21.Антиінфляційні заходи держави.

Антиінфляційна політика — це система цілей та засобів впливу на макроек. ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Складається з 2:

• Активна політика (направлена на ліквідацію причин, що викликали інфляцію )

Монетарні заходи

• контроль за грошовою емісією

• операції на відкритому ринку та резервна політика

• недопущення емісійного фінансування бюджету

• проведення грошової реформи конфіскаційного типу

Немонетарні заходи

• зменшення витрат

• збільшення податків

• скорочення дефіциту бюджета

• стабілізація валютного курса

• стримування росту

• Адаптивна політика (пристосування до інфляції, пом'ягшення її негативних наслідків):

• індексація доходів

• угоди з підприємцями та профсоюзами о темпах росту цін і зарплати

• інші заходи, що направлені на пом'ягшення інфляції

Найтиповішими антиінфляційними заходами в країнах з розвинутою економікою є:

1. Регулювання попиту, яке базується на рекомендаціях кейнсіанської теорії,  а саме:  збільшення податків, зменшення державних витрат та збільшення відсоткової ставки за кредит. Такі заходи,  без сумніву,обмежують сукупний попит, але водночас ведуть до згортання виробництва та збільшення безробіття;

2. Контроль за зарплатою та цінами покликаний змінити очікування: якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати; відповідно, якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси,  то вони припинять скорочення обсягів виробництва;

3. Індексація доходів робить їх менш чутливими до підвищення цін. Індексація певним чином обмежує стихійне зростання доходів, тому вона може сповільнити інфляцію попиту. Але при інфляції витрат індексація може навіть погіршити ситуацію.

22.Економічний кругообіг в умовах чистого ринку закритої економіки, змішаної закритої економіки та змішаної відкритої економіки.

Економічний кругообіг - це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи. Через ринок ресурсів і продуктів домашні господарства і підприємства взаємодіють між собою. В процесі їхньої взаємодії відбувається економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначається обсяг і структура виробництва, а між окремими ринками досягається рівновага Щоб показати роль ринків у процесі взаємодії домашніх господарств і підприємств, розглянемо модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку, тобто без участі держави..

За допомогою ринка ресурсів домашні господарства постачають підприємствам ресурси за ринковими цінами. В результаті купівлі-продажу ресурсів домашні господарства одержують грошові доходи (заробітну плату, ренту тощо), а підприємства несуть виробничі витрати. Це означає, що витрати з боку підприємств перетворюються на доходи з боку домашніх господарств. В умовах рівноваги витрати дорівнюють доходам.

Тепер розглянемо ринок продуктів. Підприємства постачають на цей ринок товари й послуги, а домашні господарства купують їх за ринковими цінами. У зворотному напрямку рухаються грошові доходи підприємств (виручка від реалізації) та споживчі витрати домашніх господарств. Доповнимо модель економічного кругообігу державою в особі уряду. Всі потоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами й домашніми господарствами, залишаються незмінними. Тут домашні господарства та підприємства взаємодіють уже не тільки між собою, а й із урядом, від заходів якого теж залежить рівновага в економіці.

У моделі економічного кругообігу уряд виконує такі функції.

1. Він здійснює на відповідних ринках державні закупівлі ресурсів і продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки.

2. Уряд надає домашнім господарствам і підприємствам колективні суспільні блага, пов’язані з утриманням бюджетної сфери (освіта, наука, медицина, оборона, управління).

3. Для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків.Це все – валові податки. Але уряд здійснює виплату трансфертних платежів (пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, дотації, субсидії).

Зовнішній світ бере участь у економічному кругообігу й через міжнародні фінансові ринки. Якщо національних заощаджень недостатньо для фінансування економіки, то її суб’єкти, в тому числі й уряд, можуть отримати іноземні кредити з боку міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів та приватних підприємств. І навпаки, якщо національні заощадження перевищують внутрішні потреби держави, то економічні суб’єкти можуть фінансувати економіку інших країн.

23. Сукупний попит. Крива сукупного попиту

Сукупний попит–це та кількість реального обсягу продукції (товарів та послуг), що їх покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін.

Основними суб’єктами, які купують вітчизняні товари–дом. господарства, держава, фірми, зарубіжний сектор. Існує 4 складові сукупного попиту: AD: споживання, інвестиції, держ.закупки, чистий експорт.AD = C + I + G + NX.

Таким чином AD-сума зовнішнього і внутрішнього попиту на вітчизняні товари та послуги.

Крива сукупного попиту–це крива з від’ємним нахилом. Від’ємний нахил відображає обернену залежність між рівнем цін і закупками реального національного продукту. Обернена залежність (від’ємний нахил)пояснюється впливом так званих цінових чинників.

На криву сукупного попиту впливають цінові та нецінові фактори.

Цінові фактори :1.Ефект багатства або майна (ефект Пігу)–зростання цін зменшує купівельну спроможність фінансових активів, а отже менше буде куплено реального національного продукту і навпаки. AD зменшується.

2.Ефект процентної ставки – зростання цін збільшує попит на гроші, гроші дорожчають, що викликає зростання процентних ставок. AD зменшується.

3.Ефект обмінного курсу – зростання цін веде до зростання процентних ставок й відповідно до підвищення обмінного курсу національної валюти порівняно до іноземних, а отже до скорочення національного експорту. Нецінові фактори викликають зміщення кривої сукупного попиту. Збільшення AD переміщує AD вправо вгору і навпаки.

1.Політико-економічні чинники. Вони перебувають під контролем уряду. Це передусім інструменти монетарної та фіскальної політики.

2.Зміна очікувань споживачів та підприємців.

3.Зміна економічної ситуації у зарубіжних країнах (обсяг виробництва в зарубіжних країнах, обсяг та динаміка активів).

Нецінові чинники здатні змінити обсяги закупки національного продукту за незмінного рівня цін.