В. І. КУЗНЕЦОВА

МЕТОДИКА

ВИКЛАДАННЯ

БІОЛОГИ

ХАРКІВ

«ТОРСІНГ»

2001

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України.

Рецензенти:

Черняк Ж М., доц. Тернопільського держ. Пед. ун-ту;

Курсон В. В., викл. Ніжинського держ. пед ун-ту.

, Кузаецова В. І. Методика викладання біології. – Х., Торсінг, 2001.— 176 с. ІSВN 966-7661- 92-5.

Посібник відповідає сучасним вимогам підготовки майбутнього вчителя, а також змісту нових програм шкільної біології. У І-ІП розділах розкриваються теоретичні основи методики біології як науки, дається характеристика основних завдань, формі, методів і засобів навчання. Упродовж вивчення IV розділу студенти опановують необхідні професійні вміння та навички викладання кожного розділу шкільної біології. У V розділі пропонуються зразки завдань для тематичного контролю знань учнів з біології.

Розраховано на студентів біолого-хімічних, біолого-географічних факультетів, а також учителів-біологів загальноосвітніх начальних закладів.

ДО УВАГИ СТУДЕНТІВ

Підручник «Методика викладання біології» призначено для студентів ІV -V курсів. У І та II розділах викладено загальні методики, зміст яких потрібно знати та використовувати на кожному лабораторному занятті. Відомо, що найбільша кількість занять з методики викладання біології відводиться лабораторному практикуму, тому автор подає матеріали безпосередньо для вивчення основного змісту курсу під час лабораторних занять у позааудиторний час, а також самостійно.

Для зручності роботи на лабораторних заняттях та у позааудиторний час перед кожним розділом є параграфи, які характеризують загальні його завдання.

Усі лабораторні заняття побудовано за певною структурою. Важливою вимогою є обов'язкова позааудиторна підготовка до кожного заняття. Для цього слід вивчити, параграф із загальними питаннями, підготувати інформацію, а також ознайомитися з короткими поясненнями до кожного заняття. Тільки за умови Систематичної підготовки до заняття ви зможете успішно виконувати завдання, які передбачено у структурі «Завдання для самостійної роботи».

Наприкінці кожного заняття дається посилання на літературу. Після слова «Література» стоять цифри. Це означає, що вам слід звернутися до списку літератури, наведеного наприкінці книги, де під відповідними номерами дається назва окремих літературних джерел. Разом з тим ви повинні знати, що цієї літератури для професійної підготовки недостатньо. Щорічно надходять нові видання методик та методичних посібників, обов'язкових для роботи вчителя, різні альтернативні шкільні підручники.

Деякі параграфи містять методичні розробки різних варіантів уроків та інших форм навчальних, позаурочних та позакласних занять, а також схеми і таблиці з систематизації узагальнення знань. їх можна використовувати як на лабораторних заняттях, так і в процесі підготовки до уроків під час педагогічної практики. Приклади різноманітних типів і видів уроків наводяться у різних параграфах третього розділу.

Для кожного заняття визначено професійні вміння, формування яких здійснюється на конкретному занятті, а також у процесі всієї професійної підготовки.

Чи вдалось вам оволодіти професійними вміннями? Які труднощі?

Постарайтесь вирішити їх відразу у процесі роботи над конкретною темою.

ПЕРЕДМОВА

Підручник з методики викладання біології має вирішувати завдання загальнотеоретичної професійної підготовки на основі знань з біологічних і психолого-педагогічних наук. Професійні вміння і навички формуються відповідно до змісту чинної програми. Тому особлива увага приділяється вивченню та аналізу шкільної програми, підручників, методик і методичних посібників. Майбутні вчителі повинні вільно орієнтуватися в них, добре знати зміст програми з біології, а також володіти методами, формами і засобами, які застосовуються у ході реалізації програми. У підручнику вони розкриваються під час ознайомлення з кожним розділом шкільної біології, що дозволяє студентам оволодіти професійними знаннями і вміннями.

Розподіл годин по розділах шкільної біології умовний: число їх можна збільшити або зменшити. При цьому лід урахувати конкретні умови ВНЗ, спеціалізацію фахівців, тривалість роботи студентів у базових школах тощо.

На лабораторних заняттях студенти повинні виконувати творчі завдання різного ступеня складності. Кожна тема передбачає вирішення різноманітних дидактичних завдань: розробка основних видів і типів уроків, а також таких форм занять, як лабораторні роботи, семінари, уроки-лекції, уроки-екскурсії, ігри за ролями, конференції, відбір засобів наочності до кожного виду уроків та ін. Через це особливе місце при підготовці до лабораторних робіт посідають вивчення літератури з методики біології, виявлення різних підходів до занять з вивчення досвіду передових учителів, підбір наочності, а також зав­дання з відвідування та аналізу уроків у школі.

На заняттях в аудиторіях під час виконання самостійних робіт у позааудиторний час приділяється увага методичному аналізу не тільки програми, підручників і навчальних посібників, а також розв'язанню різноманітних педагогічних ситуацій, виконанню студентами проблемних завдань. На основі проведеної студентами роботи в аудиторії і виконай на домашніх завдань організовуються співбесіди, дискусії, рольові ігри, ділові ігри тощо, де студенти одержують оцінки. При цьому важливо приділяти увагу систематичному поточному контролю знань.

Автор при підготовці підручника намагалась максимально охопити всі види пізнавальної діяльності студентів.

Для послідовного формування професійних вмінь і навичок, більшість лабораторних занять побудовано за таким планом: тема, вміння, що формуються, обладнання, коротке пояснення, завдання для самостійної та позааудиторноії роботи студентів, рекомендована література.

Під час аналізу кожної структури занять слід підкреслити, що центральне місце посідає самостійна робота студентів. Успішно оволодівають нею студенти тоді, коли вони опрацювали відповідний розділ або його частину, вивчили і проаналізували рекомендовану літературу. Тому для кожного заняття пропонується невелика кількість літературних джерел. У кінці практикуму наведено список літератури, за яким рекомендується працювати не тільки на заняттях, але й в позаурочний час.

На лабораторних заняттях необхідно опрацювати всі розділи шкільного курсу біології, починаючи з природознавства і закінчуючи загальною біологією. Відомо, що лабораторні заняття, зазвичай, проводяться протягом двох академічних годин. Проте досвід показує, що окремі з них (наприклад, у розділах «Рослини... Формування фізіологічних понять», «Загальна біологія», «Методика підготовки та проведення лабораторних робіт у 10 - 11 класах»), можуть бути чотиригодинними.

Структура і зміст усіх занять, запропонованих у IV розділі, перевірені автором у процесі багаторічної роботи у ВНЗ і школі.

У зв'язку з малим обсягом підручника автор не претендує на повне і вичерпне розкриття всіх проблем професійної підготовки вчителя. Основне завдання підручника - допомогти студентам оволодіти знаннями та уміннями з методики вкладання курсу біології у школі.

РОЗДІЛ І

Значення методики викладання біології

у системі професійної підготовки вчителя

Державна національна програма «Освіта». Українське суспільство XXI століття висунула перед вищою і середньою освітою ряд нових завдань з удосконалення структури і методичної підготовки майбутнього вчителя. Особливо це стосується шкільного курсу біології, який зазнав змін щодо його змісту і структури. Створено єдиний курс біології національної школи, який складається з п'яти розділів і передбачає докорінну перебудову методичної підготовки майбутнього вчителя біології.

У системі вузівських дисциплін, необхідних для професійної підготовки майбутнього вчителя біології, методика викладання біології посідає провідне місце. Вона формує у студентів знання і вміння в організації і постановці навчально-виховного процесу з цього предмета, який має свої особливості. Ці знання дозволяють вчителю керувати процесом виховного навчання біології.

Методика навчання біології вимагає введення до навчального процесу найактивніших її форм і методів. Біологія вивчає конкретні об'єкти природи: дроб'янки, рослини, гриби, тварини, людину, складні явища живої природи. Все це потребує проведення екскурсій, лабораторних і практичних робіт, домашніх, позаурочних і позакласних занять, застосування переважно натуральної наочності, що забезпечує специфіку методики викладання біології.

Курс методики викладання біології поділяється на загальну методику і відповідно до розділів — окремі методики. У 6 класі узагальнено вивчаються розділи «Царство Дроб'янки», «Царство Рослини», «Царство Гриби», розділ «Царство Тварини», 9 класі — розділ «Людина», у 10 — 11 класах — розділ «Загальна біологія».

Загальна методика біології розглядає загальні положення і закономірності викладання біології: єдність змісту і методів навчання, взаємозв'язок між організаційними формами навчання (урок, екскурсія, позаурочна, позакласна робота) і формами навчальної діяльності школярів (колективна, групова, індивідуальна); взаємозв'язок між розділами курсу, цілісність і розвиток усіх елементів виховного навчання, тобто того, шо визначає систему навчання біології.

Окремі методики розкривають спеціальні для кожного розділу питання викладання, пов'язані зі змістом її розділу і психологічними особливостями віку учнів.

Між загальними і окремими методиками біології існує тісний зв'язок, що забезпечує єдність науки і методики викладання біології: теоретичні висновки загальної методики грунтуються на окремих методичних дослідженнях, тоді як останні керуються загально методичними положеннями.

У навчальних планах природничо-географічних, природничо-хімічних та інших факультетах педагогічних ВНЗ методику викладання біології подано різноманітними формами і видами навчальної діяльності студентів. Це лекції, лабораторний практикум, польова і педагогічна практики, виконання курсових та дипломних робіт. Кожна з них робить певний внесок у професійну підготовку майбутніх вчителів біології і разом з тим пов'язана з іншими, тому що сприяє опануванню єдиною дисципліною. Під час організації навчально-виховного процесу з методики викладання біології у ВНЗ потрібно керуватись кваліфікаційною характеристикою вчителя біології і хімії (7.070402 і 7.070301). У ній, зокрема, повідомляється, що спеціаліст мусить знати: методику викладання біології; зміст і принципи організації шкільної освіти з біології, програми і підручники; вимоги до обладнання шкільних кабінетів, організації шкільних навчально-дослідних ділянок; застосування засобів навчання та їхні дидактичні можливості; основні напрями проведення наукових досліджень і методичної роботи зі спеціальності, підготовки інформаційних і науково-методичних матеріалів.

Згідно з цими вимогами, у теоретичному курсі методики викладання біології розглядаються мета і завдання біологічної освіти учнів, дається аналіз змісту шкільної програми з біології, розкриваються основні положення теорії розвитку біологічних понять, їх класифікація, формуються знання про шкільний курс біології як систему найважливіших спеціальних і загальнобіологічних понять. Студенти вивчають шляхи і засоби організації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання біології, методи і засоби викладання шкільного предмета, форми організації навчально-виховної роботи з біології у школі, виховання у процесі навчання, матеріальну базу предмета. Таким чином, в основу теоретичного курсу методики викладання біології закладено ази професійних знань, необхідні вчителю для організації і проведення навчально-виховного процесу з біології у школі.

Лабораторний практикум є однією з організаційних форм роботи студентів з методики викладання біології у школі як навчальної дисципліни у ВНЗ - Лабораторно-практичні заняття - один із шляхів застосування теоретичних положень лекційного курсу щодо розв'язування конкретних завдань навчання і виховання школярів, пов'язаних з вивченням біології; практичного ознайомлення студентів з особливостями змісту, методів і методичних засобів, організаційних форм і матеріальної бази навчання біології у 7 - 11 класах загальноосвітньої школи. У практикумі теоретичні загальнометодичні поняття,

викладені у лекційному курсі, конкретизуються, збагачуються новим змістом, розвиваються, озброюють студентів необхідними знаннями, потрібними для самостійного, творчого розв'язування методичних завдань у різних ситуаціях конкретної навчально-виховної роботи з біології у школі. Основне призначення лабораторного практикуму — формування сукупності методичних умінь. Студенти повинні:

1. Застосовувати біологічні знання для вирішення навчально-виховних і науково-мстодичних завдань, враховуючи вікові і соціально-психологічні особливості учнів у певних педагогічних ситуаціях.

2. Проводити павчально-виховну роботу з біології, визначати ступінь і глибину засвоєння учнями програмного матеріалу, прищеплювати їм навички самостійного поповнення знань. Користуватися різноманітними методами і формами викладання біології.

3. Використовувати навчально-лабораторне обладнання, технічні засоби навчання і сучасну електронно-обчислювальну техніку.

4. Створювати експозиції кабінету біології, шкільного біологічного музею і куточків живої природи, виготовляти і застосовувати в навчальній роботі роздавальний матеріал з біології.

5. Організовувати і методично правильно проводити роботу на навчально-дослідних ділянках, в учнівських клубах, малих академіях, шкільних лісництвах тощо. Застосовувати агротехнічні правила оброблення культурних рослин і догляду за тваринами.

6. Спостерігати і пояснювати учням різні природні явища. Організовувати і здійснювати краєзнавчу, екологічну і природоохоронну роботу, використовуючи її результати у навчально-виховному процесі.

7. Здійснювати трудове, моральне і естетичне виховання учнів у процесі навчання біології.

Сукупність методичних умінь подано у загальному вигляді. Через вивчення окремих методик вони конкретизуються, виходячи з особливостей змісту відповідного розділу шкільної біології. Так, основним завданням методики викладання біології є формування умінь з організації та проведення лабораторних, демонстраційних біологічних дослідів і спостережень.

Методика викладання розділу «Царство Рослини» може забезпечити вміння планувати і проводити уроки у взаємозв'язку з формуючими поняттями (уроки з морфологічним, анатомічним, фізіологічним та іншим змістом).

Вивчення розділу «Тварини» є логічним продовженням попереднього. На прикладі конкретних тем розробляються різні типи та види уроків, використовуються різноманітні самостійні роботи, які вчитель мусить проводити з учнями. Особливе значення слід приділяти позаурочним роботам, спостереженню та виконанню творчих завдань еко­логічного та природоохоронного змісту.

Під час навчання методики викладання розділу «Людина» продовжується розвиток умінь у плануванні й проведенні уроків різних типів (з дидактичними цілями) і різних видів. Крім того, методика викладання розділу «Людина» дає змогу сформувати у студентів уміння з організації санітарно-гігієнічної освіти і виховання учнів, з проведення профілактичних заходів з боротьби зі шкідливими звичками учнів.

Методика викладання розділу «Загальна біологія» формує у студентів уміння вирішувати освітні та виховні завдання упродовж навчання школярів біології, а також проведення таких видів уроку, як лекція, конференція, семінар тощо.

На всіх лабораторно-практичних заняттях під час вивчення загальних питань потрібно формувати вміння з розвитку біологічних понять від простих до складних, від спеціальних до загальнобіологічних. Такий розподіл умінь з окремих методик, що формуються, забезпечує їхній найбільший обсяг, виключає механічне дублювання, дозволяє розвивати, закріплювати і перетворювати вміння на навички. Майбутній учитель біології повинен володіти змістом шкільного курсу біології, знати його можливості з метою формування професійних умінь, разом з тим навчитися на лабораторних заняттях працювати самостійно, формувати своє методичне мислення.

Для цього на лабораторно-практичних заняттях мусять ставитись такі професійні вимоги:

1. Чітка постановка пізнавального завдання у вигляді коротко сформульованої навчальної проблеми. Загальновідомо, що проблемне навчання позначається на всьому навчанні, забезпечує високий інтелектуальний розвиток студентів і тим самим перетворює процес засвоєння знань у творчий. Постановка навчальної проблеми створює ситуацію інтелектуального утруднення, з якого студенти шукають вихід. Тому, насамперед, потрібно забезпечити самостійний пошук вирішення проблеми, що сприяє активізації пізнавальної діяльності студентів.

2. Наявність у студентів обсягу знань з психолого-педагогічних, суспільних і спеціальних дисциплін, уміння встановлювати міжпредметні зв'язки, які сприяють усвідомленому засвоєнню закономірностей методики біології та формуванню професійних умінь.

3. Поступове наростання складності робіт, що виконуються. Звідси — облік прийомів самостійної роботи, якими студенти вже володіють, і поетапна організація самостійної роботи.

4. Наявність індивідуальних, групових, колективних завдань для самостійної роботи, інструкцій, методичної літератури, від яких залежить їх виконання.

5. Наявність у студентів пізнавального інтересу до роботи, що виконується, і усвідомлення її важливості у професійній підготовці.

Дотримання цих вимог дозволить вирішити проблему формування творчого методичного мислення у майбутніх вчителів біології.

Оволодіння кожною окремою методикою спирається на знання студентами, насамперед, змісту відповідного розділу шкільної біології, психологічних особливостей дітей різних вікових груп, загальнодидактичних принципів навчання і виховання учнів.

РОЗДІЛ II

Засоби наочності під час викладання біології та їхнє значення

Усі знання учні здобувають із довкілля за допомогою відчуття і сприйняття, що також дає можливість розвивати логічне мислення. Наочність у шкільному курсі біології є основним і загальним принципом навчання. Під наочністю слід розуміти використання у навчальному процесі біологічних об'єктів, явищ і процесів або їхніх зображень.

Про значення засобів наочності та їхню роль у розвитку пізнавального інтересу, активності й самостійності учнів йдеться у багатьох підручниках і навчально-методичних посібниках з дидактики і методики викладання (Я. А. Коменський, Й. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, П. Ф. Лесгафт, Л. В. Занков, М. М. Скаткін, С. О. Павлович, М. М. Верзілін та ін.).

Відомий класичний вислів Яна Амоса Коменського до нині лишається неперевершеним за конкретністю його визначення — це золоте правило. Він писав, що все, що тільки можна, потрібно давати для сприйняття почуттям, а саме: видиме — для сприйняття зором, чутне — слухом, запах — нюхом, що має смаку — смаком, відчутне на дотик — дотиком. Якщо ж які-небудь предмети відразу можна сприйняти декількома почуттями, нехай вони декількома почуттями і подаються.

Аналізуючи роль наочного викладання, Я. А. Коменський зазначав, що початок пізнання випливає з відчуття, і в розумі людини немає нічого, чого раніше не було б у відчутті, що істина і точність знання залежать також від показників відчуття, що відчуття є найнадійнішим провідником пам'яті.

Я. А. Коменський у «Великій дидактиці» розробив правила — способи використання дидактик. У них зазначалось, що за умови необхідності розглянути що-небудь як слід, цей предмет потрібно: 1) покласти перед очима; 2) не дуже далеко, але на належній відстані; 3) обов'язково не з боку, а прямо перед очима; 4) і не таким чином, щоб чільна сторона предмета була перевернута набік, а прямо супроти; 5) щоб погляд охопив спочатку весь предмет; 6) потім розглянути його окремо по частинах; 7) і при тому послідовно з початку до кінця; 8) зупиняючись на кожній частині доти, доки все не буде зрозумілим у всіх своїх відмінностях.

Далі Я. А. Коменський писав, що маса предметів пригнічує учня, а їхня різноманітність збиває його з пантелику, якщо не вжити заходів проти цього: в першому випадку необхідна упорядкованість, так, щоб одне йшло за другим, у другому — уважне спостереження відмінностей таким чином, щоб було зрозуміло, чим одна річ відрізняється від другої.

Проведені численні педагогічні дослідження і досвід творчо працюючих учителів показали, що якість засвоєння знань залежить, насамперед, від того, скільки органів чуттів приймають участь у сприйнятті, відтворенні й осмисленні об'єктів, процесів та явищ, що вивчаються. Таким чином, навіть на сучасному рівні розвитку школи золоте правило не втратило свого значення.

Згодом відомий російський педагог К. Д. Ушинський, розвиваючи теорію наочності, дав характеристику її значення у засвоєнні знань учнями. У своїх наукових працях він зазначав: якщо навчити дитину якихось п'яти невідомих їй слів, то вона тривалий час марно намагатиметься запам'ятати їх; але якщо пов'язати з малюнками двадцять таких слів, то дитина засвоїть їх дуже швидко.

Указуючи на необхідність використання наочних засобів навчання, К. Д. Ушинський писав, що тільки наочність привчає знаходити зв'язки між словом і предметом (річчю), що наочні засоби навчання забезпечують взаємозв'язок між словом і сприйняттям, на основі чого формується уявлення про форму, колір, розміри предмета тощо.

Наочні засоби навчання впливають на всі органи чуття, на основі чого утворюються образи, символи, а в поєднанні зі словом наочні засоби відкладаються у пам'яті та відбиваються потім словом.

Із розвитком школи розвивались і вдосконалювались наочні засоби навчання.

Біологія як шкільний предмет має невичерпні можливості використання цих засобів у різних видах навчально-виховного процесу, різноманітні форми і методи їх застосування;

На основі досліджень, проведених відомими методистами В. Ф. Шалаєвим, Б. В. Всесвятським, М. М. Верзіліним та іншими, встановлено, що забезпечити сприйняття засобів навчання можна шляхом різноманітних методів, методичних заходів і організаційних форм навчання. Тому використання засобів наочності вимагає науково-обгрунтованого вибору і поєднання форм, методів і прийомів, тільки тоді можна отримати найбільш ефективні результати.

Живе спостереження - чуттєве сприйняття предметів і явищ природи— спричинює утворення певних уявлень. Абстрактне мислення — аналіз і синтез явищ, що спостерігаються, індукція і дедукція та інші форми висновків, порівняння і класифікації - спричинюють формування наукових понять.

Практика — участь дітей у безпосередньому вивченні природи, застосуванні закономірностей природи в житті; не шлях до формування матеріалістичних переконань. Практика — критерій істинності знань.

У психології та в методиці навчання біології встановлено, що певне знання можна здобути не тільки у формі чуттєвого сприйняття, але й більш складним шляхом уявної конкретності. Цю проблему співвідношення конкретного та абстрактного ще не повністю розроблено, тому потрібно проводити подальшу дослідницьку роботу. Наочність дає учням переконання в істинності того, що спостерігається. Тому сприйняття повинне проходити за активного мислення, коли конкретне і абстрактне взаємодіють, сприймаються як єдине ціле.

Послідовність використання засобів наочності у початковій ланці завжди здійснюється предметно-індуктивним шляхом. У старших класах — інакше: спочатку обґрунтовується історичний підхід, формується проблема, історія її вирішення у науці, її сучасний стан, а потім — підготовка відповідної наочності для проведення лабораторних і практичних робіт. Також слід враховувати, що засоби наочності застосовуються у навчальному процесі двічі: як ілюстрації до пояснення і як спосіб (метод), який підтверджує (доказує) наукові відкриття. Такий шлях використання цих засобів сприяє активному і свідомому засвоєнню знань, розвиває логічне мислення.

Фізіологічні механізми засвоєння знань і роль у ньому процесі наочних засобів навчання з високою вірогідністю викладено в працях І. П. Павлова.

Нові знання здобуваються шляхом утворення довгого ланцюга тимчасових зв'язків (умовних рефлексів). У психології це називається асоціаціями. І. П. Павлов писав, що зовнішні предмети на початку процесу сприйняття являють собою асоціацію у вигляді окремих елементарних фактів, а потім послідовно утворюється ланцюг асоціацій. Отже, всяка перша асоціація є початок мислення. Тимчасо­вий перший зв'язок є найуніверсальнішим фізіологічним явищем у тваринному світі і в нас самих. Разом з тим воно є і психічним - таким, що психологи називають асоціацією (враження від букв, слів, думок).

Засвоєння нових знань - це не що інше, як утворення умовних рефлексів, рефлексів на дещо нове. Така реакція, зазначав І. П. Павлов, розвиває любов до знання, а це є важливою педагогічною умовою в оволодінні новими знаннями.

Нервова система дітей дістає із зовнішнього середовища різноманітні подразники - сигнали. Сигнали - це умова для утворення тимчасових зв'язків, або умовних рефлексів. Згідно з ученням І. П. Павлова, людина завдяки першій сигнальній системі дістає інформацію із зовнішнього середовища.

Друга сигнальна система є характерною тільки для людини - це мова. Вона дозволяє аналізувати і відтворювати інформацію за допомогою слів. І. П. Павлов писав, що слово для людини є таким же реальним умовним подразником і таким же багатоохоплюючим, як ніякий інший. Він не йде ні в які кількісні порівняння з умовними подразниками тварин.

Навчання повинне будуватись у взаємодії першої та другої сигнальних систем.

У світлі вчення І. П. Павлова про пізнання природи особливого значення набуває наочність.

Застосування наочності в процесі викладання біології слід розуміти так, що у засвоєнні знань мусять брати участь якомога більше органів чуттів. К. Д. Ушинський у своїй роботі «Людина як предмет виховання» писав, що чим більше органів чуттів бере участь у прийнятті якого-небудь враження або групи вражень, тим міцніше засвоюються вони нашою пам'яттю, тобто зберігаються нею краще; а потім пригадуються. Щоб дитина що-небудь міцно засвоїла, потрібно примусити брати участь у цьому засвоєнні якомога більшу кількість нервів.

Сприйняття — дуже складний психологічний процес. Він полягає у відображенні предметів і явищ дійсності в сукупності їхніх власти­востей і частин. Сприйняття покладено в основу уявлень про окремі предмети, явища. Пізнання через органи чуттів спричиняє придбання окремих елементів знань про довкілля, де виявляються загальні властивості та ознаки предметів, їхні особливості, розкриваються внутрішні зв'язки — здійснюється логічний перехід від сприйняття до поняття, розкриваються закономірності, створюються теорії. Правильність пізнання закономірності, побудови теорії, поняття перевіряються практикою, яка підтверджує або спростовує їх. Практика є джерелом пізнан­ня і критерієм його істинності.

Під час використання засобів наочності в процесі викладання біології, враховуючи їхню різноманітність, важливо дотримуватись послідовності у вивченні цього предмета. Найчастіше на початку занять учням пропонуються для спостереження декілька однорідних об'єктів або явиш, у яких потрібно встановити стійкі зовнішні ознаки. Внасл­ідок порівняння (первинного синтезу) складаються уявлення. Потім, продовжуючи вивчення, виділяють істотні ознаки об'єктів або явищ (аналіз і синтез). Це і є формування емпіричних знань нових фактів, установлення нових зв'язків і відносин між даними поняттями, практикування і застосування знань у навчальній і трудовій діяльності.

Так, під час вивчення підцарства Найпростіші в розділі «Тварини» на першому уроці вчитель докладно знайомить учнів з будовою і способом життя конкретного представника типу — амеби звичайної. Вивчення амеби проводиться за допомогою таких засобів наочності: демонстрування таблиць, навчального фільму, малюнків у підручнику, мікропрепаратів, образної розповіді вчителя. Через труднощі з розведенням і зберіганням амеб програма не передбачає демонстрування живих об'єктів. У результаті учні на поняттєвому рівні повинні знати характерні риси будови і способу життя цього одноклітинного організму і впізнавати його на малюнках.

Важливо підкреслити діалектичну єдність простоти будови амеби і складність виконання життєвих функцій клітини-організму: пересування амеби у довкіллі (за допомогою утворення псевдоніжок, що і визначило назву типу — Корененіжки), способи харчування, перетравлення їжі, виведення незасвоєних залишків, дихання, розмноження,

подразливість.

На наступних уроках учнів знайомлять з особливостями будови і життя інфузорії-туфельки (тип Інфузорії), При цьому слід використовувати й живі об'єкти. Учні довідуються про різноманітність тварин цього типу, їхнє значення у природі і для людини. Вивчення представників найпростіших на прикладі живих організмів, мікропрепа­ратів, таблиць, моделей та іншої наочності дозволяє сформувати в учнів поняття про конкретних представників типу Найпростіших. Розвиток поняття про тип здійснюється шляхом порівняння різноманітних представників, виявлення у них загальних рис, характерних для одноклітинних організмів. Клітині, як організму, властиві всі життєві процеси,

які є у тварин.

На цьому і на багатьох інших прикладах (див. розд. IV) можна показати послідовність засвоєння знань під час застосування засобів наочності: сприйняття (живе споглядання) — уявлення (відтворення сприйняття, конкретні знання про об'єкт, предмет, процес) — поняття (узагальнене знання на основі уявлень і логічного мислення).

Вивчення об'єктів природи найчастіше починається зі сприйняття: спостереження і розпізнавання, вправ, які уточнюють сприйняття за допомогою точного образного слова вчителя. Під час формування уявлень слід використовувати наочність з метою порівняння і виділення загальних ознак, а потім вправи з розпізнавання і розрізнення. І надалі під час формування понять на першому місці може бути слово вчителя, вирішення проблем, що виникли або були висунуті. Послідовність засвоєння знань може бути такою: постановка проблеми; застосування засобів наочності з метою набуття навичок з їхнього визначення, порівняння і класифікації; питання для узагальнення; формування вмінь і навичок; виконання творчих завдань з узагальнення і систематизації вивчених об'єктів, явищ або процесів.

Основне призначення засобів наочності під час вивчення об'єктів живої природи або їх зображень — це розвиток самостійності та активності учнів, формування загальнонавчальних прийомів, застосування знань і, нарешті, — глибоке і міцне засвоєння їх. Тому застосування засобів наочності важливе не тільки на уроках з біології, а й у процесі виконання учнями різноманітних позаурочних завдань, у роботі гуртків, під час проведення екскурсій, виконання практичних робіт на навчально-дослідній ділянці тощо.

Різні форми роботи дозволяють використовувати всі можливі методи та прийоми. Починаючи зі сприйняття окремих частин і об'єктів, явищ або процесів, які відбуваються природі, учні мають дійти до цілісного сприйняття природи, розуміння її різноманітності, краси, яскравості та практичного значення. На основі цього формуються естетичні почут­тя, виховується працелюбність, турбота про природу та її охорону.

Наприклад, на уроках під час вивчення у 6 класі теми «Різноманітність рослин» на живих і гербарних екземплярах визначаються ознаки родини, формуються поняття про систематику, таксономічні одиниці. А потім, у процесі проведення екскурсій на лоно природи або виконання різноманітних робіт на навчально-дослідній ділянці школи, учні знайомляться з різноманітністю родин, особливостями їхньої будови, строками достигання, практичним використанням, з представниками родин, яких треба охороняти. Одночасно учні залучаються до виконання різних практичних завдань: збирання насіння, обрізування, гербаризації, складання колекцій, підзимове висівання тощо. Таким чином, засоби наочності забезпечують цілісність у засвоєнні знань та їхнє застосування на практиці.

Під час спостережень, як короткочасних, так і тривалих, що про­водяться у позаурочний час, учні виявляють ознаки і особливості об'єктів і процесів. Спостерігаючи, школярі дістають більш точні уявлення порівняно з початковим сприйняттям. Вони ведуть щоденник, в якому фіксують отримані зміни у вигляді тексту, малюнків, фото­графій, гербарію тощо:

Після спостережень підбиваються підсумки, в яких потрібно узагальнити знання, здобуті в навчальному процесі і в позаурочний час, сформувати розуміння різноманітності об'єктів, взаємозв'язків їхньої будови і функцій, які вони виконують.

Велика кількість засобів наочності вимагає від учителя відповідних професійних умінь у їх застосуванні у навчальному процесі. Відомо, що перш за все всі види наочності сприймаються за допомогою зорового аналізатора, тому на першому етапі важливо підкреслити розміри, забарвлення, форму об'єкта, що вивчається, вказати на особливості його зовнішніх ознак. Під час застосування образотворчих засобів наочності слід звернути увагу на їхні розміри (збільшено або зменшено порівняно з натуральними). Це характерно для вивчення як зовнішньої, так і внутрішньої будови біологічних об'єктів.

Учителю-початківцю слід дотримуватися таких вимог щодо використання засобів наочності:

1. Під час вивчення об'єкта потрібно зосередити на ньому увагу учнів, потім зробити паузу і домогтися засвоєння всіх його деталей.

2. Демонструючи дрібні об'єкти, треба пронести їх між рядами і звернути увагу на найхарактерніші ознаки. Для їх розглядання можна також проводити групове вивчення, що дозволяє розпізнавати об'єкти на близькій відстані (групи можуть складатися з 4—6 учнів залежно від кількості об'єктів).

3. Під час вивчення будь-якого об'єкта необхідно звертати увагу на головні (істотні) його частини. На основі цілісного сприйняття об'єкта і його найважливіших частин продовжується розпізнавання інших об'єктів та порівняння їх з попередніми об'єктами. Після цього виділяються їхні загальні та відмінні ознаки.

4. Вивчаючи ознаки у процесі виконання лабораторних і самостійних робіт, важливо визначити, як організаційно буде проводитись робота: індивідуально, групами чи фронтально. Тоді основною методичною вимогою буде попередня підготовка учнів для вивчення засобів навчання. До них належать такі прийоми, як підготовка інструкції або завдання для його вивчення учнями, прикріплення об'єкта на демонстраційному столі вчителя, на дошці, монтування об'єктів на спеціальних планшетках, у папках дія вивчення їх на столах учнів тощо.

Образотворчі засоби наочності можуть бути успішно засвоєні учнями тільки в тому разі, якщо вчитель науково обґрунтує послідовність їхнього вивчення. Треба визначити: коли на уроці будуть використані засоби наочності, які дидактичні завдання у першу чергу слід розв'язати. Найкраще на уроках біології образотворчу наочність застосовувати в поєднанні з натуральною.

Майбутньому вчителю необхідно оволодіти такими прийомами роботи з наочністю:

— розробляти завдання, які б збагачували учнів новими уявленнями, а також вдосконалення наявних раніш уявлень;

— організовувати різні види спостережень, розробляти завдання для короткочасних та тривалих спостережень, зміст щоденника спостережень, відбирати об'єкти для спостережень;

— розробляти завдання для узагальнення знань і порівняння та виділення суттєвих ознак, встановлювати зв'язки між предметами та явищами природи, на основі яких робити висновки;

— розробляти завдання, які сприяють формуванню в учнів міцних знань;

— розробляти завдання, які спонукають учнів до навчання, сприяють підвищенню, інтересу до навчання, формування бажання краще зрозуміти побачене, що розвиває пізнавальні здібності учнів;

— відбирати засоби наочності, які сприяють розвитку логічного мислення.

Шкільний біологічний експеримент є важливим засобом наочності у розвитку творчих здібностей школярів. Біологічний експеримент також дає можливість здійснювати проблемне навчання.

Засоби наочності є найважливішою складовою частиною матеріальної бази. Наявність необхідних живих об'єктів та інших натуральних і образотворчих засобів наочності дозволяє урізноманітнити форми і методи навчальної роботи, залучити учнів до виконання різних самостійних практичних завдань, пов'язаних із проведенням спосте­режень, до постановки і проведення дослідів як на уроці, так і в позаурочний і позакласний час.

Багатогранне значення і широке застосування засобів наочності дозволяє не тільки активізувати та удосконалювати навчальний процес з біології, але й формувати прийоми розумової діяльності: аналіз, синтез, узагальнення, висновки. Все це сприяє формуванню в учнів умінь і навичок спостерігати, фіксувати свої спостереження, проводити нескладні досліди та практичні роботи з вирощування рослин і догляду за тваринами.

РОЗДІЛ III Загальні питання методики викладання біології

Заняття і

Тема. Навчально-виховне значення шкільного курсу біології в системі сучасної загальноосвітньої підготовки учнів. Шкільна програма з біології, її значення в роботі вчителя. Структура програми, її аналіз.

Уміння, які треба сформувати. Аналізувати шкільну програму; використовувати пояснювальну записку програми; визначати і конкретизувати освітні, розвиваючі та виховні завдання шкільного курсу біології.

І. Коротке пояснення

Шкільний курс біології вивчається в 7— 11 класах середньої загальноосвітньої школи. Навчання здійснюється на основі планомірного і послідовного розвитку основних біологічних понять, засвоєння провідних ідей, теорій, наукових фактів, які складають основу практичної підготовки школярів, формування їхнього наукового світогляду.

Провідні ідеї шкільного курсу біології: еволюція органічного світу, різнорівнева організація живої природи, взаємозв'язок будови і функцій у біологічних системах, цілісність і саморегулювання біологічних систем, зв'язок теорії з практикою. Ці ідеї визначають зміст, структуру шкільного курсу біології (табл. 1), послідовність розвитку основних понять.

Таблиця 1

Структура шкільного курсу біології

Назва розділу	Клас	Кількість годин на тиждень
Природознавство (пропедевтичний розділ)	5	1
Рослини, Дроб'янки, Гриби	6	2
Тварини	7	2
Людина	8-9	2
Загальна біологія	10-11	1

У школах використовуються різні альтернативні програми. Так, наприклад, інтегрована програма з природознавства. Враховуючи, що базову освіту дає дев'ятирічна школа, курс шкільної біології можна побудувати за таким зразком:

1. Природознавство — 5 клас, 2 год на тиждень.

2. Рослини, Дроб'янки, Гриби — 6 клас, 2 год.

3. Тварини — 7 клас, 2 год.

4. Людина та її здоров'я — 8 клас, 2 год.

5. Загальна біологія та екологія — 9 клас, 2 год.

У системі предметного навчання середньої загальноосвітньої школи шкільний курс біології вирішує ряд завдань: освітніх, розвиваючих, виховних.

Освітні завдання включають в себе формування системи біологічних понять, визначених програмою шкільного курсу, спеціальних і загальнонавчальних умінь. До спеціальних умінь належать такі, шо направлені на роботу з об'єктами природи або їхнім зображенням: уміння вести спостереження на лоні природи, в куточку живої природи; користування образотворчими засобами наочності; догляд за рослинами, тваринами; виготовлення мікропрепаратів, користування оптичними приладами і лабораторними обладнаннями; визначення рослин і тварин тощо.

До загальнонавчальних умінь належать: уміння користуватись дошкою, зошитом, робота з підручником, екранними посібниками, табличним матеріалом тощо.

Розвиваючі завдання шкільного курсу біології пов'язані з формуванням і розвитком у процесі вивчення предмета особистих якостей школярів: тренування пам'яті, розвиток умінь, необхідних для здійснення таких розумових операцій, як аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, виділення головного, другорядного, узагальнення, висновки та ін.

Виховні завдання включають в себе реалізацію виховання екологічних, естетичних, санітарно-гігієнічних, трудових, фізичних та інших якостей особистості в процесі вивчення біології.

Навчально-виховні завдання вирішуються на основі планомірного і поступового розвитку в школярів основних біологічних понять. Допомагають освітній і виховній діяльності вчителя програми середньої загальноосвітньої школи.

У програмі сформульовано завдання і мету навчання, розкрито зміст теми, зазначено деякі форми, методи і методичні прийоми навчання, визначено приблизну кількість годин, необхідних для вивчення теми. До програми включено структури знань і вмінь, а також тематика лабораторних робіт, практичних занять та екскурсій, міжпредметні зв'язки тощо. Вчитель біології повинен професійно володіти змістом програми, всіма структурними елементами і вміти користуватися програмою під час планування навчально-виховного процесу з біології.

II. Завдання для самостійної роботи

Прочитайте коротке пояснення і підготуйте відповіді на такі запитання:

« 1. Які провідні ідеї біології як науки закладено в основу шкільного курсу біології? Яка структура шкільного курсу біології? Що таке освітньо-розвиваючі та виховні завдання? Чим характеризуються спеціальні вміння і навички? Навести приклади.

2. Вивчіть пояснювальну записку до програми з біології для загальноосвітньої школи, визначіть зміст програми та її структурні елементи.

3. На прикладі розділу «Рослини...» вивчіть кожний структурний елемент програми, орієнтуючись на зміст, визначіть його місце та роль у практичній роботі вчителя біології.

4. користуючись пояснювальною запискою програми з біології, ознайомтесь із цілями і завданнями предмета. Виділіть у них освітні, розвиваючі, виховні завдання, зробіть короткий запис їх у зошит.

III. Позааудиторна робота

1. Користуючись програмою, зробіть вибірку літератури із загальних питань та окремих методик біології, оформіть картотеку з теми.

2. Опираючись на зміст пояснювальної записки програми з біології, визначіть освітні, розвиваючі та виховні завдання розділу «Рослини...»

3. Вивчіть розділ І посібника і коротке пояснення до заняття 2.

4. Література: 3, 26, 27.

Заняття 2

Тема. Шкільні підручники з біології, їхня структура.

Уміння, які треба сформувати. Визначати структурні елементи підручників з біології, аналізувати їх.

І. Коротке пояснення

У навчально-виховному процесі з біології шкільний підручник-один з найважливіших засоби навчання, в якому визначено обсяг знань, необхідних для обов'язкового засвоєння, послідовність формування умінь, навичок.

Підручник — це навчальна книга, яка вміщує системне викладення певного обсягу знань, що відображають сучасний рівень досягнень науки і виробництва, призначений для обов'язкового засвоєння учнями.

Підручники з біології мають свою структуру, тобто складаються з окремих структурних компонентів. Що таке структурний компонент?

Структурний компонент — це необхідний елемент шкільного підручника, який має певну форму, здійснює тільки йому властивими засобами активне функціональне навантаження і перебуває в тісному взаємозв'язку з іншими елементами даного підручника.

Згідно з цим визначенням, всі структурні компоненти підручників з біології поєднуються у два великі відділи: 1) текст; 2) позатекстові компоненти. Вони, у свою чергу, поділяються па три підвідділи, відповідно до функціонального навантаження, що. несе компонент, який до них належить (табл. 2).

Таблиця 2

Структурні компоненти підручника біології

Текст			Позатекстовий компонент
основний	додат­ковий	поясню­вальний	апарат організації засвоєння	ілюстрації	апарат орієнтування

Текст. Залежно від змісту і використання в навчальному процесі розрізняють: основний, додатковий і пояснювальний. Кожний має свої особливості.

Основний текст підручника відбиває систему головних понять курсу (загальнобіологічних, спеціальних, простих і складних). Залежно від способу розкриття суті понять основний текст є описовим або змішаним.

Додатковий текст — звернення до учнів, документально хрестоматійні матеріали та матеріали необов'язкового вивчення.

Пояснювальний текст містить допоміжні елементи: примітки і пояснення, словники, абетки та ін.

Позатекстові компоненти складаються з апарата організації засвоєння, ілюстрацій і апарата орієнтування. До складу апарата організації засвоєння входять питання, завдання, таблиці, покажчики (бібліографічні, предметні), відповіді.

До ілюстрацій належать малюнки (науково-прикладні, технічні, інструктивні креслення, карти, схеми, плани, діаграми), фотографії, комбіновані ілюстрації, фотомонтажі, фотосхеми, репродукції. Апарат орієнтування містить вступ, передмову, зміст, рубрикації та виділення (шрифтові та кольорові), символи орієнтування, колонтитул.

Позатекстові компоненти містять важливі відомості, які допомагають учням користуватися підручником. Так, титульний лист — перша сторінка підручника — знайомить учнів із прізвищами авторів, його назвою, роком і місцем публікації. За цими даними книгу легко знайти в бібліотеці.

Завдання передмови — полегшити розуміння основного тексту, розкрити задум підручника. Часто в передмові автори розкривають завдання книги, описують особливості шрифтових виділень (назви розділів, тем, абзаців, термінів тощо), пояснюють умовні позначення. У змісті відбивається загальний план підручника, основні рубрики, співвідношення різних частин.

Колонтитул — це рядок над текстом сторінки. На лівому боці зазвичай дається назва великих рубрик, а на правому — більш дрібніших. Колонтитул полегшує користування книгою, допомагає швидко знайти потрібний матеріал.