Розкрийте основні функції політології
Функція – це роль, яку виконує певний соц.інститут або процес стосовно цілого. Функціями політології є основні напрями її впливу на суспільство. Виокремлюють 5 основних функцій політології: теоретична, методологічна, практична, виховна і прогностична.
Теоретична ф. – розробляє теорії, концепції, гіпотези, ідеї, категорії та поняття у формулюванні закономірностей, які описують і пояснюють багатоманітні явища політичного життя суспільства
Методологічна ф. – полягає в тому, що категорії й поняття цієї науки, а також формульовані нею закономірності використовуються іншими науками як теоретичний інструментарій у дослідженні політичних явищ та процесів.
Практична ф. – орієнтує на вирішення конкретних практичних завдань та проблем. Формулює рекомендації щодо здійснення політики, проведення тих чи інших законів і кампаній. ( найповніше проявляється у прикладній політології (розробка різних політичних технологій)).
Прогностична ф. – передбачає перспективи розвитку політичних процесів, найближчі й віддалені наслідки прийняття й виконання політичних рішень. (моделювання політичних процесів і відносин на предмет реальності очікуваного від них ефекту).
ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СУТНІСТЬ ПОЛІТИКИ ТА РОЗКРИЙТЕ ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ЇЇ РОЗУМІННЯ. ( Орієнтуйтеся на Шляхтуна ст. 150-154, там добре пояснено)
Згідно до трактування Арістотеля у його праці «Політика» , термін «політика» - буквально означає «те, що стосується держави» , походить від гр. слова «polis», що означає «місто-держава». В ті часи політикою називалось все, що мало стосунок до міста-держави: державні, суспільні справи, мистецтво управління суспільством і державою.
Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Політика - це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса, в американській політології. М.Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи то між державою, чи то всередині держави між групами людей, які воно в себе включає".
Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика -це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.
Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада. Саме це визначення політики в подальшому буде використовуватися як робоче.
Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, тому що обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти (що й роблять прибічники цього підходу) в найрізноманітніших відносинах, наприклад, між подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.
Настільки несхожі визначення політики вирішують питання про значення політики в житті суспільства.
Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.
Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.
Розглядаючи прояви політики, необхідно визнати неприпустимість абсолютизації будь-якого з підходів. У політиці присутні дві засади.
Перша пов'язана з тим, що суспільство постійно відтворює соціальну нерівність, тому що більшість суспільних благ є дефіцитними. Це породжує протиріччя і конкуренцію соціальних груп за оволодіння джерелами благ. Широку популярність отримало трактування сутності політики як механізму розподілення цінностей у суспільстві, яке було обгрунтоване Г.Лассуелом. Він визначив політику як процес визначення того, "хто, що, коли і як отримує". Подібне розуміння дає пояснення боротьби індивідів і соціальних груп за державну владу. Саме володіння владою дозволяє створити умови (наприклад, прийняття законів, встановлення певного рівня податків, соціальних програм), які б забезпечували життєдіяльність і присвоєння цінностей певними соціальними групами. Таким чином, політика - це конфлікт інтересів.
Друга засада політики бачиться в пошуку інтегруючої домінанти, без чого б суспільство розпалося. В цьому проявляється потреба обмежити вплив на суспільство фактору випадковості і непередбачуваності. Тому політика - це пошук рівноваги і компромісу. Саме цей момент домінує в стабільних демократичних системах.