5. Державна політика в сфері фінансів.

Сутність фінансової політики держави полягає в розробці науково обґрунтованої кон-цепції розвитку фінансів, визначенні основних напрямків і способів застосування фінансів на тривалу перспективу і на поточний період з урахуванням цілей економічної і соціальної по-літики держави, міжнародних факторів суспільного розвитку, можливостей збільшення фі-нансових ресурсів країни.

Залежно від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це довгостроковий курс фінансової політики держави, розра-хований на тривалу перспективу, що передбачає вирішення масштабних завдань та обумов-люється економічною й соціальною стратегією уряду. У процесі розробки фінансової страте-гії прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, визначаються фактори, що спричи-няють вплив на цей розвиток, формуються концепції застосування фінансів, обґрунтовують-ся принципи організації фінансових відносин, здійснюється вибір довгострокових цілей і ро-зробка цільових фінансових програм.

Фінансова тактика пов'язана з вирішенням конкретних задач, що стоять на певному етапі розвитку суспільства, і реалізується шляхом своєчасної зміни фінансових відносин, ма-неврування фінансовими ресурсами, перегрупуванням грошових коштів.

Метою фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів краї-ни, необхідних для задоволення постійно зростаючих потреб суспільства. Фінансово-кредитна політика держави визначається суб'єктивними інтересами прав-лячих груп. Основна мета фінансово-кредитної політики держави – перерозподілити частину валового продукту таким чином, щоб:

1) забезпечити процес відтворення робочої сили;

2) забезпечити процес розширеного відтворення;

3) сприяти процесу накопичення капіталу.

Для досягнення цієї мети держава може використовувати такі засоби (інструменти):

• регулювання облікової банківської ставки;

• регулювання оподаткування; стимулювання певних видів діяльності; вплив на інтенсив-ність виробництва (через податкові пільги);

• безпосередні державні субсидії, безоплатні кредити тощо;

• інституційне забезпечення функціонування фінансово-кредитної системи.

Зазначені інструменти впливають на державне господарство опосередковано.

Існує два основних підходи до формування державної фінансово-кредитної політики:

1) кейнсіанство (визначає активне втручання держави в економіку, у процес суспіль-ного виробництва);

2) монетаризм (визначає мінімально можливий вплив держави на економічні проце-си; передбачається, що процес суспільного виробництва буде регулюватися взає-модією попиту та пропозиції).

Останнім часом чітко простежується тенденція посилення впливу держави на процес суспільного виробництва.

6. Моделі фінансових відносин у суспільстві.

Моделі класифікуються за двома озна-ками:

1) у відповідності з послідовністю розподілу ВВП;

2) за рівнем державної централізації ВВП.

Відповідно до послідовності розподілу ВВП розрізняють 2 моделі – ринкової та адмі-ністративної економіки.

Фінансова модель ринкової економіки є основною; вона пройшла значний історичний розвиток і домінує у світі. Суть її полягає в наступному. Спочатку вартість національного доходу (НД) розподіляється між тими, хто брав участь у його створенні (це власники засобів виробництва, що отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробіт-на плата). Далі здійснюється перерозподіл НД, у результаті чого певна частина доходів учас-ників процесу виробництва передається державі, формуючи в такий спосіб фінансову базу існування держави. Характерною ознакою моделі є те, що держава одержує свої доходи, на-самперед, на основі перерозподілу національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінансові реалії в суспільстві:

1) у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи;

2) вірогідно визначається рівень оподаткування: кожен суб'єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

3) чітко зафіксовані стимули до зростання доходів на основі зростання обсягів виро-бництва і підвищення продуктивності праці.

Суть фінансової моделі адміністративної економіки, що застосовувалася в колиш-ньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина націо-нального доходу відразу централізувалася в бюджеті держави і виключалася з розподільних відносин. Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава одержує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансові реалії в суспільстві, оскільки:

1) з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

2) доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх внесок у створення націо-нального доходу;

3) неможливо вірогідно визначити рівень оподаткування;

4) відсутні стимули до підвищення продуктивності праці.

За рівнем централізації ВВП у межах фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основних моделі: американську, західноєвропейську і скандинавську.

Американська модель, заснована на максимально можливому самозабезпеченні фізи-чних осіб і самофінансуванні юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджет-ної централізації ВВП (25-30%). Державне втручання в економіку зведено до мінімуму. Західноєвропейська модель характеризується помірним рівнем централізації ВВП у бюджеті (35-45%). За рахунок більш високого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед, у сфері освіти. Суть моделі зводиться до рівномір-ного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП – 50-60%. така модель можлива тільки за умо-ви високого рівня фінансової дисципліни, що відповідає відношення до роботи і поваги до державного сектора.