первичный анализ – анализ каждого отдельно зафиксированного факта;

– первичный синтез – установление связей между данными первичного анализа и выдвинутой ранее гипотезой;

– сравнительный (вторичный) анализ – выделение фактов, которые устойчиво повторяются;

– вторичный синтез – объединение фактов, сопоставление их с гипотезой и установление существенных закономерностей. Интерпретация результатов. На этом этапе дается объяснение полученных данных на основе той или иной психологической теории, выявляется правильность или ошибочность выдвинутой гипотезы исследования.

5 Розвиток психіки у філогенезі

Филогенезом (від грец. phyle - рід, плем'я і genesis - народження, походження) називається процес розвитку всього живого (від рослин до тварин, а від них - до людини).

Існують різні підходи до розуміння того, кому притаманна психіка:

o антропсихизм (Р. Декарт) вважає, що психіка властива тільки людині;

o панпсихизм (французькі матеріалісти) затверджує загальну натхненність природи. Згідно з даною теорією психіка властива всій природі, всьому світу (в тому числі і каменю);

o згідно биопсихизму психіка - властивість живої природи (тобто притаманна і рослин);

o нейропсихизм (Ч. Дарвін) вважає, що психіка властива тільки організмам, які мають нервову систему;

o мозгопсихизм (К. К. Платонов) знаходить психіку тільки у організмів з трубчастої нервової системою, що мають головний мозок (при такому підході у комах психіки немає, оскільки у них вузлова нервова система без вираженого головного мозку).

Згідно А. Н. Леонтьєву, критерієм появи зачатків психіки у живих організмів є наявність чутливості. Під чутливістюрозуміють здатність реагувати на життєво незначущі подразники середовища (звук, запах тощо), які є сигналами для життєво важливих подразників (їжа, небезпека), завдяки їх об'єктивно стійкого зв'язку. Критерієм чутливості виступає здатність утворювати умовні рефлекси - закономірну зв'язок зовнішнього або внутрішнього подразника за посередництвом нервової системи з тією чи іншою діяльністю. Психіка виникає і розвивається у тварин саме тому, що інакше вони не могли б орієнтуватися в середовищі і, отже, існувати.

Виділяють три основні стадії розвитку психіки у тварин у філогенезі:

1. Стадія елементарної чутливості. На даній стадії тварина (від амеб до комах, риб, земноводних) реагує тільки на окремі властивості предметів зовнішнього світу, і його поведінка визначається вродженими інстинктами (харчування, самозбереження, розмноження тощо). Інстинктивне поведінка специфічна для кожного даного виду; структура і цілі кожної його форми закріплені генетично. Інстинкт - це вроджені, невідмінювані форми поведінки, однакові у особин певного виду; вроджена послідовність, алгоритм реакцій у відповідь на строго певні подразники.

2. Перцептивна стадія психіки. На даній стадії у тварин (птахів, ссавців) відображення дійсності здійснюється у вигляді цілісних образів предметів (предметне сприйняття); тварина здатна навчатися, у нього з'являються індивідуально набуті навички поведінки.

3. Стадія інтелектуальної психіки характеризується здатністю тваринного відображати міжпредметні зв'язки, ситуацію в цілому, прогнозувати розвиток ситуації в найближчому майбутньому. В результаті тварина здатна обходити перешкоди, "винаходити" нові способи вирішення двофазних завдань, що вимагають попередніх підготовчих дій для свого вирішення. Інтелектуальний характер носять дії багатьох тварин-хижаків, але особливо людиноподібних мавп та дельфінів.

Інтелектуальна поведінка тварин не виходить за рамки біологічної потреби і діє тільки в межах наочної ситуації.

Психіка людини - якісно більш високий рівень, ніж психіка тварин. Її головна відмінна особливість - наявність свідомості. Згідно А. Н. Леонтьєву, свідоме відображення - це таке відображення предметної дійсності, в якому виділяються се об'єктивні стійкі властивості незалежно від ставлення до неї суб'єкта. Ведучими факторами виникнення свідомості були праця і мова. Свідомість і особистість - якості, які відрізняють людину від тварин. Але виникають свідомість і особистість на певній стадії культурної еволюції людини, ось чому їх немає у тварин. Свідомість, розум людини розвивалися в процесі трудової діяльності, яка з'являється в силу необхідності здійснення спільних дій для добування їжі при різкій зміні умов життя первісної людини. В процесі еволюції суспільства людина змінює способи і прийоми своєї поведінки, трансформує природні задатки та функції у вищі психічні функції - специфічно людські суспільно зумовлені форми пам'яті, мислення, сприйняття (логічна пам'ять, абстрактно-логічне мислення), опосередковані застосуванням допоміжних засобів, мовних знаків, створених у процесі історичного розвитку. Єдність вищих психічних функцій утворює свідомість людини.

У психології під филогенезом розуміється процес зміни психіки людства в процесі еволюції. І хоча видові біологічно-морфологічні особливості людини стійкі вже протягом тисячоліть, розвиток психіки людини відбувалося в процесі трудової діяльності, соціальної і культурної еволюції людства. Матеріальна, духовна культура людства - це об'єктивна форма втілення досягнень психічного розвитку людини.

Людство існує на Землі всього 1600 поколінь, при цьому 1200 поколінь жили в печерах, і тільки останніх 22 покоління читають надруковані книги, з них лише п'ять поколінь - при електричному освітленні.

6.Психіка та природа психічного.

В основі сучасної наукової психології лежать наукові філософські уявлення на психіку як властивість мозку, суть якої полягає у відображенні об'єктивної дійсності. Результатом психічного відображення є образи, які виступають як носії інформації, як регулятори і організатори поведінки і діяльності. Психіка таким чином виконує інформуючу, регулюючу і контролюючу функції.

Психіка як відображення існуючої дійсності характеризується тим, що вона не є мертвим, дзеркальним, одноактним відображенням, а є процесом. Психіка є таким відображенням об'єктивної дійсності, при якому будь - який зовнішній вплив завжди проходить через раніше складені особливості психіки, через той психічний стан, який є в даний момент в даної живої істоти. А тому психічне відображення носить суб'єктивний характер.

Психічне відображення характеризується такими особливостями:

• воно дає можливість правильно відображати оточуючу дійсність, причому правильність відображення підтверджується практикою;

• сам психічний образ формується в процесі активної діяльності;

• психічне відображення поглиблюється і вдосконалюється;

• завдяки психічному відображенню забезпечується цілеспрямованість поведінки і діяльності;

• воно носить випереджуючий характер, завдяки якому, на снові нагромадженого досвіду знань закономірностей того, чи іншого процесу виникає можливість передбачення майбутнього;

• воно заломлюється через індивідуальність людини.

І так, психічне відображення завжди зв'язане з матеріальним субстратом мозком, з об'єктивно існуючим світом, воно носить активний, перетворюючий характер.

Мозок і психіка

Індивідуальність особистості в багатому визначається специфікою взаємодії великих півкуль головного мозку. Встановлено, що психічні функції відповідним чином розподілені між правою і лівою півкулями. Вперше це було експериментально доведено в 60-ті роки ХХ століття професором психології каліфорнійського технологічного інституту Роджером Сперрі, за що в 1981 році йому було присуджено Нобелівську премію. Обидві півкулі здатні отримувати і переробляти інформацію в вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку, тобто різна міра вираженості тих чи інших функцій в лівій і правій півкулях.

Функцією лівої півкулі є читання і рахування, взагалі переважаюче оперування знакової інформації. Ліва півкуля забезпечує можливість логічних роздумів, без яких не буває послідовності аналітичного мислення. Права півкуля оперує образною інформацією, легко сприймає просторові відношення, володіє музичним слухом, забезпечує емоційне ставлення до сприймання і розуміння об'єктів.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку. Функціональна асиметрія властива тільки людині і формується в процесі спілкування, де може скластись відносне домінування лівої чи правої півкулі. Не випадково фізіологи, які встановили пряму залежність між мірою асиметрії і розумовими здібностями, не схвально ставляться до існуючої давньої практики переучування лівшів, тому що спеціалізація півкуль при цьому може послабитись. Адже спеціалізація це стержнева дорога еволюції мозку і в першу чергу, мозку людини. Не даремно у людини вона виражена найсильніше.

Трудові навички, мовлення, мислення, пам'ять, увага, уява все це стало розвиватись так бурхливо і так продуктивно у людини завдяки гнучкості її мозку і вродженій здатності півкуль до розподілу обов'язків. Тепер на основі даних про функціональну асиметрію півкуль, фізіологи схильні до того, що еволюція продовжується і кінця на разі їй не видно.

Саме спеціалізація півкуль і дає змогу людині розглядати світ з двох різних точок зору, пізнавати його об'єкти, користуючись не лише словесно-граматичною логікою, але й інтуїцією з її просторово-образним підходом до явищ і миттєвим охопленням цілого. Спеціалізація півкуль ніби породжує в мозку двох співбесідників і створює фізіологічну основу для творчості.

Якщо на інтелектуальному рівні виключення правої півкулі особливо не відбивається, то емоційний стан різко змінився. Людину охоплює ейфорія. Весь пасивний її словник стає активним, але, разом з тим, людина залишається без творчого прояву. Повна протилежність відключення лівої півкулі. Творчість залишається, але від доброго настрою нема і сліду, наступає відчай і туманний скепсис, світ уявляється лише в чорному тоні.

І так, відключення правої півкулі супроводжується ейфорією, а лівої глибокою депресією. Ліва півкуля володіє великим запасом енергії і життєлюбства, тоді як права тривожною небезпекою, що діє стримуюче, повертаючи мозку не тільки творчі здібності, але й саму можливість нормально працювати.

Рефлекторна природа психічного

Психічне відображення за своїм характером є рефлекторним явищем. На це звернув увагу в свій час французький вчений Р. Декарт (1596 - 1650). Поняття рефлекс, яке в науку було введене Декартом, в перекладі з латинської означає відображення. Погляди Декарта при цьому були наївними і носили дуалістичний характер. Достатньо повно на початку ХІХ століття фізіологам вдалось вивчити спинномозкові рефлекси. Створення рефлекторної теорії психіки належить радянському фізіологу І. М. Сєченову (1829 - 1905) і його послідовнику Павлову І. П. (1849 - 1936).

І. М. Сєченов у своїй книзі "Рефлекси головного мозку" (1863) показав, що всі акти свідомого і несвідомого життя за способом свого походження є рефлекси. Він виділив у рефлексах 3 ланки:— початкова ланка зовнішнє подразнення і перетворення його органами чуття в процес нервового збудження, яке передається в мозок;— середня ланка центральні процеси в мозку (збудження і гальмування) і виникнення на їхній основі психічних явищ (відчуття, мислення, почуття, інше);— кінцева ланка зовнішні рухи і дії.

На думку Сєченова, рефлекси головного мозку починаються чуттєвим збудженням, продовжуються вірогідним психічним актом і закінчуються м'язовим рухом. Так як середня ланка не може бути відокремленою від початкової і кінцевої, то і всі психічні явища це не віддільна частина всього рефлекторного процесу, який має причину у зовнішнього для мозку реального світу.

Значення положень, висунених І. М. Сєченовим полягає в тому, що розкривається причинна обумовленість психічних явищ зовнішніми впливами.

Психіка розглядається як результат протікання фізіологічних процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. А також як регулятор зовнішніх рухів і поведінки в цілому.

Проте, глибока експериментальна розробка рефлекторної теорії психіки належить І. П. Павлову, який створив нову галузь науки вчення про вищу нервову діяльність.

Вища нервова діяльність це поняття, яке узагальнює і психологію, і фізіологію вищої нервової діяльності, що ні в якому разі не означає тотожність останніх. В основі вищої нервової діяльності лежить умовний рефлекс, який є одночасно і фізіологічним, і психічним явищем. І. П. Павлов, розвиваючи ідеї І. М. Сєченова, побудував надійний фізіологічний фундамент для наукового розуміння психічних процесів.