2.3 Північна Америка

Розглядаючи проблему правового регулювання обробки персональних даних в США, можна виділити документ Code of Fair Information Practice(Кодекс добросовісної інформаційної практики), прийнятий у 1973 році Державним Департаментом Здоров’я та Освіти, принципи якого були поширені на всі системи обробки персональної інформації. Ці принципи включали в себе наступні положення: не повинно існувати секретних баз з персональними даними, повинні бути визначені методи, що дозволяють окремим громадянам попередити використання інформації в інших цілях без їх згоди, визначені механізми, які дозволили б громадянам перевіряти, яка інформація приватного характеру міститься в базах даних і як вона використовується, розроблені методи, що дозволяють відкоригувати приватну інформацію.

У подальшому зазначені принципи лягли в основу Акта про захист приватного життя від 1974 року, який передбачає обов’язок кожної установи за запитом будь-якої фізичної особи надавати їй доступ до відомостей про неї, отримувати їй копії всіх даних чи будь-якої їх частини в доступній для розуміння формі.

Взагалі в США закони в галузі інформаційного права діють з 1974 року і поширюються на всі штати. Особливість американського законодавства в сфері регулювання інформаційних відносин полягає у тому, що інформація розглядається як об’єкт права інтелектуальної власності на інформацію. Законодавство США визначає об’єкти правової охорони в інформаційній сфері, порядок реалізації права власності на інформаційні об’єкти, права і обов’язки власників, правовий режим функціонування інформаційних технологій, категорії доступу окремих суб’єктів до певних видів інформації, розкриває поняття конфіденційної інформації та межі його правового застосування.

Таким чином, зазначені положення американського законодавства аналогічні принципам європейської моделі захисту персональної інформації. Однак, експерти в галузі права зазначають, що практика захисту персональних даних в США не є бездоганною, що стало причиною включення Сполучених Штатів до переліку країн, що не забезпечують адекватного захисту персональних даних, оскільки принципи вилучення з гласності сформульовані в ньому в дуже загальному вигляді.

Аналізуючи практику захисту персональних даних, варто зауважити, що персональна інформація розглядається відповідно до концепції «privacy». Зокрема в Канаді був прийнятий Стандарт CSA, на якому базувалася резолюція щодо розвитку міжнародних стандартів приватності, прийнята 1996 року Міжнародною організацією стандартизації.

Відповідно до канадського законодавства, яке передбачає реальні механізми захисту персональних даних, під персональною інформацією слід розуміти відомості про окрему особу, записані в будь-якій формі, в тому числі інформація про національність, релігійну приналежність, вік, стан здоров’я, рівень доходів. Персональні дані не можуть використовуватися поза цілями, заради яких вони збиралися та без згоди самого суб’єкта. Виключення становить інформація про особу, яка є співробітником державної установи. Крім того, громадяни Канади або особи, які постійно мешкають на її території, мають право вільного доступу до персональної інформації про себе, а також у разі необхідності вносити відповідні поправки.

Безпосередній контроль за дотриманням закону здійснює Комісар з захисту персональної інформації, який призначається та відповідає перед парламентом. Відповідальність за правомірність збору, обробки, зберігання та використання персональних даних покладена на уряд Канади. У випадку виникнення спірних ситуацій громадяни можуть оскаржити дії влади в офісі Комісара. До обов’язків Комісара входить щорічна доповідь, обробка численних запитів, розгляд скарг, організація та проведення публічних дебатів по роботі з даними, розслідувань.

Варто відзначити, що зазначена робота проводиться невеликим штатом співробітників, а самі канадці, за соціологічними опитуваннями, приділяють велику увагу питанням обробки персональної інформації та демонструють високий рівень правової освіти в даній галузі.

В цілому, нараховується вже 43 країни, в яких діють закони, що регулюють порядок захисту недоторканності приватного життя та персональної інформації.

Таким чином, вивчення Україною міжнародного досвіду щодо правових механізмів регулювання захисту персональних даних та врахування основних принципів щодо організації заходів стосовно контролю за виконанням законодавства в цій галузі, дозволило б привести у відповідність до стандартів ЄС вітчизняних законів та підзаконних актів з тим, щоб втілити їх в життя та зробити їх в інтересах українських громадян.