2. Фондова форма розподілу суспільного продукту на рівні підприємства

Згідно статті 10 Закону України ”Про підприємства України” про утворення і використання Майка майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства 2.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб’єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці — для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд — для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів. Резервний фонд — для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

3. Державний бюджет та позабюджетні фонди

3.1. Державний бюджет

Біоджетною системою України є — сукупність окремих її ланок, юридичію пов'язаиих між собою, яка базується на загальнопринятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам.

Економічна реформа в Україні, головна мета якої полягає в побудові соціально-орієнтованої економіки ринкового типу, передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених заходів, головними з яких є: використання різних форм власності, розвиток товарно-грошових відносин, формування ринкового середовища, активне застосування фінансово-кредитних важелів як засобів підвищення ефективності економіки. Однією з найсуттєвіших і водночас складних проблем у процесі реформи є вдосконалення фінансових взаємовідносин, насампе-ред податкових, між суб'єктами підприємницької діяльності та бюджетною системою.

Ніхто й ніщо так болісно не відчуває кардинальних змін в економіці, як фінансово-кредитна сис'гема держави. Саме вона обумовлює успіх чи невдачу процесу реорганізації. Водночас кардинальна економічна реформа передбачає перерозподіл компетенції між державними та місцевими органами влади задля пошуку економічно обгрунтованих шляхів забезпечення реальної бюджетної незалежності.

У зв'язку з проголошенням незалежності України у 1991 ро-ці Верховною Радою України був ухвалений Закоіі «Про бюд-жетну систему України» з наступним його доповненням у 1995 році, що мало б відповідати вимогам розбудови Української незалежної держави.

Згідно з цим Законом бюджетна система України будується на основі бюджетного устрою держави.

Бюджетіігій устрій — це організація та прииципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою та адмшістративно-територіального поділу України.

Враховуючи історичний досвід України, теоретичні та методологічні підходи до (формування бюджету, бюджетна система України, з одного боку, мала б формуватись за допомогою самостійних ланок, з іншого — оптимальним поєднанням функціонування центральноі та місцевих ланок бюджетної системи з метою виконання поставлених державою завдань.

Чинним законодавством України визначено склад бюджетної системи та основи взаємозв'язку між окремими її ланками за умов переходу економіки України до ринкових відносин 3.

3 огляду на це, бюджетна система України повинна мати концептуально визначені основні, взаємопов'язані напрями побудови.

На сьогодні, у вирі господарських операцій, з більшості бюджетних проблем треба приймати єдино правильні самостійні рішення, нести відповідальність за їхню реалізацію, а це неможливо без компетенції та професіоналізму.

Діяльність фінансової системи швидко змінюється. Досить статичний бюджетний процес є вже нині дуже динамічним.

В Україні останнім часом зроблені вагомі кроки у сфері правового регламентування бюджетного процесу. Сформована, передусім, система фінансових органів, що опікується проблемами виконання державного бюджету. Напрацьовано також матеріал, за допомогою якого регламентується схема виконання державного бюджету.

Ринкова економіка за усього розмаїття її моделей характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і у механізмі їхнього регулювання з боку держави відіграє державний бюджет. Він — невід'ємна частка ринкових відносин і водночас є важливим інструментом реалізації державної політики. Тому важливо усвідомити природу державного бюджету, особливості його формування та функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Державний бюджет як одиа з лачюк фінансової системи України є екопомічною категорією і відображає грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установалш всіх форм власностпі і фізичними особами — з ігішого, з приводу утворепня централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворенгія, тдвищеіпія рівіія життя і задоволення інших суспільнпх потреб. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках еконо-мічного та соціального розвитку 1.

Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення, оскільки доходи, які мобілізуються до державного бюджету, є втіленням у життя державних заходів. Це надає можливість маневрувати коштами, зосереджувати їх у важливих галузях економічного та соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території України.

У розвинених країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою підтримання сприятливого соціального становища у державі, а й для впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві і провадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин державний бюджет відіграє важливу роль, але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво та сферу соціальних відносин. Тому бюджет використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки та культури на всій території. Нині завдяки державному бюджетові України між галузями та регіонами, а також серед населення перерозподіляється майже 50% від усього обсягу вало-вого внутрішнього продукту.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але за умов перехідної економіки провідна роль бюджету як в перерозподілі фінансових ресурсів зокрема, так і національного багатства в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет якраз є інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягнути іншими ме-тодами, у тому числі й ринковими.

Згідно зі світовим досвідом, роль держави у розподільчих процесах з розвитком ринкових відносин має зростати, і бюджет у цьому разі є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинених країн світу завдяки бюджетові перерозподіляється від 30 до 50% від усього обсягу валового внутрішнього продукту. Тому треба вирізнити виважені форми й методи цього перерозподілу, що для України є одним із найважливіших завдань 2,3.

За умов переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні скеровуватись насамперед на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових і науково-технічних програм, соціальний розвиток і соціальний захист населення.

Враховуючи теоретичні засади бюджету, а також його практичне призначення, бюджет України, як і бюджети розвинених країн, слід вважати економічною категорією, централізованим фондом грошових коштів України, центральною ланкою фінансової системи, основним фінансовим планом держави.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, пов'язаних з розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту і національного доходу України.

Зміст бюджетних відносин характеризується такими напрямками грошових відносин:

— між державою та підприємствами, організаціями та ус-тановами державної форми власності;

— держави з підприємствами й організаціями змішаної форми власності (акціонерні товариства, спільні підприємства тощо);

— між державою та підприємствами, організаціями й уста-новами, що знаходяться у приватній власності;

— держави з громадськими організаціями;

— між державою та населенням;

— між іншими державами і міждержавними організаціями.

Враховуючи наявність різних ланок фінансової системи, яким відведена специфічна роль у розподільчому процесі, бюджету повинно належати центральне місце. Це обумовлено тим, що через бюджет здійснюється розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту у всій його повноті, тобто між галузями матеріального виробництва, виробничою та невиробничою сферами, окремими ланками бюджетної системи та окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка б могла забезпечити у такому обсязі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі немає.

Досліджуючи бюджет у системі планів, слід відзначити, що він посідає центральне місце. Це зумовлюється тим, що бюджет, будучи центральною ланкою фінансової системи, повинен забезпечувати усі розподільчі та перерозподільчі процеси в Україні. Тобто бюджет як основний фінансовий план повинен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їхній розподіл за основними напрямками на відповідні цілі згідно з соціально-економічною політикою держави.

На кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи державної влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який забезпечив би втілення поставлених завдань. За умов розбудови Української держави реалізація специфічних завдань вимагає нетрадиційних підходів до розробки бюджетного механізму.

3 економічної точки зору бюджетний механізм — це сукупність певних видів бюджетних вїдносин, специфічних методів мобілізації та використатія бюджетних коштів. Бюджетний механізм повинен бути реальним втіленням основ бюджетної політики, відображати певну спрямованість бюджетних відносин на вирішення економічних і соціальних завдань на певному етапі розвитку держави 4.

Бюджетний механізм повинен мати низку важелів, за до-помогою яких держава здійснювала б розподільчі і перерозподільчі функції. За умов переходу до ринку ці важелі повинні бути систематизовані в якості тих чи інших підсистем бюджетного механізму, які б включали в себе: розробку законодавчих та інших нормативних документів, що стосуються бюджету, бюджетного планування, регулювання, нормування, фінансування, внутрішньобюджетного розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, економічного стимулювання, економічного санкціонування, бюджетну звітність, бюджетний контроль тощо.

Тому головними завданнями бюджетної політики України за умов поглиблення ринкових реформ є 1:

— призупинення спаду виробництва;

— забезпечення фінансової стабілізації. Для цього треба насамперед здійснити невідкладні заходи зі зміцнення грошо-вого обігу, як підгрунтя для успішних економічних реформ. Лише за умов стійкого і добре організованого грошового обігу можна реалізувати взаємозв'язки між усіма учасниками та складовими господарського механізму;

— стимулювання інвестиційної активності, намагання збільшення частки фонду нагромадження в усьому обсязі національного доходу;

— зменшення непродуктивних витрат бюджету на державні дотації окремим галузям матеріального виробництва;

— зміцнення доходної частини бюджету за рахунок удос-коналення системи оподаткування і зміцнення контролю за повнотою сплати податків;

— створення системи дієвого фінансового контролю за ефективним і цілеспрямованим використанням державних видатків;

— посилення контролю за обсягом державного боргу.

Економічне оновлення об'єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки. Тобто, держава має здійснити ефективний розподіл доходів і видатків між своїми рівнями — центральним і місцевим.

Оскільки в перехідний період функції держави набувають більшого змісту, то похідним є обов'язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізмові, а також кожною людиною.

Отже, головною ланкою фінансової системи є зведений бюджет, який включає бюджети усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має грунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розме-жування їхніх функцій повинно стати основою для визначення видатків, а також доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їхніх видатків повинні бути закріплені законодавчо.